rss
07/20/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#333

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Я знову на зв’язку...
 Title 
  Андрій Панчишин - Київ, 2013 (фото Віктора Крука)

  Title
  Андрій Панчишин на 1-му фестивалі
“Червона рута” (Чернівці, 1989)
Років тридцять тому мій добрий приятель, львівський художник Юрко Кох сказав мені, що знає одного хлопця, який пише і виконує під гітару власні пісні, а тоді привів його до мене додому.

Звали цього молодого й нікому тоді ще невідомого барда – Андрій Панчишин. Він заспівав мені свої пісні (тоді ще здебільшого ліричні або іронічно-побутові), мені вони сподобалося й відтоді почалася наша багатолітня дружба, а відтак – і співавторство. Я тоді працював у гурті “Смерічка” і ми, разом із Андрієм, написали для “Смерічки” декілька жартівливих пісень, а також дві колискові – одну я співав сам, а другу (“Люляй-люляй, мій синочку”) – дуетом з Оксаною Білозір.  Ця колискова явно хотіла втекти з-під нашої опіки й зажити власним життям, стати народною. З нею постійно траплялися дивні історії – спочатку я її виявив у збірнику народних пісень (певна річ, без жодної згадки про авторство), тоді нас з Андрієм запросила на свій концерт у палаці “Україна” Оксана Білозір, попередивши, що виконуватиме нашу пісню. Андрій дуже зрадів такій оказії – ще б пак, адже його пісня звучатиме у такому престижному залі! – запросив на концерт купу друзів і знайомих, наготувашись приймати від них вітання і ґратуляції, і яким же було його розчарування, коли на екрані (а концерт був без конферансу, і назви пісень і авторів висвічувалися на великому екрані) з’явився напис: “Колискова” (лемківська народна пісня). А ще кілька років по тому я був у Канаді, їхав автом, слухав по радіо якусь музичну програму, і чую оголошення: “А зараз вокальний ансамбль “Кітка” з Сан-Франциско виконає старовинну українську колискову”. І з ефіру полинули до болю знайомі мені Андрієві слова: “Люляй-люляй, мій синочку, тато зробить забавочку, зробить шабельку кленову, та ще й коника гнідого,  мама вишиє сорочку, люляй-люляй, мій синочку...”

Наприкінці 80-х Панчишин поступово перейшов з лірики на політичну сатиру, і ці сповнені сарказму і тонкої іронії “гострячки” (як ми їх тоді називали) вдавалися йому надзвичайно добре. Пам’ятаю, як він мені приніс щойнонаписаний текст і лукаво запитав: “Ану, чи наважишся таке заспівати?”. Цей текст називався “День злодія”, я швидко поклав його на музику і буквально наступного дня (5 жовтня 1987 року) заспівав на концерті, влаштованому студентським “Товариством Лева” – і це був справжній фурор! Пісня трапила в яблучко, виявилася надзвичайно актуальною в той час, хоча... залишається не менш актуальною і зараз, попри те, що від її прем’єри минуло вже 28 років: “Лунає життєрадісна мелодія, шампанського і квітів так багато, день злодія, день злодія, день злодія – це всенародне свято!”

Фактично, на гостро сатиричних і дуже влучних піснях Андрія Панчишина (як у моєму виконанні, так і в його власному) великою мірою тримався купи репертуар львівського театру-кабаре “Не журись!”, одним із засновником і душею якого був Андрій. Минуло багато років і ми з Андрієм (а також з іще одним колишнім “нежуристом” Юрком Винничуком) відтворили, так би мовити, віртуальний театр “Не журись!” під час Майдану 2013-14 років. Андрій щодня був на Майдані і теж практично щодня надсилав мені нові тексти, відтворюючи таким чином пісенну хроніку-щоденник Революції, а я у Вашингтоні клав ці тексти на музику, записував у домашній міні-студії і відразу відправляв у “фейсбучний” ефір. Таким чином ми написали понад 50 пісень-хронік, а завершила цей цикл під назвою “Реффолюція” зворушлива “Молитва”, написана 19 лютого 2014 року, коли полилася рікою кров: “Свистіли кулі і дим стелився, казився Беркут, Майдан молився, Майдан молився і боронився, вже не один там кров’ю умився, кров’ю умився, з життям прощався, Майдан молився і захищався, Майдан молився Господу Богу, щоб показав нам вірну дорогу...”

Декілька днів тому я пробув задзвонити Андрію, але його мобілка не відповідала... Тоді прийшла сумна вістка про його смерть після важкої хвороби... А сьогодні зранку, коли я вже писав ці коротенькі спогади, на екрані моєї мобілки раптом висвітлилося повідомлення від... Андрія Панчишина: “Я знову на зв’язку! Передзвоніть мені, будь-ласка.” Так, Андрію, я знаю, що ти просто скинув зайву одежину хворого тіла, і дивишся, як завжди, лукаво, на нас усіх згори, з небес. Ти знову на зв’язку, і ми завжди будемо з тобою на зв’язку – і коли я співатиму твої чудові пісні, і коли писатиму нові – адже в моїх архівах зберігається ще не один десяток твоїх текстів, які очікують свого музичного втілення. Як ти любив писати, висилаючи мені новий текст: “далі буде...”. Я знаю, брате, далі буде, і ти ще наспіваєш мені з-поза хмар мелодії наших з тобою нових пісень. Далі буде! 

Title  Title
 Ліворуч - Андрій Панчишин, праворуч - Ігор Білозір
(фото Михайла Маслія)

 Андрій Панчишин і Олена Бондаренко - Київ, Майдан


 Title Title
 Андрій Панчишин, Іван Огар і Віктор Морозов -
Київ, 2013





 Новий і старий “Не журись!” - Самбір, 1989. На жаль,
не пам’ятаю імен старого складу джаз-оркестру
“Не журись!” ( тих панів, що сидять), а новий склад
зліва направо - Віктор Морозов, Стефко Орбець,
Василь Жданкін, Юрій Саєнко, Остап Федоришин,
Андрій Панчишин, Тарас Чубай і Юрій Винничук

 Title Title
 1-й фестиваль “Червона рута-89” (Чернівці). Зліва
направо - Славко Галатин, Андрій Панчишин,
Юрій Винничук, Дарка Конопада і Віктор Морозов.
“Дарка і Славко” - популярний дует з Нью-Йорку
 Василь Жданкін, Люба Білаш і Андрій Панчишин -
Канада, 1989




14 жовтня 2015,
Віктор Морозов

Вклонімося Жінці-легенді

Плачуть і моляться білі троянди. Пам’яті Тараса Городецького*

Обірвана струна#2018-29 (07/19/2018)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com