Іван Гречко зі своєю родиною біля ялинки, прикрашеної саморобними іграшками

Напередодні новорічно-різдвяних свят усі ми з ностальгією згадуємо своє дитинство цього ж періоду. Пам’ятаємо приємні і радісні зимові ранки, пухнастий сніг, тріскучий морозець, візерунки на віконних шибках і засніжені казкові дерева. Ці щасливі миті назавжди закарбувалися у дитячій пам’яті.

Незважаючи на соціальні, політичні чи будь-які інші обставини, жодні негаразди не могли затьмарити цю дитячу радість: ні важкі 1930-і роки, ні лихоліття II-ї Світової війни, ні повоєнні складні часи. Новорічно-різдвяні свята жили у дитячих серцях і зігрівали дитячу душу.
Найбільшою радістю для дітей у цей передсвятковий день було прикрашання ялинки. Це була виключно дитяча робота, в яку батьки не вмішувалися. Але були часи, коли батьки не мали можливості купити фабричні іграшки, і діти виготовляли їх власноруч. Матеріалом слугували видуті яйця, кольоровий папір, фольга, горіхи тощо. На жаль, ця прекрасна традиція уже практично вмерла. У радянські часи ялинкових прикрас не бракувало, а тепер – тим більше. Зараз магазини і базари просто завалені ними.
Але не занедбав цю традицію 87-річний львів’янин, колекціонер українських старожитностей, голова Клубу греко-католицької інтелігенції Львова Іван Гречко. Маючи можливість купувати ялинкові прикраси у магазині, пан Іван їх не признавав. У його помешканні на різдвяній ялинці завжди виграють барвами прикраси, які він виготовив власноруч. Декотрі збереглися ще з його дитинства, деякі зробив у зрілому віці.
Іван Гречко народився у гуцульському місті Надвірна, що на Івано-Франківщині. Тоді Західна Україна була під польською владою. Там минуло його нелегке, але радісне дитинство. З 1946 року мешкає у Львові.
Свою першу ялинкову прикрасу Іван Гречко виготовив у чотирирічному віці. Пригадує, що то був колядник з яєчної шкаралупи, а шапка – з кольорового паперу. Очі були намальовані, а ніс – приклеєний. Каже, що завеликими вийшли губи, але дядько допоміг виправити помилку, і його іграшка висіла на ялинці.
«Фабричні скляні іграшки за Польщі були дорогі, – пригадує пан Іван, – одна іграшка коштувала 5-10 польських злотих, а на той час це були великі гроші. Грошей у людей було обмаль, тому їх заощаджували і витрачали тільки на утримання сім’ї. Куповані прикраси, тоді їх називали «цвіціделками», мали тільки діти поляків».
«Хочете мати деревце (так тоді називали на Гуцульщині ялинку), – казали батьки, – видуйте яйця і робіть».
 І так, починаючи пізньої осені, коли повністю були завершені городні роботи, і до різдвяних свят матері вишивали, а діти сходилися до однієї хати, сідали у куток, видували яйця і робили паяців, саморобні помадки (цукерки), когутиків, ангелів, горішки, зірки, ланцюжки, сніжинки, ляльок, гірлянди із соломи. Були також статуетки лікаря, китайця, татарина, козака. Прикрашали це все фольгою і кольоровим папером. Потім кольоровий папір намащували олією, щоб він блистів. Найбільше серед прикрас було ангелів, бо саме вони вважаються справжніми атрибутами Різдва.
«Діти мали забаву півосені і півзими, – каже пан Іван. – Змагалися між собою на найкращу іграшку, хвалилися, конкурували, переймали досвід. При тій забаві вчилися колядувати. То було прекрасне, веселе і щасливе дитинство. Власне, ота нестача заставляла дітей трохи думати».
Прикрашали ялинку за часів Польщі тільки на Святвечір.
«Я дуже любив ходити зі своїм дядьком по ялинку, – згадує пан Іван. Зими тоді були багатосніжні і холодні, а не те, що тепер. Вибирали велике дерево, щоб було від підлоги до стелі. То було дуже цікаво і весело. Сьогодні діти не відчувають такої радості, бо, здебільшого, батьки купують ялинку на базарі».
Спочатку на ялинку вішали біля стовбура яблука. Під їхньою вагою дерево стояло непохитно, а вже потім по краях чіпляли горішки, помадки та різні аплікації з фігурками. На вершечку примощували Ангела як символ радісної новини. Усе обкручувалося кольоровими паперовими ланцюжками та гірляндами. Під ялинкою завжди ставили шопку. Вішали також цукерки, якщо батьки купили, щоб було для колядників. Особливо, коли приходили вертепники і хотіли зірвати цукерку, то діти їх відганяли. Така була жива святкова атмосфера.
Поселившись у Львові, пан Іван продовжував прикрашати ялинку саморобними прикрасами. Принагідно навчав цьому і своїх доньок – Василину і Соломію. Найбільше цим захопилася старша донька Василина. Вона почала виготовляти ялинкові прикраси у трирічному віці. Займається цим досі і навіть навчила свого сина. Також подібні прикраси виготовляє приятелька пана Івана, упорядник книжки про нього «Іванове стремління» пані Магда Дзвін. Отже, приємно, що пан Іван має своїх учнів і продовжувачів цієї традиції.
Неодноразово Іван Гречко брав участь у святах новорічно-різдвяної іграшки у Києві та Львові. Його сімейна колекція, надзвичайно цінна і трепетна, завжди приваблювала увагу відвідувачів. У цих прикрасах багато тепла і щирості.
«У довоєнні роки діти з великим нетерпінням чекали Святого вечора, – пригадує пан Іван. Так хотілося наїстися святвечірніх страв! То було надзвичайно смачно, мало неповторний запах. Може, тому, що дітям того бракувало, бо щодня їли, здебільшого, кукурудзяний корж із молоком. А які смачні були мамині тістечка на Різдво!»
Щороку пан Іван ходив у колядники, а коли підріс – брав участь у вертепі. Для коляди робили шопку і «Небо». Брали старі обручі з використаного решета, робили коло, прикручували держак, обклеювали синім кольоровим папером, змащеним олією, а всередину ставили свічку. Під час коляди «Небо» крутилося. На Святвечір ходили колядувати тільки хлопці. А вже на Різдво ходили малі дівчата. Колядникам давали гроші і тістечка. Особливо обдаровувала родина.
Вертеп починав ходити на Святвечір після вечері. У ролях були три Царі, три косіньєри, Ангел, а також комічні герої: циган, горбуни та інші.

Ялинкові прикраси, виготовлені Іваном Гречком та його донькою Василиною