Упродовж вихідних днів – 3-4 жовтня – ще одна зустріч із позастоличною Україною. Цього разу – Умань. Місто обласного підпорядкування на Черкащині.

Заглянувши в історію...

Місто козацької слави та вольності. Місто та край, оспівані Тарасом Шевченком, зокрема, в поемі «Гайдамаки». Історичним героям поеми – ватажкам повстання 1768 року Максимові Залізняку та Іванові Гонті – завершується в ці дні встановлення тут пам’ятника.

Умань – давнє місто. Пишається тим, що понад сто років користувалося Магдебурзьким правом, яке отримало (1663) першим серед кількох інших міст Черкащини. Десятки відомих історичних імен української історії пов’язані з Уманню: Іван Богун, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко – представник Богдана Хмельницького, Станіслав-Фелікс Потоцький... Останній заклав тут у 18 сторіччі один з найбільших в Європі садово-ландшафних парків – «Софіївку». Цей диво-парк і сьогодні магнітом притягує туристів з усіх куточків світу. І вам, українцям та неукраїнцям закордоння, пропоную звернути на хвилю в «Софіївку», коли відвідуватимете Львів, Київ, Канів. Гарантую: не пошкодуєте.

Бренд Умані – національний дендропарк «Софіївка», збудований наприкінці ХVІІІ ст. Автор і виконавець будівельних робіт – польський інженер Людвіг Метцель

З Уманню та Уманщиною пов’язані імена відомих освітян, науковців, письменників, видатних професіоналів у галузі сільського господарства. Але згадаю лиш одне ім’я зі золотого фонду особистостей та діячів українського народу, яке до 1990 року замовчувалося.

Це героїчна за духом та думкою Надія Суровцева (1896-1985). Вона довгий час жила і працювала в Умані і закінчила тут земний шлях. Це перша жінка нашої країни, яка отримала (у Відні) ступінь доктора філософії, помічник президента Михайла Грушевського, співробітник Центральної Ради, українська громадська діячка, журналіст-публіцист, поліглот-перекладач, дисидент, яка відсиділа в камерах ГУЛАГУ та засланні 30 років, і сам Солженіцин приїздив до неї консультуватися, коли писав свій «Архіпелаг ГУЛАГ». Не оминали її товариство Максим Рильський та Володимир Сосюра...

Умань – відоме освітянське місто. Гордість міста та краю – один з найстаріших вузів України та, напевно, найстаріший як профільний – Уманський сільськогосподарський інститут (нині – Уманський національний університет садівництва), якому 170 років! Трохи більше, ніж 100 років колишньому педагогічному училищу (нині – гуманітарно-педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка). В останні роки розрісся в ширину (маю на увазі створену «на ходу» велику кількість факультетів) теж доволі відомий 85-річний Уманський державний педагогічний  університет.

Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини (старий корпус). У минулому – будинок міської управи, побудований у 1912 р.	Уманський національний університет садівництва (старий корпус). У минулому – Головне училище садівництва, переведене з Одеси в 1859 р.

Так склалося, що Умань з ХІХ ст. ще стала центром іудейського релігійного руху хасидизму. Тому раз на рік у вересні місто перетворюється у своєрідну Мекку: прибувають близько 25 тисяч хасидів, щоб помолитися на могилі організатора цього руху цадика Раббі Нахмана. Він заповів, що в такому випадку будуть відпущені гріхи та й весь наступний їхній рік буде щасливим...

Умань ревно любить відзначати День міста, який стає великим святом. Готуються ретельно. Цього, 2015-го, року відсвяткували 3 жовтня. До речі, точна дата його заснування невідома (є лише дата першої писемної згадки – 1616).

Як відзначають свято свого міста уманчани

Автору вдалося побувати на цьому святі, яке прикрасило ще й тепле, сонячне, ласкаве «бабине літо». Між іншим, теплінь, якої в таку пору не було в Україні понад сто років.

