Душа Її в Святій Височині!!!
А нам лишила Сонце у вікні,
Та ще Науку як людей любити,
Як і навіщо в світі жити…

Валентина Сизон

У цьому матеріалі немає намагання дослідити життя та багатогранну творчість Галини Лактіонової – українського вченого-педагога, відомого діяча в сфері освіти, культури, духовності. Це спроба лиш частково, штрихами, відтворити образ Людини, яку цінували, любили, захоплювалися ті, хто її знав. Здебільшого, використані лиш перші емоційні відгуки на трагічну новину. На мій погляд, саме ці щирі епізодичні спогади якнайкраще відтворюють суть людини, її духовне багатство. І можуть бути цікавими нам усім: за що людину цінують і люблять...

Коли це сталося – несподівана, передчасна втрата нашого друга Галини Лактіонової (25 грудня 2016 р.) – це був справжній шок. Для дуже багатьох людей в Україні та українців, які живуть поза межами України, зокрема, і в Америці.
Наш часопис не раз писав про її багатогранну діяльність, зокрема, про одну з багатьох її новаторських ініціатив – роботу створених нею громадських клубів за інтересами, які діють уже більше, ніж 20 років при Київському міському будинку вчителя. В усіх друкованих програмах, запрошеннях клубів американсько-українська незалежна газета «Час і Події» згадувалася серед їхніх інформаційних спонсорів. Відстань від Києва до Чикаго і до Нью-Йорка не була перешкодою для нашої співпраці в галузі спільного засіву «доброго і вічного».

*****

Галина Михайлівна Лактіонова – унікальна Особистість. Вона – з тих людей, які впливають на хід розвитку історії країни. Бо вміла не тільки побачити нову ідею, а ще й створювати команди однодумців для втілення задумів у життя. Цілеспрямовано, талановито, цікаво, нестандартно.

Протягом 22 років поспіль (1995-жовтень 2016) всі 187 клубних зустрічей відкривала та закривала Галина Лактіонова – незмінний президент клубів, їхній організатор та натхненниця

Талант бути Людиною...

Надаю слово її колегам, друзям, учням, шанувальникам. Слова, які з’явилися у Фейсбуці 25-30 грудня 2016 р., в перші дні після її смерті, як реакція на несподівану втрату. І

	Конференц-зал Київського міського будинку вчителя, де 22-й сезон відбуваються зустрічі в клубах «Співуча родина» та «Шанувальники романсу». На сцені – дует «Сестри Турчак», Василь Триліс. Вечір романсу «Моя душа – то скрипка незрадлива». 2004 р.

всі – про те, якою людиною вона була.

*****

«25 грудня перестало битися серце Галини Михайлівни Лактіонової – дуже важливої жінки в моєму житті.
Ми зустрілися в далекому 1994-му. В той момент я для неї була маленькою 14-річною дівчинкою, онукою педагога її Вечірньої жіночої гімназії. А вона для мене – Світочем, який яснів так яскраво і гаряче, що я боялася підійти близько, боялася бути спаленою.
Потім був Християнський дитячий фонд. І за звичкою, я боялася цієї жінки. Але поступово, сама цього не очікуючи, відчула, як, завдячуючи світлу і силі Галини Михайлівни, почала рости і розкриватися сама – набувати власної сили.
Галина Михайлівна була Вчителем, Другом і Наставником. Суворою і доброю. Мудрою. Трішки емоційною. Багатогранною. Про неї можна згадувати як про професора, доктора педагогічних наук, одну із засновників соціальної педагогіки в Україні, вона була засновницею благочинних фондів та премій... Але ось зараз, коли пишу ці слова, моя пам’ять малює Галину Михайлівну на сцені Київського міського будинку вчителя… Галина Михайлівна співає пісню Окуджави «Ця жінка у вікні»... Такою я вас і запам’ятаю, люба моя Вчителько, моя Жінко у вікні» (Дарина Непочатова).

