Сумнозвісна «кругова порука» виявилася не найбільшою загрозою для пані Деканоідзе. Вона погодилася очолити поліцію за існуючої законодавчої бази, яка поки що не забезпечує надійного інструментарію в боротьбі з організованою злочинністю, та за умов цілковитої відсутності реформування судів і прокуратури.

Простіше кажучи, «ловити» є кого, але нема як, і навіть тих, кого «зловлять», потім буде важко притягти до відповідальності. Йдеться, звичайно ж, не про «піхоту», як кажуть на них у кримінальному світі, а про справжніх «офіцерів» й «головнокомандувачів» оргзлочинності. Україна не є якимось винятком із правил, і мафія тут живе за рахунок того, що й у всьому світі: азартні ігри, наркотики, проституція й торгівля зброєю. Зі зброєю, зрозуміло, буде складно ще довго, оскільки наші державні мужі виступають категорично проти її легального ринку, а нелегальні постачання рікою ллються із зони бойових дій, а кінця-краю тим бойовим діям не видно.
Поза законом у нас й азартні ігри. Категорично поза законом. Пропозиції про обмежений дозвіл, спеціальні курорти чи зонування також категорично не сприймаються... Що, як усі чудово розуміють, свідчить про наступне: високопосадовці через підпорядковані їм «силові» структури надійно «дахують» усі ці злачні місця, отримуючи щедру винагороду від мафіозних «авторитетів». Де-юре нелегальні салони з гральними автоматами по кілька штук в один ряд розташовані біля кожної станції метро, майже біля кожного великого торговельного центру. Поліція та особисто пані Деканоідзе, звісно ж, їх не «бачать», не «помічають». Інакше у перший же день роботи поліції нові патрульні з «білою» зарплатою у 2 тисячі доларів на місяць десятками позакривали б заклади з вивісками «Лото», «Інтернет», «Комп’ютерний центр». Поодинокі випадки коли-не-коли трапляються, але 99,99% цих підприємств ніхто не чіпає.
Аналогічна ситуація з напівпідпільними борделями, чиї прибутки (як, скажімо, у Латвії чи ФРН) до держбюджету також не потрапляють. «Сауни», «лазні» й «масажні салони» керівництву нової поліції не заважають, і вони їм своєю чергою теж. Ось така взаємність.
Натомість, чомусь заважає полтавчанин Ілля Кива – чи не найяскравіший майданівець, «правосекторівець» й активний учасник АТО з усіх тих, хто прийшов працювати в «органи» й, до того ж, очолив антинаркотичний Департамент. Замість того, аби захистити свого колегу та підтримати його законодавчі ініціативи на предмет протидії наркопандемії, його безпосередній керівник чомусь приєдналася до компанії з дискредитації Киви як правоохоронця, розгорнутою низкою – пов’язаних з кількома конкретними прізвищами – сайтів і телеканалів. Першим проти Киви виступило оточення колишніх «регіоналів», потім за окремі дописи на Facebook його звільнення почала вимагати призначена ще за Януковича омбудсмен Лутковська. А далі за інерцією тему підхопили усі ті, хто не надто заглиблюється у кухню МВС, але так само вважає, що хто хто, але, зокрема, Кива вже «має піти». Не встиг нічого спробувати зробити, одначе вже «має піти».
Киву намагаються подати сільським невігласом, таким собі шибайголовою, який постійно ходить з табельною зброєю й сповідує виключно силові методи роботи. Однотипні повідомлення у ЗМІ рясніють численними «довідками» про його, нібито, психічну неповноцінність й неврівноваженість. Тоді як у реальному житті він має дві вищі освіти (педагог-психолог, юрист), веде телепрограму, присвячену боротьбі з наркоманією, чудово володіє українською мовою й постійно виступає з лекціями перед студентами, на що ніколи не був би здатен той віртуальній Кива, якого так старанно вже не один місяць поспіль вимальовують окремі «спеціалісти».
Тепер йому вже почали закидати бойове побратимство з Дмитром Корчинським, контакти з депутатами від Радикальної партії тощо. Усім розумникам хотілося б у такому випадку порадити: подивіться на сина командарма УПА, нардепа Юрія Романовича Шухевича. Виходить, на вашу думку, цей чоловік також, мабуть, зробив велику помилку, коли пішов не в ту фракцію (наче його запрошували в інші), й коли після Корчинського й Шкіля очолив УНА-УНСО. А ще, не виключено, для таких, як ви, він народився не в той час та не в тій родині...
Що ж стосується Киви, то він усі цькування на свою адресу пояснює лише тим, що він – не зі Системи. Й взагалі, ніколи до початку війни на Донбасі не працював у правоохоронних органах.
Друга, нещодавно зроблена, виключно політична заява Деканоідзе стосується «закону Савченко», за яким віднині передбачено скорочення терміну покарання для тих, хто не вчинив насильницьких злочинів. Мовляв, саме через його прийняття збільшилася злочинність, з якою вона, як шеф Нацполіції, ніяк не може впоратися. При цьому, її не засмучує той факт, що даний нормативний акт не містить жодної оригінальності, це передбачено міжнародними угодами за участі України, імплементація типових для Євросоюзу правил, спрямованих на гуманізацію роботи органів влади. Не більше, не менше.
Наступним своїм законом Надія, до речі, має намір нарешті запровадити в Україні суд присяжних. Бо ж у нас переважна більшість судових рішень приймається одноосібно, й рано чи пізно навіть найкращий кришталево чистий суддя перетворюється на такого собі Кіреєва. Суд присяжних Деканоідзе також звинувачуватиме у «зростанні злочинності»?
До речі, «темник» щодо першого прийнятого законопроекту Савченко, на відміну від виключно містечкових «розбірок» з Кивою, взагалі походить з Кремля, де вперто намагаються демонізувати Надіїн образ. А ще там дуже не хочуть, щоб Україна поступово ставала Європою, інакше ж як їм тоді потім тягти нас назад у Росію й розкручувати нові «народні республіки».
Деканоідзе, звісно ж, теж не позаздриш, але для чого їй починати самостійну (чи, навпаки, не таку вже й самостійну) політичну кар’єру з повторення найгірших українських помилок Міхеіла Саакашвілі, який, вибираючи між Яценюком та Порошенком в обмін на примарний розрахунок щодо парламентських перевиборів й на не менш примарний власний політпроект, врешті-решт, вибрав Порошенка, а після того, коли ним скористалися в ролі провідного антиЯценюка, одна з небезпечних для президентської вертикалі пропозицій котрого стосувалася повної заміни суддівського корпусу, викидають на смітник історії. Разом з усією його командою.
Шкода буде, якщо така молода й перспективна жінка-політик, що в Україні вже є неабияким досягненням, заплутається в болоті київських багатоходівок, а ще гірше буде, якщо вона перетвориться на чергову Ганну Г. чи Інну Б. й стане ще одним спікером Адміністрації президента.
Може, краще не чіпати її, ту політику?

P. S. Уважні читачі запитають: Кучма відбувся за рахунок податкової, Янукович не був би Януковичем без «Беркута» та МВС, а як же тоді Порошенко?
Відповідаємо: держава Порошенка – це держава прокурорів. Але то вже інша тема.