Дівчина підліткового віку звертається у поліцію зі заявою про те, що з неї вдома знущаються. Її мама, вчитель, не здогадується, що донька, яка відвідує іншу школу, регулярно пропускає заняття.

Врешті, матір викликають до навчального закладу. Дівчина від подруг дізнається, що її мама була у школі і все уже знає, злякавшись, не приходить додому ночувати. Мама в істериці телефонує доньці і в емоціях погрожує її покарати. Донька все це записує на телефон і звертається в поліцію. Потрапляє у притулок для дітей. Там з’ясовується, що навчання дівчину не цікавить, гроші, які мати давала їй на дорогі масажі, дитина використовувала на свої потреби. І взагалі, дівчина заявила, що вже давно живе з хлопцем, як жінка з чоловіком.
Подібні життєві ситуації завідувач Львівського притулку для дітей Світлана Гаврилюк називає педагогічною занедбаністю батьків і наголошує на поширеності сьогодні цього явища. Близько 90% дітей, які потрапляють у притулок, – це педагогічно занедбані діти. Через помилки у вихованні у таких дітей відсутнє почуття відповідальності, зацікавлення навчанням. У них, зазвичай, неадекватна самооцінка.
Бездоглядні, безпритульні діти з’явилися в Україні після проголошення її незалежності. За радянських часів панівна ідеологія будівника комунізму такі явища заперечувала, всюдисуще око системи дбало про виховання підростаючого покоління. А в 90-х роках держава вже перестала займатися вихованням, переклавши ці обов’язки на сім’ю. Старі етичні норми було зруйновано, нових, натомість, не вибудували. Враховуючи масове зубожіння населення, зростання безробіття, багато батьків втратили можливість матеріально забезпечити потреби власних дітей. Відтак, у середині 90-х вражаюче зросла кількість безпритульних дітей, які жили на вулицях, у підвалах тощо. Про це навіть заговорили в ЮНІСЕФ, тому влада була змушена це визнати і почати щось з цим робити. Відтак, у 1996 році було створено Міністерство у справах дітей, сім’ї і молоді, кримінальну міліцію у справах дітей. У кожній області створили службу у справах дітей, а також дитячі притулки.
Світлана Гаврилюк зазначила, що, зазвичай, у притулку перебувають до 30 дітей. Щоправда, порівняно з 90-ми, зараз дітей удвічі менше. Троє братів перебувають тут, бо їхня мати лежить паралізована і сама потребує опіки, інші діти потрапили у притулок через конфлікт з опікунами. За словами завідувача, останнім часом діти опиняються тут саме через конфлікти з рідними та опікунами.
Також Світлана Гаврилюк розповіла про три шляхи потрапляння дітей у притулок: перший – вони звертаються сюди самостійно (у 90-х роках було дуже багато таких заяв), другий – служба у справах дітей виявляє сім’ю, яка неналежно виховує дитину, і скеровує її у притулок, третій – поліція виявляє дітей, які перебувають за межами сім’ї.
Тільки-но дитина опиняється у притулку, працівники служби у справах дітей повинні скласти акт обстеження житлових умов дитини. Також впродовж 10 днів з дитиною працюють медик і психолог, який проводить діагностику і складає характеристику. Загалом, дитина може перебувати у цьому закладі до 90 діб.
Щоправда, завідувач притулку зазначила, що проблематичним сьогодні є питання кваліфікованих кадрів. Вочевидь, знайти охочих працювати з травмованими дітьми за мізерну плату сьогодні дійсно проблематично. А ці діти (і у багатьох випадках їхні батьки) найбільше потребують психологічної допомоги.
У притулку є всі умови для нормального життя дитини: спальні – окремо для хлопців і дівчат, велика кімната для занять, молитовна кімната, тренажерна зала, кухня, кімната для відпочинку, санвузли. Діти відвідують школу, куди їх привозять і забирають на авто. Стіни у притулку розписані іграшковими персонажами, квітами, живуть тут також кіт та собака, які одного разу сюди приблукали і так залишилися.
Проблемні діти можуть потрапляти у притулок по кілька разів у рік. Вони потребують професійної психологічної і психотерапевтичної допомоги. Трапляється, що це діти зі заможних сімей, в яких батьки обіймають високі посади і не розуміють, чому їхня дитина втікає з дому, не вчиться, адже дають їй все найкраще. Вони плутають догляд з вихованням.
На думку Світлани Гаврилюк, джерелом багатьох проблем і конфліктів з дітьми є неправильне спілкування, гіперопіка з боку батьків.
«Коли за дитину все вирішують, коли вона відчуває постійний тиск та контроль, то як вона зможе потім дати собі раду у дорослому житті?» – зауважує пані Світлана. Сучасні діти відчувають перезавантаженість через шкільну програму. Але так само шкідливо, коли в дитини нема чітко визначених обов’язків. Тоді вона не знає, що таке відповідальність.
«Діти як дзеркало – відтворюють ті стереотипи і моделі поведінки, які вони отримали від близького оточення. Кожна ситуація є унікальною і неповторною, кожен конкретний випадок потрібно розглядати індивідуально і разом з батьками. Найгірше, коли вони не розуміють або не можуть, чи не хочуть сприймати того, що відбувається з їхньою дитиною. Коли дитина пізно прийшла додому, не кричіть і не обзивайте її, просто скажіть про свої почуття, про те, як ви хвилювалися і не могли заснути», – вважає Світлана Гаврилюк.
Залишатися наодинці з проблемою, яку не можна самостійно вирішити, – це погана ідея. Варто прийти і постукати у двері людей, які мають відкрите серце і готові допомогти. Тільки спільними зусиллями можна подолати перешкоди, повернути собі почуття власної гідності і любов до життя.