«Світла пам’ять про Людину, яка уособлювала в собі чарівність, співучість, високий розум, науковість, уміння працювати з радістю, і, безумовно, постійну увагу до кожного з нас, про нашу Галину Михайлівну залишиться надовго!» (Зоя Бондаренко).

«Хороша людина, цікава жінка, розумниця і трудівниця. Рідко коли доля зводить з такими людьми, і велике щастя, якщо зводить» (Невідома).

«Галина Михайлівна – втілення неймовірної порядності, доброти, людяності, світла. Була мужньою i сильною, але, на жаль, цього разу сили були нерівними… Вона пішла з життя, але не з пам’яті і сердець тих, хто її знав». (Сем Рубчинський).

«Бог допоміг побачитися та порозмовляти днів за десять до... Кожне слово нашої зустрічі назавжди запам’ятаю. НЕ ВІРЮ. Вдячна Богу за щастя знати, дружити, працювати з такою світлою та талановитою Людиною». (Ірина Зоря).

«Пам’ятаю Галину Михайлівну зіркою сцени Будинку вчителя, прогресивною служителькою науки на конференції ВБО «Лелека», красномовною співбесідницею за філіжанкою кави в колі друзів і загорнутою в шаль; а ще пані Галина запам’яталася пронизливим, теплим виконанням романсу «Бєлой акациї гроздья душистиє». Як мало я її знала і як багато вона мені відкрила. Дякую безмежно» (Наталя Мієдінова).

«...Неймовірна жінка, прекрасна Людина, мудрий лідер, яскрава, натхненна зірка, промінь світла, любові і розуміння» (Ірина Єгорова).

«Дякую за прекрасні слова про Галину Михайлівну... Багато що в моєму житті пов’язано з цією жінкою: і перший серйозний досвід із тренувань, і створення фонду, і початок роботи в соціальній сфері ...ССF... і «виноградна кісточка»... і концерти в Будинку вчителя... І друзі, яких вона об’єднала навколо себе» (Наталя Доценко).

Ініціативи. Зацікавленості. Захоплення

Учасники та виконавці вечора романсу «Ми і Окуджава». 2000 р.
Творчий вечір поета Миколи Луківа. Зліва направо: Галина Лактіонова, Людмила Романова, Микола Луків, Олександр Василенко. 2001 р.
Авторська програма Галини Лактіонової «Ця жінка у вікні» (роздуми про жіночі долі, спроба показати цінності старих пісень у нові часи... Це – свято, на якому всі не гості, а співтворці). Учасники програми (зліва направо): Анатолій Юркевич – постійний спонсор клубу, Галина Лактіонова, Мирон Петровський – письменник, автор збірника романсів. 6 червня 2002 року

Основна професійна діяльність Галини Михайлівни – науковець, вчений у галузі соціальної педагогіки, де вона проявила себе і піонером, і новатором. Вона ж – професор у цій галузі. «Вчитель учителів», – як сказала одна з її учениць.
Одночасно вражає різноманіття її діяльності в багатьох сферах духовного життя. Мало того, що вміла допомогти, наставити, зорієнтувати кожного, хто потрапляв у поле її зору і потребував цієї допомоги. Її мудрості вистачало на всіх персонально. А ще – вона з тих, у кого до всього «є діло». Ініціатив і їх втілення в громадсько-соціальній сфері не перерахувати.
Вона – автор ідеї створення клубу «Співуча родина», який став явищем культурно-духовного життя столиці й України, якщо згадати, наприклад, зв’язки і співпрацю зі школою Івана Козловського, з музеями Григорія Сковороди, з національними громадами столиці і виступи їхніх творчих колективів, залучення творчих людей українського закордоння до участі в зустрічах.
Працюючи в Штатах як журналіст, не поривала ні віртуального, ні фізичного зв’язку з Клубом у період відвідин України. Була і залишаюся його постійним членом.
Згадую дотичні до діяльності клубу добрі справи Галини Михайлівни... Якось подарувала вона мені книжечку «Сашенька. Останній рік. Нотатки батька» автора Н. П. Боброва. Насправді це псевдонім, а справжнє ім’я автора, батька цієї сповіді, Борис Сергійович Братусь. Розповідь про те, як протягом року відходила зі земного життя, проявляючи дорослу мужність, борючись з онкохворобою за своє життя, його 9-річна донька Сашенька. Книжка з’явилася ще й завдяки ініціативі та допомозі Галини Михайлівни. Якось вона прочитала в журналі «Чєловек» цю розповідь. Знайшла справжнє ім’я батька і надихнула його опублікувати спогади окремою книжкою. Адже вона – гімн мужності в час найважчих випробувань, гімн гідності батьківській жертовності і любові... Книга потрібна кожному з нас.

