До 70 - річчя з дня народження народного артиста України
Івана Бернацького та 10-річчя Українського драматичного театру
у Нью-Йорку. Огляд творчого доробку Івана Бернацького
за 10 років

Першого липня 2016 р. Фейсбук вибухнув зізнанням Івана Йосиповича Бернацького. В цей день він написав на своїй сторінці (правопис збережено): «Сцена!!! Відкрилася завіса!!! На сцену виходить народний артист України Іван Бернацький!!! Я сьогодні неймовірно щасливий – мені виповнилося 70 років!!! Боже, дякую тобі!!!»


Така публічна, емоційна, підкреслена знаками оклику відвертість була сюрпризом. Посипалися вітання, здивування, компліменти... Писемні та усні. Ніхто не вірив, що у цього молодого чоловіка зі збереженою статурою, особистою та творчою енергією на десятьох за плечима сім десятків. А знають його багато людей. Він – публічна людина: відомий, знаний у колах (середовищі) художньої та громадської еліти Нью-Йорка, Америки, України, з якою не пориває творчі зв’язки. Співпрацює з українськими слугами Мельпомени: акторами, композиторами, музикантами, костюмерами.


За плечима – 10 років праці актора Волинського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка в Луцьку, 18 років – актор Львівського академічного національного театру ім. Марії Заньковецької. Зіграно в театрі і кіно України понад 100 ролей, зокрема, велику низку головних, починаючи з першої ролі в театрі вчорашнім випускником Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Гриць - Іван Бернацький,Туркиня-Любов Новіковау виставі " У неділю рано зілля копала " за однойменною повістю Ольги Кобилянської. Режисер Борис Лур'є. Волинський обласний   музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка	Іван Бернацький – Езоп в однойменній виставі за п’єсою Гільєрме Фігейредо. Режисер – Олександр Бойцов. Волинський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка
Гнат – Іван Бернацький, Варка – Людмила Нікончук у виставі Карпенка-Карого «Безталанна». Режисер – Федір Стригун. Львівський національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької	Іван Бернацький – Шарль Боварі – у виставі за романом Гюстава Флобера «Мадам Боварі». Режисер – Алла Бабенко. Львівський національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької

І ось уже одночасно з особистим 70-річним ювілеєм відзначаємо десятиріччя заснованого ним Українського драматичного театру в Нью-Йорку (з 2002 року до 2006 року це була театральна студія). Сьогодні його можна назвати українським професійним театром, в якому професійно працюють актори-аматори. А Іван Бернацький – актор зі званням «Народного артиста України» – всі ці 10 років був і залишається професіоналом широкого профілю. Він – одночасно і художній керівник студії-театру, і педагог, і автор інсценувань, і сценограф, і режисер-постановник, і актор. Без його участі не приймають рішення ні композитор, ні художник, ні режисери по звуку і світлу. Одним словом – театр авторський!

І ось підтвердження публічності та оцінки його творчої діяльності. Один з інформаційних спонсорів театру Бернацького – часопис «Nova газета» (Нью-Йорк) присвячує ювіляру ціле число (№ 30, 10 серпня, 2016 р.). Головний редактор часопису Валентин Лабунський та його заступник Катерина Кіндрась друкують розгорнуте, цікаве, експресивне інтерв’ю з ювіляром під назвою «Мічений Богом». Ні, це, скоріше, відверта, емоційна сповідь про 54 роки життя в Україні (народився в селі Городниця, Тернопільської обл.) та 16 – в Америці. Тижневик друкує величезну низку вітань, які прийшли до редакції. Його привітали: посол України в США Валерій Чалий, Генеральний консул України в Нью-Йорку Ігор Сибіга, єпископ Стемфордський Павло Хомницький, владика-емерит Василь Лостин, Союз Українок США, колеги-заньківчани, актори-студійці його театру, хор «Думка» в Нью-Йорку, Федеральна Кредитна Спілка «Самопоміч», Федеральна Кредитна Спілка, кредитна спілка СУМА, Йонкерс, Народний дім у Нью-Йорку, ветеран театру актор Володимир Курило та інші колеги, друзі, окремі родини.

