Перші тижні нового року позначилися двома тенденціями. Перша – почали вилазити на всезагальний огляд масштаби торгівлі з окупантами – на найрізноманітнішу тематику і в найрізноманітніших межах. Друга – почалися наразі нечисленні і не дуже помітні протести проти такої торгівлі, особливо у найгостріших її моментах. Наразі можна сказати, що влада і народ перебувають у процесі визначення допустимих меж: що можна продавати, а що не продається ні за які гроші, навіть за великі й зелені…

Почав сезон глобальної торгівлі, як ми вже не раз писали, пан Віктор Пінчук. Нагадаємо, він пропонував відмовитися від окупованих росіянами Криму та окремих районів Донбасу заради нормалізації стосунків з РФ – і провести на Донбасі «вибори».
Тільки-но громадськість встигла відгукнутися всіма можливими цензурними і нецензурними епітетами на цю пропозицію – як почалися «поодинокі постріли» на перевірку реакції громадськості на цю ж пропозицію, але в деталях.

То водопостачання окупованим територіям відновлять – попри борг понад 120 млн. грн. мовляв, «там же ж наші люди». Чомусь «нашим людям» по цей бік фронту водопостачання відрізають за набагато менші борги – і не дивляться, «наші» люди, чи «не наші». Чи може то іншої касти люди?

То раптом міністр соціальної політики України Андрій Рева з доброго дива починає заявляти, що «на пенсії для окупованого Донбасу потрібно 30 мільярдів грн. на рік». Які такі пенсії? Чи може підприємства окупованого Донбасу вже податки в бюджет платять – а ми не знаємо? Чи може там вже окупантів нема? Чи пан міністр не в курсі, що пенсії на окупованих територіях – то проблема окупанта? Чи може ми ще й терористам пенсії платитимемо? Поки з малого бізнесу останню копійку в Пенсійний фонд тягнутимуть. А що ж – малих підприємців набагато більше, ніж терористів, пенсії всім вистачить…

То раптом Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб запропонує витратити 15 млн. грн. у селищі Мєловому на кордоні з Росією на відновлення пам’ятника «Україна – визволителям». Або витратити на капітальний ремонт внутрішніх приміщень дитячого навчального закладу № 6 «Казка» за адресою: вул. Донецька, 65, м. Авдіївка - 2 млрд. 600 млн. грн. Простіше вже пару пантеонів казок з нуля побудувати… Або пропонують витратити на будівництво велосипедної доріжки у м. Щастя - 2,5 млн. грн. Хто не знає, Щастя – це відразу під Луганськом, зараз туди час від часу «прилітають» міни – подарунки від окупантів. Але хіба це може завадити будувати у Щасті велосипедні доріжки? Як ж то може бути Щастя – і без велосипедних доріжок…
Втім, найцікавіша з цих пропозицій від Міністерства – це капітальний ремонт холодильного обладнання «Льодового палацу спорту» у м. Северодонецьк. Ну як же ж в Северодонецьку проживуть без холодильного обладнання? Адже навіть «коньки відкинути» ніяк не вийде. Цікаво, чи є десь в тих пропозиціях грант на асфальтні доріжки і лижі, припустімо, для селища Піски. Якраз би до літа встигли гроші виділити…

Здавалося, більшого нахабства, ніж «розпилювання бабла» на темі прифронтових територій годі уявити. Але в шанувальників «глобальної торгівлі» уява працює, як має бути.
Після пропозицій від Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб на розсуд громади полетіли «ягідки».

	«Битва екстрасенсів» з окупантами у головних ролях. «СТБ – можливо все!»

