Марвін Калб

Нещодавно я почав читати найостаннішу книгу шанованого ветерана журналістики Марвіна Калба під назвою «Imperial Gamble», опубліковану інститутом Брукінгс.

Мені не треба було довго читати, щоб зрозуміти, що я, як читач, став об’єктом російської дезінформації, та що автор – свідомо чи ні – є її посланцем. Уже на обкладинці книжки з’являється наступне повідомлення: «Марвін Калб приносить в життя географію, політичну владу та історію України – колись відомої як Київська Русь або Перша Росія». Із приводу Криму у передмові пан Калб викладає свою власну думку: «Насправді Крим то був у російських руках, то виходив протягом більш, ніж тисячі років».
З огляду на лише тільки ці два пункти, я вирішив написати пану Калбу:

«Шановний пане Калб!
Я читаю вашу останню книгу. Будьте ласкаві пояснити, як Київська Русь була Першою Росією. Також поясніть, який стосунок протягом тисячі років мала Росія до Криму, який вона по суті окупувала вперше в 1783 році. З нетерпінням чекаю відповіді. Дякую.

Пан Калб відповів:

«Шановний пане!
Дуже радий, що ви читаєте «Imperial Gamble» так докладно. Посилання на Першу Росію було зроблено багато разів істориками Росії та істориками з усього світу. Посилання рідко сприймається українцями чи поляками, але воно має історичну справедливість. Щодо Криму – росіяни заходили та виходили з Криму, починаючи з 10-го сторіччя. Хіба не Володимир хрестився там? А контроль там вони отримали, як ви і сказали, наприкінці 18-го сторіччя.

Насправді в своєму вступному слові пан Калб характеризує цих істориків як «відповідальних істориків». Я підозрюю, що пан Келб включає також Володимира Путіна в цей список «відповідальних істориків». На 25-й сторінці він цитує Володимира Путіна: «Ми не просто близькі сусіди, але, як я казав багато разів уже, ми один народ. Київ є матір’ю російських міст. Давня Русь є нашим спільним джерелом, і ми не можемо жити одне без одного».
Ця заява Путіна повністю неточна і на власну користь. Приписуючи собі як свою українську історію, коли Росія підпорядкувала українську територію, Путін і його попередники намагалися вкрасти триста років історії, культури та релігійних традицій, які просто не мали жодного стосунку до Московії і включали в себе майже 50 мільйонів людей, які не є росіянами та не мають будь-якого бажання бути росіянами. Насправді імперіалістична поведінка Росії призвела до того, що тепер більшість українців взагалі не хоче мати нічого спільного з росіянами.
Що стосується Криму, то для того, щоб підтримати свою помилкову позицію російського тисячолітнього зв’язку, пан Калб пропонує один аргумент, що Великий князь Володимир Київський прийняв хрещення в Херсонесі, грецькій колонії в Криму, в Х сторіччі. Але князь Володимир Київський не мав жодного стосунку до Росії. Він був правителем Київської Русі, яка не включала Московії або території сьогоднішньої Росії. Насправді ні міста Москва, ні держави Московії не існувало ще близько двохсот років по тому, і терміну «Росія» не існувало, поки він не з’явився через багато сторіч.
Книга рясніє історичними неточностями і спотвореннями. Багато з того, що представлено як фактична інформація, виходить з російських джерел.
Калб цитує Леніна, Сталіна, Хрущова і тому подібне. Можливо, щоб симулювати «відповідальність», пан Калб інколи забезпечує певний баланс з реальними фактами і слушними джерелами. На жаль, порівняння недоречне.
Я хочу вірити, що пан Калб не є добровільним учасником російської дезінформації. Хоча, це, на жаль, все рівно не очистить його ім’я. В кращому випадку, він «корисний ідіот». І в той час, коли видавці не завжди відповідальні за зміст їхніх публікацій, пан Калб у своєму вступному слові заявляє абсолютно ясно, що його книга була замовлена Інститутом Брукінс. Я також не хочу включати Брукінгс у список свідомих учасників російської дезінформації, але вважаю їх «корисними ідіотами».
Та це лише частина проблеми.
У своєму вступному слові пан Калб оплакує той факт, що сьогодні в уряді США не вистачає необхідних «російських експертів». Він пише: «Під час холодної війни західні уряди скористалися порадою «російських експертів», були проведені консультації з питань вибору стратегій. Більше не...»
Пан Калб закінчує свою книгу з наступними порадами, нібито, як «російський експерт», так, як він, про що сам нагадує читачеві в книзі, на початку 1950-х років був аспірантом російській історії в Гарварді: «Сполучені Штати мають інші проблеми, які вимагають уваги, безпосередньо зачіпають життєво важливі інтереси національної безпеки, а Україна на даний момент не є однією з них. Оголосити Україну таким інтересом, неминуче означає, що Сполучені Штати будуть сковзати в конфронтацію з Росією».
Горезвісна російська пропагандистська машина, така, як «Russia Today» або сам Володимир Путін не могли б забезпечити більш убивчу пораду, ніж цей «російський експерт»для України і глобальної безпеки. Через дезінформацію, відверту брехню та «корисних ідіотів» Росія, як і раніше, є глобальною загрозою безпеки.