Одразу попереджу читачів: я не маю наміру хвалити суто нашу газету. Хоча й, погодьтеся, її є за що похвалити. Але мова піде про газету взагалі – як форму розповсюдження інформації.

Ми живемо нині в пору динамічного розвитку Інтернету. І доводиться чути, що газети – то вчорашній день.
Що значно простіше зайти в Інтернет і побачити там новини.
Або включити радіо і почути все, що трапилося за весь день, а той на цю хвилину.
Коли ж увімкнемо телевізор, то не тільки все розкажуть, але й покажуть.
Не заперечую – й оперативність, і картинки, і емоційність викладу в радіо- чи телерепортажах є, безумовно, привабливим «гарніром» до інформації.
Але ж, все-таки, основною приманкою є не «гарнір», яким би цікавим він не був, а основна страва. А цією основною стравою є не просто інформація, а інформація плюс… щось таке, чого одразу і не сформулюєш.
Давайте згадаємо: перший прообраз газет виник у Давньому Римі, коли новини писалися вручну на дощечках. Уявляєте? Вручну на дощечках, і цих дощечок було чимало, бо їх розвішували по всьому Риму.
Чому ж перші давньоримські «газетярі» не шкодували своєї праці і писали на десятках дощечок-газет те, що могли б усно розповідати в людних місцях міста – як це і робилося до того. Швидко і без зайвої напруги.
Для чого ж, вони постійно і вперто шкрябали на тих десятках дощечкок-газет слова, які могли застаріти уже наступного дня?
Та тому, що вловили якусь дивну властивість людського сприйняття і мислення: виявляється, людям мало щось почути. Вони хочуть це прочитати, перечитати, взяти в руки той матеріальний носій інформації – будь це дощечка, сувій, свиток, папірус, пергамент і, нарешті, папір.
З моменту винаходу паперу й, особливо, друкарського верстату сотні поколінь читачів у всіх країнах світу звідали це ні з чим не зрівняне задоволення: взяти в руки свіжу газету, вдихнути її запах, розгорнути і почати читати, роздивляючись ілюстрації та перечитуючи найбільш цікаві матеріали.
З часом виник феномен газетної індивідуальності – кожна серйозна газета намагалася мати своє неповторне обличчя. А це породило інше явище – явище газетного патріотизму.
І ми добре знаємо, що були, є і будуть читачі, які намагаються взяти не будь-яку, а саме свою улюблену газету.
Бо звикли до її формату.
Мають своїх улюблених журналістів.
Поділяють позицію газети.
І реагують радісним пожвавленням, коли зустрічають свою газету чи то на розкладці, чи то в іншому місці – реагують на логотип, назву газети, її колір.
До всього цього читачі звикають і не хочуть змін.
Відомо чимало випадків, коли газета різко втрачала читачів і навіть занепадала, коли її керівники раптом міняли назву, логотип чи щось подібне.
Наша газета «Час і Події» ось уже майже два десятиріччя є інформаційним джерелом української громади Чикаго та широко взятих околиць.
Вона завоювала свого читача. Має авторитет. Її щотижня чекають.
Чому?
Та тому, напевне, що «Час і Події» має чітку патріотичну позицію. Захищає принципи об’єктивності, зваженості, поєднує публіцистичну гостроту з глибиною аналізу.
Аналізу і часу, в якому ми живемо, і подій, які щоденно трапляються в житті материнської України та Української громади Чикаго і США.
Тому що основні матеріали в нашій газеті є ексклюзивними і пишуться авторами спеціально для «Час і Події», а не беруться з Інтернету, як це трапляється з багатьма іншими виданнями.
Наша газета дотримується стандартів демократичної журналістики, але наскрізним її стрижнем є відданість українським цінностям, підтримка всього і всіх, хто працює на Україну. І критика та несприйняття тих, хто на неї працює погано чи, тим більше, працює проти – що, на жаль, трапляється не так рідко.
Доводиться чути розмови, що газета, як така, поступиться Інтернету.
Але згадаймо подібні «прогнози».
Коли виник кінематограф, дуже популярною була думка, що це несе зі собою смерть театру.
А що показали минулі сто років?
І кінематограф процвітає і театр не думає вмирати.
Коли виникло телебачення, заговорили, що це початок кінця кінематографу.
І що показали останні півсторіччя?
І кіно на підйомі, і телебачення всюдисуще.
Останні двадцять років чуємо про загибель усього і вся – і театру, і кіно і телебачення, і газет, бо скоро буде один суцільний Інтернет і більше нічого.
Але ситуація в усіх розвинених країнах свідчить про те, що всі форми розповсюдження інформації вміють співіснувати.
І що провідні газети світу, кожної з країн, кожної з областей, кожного міста, району чи громади все-таки живуть, виживають і розвиваються.
Звичайно, реагують на виклики часу.
Думають, як далі розвиватися.
Але вмирати при цьому не мають наміру.
І це повною мірою стосується нашої газети «Час і Події».
Психологи кажуть, що люди, які надають перевагу Інтернету, мало-помалу відчувають, як змінюється їхнє сприйняття, мислення та інформаційні потреби.
Адже Інтернет – це не тільки скарбниця інформації, але й, перепрошую, потенційна помийна яма, в якій можна знайти купу такого морального бруду, якого в серйозній газеті ви ніколи не побачите.
Тож, шановні читачі, беріть нашу газету, розгортайте її сторінки, шукайте своїх авторів і отримуйте інформаційне задоволення.
Ми працюємо для вас!
І газета живе стільки, скільки живе читацький інтерес до неї.
Ми докладаємо всіх зусиль, щоб ваш інтерес до газети не зникав.
Приємного читання!