Телеканал СТБ в прямому ефірі показав російську «Битву екстрасенсів» з окупантами у головних ролях. Хто не знає – телеканал належить панові Пінчуку.
Ще до середини передачі глядачі почали бажати і власникам, і працівникам каналу багато різноманітних адреналінових розваг. Керівництво відчуло – і вже за годину чи дві офіційно вибачилося у Фейсбуку. Мовляв, не знали, ненароком, ніхто не глянув. А тим не менш, найгостріші моменти з російської передачі таки вирізали – тобто, хтось же ж її дивився. Більше схоже таки на «пробний вистріл» і перевірку реакції громадськості…
Здавалося, що це була вершина такої діяльності. Аж виявилося, що на СТБ теж були тільки квіточки, розминка перед виступом.
Довільну програму продемонстрував український уряд. І видав розпорядження «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».
І от тут пішли танці на льоду, ковзанах, з бубном і лижними палицями. Починаючи з того, що окуповані території обізвали «неконтрольованими територіями». От так взяли території – і вийшли з-під контролю… Самі по собі.

«Фактично Кабмін цим документом визнав відповідальність за дотримання прав людини та забезпечення потреб та інтересів громадян України в «окремих районах.»
Згідно з міжнародним правом, забезпечення дотримання прав людини на окупованих територіях покладається на державу-окупанта. Кабмін підтвердив ці зобов’язання за Україною. Включно зі соціальними зобов’язаннями, виплатою заробітної плати тощо.
Що означає, що на Сході України немає окупованих іноземною державною територій, а існує внутрішній конфлікт, в результаті якого тимчасово припинили, але відновлюють свою діяльність органи державної влади України.

А це – кадр із «В’язня замку Іф». Класика кінематографу – про шанувальників різноманітної торгівлі і про те, чим закінчуються деякі різновиди тієї торгівлі. Передбачає майбутнє окремих торговців набагато ліпше, ніж екстрасенси. Будь-яка зовнішня схожість – випадкова…

Це, звичайно, прямо суперечить усім інформаційно-пропагандистським зусиллям України щодо висвітлення конфлікту на Сході України як збройної агресії Російської Федерації. Фактично поняття «окуповані території» підміняється «неконтрольовані території». З усіма політико-правовими наслідками, що з цього випливають.
Також, фактично, це є спробою імплементації чогось подібного на «придністровський варіант» врегулювання конфлікту (який так і не врегульований).
А ще у нас багато хто на Савченко дується. Ось вам, нате цитату з Розпорядження:
п. 13.3) залучення молоді та жінок по громадянського руху через програми, що сприятимуть їх ролі, як миротворців....., сприяння структурованим діалогам з питань заохочення толерантності.
Кабмін збирається також допомагати і з ВІЛ/СНІДом в ОРДЛО боротися.
А якщо хтось у нас на фронті не знає чим зайнятися - ось є такий пункт:
17.1) Організація та проведення спортивних змагань, матчів, спартакіад із залученням громадян із неконтрольованих територій (за умови дотримання умов безпеки).
Турбота за безпеку «громадян із неконтрольованих територій» – особливо актуальне завдання. А то як з Моторолою...
Мені здається, усім членам Кабміну, які проголосували за це Розпорядження, можна сміливо або застрелитися, або подати у відставку.»

Загалом доволі зручно – як для Росії, так і для міжнародної спільноти. Якщо нема окупованих територій – то нема й окупанта, значить, санкції з РФ можна знімати. А то що ж воно таке – ЄС та США вимушені дотримуватися режиму санкцій, а Україна собі вільно з окупованими територіями торгує.
Що, загалом, свідчить, що може для когось то і «неконтрольовані території», а для когось – дуже навіть контрольовані. А за що там ті люди боролися, за що гинули – ну то таке, їхні проблеми…
Деякі депутати від того почали не те щоб звіріти – а, скажімо так, демонструвати ознаки здорової агресії.
І розповідати, як, хто, і в який спосіб що контролює.

