20 липня 2016 року в центрі Києва, за квартал від Оперного театру, було вбито журналіста Павла Шеремета. Миттєвий міжнародний та всеукраїнський резонанс від цієї трагічної події поставив її в епіцентр уваги політиків, правоохоронців, суспільства.

Чому?

Щоб зрозуміти, бодай, у найзагальніших рисах – чому це сталося, потрібно на кожному етапі аналізу інформації якомога точніше підбирати та вказувати факти.
А потім уже аналізувати версії, думки, оцінки.
Їх багато. Особливо в перші дні після вбивства.

Кого вбили?

У лавині повідомлень про загибель Павла Шеремета можна зустріти різні соціальні та особисті характеристики покійного.
Повідомлення були про смерть білоруського, російського, українського журналіста, уродженця Білорусії, громадянина Російської Федерації, мешканця Києва.
Навіть в особистих характеристиках зустрічаються парадокси: кажуть, що Павло з дружиною Наталією давно не жив, але офіційно, нібито, не розлучався, жив з іншою жінкою – Оленою – але в шлюб з нею не вступав.
Згадують про його двійко дітей – Миколку та Єлизавету – але практично ніде не пишуть про їхні взаємини.
Наші читачі, не виключено, мало знають про Павла Шеремета.
Або й нічого не знають.
Тому варто почати зі знайомства з ним.

Знайомтеся: Павло Шеремет

Павло Георгійович Шеремет – білорус. Народився в столиці Білорусії, Мінську, у 1971 році. І записаний був білоруською як Павел Рыгоравіч Шарамет.
Співробітники сайта «Українська правда» чотири десятиріччя потому називали його жартома і з повагою «Павло Героїч». Мали на увазі різні етапи його біографії, в яких він, на їхній погляд, себе проявляв по-геройськи.
Правда, були етапи, за які самому Павлові Шеремету було соромно і, за його висловом, він довго змивав зі себе ганьбу цих етапів.
Перша чверть сторіччя життя Павла Шеремета була пов’язана суто з Білоруссю. Він закінчив три курси історичного факультету Білоруського держуніверситету, потім факультет міжнародної економіки Білоруського економічного університету.
Темою його дипломної роботи був «Офшорний бізнес». І саме про офшори було його останнє запитання президентові, яке Павло Шеремет у нинішньому році публічно поставив Петрові Порошенку під час прес-конференції.
Попрацювавши у банку, 21-річний Павло втомився рахувати чужі гроші і вирішив започаткувати власні проекти.
Так розпочалася його кар’єра білоруського журналіста.
Одразу всі і він сам відчули: журналістика – це його! У 23 роки Шеремета визнають кращим журналістом Білорусі. У 25 років стає головним редактором «Білоруської ділової газети», потім зав. білоруським бюро головного російського телеканалу ОРТ (нині – Перший канал).
Так починається його співробітництво а потім і кар’єра в російській журналістиці.
Ще працюючи у Мінську, Павло Шеремет гостро критикував режим президента Білорусі Олександра Лукашенка.
Широку відомість П. Шеремет отримав у 1997 році, коли провів ризикований репортаж з білорусько-литовського кордону, вказавши на контрабандні схеми та фактичну відсутність охорони кордону.
Це викликало гнів лукашенківської влади. Сам О. Лукашенко звинуватив Павла у тому, що той отримував, нібито, винагороду від іноземних спецслужб.
Павла звинуватили у незаконному перетині державного кордону. Заарештували, впаяли йому тюремний термін 2 роки умовно, але через 3 місяці відсидки депортували непокірного журналіста з Білорусі.
Цьому сприяв Борис Нємцов, який умовив президента Б. Єльцина потелефонувати О. Лукашенку і попросити відпустити П. Шеремета.
З тих пір П. Шеремет зблизився з Б. Нємцовим. Потім він зняв документальний фільм з нагоди 50-річчя Б. Нємцова.
Так Павло з 1998 року опинився в Росії.
Там він працював на різних посадах у тому ж таки ОРТ.
Пішов з головної інформаційної програми «Врємя» у березні 2000 року, внаслідок тиску керівництва, за два тижні до того, коли Росія вперше вибрала своїм президентом Володимира Путіна.
Свій досвід ведення інформаційних програм П. Шеремет назвав негативним, тому що був змушений, за його словами, працювати далеко від стандартів журналістики, а той час – ганебним періодом свого життя.
З Москви Павло Шеремет разом зі своїми мінськими однодумцями у 2005 році створюють опозиційний режимові О. Лукашенка сайт «Білоруський партизан».
За спогадами журналістки К. Гордеєвої, Шеремет любив жартома представлятися телефоном: «Привіт, це білоруський партизан Павко Шеремет. Є справа».
А сам Павло про себе говорив: «Я – правнук партизана, внук партизана і сам партизан».
Але «партизанив» Павло Шеремет в медіа-просторі, здебільшого, аналітичними матеріалами та розслідуваннями, гострою критикою, стійкою позицією стосовно дотримання принципів демократії та свободи, об’єктивністю та незалежністю думки.
Це не подобалось владі. І у 2010 році Павла Шеремета позбавили білоруського громадянства.
Причину вказали, нібито, нейтральну – наявність у нього на той час громадянства РФ. Але всі розуміли справжню мотивацію – білоруського «партизана» виганяли з білоруської суспільно-політичної та медіа-хащі.
У Росії Павлові працювалося також непросто.
У 2006 році він разом з російськими опозиціонерами бере участь у створенні «Російського антифашистського фронту», підтримує білоруську опозицію.
Хоча сам якось зізнався, що зі всіх сил стримується, щоб відверто не сказати щодо деяких опозиціонерів – як білоруських, так і російських, які на його погляд припускалися низки неправильних дій.
У 2008 році П. Шеремет написав, що Росія йде шляхом Білорусі – маючи на увазі авторитарний режим О. Лукашенка. Внаслідок цього керівництво «Першого каналу» перервало співробітництво з Шереметом, і Павло остаточно щез з екранів головного телеканалу Росії.
Змінивши у Москві ще декілька місць роботи, Павло Шеремет так і не знайшов для себе майданчика для професійної самореалізації. Та й його позиція щодо Криму і Донбасу йшла врозріз з офіційною позицією російської влади.
Тому дедалі частіше почав позирати на Київ.
Певний час приїздив сюди так званим «вахтовим» способом, беручи участь у різних програмах українських ЗМІ. Потім започаткував стабільне співробітництво зі сайтом «Українська правда» і остаточно переселився до Києва.