Отримала в дарунок від «Співучої родини» ще одну книгу авторства Мирона Петровського, присвячену старовинному романсу. Пані Галина стала ініціаторкою та помічницею у виданні та презентації цієї книжки. А невдовзі – новий подарунок – компакт-диск «Рожевий квіте» («Старовинні та сучасні українські романси»). Тому і виник, і діє паралельний зі «Співучою родиною» «Клуб шанувальників романсу». Неодноразово звучав український романс на сцені чи в гурті членів клубу у виконанні Галини Михайлівни, віце-президентів клубу сестер Галини та Людмили Турчак, Віктора Болтрика, Ігоря Жука, Володимира Самайди, Ігоря Якубовського, Сергія Мороза, Наталки Полтавець. Згодом з’явилося ще шість клубних альбомів – внесок у скарбничку української культури .
Ще задовго до виникнення в Україні широкого волонтерського руху в теперішньому сприйняті в умовах війни на Сході України, доброчинність у нашому суспільстві в середовищі простих українців вже квітнула. Коли допомагали потребуючим не фінансами, яких у них не було, а власними зусиллями. Як підтримати таких доброчинців, оцінити, зробити публічними? І в Галини Михайлівни виникає державницька ідея, яку вона, так би мовити, на громадських засадах втілює в життя. Разом з тижневиком «Дзеркало тижня. Україна» засновує премію «За прагнення до милосердя». І щороку, у вересні, на відкритті нового сезону клубу, в день свята Віри, Надії, Любові, виявлені народними експертами протягом року достойники з доброчинців отримували цю премію на сцені Будинку вчителя. До слова, знайомство (в день вручення премії) з одними з них – батьками дитячого будинку сімейного типу м. Сімферополь надихнув і мене написати про щоденний подвиг цих батьків, які виховують у себе вдома прийнятих у родину сиріт, даючи їм сімейне тепло. Це стаття «Рідними не народжуються, а стають», яка поряд з нарисом «Співуча родина Галини Лактіонової» була надрукована в нашому часописі та ввійшла у збірник «Еврика на все життя». Без участі Галини Михайлівни цих публікацій могло не бути.
Тривалий час пані Галина працювала директором міжнародної громадської організації «Християнський дитячий фонд». Організація, створена ООН, діяла в багатьох країнах світу. Вона доклала багато зусиль, використовуючи міжнародний досвід, для створення в Україні будинків сімейного типу. Перші приклади такого досвіду «прижилися», ідея стала державним проектом і втілюється в життя протягом останніх 15 років.
Можна довго згадувати подібні приклади… Коли особисті захоплення та ініціативи втілювалися пані Галиною конкретними справами державного рівня і навпаки – справа офіційна ставала особистим захопленням.

