Село Варяж, що у Сокальському районі, Львівської області, відзначилося участю у двох фазах спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

Про все, що було зроблено в рамках цієї програми, про активність сільської громади та значення органів місцевого самоврядування, наша розмова з Юрієм Володимировичем Городьком, сільським головою Варяжа у 2010-2015 роках. Саме завдяки йому в селі було встановлено сонячну електростанцію.

– Пане Юрію, Варяж – активний учасник проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Розкажіть, будь ласка, як усе відбувалося.

– У 2012 р. до нас приїхав на нараду сільських голів координатор з Львівської обласної адміністрації Ігор Назар. На нараді він виступив і сказав, що є така програма запровадження енергозберігаючих технологій і добре би було, якби сільські ради взяли участь. Деякі райони у Львівській області, наприклад, Самбірський, уже в такому напрямку працюють.
Таким чином ми дізналися про проект «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Деякі сільські голови тоді казали пану Назарові, що не потрібно брати участь в якихось міжнародних програмах, нехай краще місцева влада виділить прямо їм гроші, а вони на місцях усе зроблять. Тож він пояснив, що ніхто їм грошей не виділить з місцевих бюджетів, і що Європа також таким чином не працює. Для того, аби взяти участь у конкурсі, першою умовою Євросоюзу є створення громадської організації на території сільської ради. Чому?!! Тому що Європа вже не вірить нашим керівникам жодного рангу – від найвищих ешелонів до голів сільських рад. Куди б вони не давали гроші, всюди все пропадає і нічого не робиться. Значить, гроші будуть напряму перераховуватися тільки громадським організаціям.

– Тобто, вам потрібно було створити ГО?

– Саме так. Ми створили громадську організацію «Промінь» сіл Варяж, Лубнівка, Русин, Лешків (села, які входять до нашої сільської ради). Зробили це про всяк випадок на чотири села, аби при можливості вигравати гранди для будь-якого з них. Адже створювати ще одну громадську організацію, то були б додаткові кошти. Головою ГО «Промінь» обрали Мамотенко Андріану Романівну, яка дуже нам допомагає й досі в роботі. Вона готує звіти у податкову, ходить у банки і т. д., і є нашим ідейним натхненником.

– Це було перед вашою участю у другій фазі?

– Звісно. Ми брали участь у другій фазі цієї програми, яка передбачала перекриття горищ, заміну вікон, дверей, та перемогли серед восьми заявлених претендентів. Отож, по-перше, створили громадську організацію, скликали збір села, де запропонували план розвитку громади на подальші роки щодо планів робіт на нашій території. Цей план ми поділили на чотири роки: насамперед, ми зробили перекриття даху у дитячому садочку, утеплили горище.
Оскільки було проведено тендер на відбір підрядника на виконання робіт, вдалося заощадити майже двадцять тисяч гривень. На зекономлені кошти нам ця ж фірма-підрядник додатково встановила усі пластикові вікна. На той час, коли ми були у другій фазі, Європа виділила нам 20 800 грн. Ми дуже успішно завершили той проект і зробили заявку ще на третю фазу.

– Яким чином подаються заявки?

– Ми подавали заявки до Сокальської районної ради. У нас там працював координатором Володимир Чуб, саме він приймав ті заявки та передавав до Львова Ігореві Назару. Для розгляду заявок було створено комісію, і ми були відібрані у третю фазу, де другим номером проблем нашого села було відновлення вуличного освітлення. Раніше, коли на цій території був діючий колгосп, то й були стовпи для освітлення. Тобто, опори залишилися, і ми по цих опорах запланували протягнути світло.

– Юрію Володимировичу, скажіть, будь ласка, настільки участь громади є важливою у такому проекті?

– Це одна з умов проекту. Люди повинні згуртуватися і нарешті думати про ефективність заощадження наших коштів, які ми платимо зі своїх податків на утримання різних установ, на зберігання тепла. На мою думку, громада нарешті має прокинутися і відійти від того пострадянського мислення, що хтось за них має думати і вирішувати. Ми повинні самі брати ініціативу у свої руки, бо, сидячи в хаті на печі, нічого не матимемо. Потрібно бути патріотом свого села. Моє село – моя держава. Ми самі повинні дбати про наших дітей і наше майбутнє.

– Наскільки було легко і чи взагалі було легко розрухати варязьку громаду?

– Коли ми робили збір села, то я запросив усіх мешканців, директорів шкіл, працівників державних установ, щоб усі зійшлися і почули, як працює Європа, як залучають кошти для таких програм. Людей прийшло дуже мало, бо, відверто кажучи, вони просто не вірили в це. Ми ходили і переконували, показували слайди, приїжджав неодноразово наш львівський координатор Ігор Назар. Розповідав, як усе має бути. І потроху, потроху деякі люди поставилися з розумінням до цієї програми, зрозуміли ті проблеми, щось таки закарбувалося у головах. Одні здали кошти, інші не здали. Активно долучилися підприємці, які працюють у нас на території сільської ради.
Коли ж ми успішно завершили другу фазу, і всі могли бачити результат, то половина села точно повірила, що таке реально можна зробити. І вже тоді, коли ми виграли заявку на третю фазу і приїхав Ігор Назар, то на збір села до Народного дому зійшлося десь осіб 150. Він ще детальніше розповідав про програму, бо людям потрібно було пояснити, куди і на що піде кожна копійка. Адже коштів потрібно було значно більше – у другій фазі ми мали 2 500 доларів, а в третій фазі Європа нам дала 15 000 доларів.

– Скільки з цієї суми мала внести громада?

– Громада мала внести від загального кошторису будівництва 5%. Тобто, якщо наш проект складав 680 000 грн., то громада внесла 33 800 гривень.

