Скронева борозна (sulcus temporalis superior) у скроневій частці відповідає за тлумачення позитивних подій, а нижня тім’яна частка (lobus parietalis inferior) в тім’яній частці активується під впливом негативного враження. Обидві ділянки є частиною мережі нервових клітин, що допомагають мозкові оцінити оточення

Дарвіністські закони конкуренції видів і боротьби за простір діють також серед бактерій. Ця боротьба відбувається і в наших тілах. Борючись між собою, мікроби вдаються до різних біохімічних засобів. Одним з них є вироблення речовини, яка знищує інші бактерії, тобто природних антибіотиків.

Золотистий стафілокок (Staphylo­coccus aureus) – це опортуністичний патоген, який здебільшого нешкідливий для людини, але за певних умов може бути хвороботворним. Його носіями є близько 30% людей. Часто коли лікарі дізнаються, що людина є носієм золотистого стафілокока, то назначають їй антибіотики, які повинні його знищити.
Але чому у 70% людей S. aureus відсутній? Вчені помітили, що популяція стафілокока  різко зменшується, коли в організмі людини присутні і інші бактерії – стрептококи. Між двома бактеріями, отже, існує якийсь зв’язок, але який саме, науці було досі невідомо.
На це питання пролили світло німецькі вчені з Інституту мікробіології і медицини інфекційних хвороб при Тюбінгенському університеті під керівництвом Александра Ціппера. Дослідники взяли проби із слизової оболонки носа 90 людей та визначили, як саме стрептококи гальмують ріст стафілококів.
Виявилося, що їх знищує один вид стрептококів Streptococcus lugdunensis. S. lugdunensis продукує якийсь невідомий антибіотик. Пошук цього антибіотика серед тисяч хімічних зв’язків в бактеріальних пробах нагадував пошук голки в копиці сіна. Але науковці вдалися до хитрощів: вони дослідили під мікроскопом різні штами цієї бактерії і ідентифікували ті, які розмноження стафілококів не гальмували. Порівнявши їх геноми, вчені змогли визначити ген, який відповідав за створення білка, який вбиває стафілококів, а за ним і сам цей білок. За іменем S. lugdunensis його назвали луґдуніном.
Згодом вчені дослідили 187 пацієнтів лікарень і відкрили, що в організмі лише 5,9% осіб, заражених стрептококом, присутній також стафілокок, а серед тих, в яких немає стрептококів, носіями стафілококів є 34%. Дослідження довели, що білок луґдунін гальмує ріст стафілококів, а також ентерококів, стійких до антибіотиків і, зокрема, антибіотика «останнього шансу» ванкоміцину,    
На жаль, луґдунін блокує синтез зв’язків, потрібних для створення клітинних оболонок, і є шкідливим для людини. Але це дає надію на відкриття інших, безпечніших природних антибіотиків. А німецькі вчені, можливо, проторували шлях до простішого і легшого пошуку нових антибіотиків в людському організмі, ніж складний і важкий їх пошук в пробах ґрунту з цілого світу.