Цією публікацією тижневик «Час і Події» (Чикаго) долучається до вітань, щиро бажаючи Іванові Йосиповичу подальшої невтомності і дерзань у творчості, за якою ми старанно слідкували всі ці роки вдосконалення і росту його театру. За останніх 8 років надрукували 14 авторських (Лідії Корсун) рецензій на театральні вистави та інші творчі праці ювіляра. До вашої уваги, шановні читачі. В цьому огляді після кожної згаданої вистави вказані лінки повної публікації про неї з посиланням «Детальніше див. тут»: (далі – лінк).

Дві грані зацікавлень Івана Бернацького

Творчість Івана Йосиповича справедливо називають багатогранною. Це так. А ось у плані творчих зацікавлень нью-йоркського періоду любов Маестро розділяють Шевченкіана та краса українського автентичного народного костюма (костюми він колекціонує все своє свідоме життя). І це теж Богом дарована пристрасть та рідкісний талант знавця і колекціонера. Він – власник величезної збірки. Тривалий час при церкві святого Юра був відкритий приватний музей українського рушника та костюма зі збірки Івана Бернацького. У 2013 р. в Українському інституті в Нью-Йорку красу класичного мистецтва українських сільських майстринь-вишивальниць та творчої фантазії кравчинь продемонстрували актори театру Івана Бернацького для учасниць жіночого дипломатичного клубу при ООН. Жіноцтво світу було приголомшене цим дивом. Дивом костюма та мистецтвом його презентації нашими красунями та красенями – українськими дівчатами та хлопцями.

Музей українського народного костюма приватної збірки Івана Бернацького, церква святого Юра, Нью-Йорк
Іван Бернацький особисто проводив нестандартні екскурсії в своєму музеї, заохочуючи відвідувачів вивчати і знати українське
Автор – одна з відвідувачів музею

У травні 2014 року Іван Йосипович влаштовує в Народному домі театр на модельному подіумі. Творча фантазія режисера-постановника «била джерелом». Лише за допомогою пісні та пластики своїх акторів він зумів створити виразний, красномовний театр. Свої ошатні вбрання актори не демонстрували, а «програвали». Ось враження автора від цього перегляду:

«Шановний Іване Йосиповичу! Приголомшливо! Неочікувано! Кращої духовної та творчої краси не може бути. Ніхто до вас не зумів так оживити багатогранне, неповторне мистецтво наших майстринь. Красу і Дух народний. Вам це вдалося!

Лемківський костюм презентує актриса Христина Місюк	Козацький костюм презентує актор Ігор Королюк
Парубоцький костюм презентує актор Василь Пирожик	Буковинський костюм презентує актриса Оксана Бавдис
Буковинський костюм презентує актриса Марічка Бінч	Буковинський весільний костюм презентує актор Сергій Тарновецький
Буковинський костюм презентує актриса Любов Пилипонюк	Автор з хвилюючими враженнями – серед учасників презентації народного костюма театром Івана Бернацького, 4 травня 2014 р.

Вишукано, елегантно, аристократично, промовисто, артистично, модерно! Це – відкриття в сфері світової модельної індустрії. Нікому до сьогодні ще не вдавалося так «зіграти» свій костюм на подіумі. Так природно і так невимушено. Актори-моделі захопили мене цілою гамою почуттів: радістю, сумом, натхненням, гордістю. До цієї миті схвильована. Ви зуміли повернути творчість безіменних народних майстринь у сьогодення. А дівчата і хлопці наші – золото! Ви оздобили це золото діамантами! Діамантами краси, мистецтвом дизайну, вишивки, аксесуарів, власного розуміння душі народу і здатністю висловити все це мовою театру. Ви «примусили» всіх нас ще більше пишатися Україною, нашими предками. Ви – володар Краси, Дива, Таїни. Ціннішого багатства, яким ви володієте, не може бути. Сьогодні ви показали найкраще з кращого, що ви створили тут, на березі Гудзону».