Учитель від Бога

Як приклад – ще одна втілена ідея Педагога з великої літери. Вона виступила ініціатором створення Вечірньої

	Із циклу «Різдвяні зустрічі». Учасники програми. На передньому плані – Галина Лактіонова – президент клубу – та Валентина Кузик – постійна ведуча. 2010 р.
	Творчий вечір прозаїка, поетеси, сценаристки, лауреата українських та міжнародних літературних премій Ірен Роздобудько і поета-пісняра, театрального та кінодраматурга, художника, дизайнера Ігоря Жука «По вічній дорозі». На сцені – Галина Лактіонова, Ігор Жук, Ірен Роздобудько. 23 грудня 2009 року
	Концертна програма «Чарівність романсу» за участю оркестру «Київ-класік» під керівництвом Германа Макаренка і вокалістів клубів «Співуча родина» та «Шанувальники романсу». Церемонія вручення благодійної премії «За прагнення до милосердя». Третя справа – Галина Лактіонова. Вересень, 2012 р.

жіночої гімназії, яка згодом стала школою-інтернатом № 13, потім – Київським жіночим ліцеєм, гімназією-інтернатом із класами жіночої освіти та виховання. Вона залишалася куратором цих закладів, науковим консультантом і своєю харизмою та мудрістю впливала на долі своїх вихованок.
І в найперші години, дні її відходу в інші світи, чи не найбільше відгуків надійшло саме від її учениць:
«Ми зустрілися 26 років тому в стінах Київської жіночої гімназії «Вега», і з того часу наші життєві дороги не розходилися. Я вдячна за всі життєві уроки, за віру, підтримку і любов. А також – за приклад неймовірної сили волі, життєлюбності і невичерпної енергії. Нехай вогонь, який ви, Галино Михайлівно, запалили в багатьох серцях і душах, ніколи не згасне, так само, як не згасне пам’ять про вас. Ви залишаєтеся поряд. Так може написати кожен, хто бодай один раз зустрівся з нею» (Анна Гулевська).

«Галина Михайлівна Лактіонова... Для великої кількості людей – мудрий друг і вчитель, людина, яка розкрила свої таланти і допомогла розкрити іншим. Вона була немовби золотою ниткою, якою пов’язувала людські душі на шляху до Світла. Вчитель учителів, яка зібрала величезну «Співучу родину», вела її за собою і вчилася сама. Її девіз: «Учитель! Виховай учня, щоб було потім у кого вчитися». Це – так. Долі молодих людей були для неї живою книгою. Насамперед, долі прекрасних жінок із заснованої нею Київської жіночої гімназії. Улюблена донька, мати, бабуся – така красива і завжди молода Жінка. «Жінка у вікні»... Виглянула ненадовго, а зробила так багато! Рада цій земній зустрічі, рада, що наші життєві траєкторії пересіклися» (Олена Ковальова).

«...І моя зустріч з Галиною Михайлівною унікальна в дуже багатьох сенсах. Багато що здійснилося в моєму житті завдяки їй, її допомозі, розумінню. Це назавжди запам’ятається не тільки мені, а й десяткам дівчат із Жіночої гімназії, яким випала можливість на уроках курсу «Гармонія життя» збагатити себе заповітними знаннями. Але не тільки це... Вічна вдячність, наша незабутня Галино Михайлівно» (Таtіаna Lir).

«Відходять учителі. Галина Михайлівна – людина, яка завжди дивувала неординарністю, свіжим і сміливим поглядом і незмінно точними формулюваннями. Кожна зустріч – це подія, яка дарувала гармонію радості і вдумливого смутку... (Віктор Книш).

«...Людина відходить... Залишається те, що вона створила, залишаються люди, яким вона допомогла, змінила їхнє життя. Якби 10 років тому Галина Михайлівна не повірила в мою мрію, не підтримала словом, не допомогла придбати меблі для школи, я не змогла б її відкрити 1 вересня 2006 р. Про це мало хто знає з учнів та їхніх батьків, точніше, ніхто не знає... Але це нічого не змінює. В нашій школі – частка того доброго і світлого, що було в Галині Михайлівні. Дякую вам ще раз...» (Наталя Андреєва).