Робота в Україні

Сорокарічний Павло Шеремет приїхав до України відомим журналістом.
У Києві він не мав нічого – ні квартири, ні сім’ї, ні постійної роботи, ні, напевне, грошей.
Основним його капіталом була особиста та професійна репутація.
І цього виявилося майже достатньо. Бо був ще й інший фактор.
Медійна впізнаваність, розкрученість імені дозволила Павлові Шеремету швидко посісти чільне місце в системі «Української правди» («УП»). Він з часом став її виконавчим директором, вів організаційні, господарські, фінансові питання.
А іншим фактором, який остаточно зробив Павла Шеремета другою особою в менеджменті «УП», був особистий.
Тема це делікатна. Але оминути її неможливо – хоча б для того, щоб читачам стала зрозумілою низка ключових фактів його життя в Києві та загибелі.
Володарка «УП» Олена Притула та Павло почали жити в цивільному шлюбі.
Звідси і довіра Олени до Павла у всіх питаннях.
Звідси й її опора на Павла в роботі та житті.
Звідси і місце спільного проживання, з якого Павло виїхав в свою останню поїздку.
Звідси й автомобіль Олени, в якому Павло їхав на смерть.

Вибух

	Машина після вибуху і безпорадність поліції

Відео, яке досить оперативно з’явилося в Інтернеті, чітко показує момент злочину.
О 7.45 Павло вийшов з дому, прямуючи на ранковий ефір радіо «Вести», де він мав свою програму.
Машина, керована Павлом, проїхала по вулиці Івана Франка зовсім невелику відстань, зупинилась перед виїздом на вулицю Богдана Хмельницького, і в цей момент пролунав вибух.
Люди кинулися до машини, й один чоловік почав витягувати водія. Це йому не вдавалося. Машина була доволі невеликою, і тісною. Але на момент приїзду «Швидкої допомоги» вдалося. У Павла виявилася відірваною нога. Але він був ще живий.
Величезна втрата крові та шок призвели до того, що поранений помер у машині «Швидкої…»
На місці його загибелі скоро з’явилися квіти і портрет.

