Від перших повідомлень про зустріч Папи Франтішека з Патріархом Кирилом почали з’являтися коментарі, між ними також, здавалося б, від речників нашої Української Греко-Католицької Церкви.

До речі, владику Бориса Ґудзяка кількаразово цитувала преса не тільки його власним коментарем, але, нібито, коментарем від Патріарха Святослава. Трохи більше, ніж 24 години перед сумнозвісною зустріччю з’явився коментар владики Бориса за його підписом з усіма його позиціями, включно з позицією голови відділу зовнішніх справ УГКЦ.
Оскільки Папа Римський є главою УГКЦ, єпископом Рима та головою держави Ватикан, перші коментарі, приписані владиці Борисові, що Церква «вітає» зустріч, мабуть, не були надто приголомшливі, навіть при гіперболічних фразах, що, мовляв, владика Борис і Патріарх Святослав були б «раді», коли б такі зустрічі продовжувалися. Правда, у коментарях, приписаних владиці Борисові, не було жодного логічного обґрунтування своєї позиції, тільки, мовляв, що такі зустріч відбуваються з іншими церквами, і тому природно, що відбувається і ця зустріч.
До речі, з’явилася далеко більш обдумана заява («стеймент») Інституту східно-християнських студій Митрополита Андрея Шептицького за підписом отця Петра Галадзи, де у першому реченні отець привітав повідомлення про зустріч, але опісля подав п’ять важливих питань, які бажалося б, щоби Папа підніс в час зустрічі, а саме: підтримка Московським Патріархом агресії Кремля в східній Україні та прилучення Криму, поширення концепції «Русского мира» МП, постійне перекручення у висвітленні церковних подій в Україні, обвинувачення МП проти УГКЦ, відмова інституцій, пов’язаних із МП, об’єктивно і публічно простудіювати події з березня 1946 року. У пресових коментарях владики Бориса немає згадки про ці питання.
Тоді з’явився порівняно ширший коментар владики Бориса за його підписом. Владика підтвердив, що зустріч важлива з різних причин, та що треба молитися, щоби нею провадив Святий Дух. Були у коментарі християнські фрази про потреби єднання всіх християн, мабуть, як перша причина важливості зустрічі. Другою причиною подано історичність події (що є безсумнівним, одначе, не обов’язково історично позитивним). При цьому, владика вияснив чомусь різні позиції акторів, тобто, один актор – провідник більйонів католиків і найбільш шанований моральний авторитет у світі, а другий – це голова Російської Православної Церкви, яка ще «накульгує від сторіччя переслідування». Як це останнє окреслення РПЦ владикою зрозуміти – сторіччя, коли переслідували її, чи вона переслідувала інші церкви? До цього владики додав, немов ламентацію, порівняно малозначну роль РПЦ у російському суспільстві а також у ставленні до Кремля.
Третьою причиною, яку подав владика, це можливі важливі екуменічні наслідки та потенціал зустрічі. При ці аргументації минулих домовленостей у церковних справах владика подав приклади зустрічей у минулому від 1964 року між папами та вселенськими патріархами (Константинополя), немов тут є подібності між Царгородом і Москвою. (Це порівняння Царгороду з Москвою трохи тривожить. Що думав владика Борис?)
Від цього владика перейшов до важливості самого місця зустрічі, тобто, на Кубі, збереженого осідку комунізму та радянського і російського впливу на Заході, вказуючи, що у християнському дусі Папа проявив скромність, оскільки, як носій Божого слова, приходить до Патріарха, а не чекає, щоби до нього прийшли. Теперішній Папа відомий уже своєю солідарністю з бідними та світовим умиротворенням на відміну від Кирила з його націоналістичною ідеологією «Русского мира», що підсилює агресивну політику Путіна. (Це найсильніший момент коментаря).
При цьому, владика вказав на символічний перелом зустрічі, бо від таких зустрічей відмовлялися російські православні протягом останніх 25 років через свою нетерпимість до УГКЦ. Владика вказав, що сьогодні ясно, що цей спротив російського православ’я УГКЦ не такий сильний та РПЦ починає миритися з українським політичним та церковним самовизначенням. (Які докази цього має владика, не знаю.)
На завершення владика вказав на надію, що зустріч спонукає Кирила прийняти нову позицію щодо російської агресії в Україні, хоча теми зустрічі не будуть політичними. (Чому тоді буде нова політична позиція Кирила?).
Мабуть, важливо, що владика, до речі, признав, що позиція Апостольської столиці у ставленні до подій у східній Україні не є чітко визначена, одначе, зробив це без критики. Все ж таки, владика завершив тим, що не можна сподіватися на революційні результати, одначе, через зустрічі приходять духовні зміни.
От і все. Мабуть, не потрібно більше коментарів. Здається, що не потрібно було коментаря владики. Одну істину сказав владика, що Папа Римський є загальношанованим моральним авторитетом у світі. Тому не тільки непотрібним, але кривдячим для УГКЦ, як для всього українського народу, не тільки католиків, інших християн (православних українців, зокрема, яких Папа зневажив) були і є зустрічі теперішнього Папи з речниками Кремля, Володимиром і Кирилом.
Так, такі зустрічі корисні, але тільки для Кремля і його вивіски, бо легітимізують РПЦ МП щонайменше до церковного рівня інших християнських церков, а Кирила – до рівня морального авторитету. Як би не старався владика, він не спромігся представити користь цієї зустрічі для нашої церкви-мучениці чи нашого страждального народу, а тільки зневагу і кривду!