«...Багато що в моєму житті пов’язано з цією жінкою: і перший серйозний досвід із тренувань, і створення фонду, і початок роботи в соціальній сфері ССF, і «виноградна кісточка», і концерти в Будинку вчителя... І друзі, яких об’єднала навколо себе Галина Михайлівна» (Наталя Доценко).

«У Галини Лактіонової я вчилася етикету, іміджу, мистецтву публічних виступів. У той час не було тренінгів і майстер-класів... Ми вчилися у конкретних людей, які були для нас прикладом. У всьому... Світла пам’ять. Не можу повірити...» (Лілія Пільтяй).

Педагогіка – і праця, і любов моя

Концертна програма до 115-річчя І. С. Козловського за участю дитячих колективів Києва та області, земляків великого Маестро. Із циклу «Ювілей у клубі». На сцені: Вадим Колосок, Галина Лактіонова, Віктор Болтрик. 2015 р.
«Людина, яка співає» – творчий вечір поета, перекладача, автора ліричних пісень, відданого шанувальника та фотокореспондента клубу Сергія Цушка. 18 листопада 2015 року
Літературно-музична композиція «Сад божественних пісень». На сцені – автори та виконавці дійства (справа наліво): Володимир Широков, Віра Мельник, Галина Лактіонова, Людмила Турчак, Сергій Мороз, Ігор Якубовський, Даша Вакула, Денис Фалько. 20квітня 2016 року

Ми настільки привикли бачити, чути, зустрічати, спілкуватися з Галиною Михайлівною в різних громадських проектах, що складалося враження, що це і є її робота. А насправді основна її праця – професійна: науковець у галузі педагогіки, професор. Остання її робота – на посаді головного наукового співробітника відділу андрагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України.
Г. М. Лактіонова доклала чимало зусиль для розвитку та становлення соціальної роботи в Україні. Вона працювала з моменту створення соціальної служби в країні, вкладаючи свої ідеї в розбудову нової для країни системи. Зробила значний внесок у становлення державної системи соціальних служб та діяльність громадських організацій. Під її керівництвом «Християнський дитячий фонд» впроваджував низку соціальних проектів, серед яких – «Соціальна освіта в Україні», що став платформою для розвитку факультетів, шкіл, кафедр соціальної роботи та соціальної педагогіки в Україні, об’єднав навколо себе науковців та практиків. Багато хто з учасників проекту очолює факультети та кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки в різних куточках України. Саме вони є частиною її команди, однодумцями.
Вона – автор 180 наукових праць, надрукованих в престижних вітчизняних та іноземних виданнях; член редколегій багатьох наукових періодичних видань. Вона – автор численних доповідей на вітчизняних та закордонних педагогічних симпозіумах, конференціях, семінарах. Вона – науковий керівник багатьох робіт, що готувалися для захисту кандидатських та докторських дисертацій
Одна з останніх педагогічних ініціатив Галини Михайлівни – участь в організації міжнародної конференції (Тернопіль, 2015) та започаткування відповідного конкурсу, присвяченого партнерству соціальних інституцій (навчальних, культурних, соціальних служб) та сімей у виховані дітей в сучасних умовах. Запрошую прослухати її виступ на телебаченні в програмі «Акценти», щоб зрозуміти всю глибину та рівень знань професіонала високого класу з цього дуже актуального, проблемного питання освіти та виховання: drive.google.com/file/d/0B2vpFypRzFsRNS1rVko4 UXFQVm8/view
Співробітники її Інституту обіцяють, що нереалізовані Галиною Михайлівною плани втілюватимуть її однодумці.
Коли сталося це горе, відгукнулися некрологом співробітники Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України, назвавши Галину Михайлівну «високоінтелігентною, високодуховною, харизматичною особистістю, природженим науковцем і педагогом, красномовцем, митцем».
Колектив співробітників Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України запевнив, що «чудові людські чесноти, зокрема, доброзичливість, неординарність, талант педагога Галини Лактіонової слугуватимуть молоді, яка присвятила себе українській освіті».
Співробітники Київського міського будинку вчителя добре знали кандидата філософських наук, доктора педагогічних наук, професора Галину Лактіонову, бо більше, ніж 20 років підтримували спільний проект громадських клубів. У своєму некролозі вони нагадали про її державні нагороди: орден «Знак Пошани», орден святої Варвари, Почесну грамоту Кабінету Міністрів України, звання «Заслужений працівник освіти України» та «Відмінник освіти України».
Але найбільша відзнака – це визнання та вдячність людей, зігрітих теплом її душі, вдячність сотень професіоналів та аматорів, початківців-шанувальників пісні, учнів музичних шкіл, яким дала можливість проявити себе. За 22 роки діяльності – близько 200 зустрічей у клубах І ніколи, жодного разу, не звучали тут шлягери зі шоу-бізнесу. Лише справжнє і високе мистецтво. І вдячність тисяч тих, хто був у залі, хто насолоджувався цим мистецтвом у теплій домашній атмосфері родинного кола. Безкоштовно. Як дар душі організаторів.

