Поетична харківська вечірка за участю Сергія Жадана. Український спортивний клуб, даунтаун, Нью-Йорк, 22 квітня 2016 р.
	Презентація автором англомовного видання роману «Ворошиловград» (Нью-Йорк, 2016 р.)
	Сергій Жадан. Поетичні читання. Найкраще зі збірника «Месопотамія» (2014) та нові поезії з майбутнього збірника «Тамплієри» (2016 р.)
	«Бийся за неї» – у виконанні Сергія Жадана і нью-йоркської групи «The Relastics»
	Під ліричні імпровізації харківського музиканта Фіми Чупахіна – лірико-романтичні поезії харківського поета Сергія Жадана
	Сергій Жадан в інтер’єрі Українського спортивного клубу Нью-Йорка

Сергій любить зустрічатися «на доріжку» зі своїми читачами буквально перед польотом на іншу територію (місто, країну). 22 квітня завершилася серія його виступів у Канаді та Штатах. Завтра – в Київ. А пізнього вечора 22 квітня ще одна зустріч «зі своїми». Тобто, друзями, як ото, Вірляна Ткач з Мистецькою групою «Яра» та її шанувальниками, і новими, як ось, сама автор.

Таких з’явилося немало в цей четвертий приїзд Сергія в Нью-Йорк. Місце зустрічі – Український спортивний клуб, що на Другій авеню даунтауна. А в день прибуття в Київ – уже ввечері запланована зустріч у Мистецькому Арсеналі Києва. Цього ж вечора – в Харків, додому.

Те саме і перед вильотом у Канаду: ще 2 квітня мав творчий вечір у Львові. 3 квітня, в день вильоту «Бориспіль – Едмонтон», виступ у Києві в колишній кіностудії Довженка на тему: «Сергій Жадан: у дорозі». З поясненням: «Авторське читання, присвячене дорогам і відстаням» ... А 4 квітня був уже на території країни Кленового листа.

Ні він сам, ні організатори не витрачають жодного дня чи години, коли мають можливість зустрітися з читачем. На запитання, як витримує такий шалений темп, чи не вимучує, Сергій відповів: «Ні, я це люблю. А енергія поновлюється пропорційно витраченій». І тут його філософія: більше віддаси, більше отримаєш.

Зустріч «на доріжку» в Українському спортклубі Нью-Йорка мала кілька переваг. Бажаючі змогли поспілкуватися зі Сергієм «тет-а-тет», як це буває в клубній атмосфері. Придбати (та отримати автографи) англомовне видання роману «Ворошиловград», яке з’явилося буквально за два дні до цього. А найголовніше – ми знову слухали вірші Сергія в авторському виконанні. Зокрема, зі збірника «Месопотамія», який готують перекладати тут, у Нью-Йорку, англійською. Читав нові, які ввійдуть у новий збірник, що готується до друку в Україні. Ми знову почули пісні на слова Жадана у виконанні місцевої рок-групи «The Relastics» (солістка Сюзан Гванг), уже відомої за виступом в Українському музеї. Вони старанні і майстерні в своєму жанрі.

А на десерт – сюрприз; випадково уже тут, у Нью-Йорку, Сергій зустрічає добре знаного у Харкові та йому самому джаз-музиканта Фіму Чупахіна. Залучив його до участі в цій програмі і, представляючи, назвав геніальним. І ось вони виступили дуетом, що й стало надзвичайно приємним сюрпризом. Під ліричні імпровізації авторства Фіми, виконані на синтезаторі, – вірші лірико-романтичного плану Сергія. Змінилася атмосфера. Твердість голосу Сергія у попередньому виконанні своїх особистих рефлексій суспільної тематики, які чули до цього, змінилась м’якістю ліричного тембру. Така ідилічна картина любові, добра, почуттів. Хотілося б вечір в такому виконанні продовжити.