«…кожен день, незважаючи на обстріл, смерті, поранених, через лінію фронту йдуть десятки українських поїздів. Туди і звідти.
Я зараз навіть не про контрабанду. Не про алкоголь, ліки, сигарети, золото, вироблені в «ДЛНР». Я не про вугілля з Донецьких і Луганських копанок. Я не про паливо, яке транзитом з РФ йде прямо через наші блокпости в Україні. Я про товарні поставки ВСЬОГО. Про офіційну торгівлю з російськими окупантами під час війни. За дозволом СБУ. З відома уряду і президента.
Сталь; руди; шлак; торф; кокс; вугілля; бітум; мінерали; полімери; дорогоцінні метали; детонатори і шнури; машини та механізми спеціального призначення; деревина; різні метали і металеві конструкції; всі види двигунів, зокрема і дизельні; різні електрогенератори; насоси; труби; гума різних сортів; запчастини до автомобілів, локомотивів, верстатів; вироби з міді; велика кількість видів дроту; троси; промислова хімія; добрива; антифризи; присадки; масла різних марок; цемент; вогнетривка цегла та інші вогнетриви; різні прилади і так далі. Крім усього цього - корми для тварин, одяг, хутро і шкіра, тканини і текстильні вироби, взуття, сіль і навіть квіти.
До нас йде цегла, вироби з цементу, різні будівельні матеріали, пісок, мармур, так само сланець, сірка, графіт, вугілля і багато іншого. До речі вугілля з «ЛДНР» йде не тільки в Україні, але і постачається в Польщу.
Це далеко не повний перелік товарів (http://bit.ly/2ju1d4U ), які постачаються Україною і безпосередньо зміцнюють боєздатність армійських корпусів «ЛДНР», які допомагають окупантам підтримувати соціально - економічну стабільність на окупованих територіях і знімають з бюджету РФ частину тягара на її утримання. На кінець грудня було видано понад 65 000 дозволів на гуртові постачання товарів з України на окуповані території, і понад 32 000 в зворотному напрямку.
97 000 дозволів. Майже 10 000 загиблих. 10 дозволів на 1 людське життя... Чи довго ще, бачачи таку торгівлю з агресором, Захід буде тримати санкції, які безпосередньо утискають інтереси ЇХНІХ бізнесменів при торгівлі з Росією? Чи довго триватиме війна, якщо агресора економічно підтримують ОБИДВІ сторони конфлікту?»

Разом з тим, інший депутат, екс-комбат батальйону «АЗОВ» Андрій Білецький у своєму блозі на «Українській правді» заявив про покривання керівництвом Нацгвардії офіцерів-сепаратистів, корупційну складову у НГ та систематичне знищення добровольчих батальйонів, яке проводить керівництво Національної гвардії.

Білецького підтримали інші військові – розповідями про те, як добре екіпірованих мотивованих військових на передову не пускають – і вони вимушені пролазити на фронт воювати з ворогом всілякими правдами і неправдами.
До них обережно доєднуються кіборги – розповідями, що у відступі з аеропорту винен зовсім не бетон. І що їхні ж командири забороняли стріляти, або й взагалі наказували неприцільно стріляти по своїх же ж найбільш активних бійцях – щоб втихомирилися і «не вимахувалися».
Хоча багато бійців, котрі сміливо дивилися в очі смерті, не наважуються руйнувати красиву картинку «Мінстеця» про те, що «Кіборги вистояли, не вистояв бетон», але знаходяться і бійці, котрі не втомлюються нагадувати, що бетон не винен – винен дехто інший.

Наразі людей, котрі наважуються протистояти «партії торгівлі», не так вже й багато. Хтось змовкає, хтось відступається і тікає з країни – як то зробив журналіст Олексій Бобровніков, котрий писав про «справу Ендрю», розстріл працівника СБУ Андрія Галущенка, котрий під виглядом волонтера розслідував справу про торгівлю (а дехто каже, що й про наркотрафік) через лінію фронту.
«Партія противників торгівлі» наразі не дуже численна – принаймні, представників офіційної влади там зовсім небагато. Але обговорення питання про межі торгівлі і про те, що можна продавати, а що – ні, в суспільстві триває… Крапку ставити зарано – навіть якщо її й пропагують з ковзанами, танцями і екстрасенсівським бубном.