Із некролога «Її багатство», надрукованого в «Дзеркалі тижня» 26 грудня 2016 р. від імені працівників газети:
«Багатством Галини Лактіонової була безмежна щедрість її душі, яку без останку вона віддавала людям. І за це їй – доземний уклін і вічна пам’ять».
А ще раніше, років 15 тому, журналісти «Дзеркала тижня» писали про неї як людину, яка надихає на добрі справи все своє оточення, дякували їй, що втягнула і їх в орбіту своїх духовних зацікавлень.
Із мережі Фейсбук: .
«Щиро дякую вам, Галино Михайлівно, за все, що ви зробили для української культури та освіти, за ваш внесок у духовність. Хочеться повторити: «Хай вогонь, який ви запалили у багатьох серцях і душах, ніколи не згасне, так, як не згасне пам’ять про вас» (Дмитро Червінський, журналіст).

Продовжити її справу, її співучу родину

І відгуки в перші дні втрати від її соратників по клубній роботі та шанувальників клубів:
«Прекрасна, талановита жінка, яка мала чудові організаторські здібності. Ніколи не забуду творчі вечори,

	Галина Лактіонова та Любов Лавриненко: пліч-о-пліч, душа-в душу – впродовж 22 років діяльності клубів «Співуча родина» та «Шанувальники романсу»
	Галина Лактіонова традиційно оголошує програму зустрічі в клубі «Співуча родина»: «Вірменія – Україна. Двомовна пісня моєї душі». Як її заповіт, прозвучало: «Найсильніше у світі – любов. У нашій «Співучій родині» ми творимо простір любові...» На сцені Будинку вчителя – востаннє. 19 жовтня 2016 року
	Галина Лактіонова зі своїм чоловіком Володимиром Братусем. 15 вересня 2016 р.
	Співуча родина на прогулянці: Галина Михайлівна з донькою Іванною, зятем Максимом Єрьоменком та онуками – Матфієм, Миколою, Марією. Київ, вересень 2015 р.

концерти, які вона готувала та проводила в Київському міському будинку вчителя. Неодноразово я бувала там з юними стипендіатами Міжнародного благодійного Фонду святої Марії, які брали участь у тих концертах. Галина Михайлівна була надзвичайно гостинною, доброзичливою, щедрою, уважною до всіх, хто відвідував її творчі доброчинні заходи.
Вона дарувала людям добро самовіддано, безкорисливо, за велінням щирого серця, сповненого істинною любов’ю» (Ганна Матіко-Бубнова).