– Тут уже не виникало проблем, як у другій фазі, люди охочіше здавали кошти?

– Скажу відверто, там, де гроші, там завжди проблеми. Наприклад, я зіштовхнувся з тим, що люди, які живуть на центральній вулиці, активно здавали кошти, бо знають, що біля їхньої хати буде лампочка. Біля іншої хати стоїть просто стовп, то мені там кажуть, ми не будемо давати грошей, бо ти не вішаєш біля нас лампочки. А третя категорія людей казала, біля моєї хати взагалі нічого нема, то навіщо мені гроші тратити. Але нічого – хто хотів здати, той здав, хто не хотів, той не здав.

– Що, на вашу думку, потрібно, щоб активізувати людей?

– Треба частіше з людьми зустрічатися. На перший поклик сільського голови, який їх збирає, аби прозвітувати раз на рік про свою роботу, вони мають приходити. Тобто, має бути розуміння, що саме вони надали йому повноваження і мають цікавитися, як він їх використовує, що зробив, що планує. Також важливо показувати людям реальний результат, це значно краще, ніж години роз’яснень. У нас, українців, є такі риси, як колосальне терпіння, орієнтація на уникнення невдач (аби не гірше) і вміння об’єднуватися у випадку біди. От зараз, коли наші хлопці кров проливають, коли таке лихо в Україні, люди активно відгукнулися. Наша громада посіла перше місце зі збору коштів на бронежилети, ми відправили п’ять вантажівок із продуктами харчування на передову. Вірю, що невдовзі ми об’єднуватимемося заради перспективи.

– Юрію Володимировичу, яке фінансування забезпечували органи місцевого самоврядування у програмі «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»?

– У другій фазі, наприклад, на перекриття садочка область нам дала 35 000 гривень, 30 000 дав район, а решту – шість тисяч – дала громада. А в третій фазі вже область не давала нічого, 332 000 грн. дала Європа, 268 000 дала сільська рада, як грантоотримувач, і 49 250 дала районна рада з районною адміністрацією, а 33 800 грн. дала громада. З коштами все було чітко, основний клопіт у процесі роботи – паперова тяганина. Гроші отримали, хлопці приїхали і за три дні все зробили (встановили сонячні панелі), а оці експертизи, кошториси і т. д. не мають кінця-краю.

– Чим займаєтеся зараз, що плануєте?

– Саме зараз займаюся підготовкою вистави, будемо ставити «Вечори на хуторі біля Диканьки», я там задіяний у ролі сільського старости. А з новим сільським головою Варяжа плануємо подати ще одну заявку на участь у програмі «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Наступний проект складатиме вже 500 000 доларів! Такі програми для України – справжня панацея, шкода лише, що імпортна, бо маємо й свої світлі голови, робочі руки та щирі прагнення й бачення шляхів розбудови нашої країни.

Коментарі
Василь, 50 років, мешканець села Варяж:
Завдяки Юрієві Володимировичу сьогодні в нашому селі є освітлення, та ще й на основі таких прогресивних технологій, прогресивних для нашої країни, бо в Європі цим уже давно нікого не здивуєш. Процес встановлення сонячних панелей був, насправді, тривалим і нелегким. Нелегким тому, що багато бюрократії паперової існує у нас, а також і люди по-різному сприймали цей проект. Хотілося б, щоб наша громада була таки спільнотою однодумців, тоді будемо досягати ще кращих результатів у всьому.

Ірина, 41 рік, мешканка села Варяж:
Я – колишній учитель варязької школи, завуч з виховної роботи. Так склалося, що уже десять років живу за кордоном. Приїжджаю у село до дітей. Ще коли й не бачила нашого освітлення, то вже багато чула від них: «Мамо, як добре. Тепер і самим безпечніше ходити, і за дітей менше переживаємо». Ще б пак, освітлення не було майже 30 років, і це при тому, що понад двадцять років ми – незалежна держава з високим потенціалом та багатими ресурсами. Сказати, що Юрій Володимирович – молодець, це нічого не сказати. Крім його величезного вкладу у цю справу, він ще й показує приклад іншим, що гроші треба вкладати у розвиток свого населеного пункту, своєї держави, а не красти і красти. Насправді, дуже вражена тим, що тут побачила. Думаю, люди вже й не сподівалися, що щось поліпшиться.

Довідка
І фазу спільного проекту Європейського Союзу та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» було розпочато в Одеській області у березні 2008 року. Ініціатива фінансується Європейською Комісією в рамках програми технічної допомоги ЄС та співфінансується і впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні. Завдяки успішному завершенню першого етапу роботи проекту, 31 травня 2011 року у м. Брюссель (Королівство Бельгія) між Україною та Європейською Комісією було укладено Угоду про фінансування проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду – етап ІІ». Загальною метою проекту було створення сприятливого середовища для соціально-економічного розвитку на місцевому рівні шляхом сприяння місцевому самоврядуванню та ініціативам, спрямованим на розвиток громад на території України.
Третя фаза проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» розпочала впровадження у 2014 році – планується надавати фінансову підтримку громадам у реалізації мікропроектів, спрямованих на підвищення якості надання послуг населенню. Термін реалізації проекту – до 2018 року. Третя фаза проекту включає два компоненти – інфраструктурну та муніципальну складову.
Цьогоріч у рамках ІІІ фази програми «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», яка розрахована на три роки – до жовтня 2017, на Львівщині впроваджують 59 мікропроектів, 55 з яких – у сфері енергозбереження та енергоефективності. Загальний бюджет програми становить понад 15,4 млн. гривень, з яких на сільські мікропроекти передбачено 8,9 млн. гривень, а на міські – 6,5 млн. гривень. Львівщина має намір завершити впровадження усіх розпочатих мікропроектів на рік раніше – у 2016 році.