Згодом Маестро підтвердив: «Я хотів проспівати оду Україні, українській землі. А найбільше – українським жінкам – авторам неземної краси, які мали талант від Бога. Вони створили високоелітарні речі. Ці майстрині – не єдині. Талановитим є весь наш народ».
Детальніше див. тут: http://www.chasipodii.net/article/13492/


І добра новина для читачів-глядачів: Ви можете подивитись цей театр 29 жовтня або 5 листопада ц. р. згідно з програмою ювілейного театрального фестивалю, яку готує ювіляр для своїх глядачів із 15 жовтня до 5 листопада. Іван Бернацький так проанонсував у рекламі цей своєрідний театр українського костюма: «Неоціненний спадок залишили нам бабусі, прабабусі і наші матері! Українська вишиванка славна на цілий світ! Це – гордість нашої Нації! Це – символ! Це – оберіг. Це – вишуканість! Це – інтелігентність! Жодні шати, обрамленні золотом, діамантами не зрівняються з нашими вишиванками, насамперед, старовинними!

І ось цю красу ви зможете побачити у нашій виставі «Театралізований показ української старовинної ноші «З бабусиної скрині».
Ви побачите 35 акторів у костюмах-антиках з різних регіонів України. Це не просто показ. Це 35 моновистав! Для цієї вистави я запросив збирача і дослідника українського вбрання Ігоря Перевертняка з Києва! Іван Бернацький».

Шевченкіана – любов на все життя

Захоплення особистістю та творчістю Шевченка народилося в роки праці у Львівському академічному національному театрі ім. М. Заньковецької. Там він зіграв головні ролі Тараса Шевченка у виставах за Шевченком: «Привітай же мене, моя Україно», «І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій», «Згадайте, братія моя» та «Гайдамаки». Тут, у закордонні, продовжує вивчати Шевченка сам, вважаючи, що пізнати його до кінця як виняткову людину, мічену Богом, не вистачить цілого життя. І через театр продовжує поширювати його слово і думу. Зі Шевченкіани розпочав Іван Йосипович свою театральну студію. Першими спробами були вистави за участю своїх учнів української суботньої школи тут, у Нью-Йорку, яким викладав українську літературу. Відбирав серед них талановитих. Так, старшокласниками відкривали двері в царину Мельпомени Христина Мисюк та Остап Антонюк, які, як актори, досягли згодом високої професійної майстерності. Це були вистави «Доле, де ти, доле, де ти?», «Ой, Богдане, Богданочку» (для дітей), «Гайдамаки», «Там матір добрую мою...»

Березень, 2009. Моновистава «Шевченко, якого ми не знаємо»

Вона є значною подією для масового глядача метрополії Нью-Йорка. На основі монографії діаспорного шевченкознавця Павла Зайцева «Життя Тараса Шевченка», що є вивіреною в архівах розповіддю про Тараса Шевченка від дня народження до дня смерті, Іван Бернацький підготував свою театралізовану розповідь зі сцени. Він створив для моновистави колосальну за глибиною та драматургією композицію, в якій йдеться про Шевченка як людину та поета в їхньому взаємозв’язку та взаємопереплетінні. Це 74 сторінки друкованого тексту не для художнього читання, ні, а програвання в образах. Ця гра тривала 90 хвилин, без перерви, без єдиної зупинки чи забутого слова. Величезна напруга для актора – фізична, інтелектуальна, емоційна. І навіть без музичного супроводу чи будь-якої іншої підпірки. Музика могла б завадити перевтіленню і проживанню образу Шевченка. Розповідь теж – від народження і до дня його смерті. Приголомшені знавці та шанувальники театру винесли актору вирок: «Геніально!»

Іван Бернацький – автор та виконавець моновистави «Шевченко, якого ми не знаємо». Народний дім, Нью-Йорк, березень, 2009 р.	Авторська (Лідії Корсун) публікація в тижневику «Міст»: актор Іван Бернацький показав свого Шевченка інтелектуалом, інтелігентом, елегантним і вишуканим

Детальніше див. тут: http://www.chasipodii.net/article/4544/

Березень, 2010 рік. Прем’єрна вистава «Хоч на годину на Вкраїну»

«Хоч на годину на Вкраїну!
На неї гляну, подивлюсь,
і мов добро кому зроблю,
Так любо серце одпочине...»