«Кажуть: поділися горем з друзями і стане легше. Але щось не стає. Не вистачає кожному з нас ДРУГА. Клуби «Співуча родина» та «Шанувальники романсу» Київського міського будинку вчителя втратили свого Керманича, ДРУГА... Кажуть, що час лікує... І, в той же час, Ліна Костенко написала: «Не час минає, а минаємо ми». Бережімо одне одного... ЖИВІМО, ТВОРІМО, ЛЮБІМО» (Любов Лавриненко – незмінний відповідальний секретар клубу «Співуча родина», співавтор клубних програм і організатор їх втілення, найближчий соратник і друг Галини Михайлівни, віце-президент клубу «Шанувальники романсу», заслужений працівник культури України).

«Біль у серці – не стало Галини Михайлівни... Це була сонячна людина, обдарована великим талантом і сповнена великих помислів, котрі втілювала у життя. Вона не створювала мрійливі химери, а діяла активно й натхненно. Таких людей, благословенних Провидінням, дуже мало на землі. Вдячна долі, що мені було подаровано щастя спілкуватися з такою ЛЮДИНОЮ, здійснювати спільні проекти. Ми всі разом здатні продовжити її справу... Тримаймося і гуртуймося. Збережемо світлу пам’ять про справжню подвижницю української культури й освіти» (Валентина Кузик – мистецтвознавець, культурно-громадський діяч, протягом останніх 12-ти років – ведуча традиційних «Різдвяних зустрічей» у клубі «Співуча родина»).
«...І головне: треба продовжити її справу. Не занедбаймо її. Це буде найкращою пам’яттю про цю красиву талановиту жінку» (Раїса К., 28 грудня 2016 р.).
Йдеться лиш про одну з її ініціатив з царини власних зацікавлень, для здійснення яких вона, як керманич, згуртувала навколо себе велику команду однодумців, соратників, творчих людей. Це була її волонтерська праця протягом більше, ніж 20 років.
А якщо йдеться про гуртування і продовження діяльності клубів, то, як на мій погляд, є кому з цієї команди. Лиш кого я знаю: Любов Лавриненко, Галина та Людмила Турчак, Вадим Колосок, Валентина і Микола Кузики, Сергій Цушко, учениці Галини Михайлівни – Олена Шипиленко, Анна Гулевська, Зоя Гаркавенко, працівники Будинку вчителя, відомі всім нам бізнесові спонсори, меценати.
Кожен із творчих людей – гостей клубу – залишався його другом і вірю, що готовий допомагати в продовженні справи... На громадських засадах, як це було всі 22 роки поспіль.

Сильніша, ніж смерть – любов

Впевнена: долучиться до продовження справи великого педагога, громадського діяча, насамперед, її родина. Чоловік Галини Михайлівни - Володимир Іванович Братусь – теж людина творча, публіцист енциклопедичних знань у досліджуваних ним питаннях української історії, військової справи, краєзнавства (зокрема, Києва та Полтавщини). Друкується в Інтернет-виданнях, створивши власну рубрику «Історія. Політика». Свого часу допомагав Галині Михайлівні створювати клуб «Співуча родина». Вони часто співали разом у сімейному колі та передали традицію сімейного співу своїм онукам.
Продовжити цінності, ідеї, проекти матері може їхня донька – Іванна Братусь. Для цього в неї є всі дані та бажання. Іванна – кандидат педагогічних наук, отримала три вищі освіти. Нині працює психологом, є авторкою курсу для молодих батьків «Пологи в радість», засновниця центру «Сім’я в радість». Перейняла від батьків всі таланти: пише і друкує оповідання та казки, є автором та виконавицею власних пісень, в даний час записує свій альбом. Чим не продовжувач династії педагогів та доброчинців, започаткованої матір’ю?
Тим більше, всі троє дітей Іванни Братусь та Максима Єрьоменка – Матфій, Микола, Марія – грають на фортепіано, співають автентичні українські пісні. Їхня сімейна коляда на Різдво тривала майже 40 хвилин. Старший – Матфій – уже побував на сцені в складі дуету з бабусею. Співучій родині і вдома, і на сцені Будинку вчителя – бути.
Найбільш щемна з авторських пісень Іванни створена та виконана на запис у перші траурні дні 26 грудня 2016 р. Ось що вона написала у Фейсбуці:
«Моя мама всією душею любила романс. Вона створила унікальну програму, своє прочитання романсів і записала альбом «Ця жінка у вікні», який полюбили і запам’ятали багато людей. Тобі, матусю, ця пісня як віддзеркалення наших розмов в останній місяць твого земного життя. Щира вдячність Юрієві Гриценку за запис і Олександрові Россолу за ролик. Пісню записували позавчора, за ніч до похорону. Царство небесне, люба моя людино!»
За 2 хвилини Іванна зуміла сказати так багато... Матері і нам усім.