Вибухівка

На момент, коли телеканал ЗІК цього ж дня запросив мене прокоментувати це вбивство, особливих подробиць ще не було. Тому доводилося вибудовувати, здебільшого, логічні гіпотези при мінімумі фактів. Пізніше вони з’явилися.
І серед них такі, що зафіксовані різними камерами відеоспостереження, зокрема, і нічного.
Якщо ці відеосвідчення коректні, то виходить наступне.
Напередодні увечері якийсь чоловік, вдаючи п’яного, нібито, присів, чи, майже, впав біля машини Олени Притули, що була припаркованою просто на вулиці.
Правоохоронці припускають, що таким чином він устиг протерти днище для того, щоб потім закріпити там вибухівку.
Пізніше вночі два силуети – один з них схожий на жіночий – знову з’явилися біля машини, і жінка – буду так називати її – заклала вибухівку. А чоловік на протилежному боці нічної вулиці страхував її.
Чому я на 100% не впевнений, що то була жінка, хоча зараз саме так іменують людину, що заклала вибухівку?
Просто припускаю, що це могло бути маскування – подібно тому, як кілер С. Кулєв, що вбивав у 1998 році банкіра Вадима Гетьмана, одягнув на себе жіночу перуку і тим на 4 роки збив слідство.
Вибухотехніки вказують, що доза тротилу, місце закладки та спрямованість вибуху однозначно вказують – цілили у водія.
Водієм був Павло Шеремет. Хоча сів він у машину Олени Притули.
Той, хто натиснув радіокерований сигнал, міг (чи мав?) це бачити.

Хто натиснув?

Правоохоронці, зокрема, і відставні, звертають увагу на досить дивну поведінку одного чоловіка з ковінькою, якого «засікли» на відео.
Поки машина Шеремета рухалася до перехрестя, він йшов у тому ж напрямку. Потім раптом зупинився і повернувся спиною до цієї машини. Через декілька секунд пролунав вибух. Чоловік не поворухнувся, не здригнувся, не оглянувся.
Так міг зробити глухий або той, хто звик до звуку вибухів.
Коли ж через декілька секунд до машини побігли перехожі, він також побіг туди, поклавши ковіньку під пахву.
Зважте – йшов з ковінькою, як людина з пошкодженою ногою. Потім побіг (?!), з ковінькою, яка раптом стала не потрібною.
Є версія, що саме він міг натиснути кнопку вибуху, а потім підбіг пересвідчитися, що вибух досяг мети і жертва загинула.

Хто замовив?

Хто б не натиснув кнопку радіокерованого пристрою, він був тільки виконавцем. Як і ті, хто закладали вибухівку. А хто ж замовив це вбивство і чому?
Тут ми переходимо до ймовірних версій. Правоохоронці кажуть про чотири, інколи більше версій. Всі, хто це коментує, додають власні коментарі, інколи і свої версії.
Які версії бачаться, зокрема, і мені, найбільш логічними?
По-перше, суто теоретично, мішенню могла бути Олена Притула, оскільки машина належала їй і вибухівку заклали під цю машину. Але більшість вважає, що це малоймовірно. Видимих громадськості причин вбивати володарку «Української правди» не проглядається.
А хіба видно – за що можна було вбивати Павла Шеремета?
На сьогодні – не видно.
Нині, здебільшого, мова йде про російський та білоруський слід у цій справі.
Попри те, що Павло називав президента Білорусі Олександра Лукашенка своїм особистим ворогом, попри те, що він критикував порядки в сучасній Росії, повірити, що хтось вирішив помститися таким чином особисто Павлові – складно.
Чи міг би бути цей слід українським – поки що невідомо. Хоча проскакували фрази, що у Павла в Україні також були недоброзичливці.

