Лютий місяць розпочався активізацією політичного життя України й обіцяє бути бурхливим. 1 лютого мені довелося говорити про це у прямому телеефірі, аналізуючи сьогодення. Причому, однією з тем обговорення в студії була проблема посилення президентом України Петром Порошенком якщо і не власних повноважень, то, принаймні, своїх можливостей впливати на ситуацію.
А однією з таких можливостей є зміни до Конституції України, за які Петро Олексійович так наполегливо виступає. Такі зміни плануються, зокрема, не тільки у частині децентралізації, за що йде просто запекла політична боротьба, але й у частині правосуддя.
Позиції політичних сил у цих питаннях різняться, інколи дуже помітно. Думки і ставлення в середовищі громадянського суспільства теж неоднозначні. Я вже не кажу про суддівський корпус України, на який ідуть такі потужні атаки, що він здається остаточно зацькованим. Але тільки здається, бо прикладів відчайдушного спротиву суддів, навіть одіозних, намаганням реформувати суддівську систему безліч.
І ось у вівторок, 2 лютого, Верховна Рада України розглядає законопроект щодо цих самих змін До Конституції України у частині правосуддя. Цей законопроект мав непросту біографію.
Його перший варіант у редакції від 25 листопада 2015 проголосували у Верховній Раді України з третього разу. Потім на нього був позитивний висновок Конституційного суду України (КСУ). А у грудні авторитетна Венеціанська комісія Меморандумом Секретаріату підтвердила, що цей законопроект щодо правосуддя відповідає остаточному висновку комісії. Всі рекомендації Венеціанської комісії були враховані, що буває не так часто.
Здавалося, законопроект цей можна було вже вносити до парламентської зали на остаточне прийняття. Але тут стався збій.
Президент П. Порошенко вніс (чи погодився на внесення) зміни до тексту уже, нібито, готового до розгляду законопроекту і його знову, як доопрацьований, скерували до КСУ.
Що мав зробити КСУ? Цей поважний суд мав дати свій висновок на звернення Верховної Ради України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України в частині правосуддя вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Якщо відповідає – то законопроекту № 3524 зелена вулиця на голосування до зали Верховної Ради України.
І Колегія суддів КСУ вдруге уже дала позитивний висновок стосовно цього, доопрацьованого законопроекту № 3524. Тож окрилений цим схваленням Голова Верховної Ради України В. Гройсман на погоджувальній раді у понеділок, 1 лютого, заявив, що 2 лютого цей законопроект буде внесено до парламентської зали на ухвалення.
Ретельний аналіз головних положень законопроекту можливо буде зробити тільки після прийняття його Радою та після підпису президента і опублікування тексту в «Голосі України». Бо бували випадки, коли під час першого та другого голосувань і навіть у процесі підготовки деяких текстів законопроектів з них випадали, чи, навпаки, включалися невеличкі поправки, які могли міняти сенс окремих положень.
Але і сьогодні можна сказати про деякі важливі пункти цього законопроекту.
Ними має ліквідуватися недоторканність суддів, вводиться автоматична відставка судді, якщо він не пройде переатестацію, (що поки що виглядає фантастичним, враховуючи корпоративну солідарність суддів).
Згідно із законопроектом, підбір суддів має стати більш прозорим, а їхня відповідальність за неправосудне рішення, якщо таке суддею буде винесено, підвищується.
Є у законопроекті один важливий пункт: «до повноважень Верховної Ради України зараховано надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади президентом України Генерального прокурора; висловлення недовіри Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади».
Цим посилюється позиція парламенту, що змусить президента більш щільно взаємодіяти з Радою і нардепами, вимагати їхньої згоди як на призначення, так і звільнення Генпрокурора. А практика показує, що згоди від нардепів можна досягти тільки двома шляхами – або враховуючи їхні інтереси, або ж обіцяючи щось взамін.
В обох випадках це помітне послаблення повноважень президента у цьому делікатному питанні. Чому ж Петро Порошенко пішов на таке, нібито, зменшення своєї влади? Адже, в цілому, він, як і будь-який його попередник, прагне навпаки – посилити свої повноваження та можливості впливу.
Версій може бути декілька. Але у мене є одна, яка ґрунтується на думці колишнього Генпрокурора, а згодом і судді Конституційного суду України Віктора Шишкіна, колишнього «нашоукраїнця».
Він вважає, що жодних змін до Конституції не можна вносити під час війни. Бо якщо внести одні зміни, тоді треба вносити й інші зміни – а саме у частині децентралізації, чого прагнуть західні партнери України і Москва. Шишкін, як і багато інших, вважає, що зміни в частині децентралізації приймати аж ніяк не можна, бо це неодмінно перетворить сепаратистську частину Донбасу в ярмо на шиї України і покладе на Україну увесь тягар відновлення розтрощених і розграбованих територій.
На його думку, поки що можна переконувати Захід, що не вистачає 300 голосів для внесення змін до Конституції України. Якщо ж прийняти зміни до Конституції в частині правосуддя, то Кремль, мовляв, тоді отримає можливість перед Заходом вимагати від України прийняття також і децентралізації, щоб перекласти тягар Донбасу на плечі України і зробити неможливим її європоступ. Так вважає екс-Генпрокурор і екс-суддя КСУ В. Шишкін. Він образно сказав: «Дамба мусить бути без тріщин. Вона не повинна бути прорвана».
Тож, можливо, Порошенкові, який надто наполягає на децентралізації і прийнятті відповідних змін до Конституції України, важливий прецедент, тобто, прийняття більш спокійних змін до Конституції – змін щодо правосуддя. Якщо вони будуть Радою прийняті, йому потім буде легше отримати 300 голосів для прийняття уже інших змін – щодо децентралізації.
Користуючись образним висловом Шишкіна, можливо, П. Порошенко хоче «прорвати дамбу» в одному місці, щоб потім її прорвати в іншому місці?
А з прийняттям змін щодо децентралізації, які передбачають, окрім іншого, введення посад префектів як прямих представників президента на місцях зі значними повноваженнями, влада президента і його вертикаль прямих підлеглих значно зросте.
Тож, можливо, П. Порошенко робить крок назад, віддаючи нині частину своїх повноважень, щоб потім зробити два вперед, здобуваючи більш потужні можливості для своєї посади і тим посилюючи свою вертикаль влади?
Час покаже. Адже в обох законопроектах є плюси і мінуси, і вони складні для сприйняття та розуміння пересічними громадянами.
А поки що президент Порошенко сподівається, що Верховна Рада 2 лютого проголосує в першому читанні законопроект про внесення змін до Конституції в частині правосуддя, і тим започаткує «процес оновлення суддівської гілки влади».