Олександр Панченко

До свого приїзду в Австралію я зовсім нічого не знав про Івана Контека. Однак, прибувши до Мельбурна у другій декаді серпня 2012 року, одразу почув це трохи незвичне для вуха українця з Полтавщини прізвище – Контек.

Тоді мені подумалось: людина – виходець з Австралії або з іншої англомовної країни, але чому тоді цей чоловік називається Іваном, тобто, по-нашому, по-українськи. Пізніше виявилось, що кожен австралійський українець знає цю знамениту людину, а у самій Австралії є досить відомими багато різних фірм, у назвах яких є словосполучення «John Kontek».
Рік по тому, у 2013-му, з’явилась друком ошатна широкоформатна англомовна книжка «The Story of John Kontek», яка налічує понад сотню добре ілюстрованих і документованих сторінок з численними світлинами з життя та діяльності пана І. Контека.
Тоді, понад чотири роки тому, їдучи якось зі своїм приятелем Іваном Москалюком до українського будинку для людей похилого віку «Калина», той розговорився й повідомив, що багато часу працював як будівельник та ремонтник у місцевого заможного українця Контека. Я спочатку не надав цьому уваги, але під час похорону св. пам. інж. Мирослава Болюха, мого старшого приятеля, пан Іван Контек сам підійшов до мене і дав мені свою візитівку, а пізніше запросив на каву, куди ми й поїхали разом з паном Москалюком. Ось зайшли до великого кабінету І. Контека. Приміщення було завішане різними нагородами, грамотами, відзнаками та світлинами, а в одному з кутків кабінету було розміщено два прапори – австралійський та український – а також мальований олійними фарбами високохудожній портрет самого господаря офісу.
З часом розговорилися. Пан Контек розповів про себе, про свої плани, довго й прискіпливо питав про деякі тодішні українські реалії, ситуацію в політиці та економіці, а я, якщо міг, відповідав. Мені чомусь видалося, що він тоді був якийсь трохи засмучений. Потім ми разом пішли до невеликої кав’ярні, що була поряд з офісами Контека, і, продовжуючи невимушену розмову, випили там по філіжанці кави. Ще трохи поспілкувались. Пан Іван розрахувався й пообіцяв, що скоро ми зустрінемось у нього вдома, але запланована зустріч не відбулася.
Пізніше я чимало читав про Івана Контека, але кращого допису, ніж як з-під пера талановитого журналіста Богдана Рудницького, не знайшов.
Так, в одному з вересневих чисел 2004 року знаменитого українського часопису Австралії «Вільна думка», що його редагує Марко Шумський, пан Богдан писав: «...Мабуть, під щасливою зорею народився 10 грудня 1927 року Іван Контек у національно-свідомій родині в селі Маковисько. І це не могло не позначитися пізніше на всій долі його. Як і всі сільські діти, ходив до рідної школи. Згодом навчився грати на скрипці і був учасником шкільного оркестру, співав у хорі. Як і всім українцям, доводилося юнакові бачити несправедливість, знущання окупантів. І рік за роком оте польське нахабство сіяло у голові підлітка думку про те, що треба боротися, аби люди вільними були, аби правда завжди торжествувала, аби ніхто більше не знущався над знедоленими українцями. І з такими почуттями, окресленими патріотизмом, який панував і в його родині, і в багатьох інших сім’ях як у селі Маковисько, так і у всій Ярославщині й у всій окупованій Україні, він ріс і мужнів. І заледве йому сповнилося 16, коли разом із двома сестрами вступив до підпільної Організації Українських Націоналістів, а вже у невдовзі і до лав Української Повстанської Армії».
У своїй розмові з цим журналістом пан Іван Контек згадував, що то були нелегкі часи, доводилося часто віч-на-віч зустрічатися з ворогами, чи то виконуючи бойові завдання по обидва боки фронту, чи то працюючи у підпіллі. «Дійсно, страшні то були роки, але ми були сильними духом і завжди вірили у перемогу. Це й допомагало нам воювати одночасно проти всіх окупантів», – казав тоді Іван Контек. Робив він це спокійно, але трохи неохоче, мовляв, чого вихвалятися, чого возвеличувати себе самого. Мабуть, таким він завжди є, спокійним, розсудливим, не дуже балакучим, таким, що ніколи не робить поспішних кроків та висновків. «…У молоді літа ми всі, – пригадував І. Контек, – ті, хто став на захист свого народу, не думали про себе, ми йшли і боролися за правду, за чин, за ідею... Жаль, що багато наших друзів-однодумців полягли у нерівній боротьбі з окупантами».
Виявилось, що пан Іван Контек був старшиною служби безпеки УПА та ОУН, здебільшого, виконував доручення провідника ОУН Ярослава Стецька, його бойової подруги й дружини Слави, провідників націоналістичного руху Омеляна Коваля, Володимира Леника та багатьох інших. Зокрема, старшині УПА Контекові доводилося не раз долати кордони Чехії, Західної Німеччини й інших країн, де завжди і у будь-яку мить можна було втратити життя.