	Свіжа могила Павла Шеремета на Північному цвинтарі під Мінськом

Але одна справа – не любити журналіста за його гострий язик чи точну аналітику, а інша – організувати спецоперацію з його фізичного знищення.
Як журналіст П. Шеремет не був «розкопувачем бруду», не вів якихось розслідувань, які би стосувалися і ганьбили особисте життя чи викривали незаконні фінансові справи можновладців усіх трьох країн.
Він не був якимось секретоносієм стосовно будь-кого з великих світу цього.
Про нього відзиваються як про порядну людину, тож і в якихось фінансових оборудках його звинуватити складно.
Єдиною (і малоймовірною) версією у цьому сенсі може бути попередження Олені Притулі через вбивство її цивільного чоловіка. Але яке це попередження – фінансове, політичне чи якесь інше – наразі сказати важко.
Є інформація, що олігарх Костянтин Григоришин, який нещодавно змінив російське громадянство на українське, ще до вибуху пізно ввечері зустрічався у ресторані з головним редактором «УП» Севіль Мусаєвою-Боровик, і це навіть сфотографували.
Редакція «УП» розташована в офісному центрі Григоришина, й олігарха називають спонсором цього суперпопулярного сайта – кількість переглядів його сторінок становить 56 мільйонів.
Але більшість гіпотез зводиться до тверджень про те, що таке демонстративне, цинічне, постановочне вбивство журналіста у самому центрі Києва мало на меті дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні і залякування ЗМІ.
Практично ніхто не вірить, що спокійного, доброзичливого, толерантного, позитивного і доброго чоловіка, яким був Павло, було за що вбивати. Хоча версія про особисту неприязнь поки що у запасі правоохоронців.
Мало хто вірить, що виваженого, глибокого аналітика, хоча б і «партизанського», захотіли знищити через його журналістську діяльність. Хоча версію про вбивство за професійну діяльність правоохоронці поки що не відкидають.
Багато хто вважає, що Павло Шеремет волею долі став не стільки метою, скільки засобом. Через його вбивство замовники запланували досягти якісь свої цілі.
Які?
Аналіз показує, що, окрім вищеназваних – попередження, дестабілізація і залякування – це може бути удар по міжнародному іміджу України, загальмовування процесу її євроінтеграції, зрив надання безвізового режиму тощо.
Тому ціла низка політиків, громадських діячів та соратників П. Шеремета натякають, а деякі і прямо заявляють про російський слід у цій справі. Зокрема, російський опозиціонер Ілля Яшин прямо звинувачує російські спецслужби у цьому теракті. Росія не промовчала. Вустами прес-секретаря В. Путіна Д. Пєскова заявила, що стурбована фактом вбивства російського журналіста в Україні.

Резонанс

Міжнародний резонанс від вбивства Павла Шеремета був величезним. Усі, хто традиційно висловлюють стурбованість, висловили її.
Більшість з тих, котрі заявили про свою стурбованість, впевнені – про факт життя і діяльності Павла Шеремета не знали. Їм було важливо, що вбили журналіста. Та ще й таким варварським чином.
Від США до ЄС, від єврочиновників до їхніх представників в Україні, від ключових дипломатів, акредитованих у Києві, до їхніх шефів у світових столицях, від різних міжнародних організацій до окремих віп-персон – усі цілим хором кваліфікували це як наступ на свободу слова і закликали Україну якнайшвидше розслідувати цей злочин.
Резонанс всередині України був не меншим. Президент, прем’єр, голова ВРУ, Генеральний прокурор, глава Національної поліції, інші високопосадовці та народні депутати відгукнулися на смерть Павла Шеремета.
Президент розпорядився створити оперативну групу та запросити фахівців із ФБР. Таке рішення є далекоглядним.
Запрошені слідчі мають великий досвід, добру репутацію і у випадку невдачі розділять відповідальність зі своїми українськими колегами.
За вказівкою глави держави персональну охорону також надали Олені Притулі. Значить, версія про ймовірну загрозу її життю все-таки існує?

Прощання

	Співчуття матері

Прощалися з Павлом Шереметом в Українському домі у п’ятницю з 11 години ранку. Людей було не так і багато – відпустки прорідили столицю.
Труну відкрили, адже обличчя Павла не обгоріло.
Президент П. Порошенко прийшов, висловив співчуття матері Павла, його дружині, синові, а також Олені Притулі, яка сиділа поряд зі сім’єю Шеремета.
Потім під аплодисменти труну завантажили у машину, й авто від’їхало в аеропорт. Літак узяв курс на столицю Білорусі. З Павлом Шереметом земляки попрощалися у храмі і на Північному кладовищі Мінська, де поряд з могилою батька знайшов свій останній спокій Павло Шеремет.
Павло Шеремет любив Білорусь і хотів повернутися.
Тепер він повернувся. Навіки.
А всі заплутані питання його вбивства продовжують розплутувати у Києві.