(Т. Г. Шевченко)

Від сценарію за поетичною творчістю Тараса Шевченка до музичного оформлення, сценографії та постановки – плід творчого задуму Івана Бернацького. Коли в моновиставі «Шевченко, якого ми не знаємо» глядачі оцінили в його особі непересічний талант досвідченого актора, то в цій виставі він проявив себе як видатний режисер-постановник. Створив складну, багатопланову, філософсько-ліричну, добротну класичну виставу без особливих претензій на модернізм. Хоч і було багато постановочних новаторських знахідок.

У цій і всіх наступних виставах Шевченкіани головну роль автора – Тараса Шевченка – виконує Маестро. Він безперервно перебуває на сцені, непомітно виконуючи ще й роль ведучого вистави, завдаючи їй потрібний темпоритм.

Учасники вистави "Хоч на годину на Вкраїну - 2010". Березень, 2010 р.	Фінал вистави «Хоч на годину на Вкраїну - 2010». В центрі - І.Бернацький ( Шевченко) та В. Курило (поезія Шевченка)

До слова, приміщення Народного дому, де протягом 10-ти років відбуваються всі вистави І. Бернацького, не має сцени та лаштунків. Актори разом виходять на імпровізовану сцену з кімнат, що розташовані в кінці глядацького залу, під відповідну музику, стають по обидва боки імпровізованої, ледь підвищеної сцени і залишаються там до кінця дійства. Зміна мізансцен відбувається миттєво, як у фільмі. Режисерський винахід.

А Шевченко-Бернацький, який, окрім прямого виконання своєї ролі (інколи ролей) в кожній виставі, проживає її дію разом зі своїми героями, то підтримуючи їх, то захоплюючись ними, то осуджуючи їх. Як? Або «кинутим» словом, або усмішкою, або виразом обличчя, тобто, мовою рухів.

Прем’єра «Хоч на годину на Вкраїну» про найважчий період у житті Тараса Шевченка: 10 років заслання в оренбурзьких степах. І всі 10 років його ностальгічна мрія про Україну, про її нещасливу невільничу долю, про її історію, її людей (а це його герої, які «оживали» миттєво на сцені, і він з ними спілкувався), про нездійснене кохання, про свою заповітну мрію полинути «хоч на годину на Вкраїну».

Герої вистави виходили на сцену під звуки рекрутської пісні «Та забіліли сніги» у повній темноті зі запаленими свічками. А Шевченко-Бернацький у цивільному елегантному костюмі тих часів. На сцені, знявши сюртук, накидає на плечі солдатську шинель і не знімає її до кінця вистави. Читає вірш «Згадайте, братія моя...», написаний у 1847 р. в Орській фортеці, де лунає: «Любітеся, брати мої, Украйну любіте і за неї, безталанну, Господа моліте».

Почалося дійство одною з найвідоміших поем Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», яка з перервами була відіграна повністю. Ми пам’ятаємо її зміст. Кожна думка, кожне звертання нагадувало тогочасну (2010 рік!) ситуацію в Україні.

Багато авторських, тобто, Бернацького як сценариста та режисера, художніх засобів залишаються в пам’яті до сьогодні. Як ото моторошно грізно озвучений царський вирок російською мовою про заслання Шевченка на 10 років із «запретом писать и рисовать». Як використання балетного танцю для підсилення ліричних сцен у картинах «Ярема – Оксана». Незабутня мізансцена – це повільна хода цнотливо закоханих пар (дівчина – хлопець). У наш час моральної вседозволеності ця ідеалістична картина викликала не просте ностальгічне замилування, а порівняння з дивом, її величністю Красою. Можна продовжити...

Сцена з вистави  "Хоч на годину на Вкраїну - 2010"	Радість Бернадського - Шевченка розділяють Єпископ Стемфордський Василь Лостин і Парох церкви Святого Юра в Нью Йорку Вернард Панчук.