Дивлячись на світлини з недавньої книги Івана Контека, вкотре впевнююсь, що під щасливою зорею він народився, бо любить свою землю, своїх земляків-українців, став дуже успішним у житті. В юнацькі роки, коли можна було ще сидіти за шкільним чи студентським столом, пішов до лав визволителів. І пройшов з УПА славний шлях, який вписано золотими літерами у нашу національну історію. «…Шкода, що тоді не судилося нам перемогти окупантів у збройній боротьбі, але пізніше визвольна ідея перемогла, захопила сотні тисяч наших співвітчизників, що й у підсумку призвело до здобуття Україною незалежності…» – радісно розповідає пан Іван.
Однак, досить цікавим, як на мене, виявився т. зв. еміграційний відрізок життя Івана Контека. Він, як і тисячі інших українців, не зміг повернутися до рідної оселі, бо окупанти захопили його рідний край. По закінченню Другої світової війни Західну Німеччину покидали і від’їжджали у світ широкий усі ті, хто не хотів повертатися у комуно-большевицьке пекло. Іван Контек спочатку деякий час залишався у Західній Німеччині. До 1951-го року у нього знову були обов’язки старшини служби безпеки УПА та ОУН, а виконавши їх сповна, Іван Контек вирушив до далекої і незнаної йому тоді Австралії.
«...Не знаю, з якими мріями і думками, – продовжував в інтерв’ю Богдан Рудницький, – прибув пан І. Контек на цей п’ятий континент Землі, але, мабуть, він і сам не передбачав, що у краї цьому щаслива зоря супроводжуватиме його, що він зійде на таку вершину, яку підкорити вдалося лише одиницям з-поміж іммігрантів багатонаціональної Австралії. Розпочав новоприбулий українець свій трудовий стаж звичайним робітником. Контракт відробляв у Новій Південній Валії. Був і кухарем, і водієм таксі й автобуса, і перукарем. Виконував інші роботи. І згодом він переїхав до Мельбурна, тут йому допомогло частково і знання німецької, італійської, мадярської, англійської та інших мов, як і відвага, ризик і упевненість у собі. Спочатку працював агентом з купівлі-продажу землі та будинків на чужу фірму, а уже згодом, після 9 років праці, у 1963-му відкрив своє невеличке бюро у Саншайні».
«...А через два роки з великим ризиком, – згадував при одній з розмов Іван Контек, – купив великий будинок, який і назвав Kontek House». І з тих пір він почав долати свої «бізнесові університети». Працював, як кажуть, у поті чола. Працював, вчився, помилявся, перемагав різні перешкоди... Й успіхи приходили поступово, додавали впевненості та енергії, а невеличке бюро розрослося сьогодні на цілий концерн. Були часи, коли у його 24-х бюро працювало майже 160 людей... Роки беруть своє, а тому тепер вирішив працювати спокійніше, повільніше... А тим, хто починає будь-яку свою справу, хочу сказати наступне: світ такий, що без наполегливої праці та без ризику нема бізнесу».
Пан Контек із дружиною пані Наталею, з двома синами та донькою уже зійшли на свою висоту, з якої найстарший може вже сам спокійно й гордо дивитися на пройдений шлях. Його сини, донька та онуки можуть радіти сьогодні, бо батько й дідусь, загартований у лавах УПА, показав їм приклад, як треба жити і працювати, як також і багатьом нам, українцям.
    До цього всього слід додати, що й у австралійському житті Іван Контек став популярним як активний член Lions клубу та як член Асоціації промисловців-підприємців. Відтак, у 1957-1958 роках був призначений як Commissioner for Taking Affidavits, а у 1976 як Commissioner of the Supreme Court in Victoria, a пізніше був заприсяжений як Bail Justice at the Magistrates Court in Sunshine. Пан Контек відзначався й надалі своєю діяльністю у муніципалітетах Brinbank City Council (кол. Кайльор і Саншайн), чим здобув пошану серед представників австралійських кіл, про що широко писали часописи «Sunshine Advocate» та «Western Times Business Feature», а «Business Review Weekly» зарахував його до 200 найбагатших осіб, водночас, підкреслюючи, що всіма цими своїми успіхами він завдячує дуже тяжкій праці й своїм винятковим здібностям.
Бачимо, що завдячуючи своїй необмеженій енергії та тяжкій праці з діда-прадіда українець Іван Контек від звичайного початківця-підприємця на сьогодні став власником однієї з найуспішніших великих компаній, які працюють, зокрема, у сфері земельної нерухомості, в австралійському штаті Вікторія.
У доволі ґрунтовному виданні «Українці Австралії. Енциклопедичний довідник», яке побачило світ у Сіднеї у видавництві «Вільна думка» та Товаристві збереження української спадщини у 2001 році за редакцією Володимира та Марка Шумських, в якому Іванові Контеку та його родині присвячено цілий розділ, справедливо зазначається, що українська спільнота не тільки в Австралії, а на рідних землях, напевно, буде зацікавлена його славною біографією, роллю та внеском в українське життя, бо він, як щирий українець, де тільки міг, незважаючи на обмежений час, скрізь брав активну участь в українському житті громади та рідних земель.
Думається, що наступного року, який буде ювілейним для пана Івана Контека, ширше коло українських читачів з рідних земель у новій книзі українською мовою дізнаються про його героїчний та вкрай небезпечний шлях повстанця, тяжку й дуже виснажливу працю бізнесмена, його успіхи в громадському житті та благодійні вчинки для української громади.