Посвята Галині Михайлівні від членкині клубів Валентини Сизон

Галині Лактіоновій
Вона любила пісню Окуджави
«Ця жінка у вікні»

Все знецінилося враз –
Ії немає серед нас,
Цієї жінки у вікні…
Все промайнуло, мов у сні…
А де ж Вона?
Вона ж була!
Любила всіх і все могла,
В буденності гармонію шукала
І нам надійну руку подавала!
Вікно відчинене…
Але Її немає…
Лиш сніг холодний в душу залітає…
Заплачу, як душа переболить.
Ми ж почекаємо Її ще мить…
Нема..!
Вона Вікно Сакральне відчинила…
Пішла босоніж… і… злетіла-а-а!
Все залишила, бо земне невічне!
Поринула у Вимір потойбічний…
Душа Її в Святій Височині!!!
А нам лишила Сонце у вікні,
Та ще Науку як людей любити,
Як і навіщо в світі жити?»

*****

Життя продовжується, її справа живе. Фонд, який вона очолювала багато років, зараз діє під новим ім’ям: «Український фонд благополуччя дітей». Її колеги-педагоги планують продовжувати започаткований нею конкурс «РАЗОМ: партнерство навчальних, культурно-освітніх закладів, соціальних служб та сімей». Клуб «Співуча родина» також продовжує свою діяльність. А в її родині народжуються нові творчі ідеї. Гадаю, пані Галині від продовження її справи світло там, на небесах...

	Багатьом вона сниться світлою та усміхненою...

«Дивосвіт бандури». Cвято сучасного бандурного мистецтва від гурту «Шпилясті кобзарі». До дня Києва. Крайня справа - Галина Лактіонова. (Травень,2016).	Програма Київського товариства литовської культури « Ми такі різні, ми такі схожі».До 20 річчя хору «Вільтіс цього товариства. Мистецька акція Майроніса ( 2014)		Виступ Іванни Братусь в спільній з поетесою Вікторією Осташ програмі « Моє місто» в клубі «Киянка». Київ,бібліотека ім. Миколи Гоголя. 12 лютого 2015 р.

Галина Лактіонова - Ігорю Жуку,як колега- колезі: « З Новим роком»!		«17 весен «Співучої родини», або «Сяйво троянди-2».(2011)
Авторська програма « Вінок пісень ще й намалюю я» Наталії Полтавець - художника-живописця, викладача Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука. На сцені : Наталія Полтавець, Галина Лактіонова, Вадим Колосок. (Лютий 2016)		Коли все організовано, можна на хвильку стати й слухачами: Галина Лактіонова та Любов Лавриненко ( перший ряд). В цей день у Любові Василівни - ювілейна дата народження. Але корзину поруч вони підготували гостю - Олександру Балабку - публіцисту,поету - пісняру, редактору, автору книги « Стежками українців у світах» ( він - на сцені) ( 2013)
		Галина Лактіонова в програмі « Акцент» Тернопільського обласного ТБ розповідає про ідею втілення в життя партнерства шкіл, вузів,соціальних служб та сім'ї у вихованні дітей. 17 березня 2015 р.