До слова, всі наступні вистави Шевченкіани Бернацького – це перегукування зі сьогоднішньою дійсністю, це їх актуальність. Правда життя стає правдою мистецтва, якщо його творять талановиті, Богом мічені, митці. Такі, як Іван Бернацький і його актори, ним навчені та виховані на його життєвих та естетичних ідеалах.
Детальніше див. тут: http://www.chasipodii.net/article/6377/

Березень 2011 року. «Хоч на годину на Вкраїну»-2

Повтор? У жодному випадку. Майже нова вистава. І тут про надзвичайно важливе в режисерських підходах та принципах Бернацького-режисера. Він переконаний: створена робота потребує вдосконалення, подальшої роботи над нею. Це як ювелір, що обробляє діамант. Щоб він засяяв яскравіше, потрібно відшліфувати його нові і нові грані. Так чинить і Маестро. Його нова грань – це внесення змін, новизни, а також досягнення досконалості кожним актором, глибини розуміння ними авторського задуму. Кажуть люди: нема межі вдосконаленню. Це – не для Маестро. Може бути і є!

Так і сталося з варіантом «Хоч на годину на Вкраїну», 2011. За рахунок підсилених акторських пауз, повторів усім складом останніх фраз та ін. ще переконливіше прозвучали уривки з поеми «І мертвим, і живим…» Слухали знайомі слова і проводили паралелі з днем сьогоднішнім. Кілька десятків поколінь змінилося, а ми ті самі: так і не схаменулися, не побраталися, все чекаємо вказівки сусіда («Нехай скаже німець, ми не знаєм...»). «Доборолась Україна до самого краю...». Актор робить довгу паузу, що тримає увагу. І вирок: «Гірше ляха свої діти її розпинають»! З одного боку, заклик Будьте люди. Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люде». А з іншого, з глибини душі запропонований автором вихід з катастрофи: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»

Вистава стала ще більш динамічною за рахунок деяких скорочень. Проте, сюжетна лінія «Шевченко – мати – Ярема – Оксана – сільська молодь» залишаються найкращою зворушливо-романтичною частиною вистави. Одна зі сильних складових обох варіантів – музичне оформлення, здійснене покійним світлої пам’яті композитором, музикантом, аранжувальником Сергієм Душанковським.

Заслуга режисера-постановника в тому, що ці та інші всім знайомі хрестоматійні слова та уривки у виконанні саме цієї театральної трупи щирих безпосередніх аматорів під крилом і за участю свого наставника проникали глибоку в душу, не залишали її байдужою. Це під силу справжньому мистецтву.

«Нове трактування вистави, – каже Іван Бернацький, – підказав новий час. У такому бурхливому та ненормальному світі епіграфом до неї виписуються слова: «Та неоднаково мені, коли Вкраїну злії люде...» Відгомоном учасники вистави (шевченківські герої) повторюють слова про те, що свідомим людям не байдужа доля України, – це і є наш, акторський виклик людям байдужим. Це і заклик, щоб не повторився знову Валуєвський та Ємський укази».

Учасники вистави «Хоч на годину на Вкраїну - 2011». В центрі - Іван Бернацький (Шевченко). Народний дім,Нью- Йорк.  Березень 2011р.

Іван Бернацький (Шевченко) з акторами: Остапом Антонюком, Юрком Михайлівим, Христиною Місюк

Сцена з вистави «Хоч на годину на Вкраїну - 2011»
Під час громадського обговорення вистави: Іван Бернадський, Степан Слуцький – редактор «Національної трибуни» та Лідія Корсун - кореспондент тижневика «Час і Події»

Недарма, коли в кінці вистави було громадське обговорення, то всі (а це редактори та журналісти «Нової газети», «Національної трибуни», «Часу і Подій», відомі громадські діячі та інші публічні люди громади Нью-Йорка) насамперед відзначали її публіцистичність та актуальність. Наполягали, щоб вона була показана в Україні. З надією: може під її впливом схаменуться українські політики? :)
Детальніше тут: http://www.chasipodii.net/article/8015/


P. S. Редакція тижневика «Час і Події» щиро вітає вас, шановний Іване Йосиповичу, зі славним 70-річчям!
Ваша творчість та діяльність українського драматичного театру, який ви створили в Нью-Йорку і виплекали до рівня професійного, продукують цікаві матеріали для наших читачів метрополії Чикаго та українства світу.
Наснаги, кипучої енергії, нових театральних знахідок, славного майбутнього вашому театру! Многая літа – на радість вашим вихованцям, шанувальникам театру, читачам і українству закордоння та Батьківщини.