За десять років з України було виведено понад $100 млрд. В який спосіб ці гроші могли б знову працювати у країні свого походження?

9 травня були оприлюднені нові подробиці «панамського скандалу». Група міжнародних журналістів-розслідувачів відкрила базу даних з адресами резидентів України, котрі є активними користувачами офшорів. У переліку – біля півсотні бізнесменів та біля двохсот компаній. Великі користувачі офшорів, такі, як президент України, реагують на подібні заяви гострим популізмом, обіцяючи заборонити офшори взагалі. Зауважимо, що в Україні вже були так звані «офшорні війни», коли різні уряди то дозволяли, то забороняли різні офшорні юрисдикції, перш за все – Кіпр. Проте проблеми відтоку коштів за кордон, зокрема, через офшори, це не вирішує. Перш за все – через несприятливий клімат для бізнесу.
Чому йдеться саме про офшорні війни? Бо одні офшорні юрисдикції виборюють бізнес із тіньових потоків у інших. Наприклад, після фінансової кризи 2007 року регулюючі органи у розвинутих країнах активізували боротьбу за відкритість інформації про фінансові потоки. Але супроводжувалася ця боротьба преференціями на користь розвинутих офшорних юрисдикцій. Організація економічного співробітництва та розвитку, за рекомендаціями G20, оприлюднила «чорний перелік» податкових гаваней. Аби бути виключеними з цього «чорного переліку», треба було підписати угоди про розкриття інформації з іншими країнами.
«За п’ять діб «чорний перелік» ОЕСР був порожній. Третина договорів, що вимагалися для виключення зі списку, були підписані з такими гігантами світової економіки, як Гренландія та Фарерські острови», – пише історик та журналіст, автор розслідувань з питань офшорів Ніколас Шексон.
Як в Україні, так і в десятках інших країн, постійний відтік капіталу має своїми наслідками слабку економіку. Проте рішення, які могли б змінити ситуацію та заохотити еліти не виводити капітал за кордон, не приймаються. «Я використовую офшори для кредитування свого бізнесу. Отримаю на офшори кредити під 1% річних. В Україні під такі відсотки отримати кредити нереально», – пояснює на правах анонімності один з бізнесменів, фігурантів офшорного списку.
Питання виведення та повернення капіталу дуже тісно пов’язані з проблемою ухиляння від податків. Саме податкові порушення є причиною для пошуку виведених із країни коштів. Проте, саме податкові переваги є, зазвичай, уже наслідками використання схем з виведення капіталу. Партнер E&Y Володимир Котенко уточнює, що ставка податку на прибуток в Україні складає 18%. Тоді як національна валюта втратила з моменту її впровадження в 1996 році тисячі відсотків собівартості.
«Люди виводять кошти або просто не заводять їх в Україну, щоб врятувати свої статки від знецінення. А якщо кошти отримані незаконними шляхами, то їх точно треба тримати якомога далі від влади, тобто, за межами України. Виводячи ж кошти, бізнесмени завжди роблять це такими шляхами, що призводить до податкової оптимізації», – каже Котенко.
За його словами, розміщення коштів за кордоном дає бізнесменам можливість розпоряджатися своїми фінансами та надію на більш-менш надійний спосіб збереження капіталу. Це актуально, вважаючи на вимогу Національного банку України продавати 75% валютної виручки.
Інша причина виведення коштів – брак гарантій на право власності в Україні.
Також із країни йде незаконний фінансовий потік коштів, здебільшого, корупційного походження, або, як у випадку банкрутства, більш, ніж 60 банків за 2014-2015 роки, коштів, що належали громадянам та бізнесменам. За інформацією Global Finance Integrity, щорічно Україна втрачає, в середньому, $11 млрд. брудних коштів, а за останніх 10 років за кордон були виведені більш, ніж $100 млрд.
Частина капіталу при сприятливій економіці повертається в Україну під виглядом так званих прямих іноземних інвестицій. Передумовами для повернення коштів є низько-волатильний курс гривні та стабільного рівня споживчих цін. «З точки зору повернення капіталу, не важливо, встановлюється стабільний курс шляхом інфляційного таргетування чи жорсткими монетарними методами», – каже колишній фінансовий директор компанії Hypo Adre-Adria Leasing Дмитро Тарасенко. У свій час він працював у команді Держфінпослуг, яка перекрила схему з виведення з України коштів до Прибалтики. Ця схема в 2004 році називалася причиною, через яку Україна входила до чорного списку FATF. Після того, коли команда Держфінпослуг під головуванням Віктора Суслова зробила неможливим виведення коштів на Прибалтику через перестрахування, FAFT виключив Україну з чорного списку.
І першим шляхом для повернення коштів є створення адекватних умов для ведення бізнесу. Академік Анатолій Гальчинський нагадує, що для капіталу важливе не лише економічне, але й політичне середовище.
«Політичний та економічний комфорт може створити середовище, важливе для капіталу. Іноземні інвестиції приходять до країни, як правило, після національного капіталу: лише побачивши, що український капітал починає інвестувати в економіку, іноземний повірить у можливі інвестиції», – вважає Гальчинський. У 2000-2004 роках іноземний капітал почав інтенсивні інвестиції в українську економіку. Саме тоді почалися великі угоди про купівлю установ такими фінансовими міжнародними гігантами, як Generali, Unicredit, Commerzbank, а також угорським ОТП Банком, польськими PZU та PKO тощо. Але цей інтерес іноземців був підігрітий великими темпами повернення в Україну коштів вітчизняного походження.