Поділюся враженнями. Адже і вас, шановні читачі Іллінойщини та сусідніх штатів української Америки, які вболівають за свою Батьківщину, цікавить, як і чим живе та позастолична Україна, райони та області якої планують ось-ось об’єднувати, міняти, централізувати, а попутно називати реформою заміну слова «голова» на «префект». Але це знову – між іншим.

Продовжую розповіді (нагадую, що в попередніх публікаціях нашого часопису йшлося про окремі культурологічні мистецькі події в Полтавській та Сумській областях) про те, як ціною великих зусиль люди на периферії намагаються зберегти те, що не змогли і не зможуть відібрати у народу пануючі ненаситні олігархи. Це притаманна споконвіку українському народові його духовність. Зокрема, його генетична воля до свободи, особливі таланти до творчості, національні народні традиції – давніх та більш пізніх часів. У традиціях останніх років – святкування Днів своїх міст, районів, селищ... Як відомо, включно зі столичним Києвом.

...На святі міста Умань 3-го жовтня 2015 р. насамперед мені заімпонувала основна його складова – це святкова хода центральною вулицею до головної площі міста. Одразу ж підкреслюю: не згодна з тими, хто таку ходу (фактично демонстрацію) називає рудиментом «проклятої радянщини». Так, форма класична. Але – наповнивши її зміст сьогоднішніми реаліями та потребами – спрацює так, чого не можна досягнути десятками окремих точкових заходів (дискотеки, карооке, салюти, поп-шоу, а ще – море пива, чим закінчуються, як правило, такі свята та залишають малоприємний присмак).

Зі святом Дня Умані вітає уманчанин, народний депутат Юлій Мамчур. Він же – полковник Повітряних сил України, командир 204-ї бригади тактичної авіації, який у березні 2014р. під час фактичного захоплення РФ Криму був єдиним, хто залишився зі своїм підрозділом вірним присязі Україні. На другому плані (зліва) – голова Уманської районної державної адміністрації Віталій Олійник, голова Черкаської державної адміністрації – Юрій Ткаченко, в. о. голови міста Умань – Олександр Цебрій. Умань, 3 жовтня 2015 р.

Відкривають колону святкової ходи учасники АТО та студенти навчальних закладів міста

Уманчани – учасники війни на Сході

У колоні по центру – наймолодші мешканці Умані ще у візочках, справа – почесні ветерани, які розбудовували та захищали місто

Організатори свята міста традиційно не відмовилися від святкової ходи і цього року вирішили запросити на святкову демонстрацію лише навчальні заклади та установи. Тих, що навчаються, і тих, що вчать та виховують. Тобто, покоління майбутності. Добра ідея. Довгі-довгі вервечки крокуючих юних та молодих з їхньою красою, посмішками, енергією, креативом та драйвом заворожували містян та їхніх гостей, що прийшли подивитися на цю святкову ходу-демонстрацію. Було чудово!

Першими пройшли учні профільних навчальних закладів Умані. Це 82-річна Станція юних техніків зі своїми моделями літаків та машин, це 115-річна Школа мистецтв, це гордість міста – 60-річна Дитячо-юнацька спортивна школа, яка продовжує поповнювати лави спортсменів-чемпіонів області, України, світу... Йшли діти та юнь, шиї яких вгиналися під вагою гірлянд завойованих ними спортивних медалей...

Духовий оркестр 52-річного Обласного державного музичного училища імені Порфирія Демуцького – єдиний у місті	Вихованці 82-річної Станції юних техніків зі своїми нагородами та моделями	Колону 60-річної Дитячо-юнацької спортивної школи очолили володарі найбільшої кількості нагород

 