Всі організаційні питання як туру, так і цієї зустрічі, здійснені зусиллями художнього керівника Мистецької групи «Яра» Вірляни Ткач. Вона ж була перекладачем у час виступу Сергія. Й уособлювала гостинність українського Нью-Йорка в цілому.

Пощастило отримати коротке інтерв’ю зі Сергієм. Цікавило, наскільки він задоволений своїм майже тритижневим творчим туром у Канаді та Штатах. У Канаді це була зустріч з українською громадою в містах: Едмонтон, Вінніпег та Торонто. А в Штатах – 9 (дев’ять) виступів: у Ратгерс Університеті (штат Нью-Джерсі) – двічі, в Колумбійському університеті, Українському музеї, Бавері поетичному та Українському спортивному клубах Нью-Йорка, Українському музеї Клівленда (Огайо), Августін Університеті (Техас) – двічі.

– Сергію, наскільки задоволені зустрічами з читачами Північної Америки?

– Поїздка була цікавою. Мені здається, з користю для всіх. Мені було цікаво побачити, що є нове покоління українців нової еміграції, які живуть в Америці і Канаді. А також побачити тих друзів, яких знаю вже давно. Думаю, що людям теж було певною мірою цікаво. Було дуже багато запитань.

– Різні аудиторії мали свої особливості?

– Безперечно, особливості є. В Клівленді була, здебільшого, українська громада, що й планувалося. Більше розмовляли після літературної частини про політику, Україну та все, що там сьогодні відбувається. У Техасі денний виступ в університеті був зі студентами-американцями, які вивчають східнослов’янські мови, зокрема, українську, російську, польську. У них фахові питання з приводу, наприклад, суржику, як він функціонує, яке його майбутнє. Цікавила їх мовна політика в Україні.

– А є різниця між нью-йоркською та техаською українською публікою?

– Там українська публіка більш молодіжна. Це – нова еміграція. А ще багато українців-студентів, які не мають наміру там залишатися. В цьому університеті дуже потужне відділення ІТ, і студенти, які там навчаються, розповідали мені, що планують повертатися додому.

– В Україні опитування свідчать, що всі мріють виїхати...

– Чому ви так кажете? (З відтінком явної незгоди). Є, звичайно, люди, які хотіли б виїхати, але я не сказав би, що це масово. Навпаки. Зараз багато хто розуміє, що треба залишатися в Україні і щось там робити, бо ніхто за нас нічого не зробить.

– Ви мене втішили…

– Це не я вас втішив, а ті люди...

– В інтелектуальній університетській аудиторії Техасу були, може, якісь цікаві розмови?

– Так, були. Наприклад, прийшов один чоловік на вигляд віком 30 років, російськомовний, з Луганська, і сказав, що він є прихильником сепаратистів і виступає за відокремлення Донбасу від України. Запитав, чи я пишу про Донбас лише погано? Напівсерйозно відповів спочатку, що про Донбас пишу добре, за що мене часто критикують... Потім під час розмови додав, що про Донбас я ніколи не кажу виключно добре або виключно зле. Я намагаюся писати об’єктивно, чесно. І пишу про Донбас багато.

– А як ви відповіли йому на його сепаратистську позицію?

– Сказав, що його думку не поділяю. Зрозуміло було, що ми з ним є політичними опонентами, стоїмо на різних позиціях, і що навряд за час короткої розмови свої позиції поміняємо. Я не проводив агітацію, не намагався переконувати. Я казав, що думаю. Розмова була щирою. Видно було, що він у чомусь вагається, а в чомусь переконаний. Ми порозмовляли, і мені здається, що він пішов дещо замислений. Принаймні, він буде знати, що є ще така точка зору. Наприкінці він мені подякував.

– А яка публіка в Клів­ленді? Там – велика українська громада, зберігають і впорядковують величезний український архів... Там нині відомий диригент і композитор Олег Махлай збирає на репетиції учасників Капели бандуристів ім. Т. Шевченка з усієї Америки та Канади...