Іноземний тиск

Другий шлях повернення активів – міжнародні суди у тих випадках, коли кошти були виведені незаконно. Впродовж останніх років основною схемою з виведення грошей стало використання кореспондентських рахунків іноземних банків. З 2014 року НБУ закрив більш, ніж 60 банків, і мільярди коштів з цих установ опинилися за кордоном через списання з коррахунків у Ліхтенштейні, Австрії, Швейцарії на користь компаній на Кіпрі. Основною установою, яка зараз займається питаннями повернення виведених за кордон коштів, є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Проте, іноземні банки, до яких звертається Фонд, а також фінансові регулятори таких держав, як Австрія, на питання української сторони відповідають відписками.
Партнер компанії Spenser & Kauffmann Attorneys at Law Микола Лихачев вважає, що для повернення коштів треба абстрагуватися від української юрисдикції та одразу подавати до суду у Лондоні чи Відні. «У нас настільки слабка правова та судова системи, що йти шляхом кримінальних переслідувань усередині України з подальшим визнанням рішень за кордоном не зовсім ефективно, якщо метою є повернення коштів в Україну. Треба одразу подавати до суду у тих країнах, до яких був виведений капітал», – каже Лихачев.
Для цього треба доказати приналежність відповідача, наприклад, до Англії. Це може бути зроблено через актив, який є в Британії, яким може бути будинок, квартира, банківський рахунок, офшорна структура тощо. Маючи таку інформацію, українські структури, наприклад, той же ж Фонд гарантування вкладів або уповноважені на це юридичні компанії можуть починати процеси з повернення коштів в Україну.
Зауважимо, що за багато років Україна так і не змогла повернути корупційні кошти, наприклад, колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка. Ані прокуратура, ані суди не долучилися до такої благородної справи. Що ж казати про сьогоднішні приклади повернення капіталу…
Третій шлях – попередження незаконних транзакцій. Зокрема, FATF рекомендував Україні побудову дієвої системи запобігання діяльності фіктивних компаній. Це стосується всіх фінансових посередників, включаючи банки, страхові компанії, фінансові компанії та міжнародну діяльність.
Дмитро Тарасенко називає декілька каналів з виведення коштів. Наприклад:
– неповернення валютної виручки, коли кошти за продаж сировини лишаються на рахунках у закордонних торговельних домах та офшорних зонах, а також Швейцарії, Ліхтенштейні, Люксембурзі;
– перестрахування ризиків, як правило, фінансових та майнових, у іноземних брокерів та страховиків;
– гарантування або порука українських банків за нерезидентів України;
– оплата за договорами зовнішньоекономічної діяльності;
– виплата дивідендів на користь іноземних акціонерів;
– придбання іноземних цінних паперів низького рівня лістингу;
– прямі інвестиції українських компаній у статутні фонди нерезидентів та переказ коштів українськими компаніями на рахунки дочірніх компаній. «Раніше, наприклад, дозволяли виплачувати невиправдано високі відсотки за валютними кредитами від нерезидентів, а оплата послуг за зовнішньоекономічними контрактами не вимагала експертного висновку за рівнем цін», – каже Тарасенко.
Також фізична особа може просто за карткою знімати кошти в Європі чи США, і якщо поділити ці транзакції на невеликі, що не будуть привертати увагу фінансового моніторингу, то і питань за такими схемам не буде, поки банк, емітент карток, не збанкротує. Одна з популярних схем сьогодення – отримання коштів як виграш у казино, зокрема, в Монако.
Таким чином, український парадокс виглядає так: еліти, від яких залежить розбудова України, виводять кошти за кордон, бо самі не впевнені в якості середовища, яке розбудовують. До порад FATF та міжнародних донорів по боротьбі з виведенням капіталу українські можновладці прислуховуються лише тоді, коли це загрожує повернути Україну до «чорного списку» FATF. Проте жодних суттєвих змін зсередини країни поки що не очікується. Хоча ситуацію можуть змінити гучні міжнародні «розбірки» навколо виведених з України мільярдів із притягненням до відповідальності користувачів цих схем. А сумнозвісні «панамські документи» є однією зі сходинок у цьому напрямку. Питання лише в тому, як реагує на таку інформацію українське суспільство.