Фото Андрія Нестеренка

Передсвяткові фанфари, репетиції параду до Дня Незалежності, запальні промови і вступ українських військових до Іловайську — таким був серпень 2014 року. У другій половині серпня 2014-го щодоби офіційні джерела повідомляли про поступове входження українських військ в це невелике, але стратегічно важливе з позиції транспортної розв’язки містечко.

До іловайської катастрофи військові вже мали негативний досвід, зокрема, під Зеленопіллям, коли російська реактивна артилерія з території РФ розбомбила наші позиції, та збиття з ПЗРК українського Іл-76 при заході до луганського аеропорту. Якщо атаки з території РФ не очікував майже ніхто (хоча про наявність посилених частин російських військ біля кордону з Україною було відомо заздалегідь), то трагедія Іл-76 продемонструвала, що військове керівництво явно непрофесійно ставиться до даних розвідки. Наступ українських військ на досить укріплений Іловайськ став ще одним проявом ігнорування очевидних небезпек.
Минуло два роки, на стіні Михайлівського Золотоверхого монастиря висять портрети загиблих українців, зокрема, під Іловайськом, після якого трапився ще й Дебальцівський котел, в суспільстві досі точаться дискусії про доцільність проведення парадів, а винні так і не були названі. Основна апеляція влади – якби не Путін, то біди б не було. Вже майже як два роки працює новий склад Верховної Ради, але він так і не продовжив роботу парламентської комісії, очолювану Андрієм Сенченком, з розслідування іловайської трагедії. І це, не дивлячись на те, що деякі комбати, які вийшли з цього «котла», через кілька місяців потрапили до парламенту. В чому проблема? Чому так затягують з покаранням відповідальних? Розмовляємо з народним депутатом V, VI, VII скликань, головою СК з розслідування трагедії під Іловайськом, головою громадської організації «Сила права» Андрієм Сенченком:
– Наша комісія з розслідування іловайської трагедії довела, що можна працювати ефективно. Поновлення роботи цієї комісії в новому парламенті – це моральний обов’язок депутатів і, насамперед, тих депутатів, які самі брали участь у тих подіях. Я дуже добре пам’ятаю поведінку Тетерука і Берези на засіданнях слідчої комісії, куди ми їх запрошували й опитували. Особисто у мене склалось враження, що й тоді вони далеко не про все хотіли розповідати.
Безумовно, військова прокуратура має займатись розслідуванням іловайської трагедії. Депутати не повинні тиснути на слідство, але вони й не мають дозволяти владі замовчувати деякі речі.
Перше, що ми окреслили в роботі комісії – це спроба проаналізувати передумови того, що трапилось. Ці передумови полягали в тому, що відбувалось протягом місяця в секторі D. Так-от, дії та бездіяльність військово-політичної влади країни в період, який передував іловайській трагедії – це те, що треба пильно вивчати.
23 липня 2014-го року сталось передання повноважень від одного командувача сектора іншому, і на цю дату чітко зафіксовано стан речей у секторі. В динаміці ми відстежили все, що там відбувалось до його розформування 24 серпня. Далі треба вивчити планування операції стосовно наступу на Іловайськ. Тут так само є багато питань. Третє – коли виник «котел», то відбулось дві спроби деблокування цього «котла». Це те, про що влада мовчить, тому що людей двічі з ціллю піару відправляли на гарантовану смерть. Перший раз батальйонну тактичну групу 51-ї бригади і вдруге – зведену батальйонну тактичну групу 93-ї чугуївської бригади з Харківської області. Підкреслюю, що про це влада мовчить і не хоче брати до уваги ці втрати у звітах по Іловайську. Наступне питання полягає у всьому, що стосується переговорів про відкриття коридорів для виходу з «котла». Там багато брехні. Останній епізод – це прорив з «іловайського котла».
Отже, на першому етапі військова прокуратура не розслідувала дві спроби деблокування «котла». Тоді як голова комісії звернувся з листом до генпрокурора (тоді ним був Ярема) і звернув його увагу на важливість цього епізоду. Ярема мені відповів, що, дійсно, я правий і дав доручення, щоб слідча група прокуратури ці два епізоди включила до загального плану розслідування. Але досі я чую ті цифри, які влада транслює суспільству, і вони збігаються з нашим розслідуванням лише того, що стосується одного епізоду – це прорив з «іловайського котла». Відповідно, навколо цього триває маніпуляція з кількістю загиблих. Насправді сумарно щодо всього, що там відбувалось, наші втрати значно більші, ніж це оприлюднюється офіційно.

	Фото Миколи Тимченка / «День»

Ми, як громадяни, зможемо зрозуміти те, наскільки ефективним є офіційне слідство лише тоді, коли відбудеться відкритий судовий процес над тими, хто винний в іловайській трагедії. Відповідь, що винний Путін і його кліка – дуже очевидна, але не повна. Путін, безумовно, за це має відповідати в Гаазькому трибуналі. Українське суспільство має також цікавити те, наскільки адекватними були рішення нашого військового і політичного керівництва. Від себе можу додати, що необхідно зараз звернути увагу на суд над генералом Назаровим. Його зараз судять у Павлограді за, на мій погляд, злочинну команду про відправлення трьох бортів Іл-76 у луганський аеропорт. Цей генерал, який тоді був начальником штабу АТО, за висновками нашої комісії значною мірою був винний у тому, що трапилось в Іловайську. Вважаю, що якщо б він своєчасно поніс відповідальність за збитий Іл-76 під Луганськом, то, можливо, й не було б іловайської трагедії. Тоді він так само ігнорував дані розвідки, коли віддавав команду про взяття Іловайська, як ігнорував дані розвідки про наявність у окупантів ПЗРК з яких був збитий Іл-76. Абсолютна неадекватність цього персонажу значною мірою стала причиною трагедії.
Крім того, причиною трагедії була неадекватність рішень політичного керівництва країни – президента як Верховного головнокомандуючого та воєнного керівництва, яке вислуговувалось перед президентом і «чистило чоботи» до параду в той час, коли розпочався масовий вхід в Україну військ агресора. Зараз пресі треба уважно придивитись до процесу в Павлограді і проаналізувати позицію, за допомогою якої намагається захиститись Назаров. Ця позиція захисту ілюструє підходи військового і політичного керівництва до того, що відбулось. Назаров був також першим заступником начальника Генштабу і зараз у суді стверджує, що влітку 2014 року у нас не було агресії зовні, не було зовнішнього супротивника, а були деякі групи незадоволених шахтарів, від яких він не очікував, що вони можуть бути озброєні ПЗРК, з яких збили Іл-76. Коли його будуть судити за Іловайськ, то гадаю, що він знову обере таку стратегію захисту. Більше того, йому в цьому допомагає трактування війни як АТО, де немає конкретної відповідальності.
Резюмуючи, треба сказати, що в основі іловайської трагедії було невведення воєнного стану в країні. І відповідальність за це лежить на Верховному головнокомандуючому.