– Там не було контроверсійних запитань. Ви знаєте, всі приблизно на одній хвилі, всі люблять Україну, хочуть їй допомогти. Всі – свої. Молоді там менше.

– Відчули, що вас там знають, читали?

– Так. Принаймні, приходили з книжками.

– А як вам богемний поетичний Бавері-клуб?

– Я виступав там не вперше. Це клуб зі своєю історією і публікою: поетами або тими, хто любить поезію. Там був не тільки мій вечір. Нам з Вірляною та її акторами дали лише одне відділення. Так, як і в Українському музеї, читали двома мовами. Прийшли люди, які хотіли мене послухати.

– А чим відрізняється, на ваше сприйняття, українська публіка Канади та Штатів?

– За великим рахунком, нічим не відрізняється, принаймні, старша генерація. Багато людей знайомі між собою. Правда, україномовна студентська аудиторія в університеті Едмонтона значно численніша, оскільки там є відділення української мови.

– Що далі? Які найближчі плани?

– Я дуже задоволений, що зібрав кошти в Канаді та частково тут, у Штатах, на волонтерську допомогу. Перше, що зроблю, за певну суму з них купимо для Старобільської районної лікарні (Сергій народився в м. Старобільськ, Луганської обл.) дуже необхідне устаткування для операційного відділення.

– А в творчості? Мені зда­єть­ся, що у вас з’являються вірші так легко, як дихаєте…

– На превеликий жаль, це не так легко. Зараз готую книгу нових віршів. Має вийти у вересні ц. р. у видавництві Меredian Czernowitz, де вийшов збірник «Життя Марії». Львівський художник Олександр Ройтман буде ілюструвати. Дуже класні ілюстрації. Назва книжки – «Тамплієри».

– Поясните назву?

– Тамплієри – один із лицарських орденів (XI-XIII ст.), який брав участь у хрестових походах і був знищений французькою революційною владою.

– Які ж асоціації зі сьогоденням?

– Це – сьогоднішні воїни-добровольці, які йдуть на війну, а потім їх знищують. Звучатиме не напряму. Адже це – вірші.

Запитала про родину. Невже має час достатньо турбуватися про неї при такому ритмі життя? Має. Синові Івану – 19 років, навчається на 3-му курсі історичного факультету Львівського католицького університету. Доньці Марії – 4 роки.

Автограф-сесія як невід’ємна частина авторських зустрічей

Під час інтерв’ю. Йшлося про нове видання «Voroshilovgrad» та враження від творчої поїздки Канадою та США (4-22 квітня 2016 р.)

В Америці уже зараз заплановано переклад англійською збірника «Месопотамія», в якому і вірші, і проза присвячені, здебільшого, Харкову. Вірші перекладатимуть Вірляна Ткач та Ванда Виппс. А прозу – перекладачі «Ворошиловграда». На презентацію в 2017-му приїде Сергій Жадан і його гурт «Собаки в космосі». А в театрі Ля-МаМа матимуть спільну з групою «Яра» програму. Тим часом, по приїзді, окрім покупки медичного устаткування для лікарні, разом зі своїм гуртом презентуватиме в Україні їхній новий четвертий альбом. Перефразовуючи поета-класика: «Ні дня без рядка», у Жадана, окрім цього, «Ні дня без корисної справи».

І оскільки Сергій вважає себе сковородинцем, то пригадався один із філософських постулатів Григорія Савича, 300-річчя з дня народження якого скоро відзначатимемо, про формулу щастя. За Сковородою, людина щаслива тоді, коли виконує споріднену працю, яка подобається їй і приносить суспільству користь. Така людина завжди матиме гармонію і мир в душі.

Мені здається, що ми побачили в особі Сергія Жадана щасливу людину. Щасти і надалі!

В Україні – нові виступи, нові зустрічі...