Після них крокував найбільший (біля 9-ти тисяч студентів, понад півтисячі викладачів та більше, ніж три тисячі щорічних випускників) Уманський педагогічний університет ім. Павла Тичини. Кожен з його одинадцяти факультетів та Інституту економіки та бізнес освіти обирали своє візуальне оформлення: тематику, символи, кольори, «кричалку». Зміст останньої – з гумором або ігровою патетикою повідомити світу, що вони – найкращі, що вони люблять обраний профіль навчання. Одним словом, повна можливість проявити свій креатив веселих та винахідливих. Чим студенти і скористалися. Наприклад, студентство історичного факультету вигукувало на всю Умань:  «Історичний факультет – то завжди авторитет!» Факультет української філології обрав тему «Ми – за мир» і невтомно повторював під час ходи: «Ми за мир, за добре слово, // Нас єднає рідна мова, // Славну Умань ми вітаєм, // Процвітання їй бажаєм!»

Уманський національний педагогічний університет ім. Павла Тичини

Факультет соціальної та психологічної освіти крокував з тематикою «Єдина Україна»: «Україна наша рідна – // Для нас всіх вона єдина. // Станем разом всі за волю // І збудуєм свою долю!». Природничий факультет із символікою пшеничного колосу експансивно повідомляв світу своєю кричалкою: «Природничий факультет – // Це наш солод, це наш мед. // Природничого багато // Ми вітаєм вас зі святом!» / Цей молодіжний веселий драйв легко передавався й публіці.

Уманський національний педагогічний університет ім. Павла Тичини

 

 Цікаво додати  ще й ось ці дані: цьогоріч Уманський державний педагогічний ім. Павла Тичини університет  посів  3-тє місце  серед педагогічних вузів України, увійшов в десятку найкращих вузів центрального регіону і є першими серед вишів Черкащини. Дев'ять творчих колективів носять  звання народного. Його  студенти є чемпіонами  України, Європи, світу  з різних видів спорту. До прикладу: Валентин  Хмільовий – студент 4-го курсу  факультету  фізичного виховання  виборов  в цьому році  п'ять (!)  золотих медалей на чемпіонаті світу з гирьового спорту. А студент Василь Шуптар – багаторазовий чемпіон України та світу, також у цьому році  виборов бронзову медаль на  чемпіонаті світу  з вільної боротьби  в  Лос-Вегасі. Розказують, що життя в цьому виші вирує  дуже бурхливо, цікаво.

 

Таким же чином пройшов солідний, сивий за віком (повторююсь, йому – 170 років!), але вічно молодий за суттю, за дерзанням у царині своєї науково-дослідної роботи, легендарний сільськогосподарський інститут, нині – Уманський національний університет садівництва. Має шість факультетів, шість тисяч студентів, понад триста осіб професорського складу. Випускники саме цього вишу готували для всіх галузей сільського господарства України найбільш підготовлені кадри для практичної та наукової роботи, бо це єдиний профільний вуз, який має у своїй власності на своїй території безпрецедентно багату виробничу базу для практики. Це 1050 гектарів землі, садів, лісів.

Уманський національний університет садівництва

 

Університет готує  спеціалістів з 15-ти спеціальностей. Має унікальну наукову бібліотеку із  фондом  230 тис. книг та матеріалів. Наукова діяльність пов'язана з учбовим процесом. Щорічно 10-12 студентів стають лауреатами Всеукраїнського конкурсу  на кращу наукову роботу. Діють 13 творчих колективів, 6 з яких носять звання "народний" До речі, про голосну славу цього інституту знаю не з публікацій, а як свідок, тому що починала в Умані свою професійну працю та й родом з Уманщини.

Уманський національний університет садівництва

Представники студентства цього, овіяного славою, університету разом із двома учасниками війни на Сході, як і має бути сьогодні, стояли «у голові» колони святкової ходи.

 

Помітною колоною пройшло студентство ще одного солідного навчального закладу – Уманського гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Т. Г. Шевченка. Єдиний заклад, який має свою студентську уніформу. Єдиний заклад, все студентство якого, як здається, танцює, співає, творить. Тут 12 творчих танцювальних та вокальних гуртів-аматорів. Є переможці міжнародних та всеукраїнських конкурсів. Представники трьох з них – «Вербиченька», «Амелі» та ексклюзивний ансамбль барабанщиць «Ритм», який під час ходи задавав ритм і був окрасою не тільки своєї колони, приймали участь у цій святковій ході.

Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка

 

Маю нагоду саме в цьому матеріалі зробити відступ і потішити вас, шановні читачі, позитивом.

Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка

Мені пощастило минулого року у складі міні-делегації Спілки письменників України побувати в цьому коледжі на відзначенні тут 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка і при цій нагоді детально познайомитися з його роботою. Висновок: Україна, всупереч продовження політики її руйнування та розбазарювання, все ж розбудовується. Острівками. У тих ланках, де все залежить від діяльності конкретних людей, а не участі держави. Як це робить адміністративно-педагогічний колектив цього коледжу, очолюваний кандидатом педагогічних наук Ольгою Чепка – педагогом-новатором, успішним лідером. Уже подвір’я будівлі закладу тішить око: огороджений, впорядкований, озеленений. Різка відмінність з міським тротуаром із вибоїнами по зовнішній бік загорожі (правда, у місто вже привезли плити, якими обіцяно міський тротуар полагодити ... до дня місцевих виборів 25 жовтня). А всередині будівлі – свіжий євроремонт кожного закутка, чистота, змістовне оформлення інтер’єру, наявність музеїв, достойне вшанування свого патрона – Тараса Шевченка та вартих подяки педагогів минулого та сьогодення. Все це, як на мене, Європа в одному, окремо взятому, навчальному закладі. Рівень менеджменту, підбір команди, атмосфера творчості, наявність та робота студентського уряду може слугувати прикладом для наслідування.

Але учасниками студентської ходи, звичайно ж, були не лише згадані ветерани освітянської Умані. Показали себе і створені вже в останнє двадцятиріччя: Агротехнічний коледж, Професійний аграрний ліцей, філіал Київського університету високих технологій та ін. Приємно, що молодь добре підготувалася до свята. А під час ходи бадьоро репрезентувала містянам свій гарний настрій, демонструвала відчуття ліктя тих, хто любить своє місто. Відчуття свята. Тим більше, що наступного дня, 4 жовтня, ще й свято працівників освіти. Вітання – подвійні!

Уманський медичний коледж	Уманський хореографічний коледж ім. Т. Г. Шевченка
Уманський професійний ліцей (колишнє професійно-технічне училище)	За святковою ходою стежили керівники міста, області, народні депутати, почесні гості

Пізніше відбувся яскравий танцювальний марафон "З Україною в сердці", в якому взяли участь біля половини тисячі дітей та молоді. В тому числі творчі хореографічні колективи всіх учбових заклідів міста.

Після святкової ходи та Літературних читань відбувся двогодинний «Танцювальний марафон» усіх хореографічних колективів міста. Його завершували 40-хвилинні виступи хореографічних колективів двох університетів – садівництва та педагогічного. Враження – танцює вся молодіжна Умань. А далі – вечірня святкова програма

Протягом дня проходила благодійна акція "Допоможи солдату" до якої долучилися студенти волонтери обох університетів.  

На святковій арені – літературна студія Уманщини

Гарне враження справила ще одна святкова міні-акція – це Літературні читання. Вони відбулися в центрі так званого «Містечка майстрів» у районі зеленої алеї центральної площі. Тут демонстрували свої твори народні художники та майстри прикладного мистецтва. Чергове підтвердження: і кролевецькі, і полтавські рушники, і самобутня творчість майстрів, яку виставили земляки-уманчани, – свідчення невичерпних творчих народних талантів.

А на спеціально облаштованій міні-сцені проявили своє мистецтво і майстри слова – поети, прозаїки міста Умань. Це студенти, викладачі вишів, знані літератори, народжені в Умані, як наприклад, Сашко Лірник. Автори читали твори, присвячені місту, уманчанам, Майдану, АТО, героям України, матерям та дружинам наших військових – учасників війни на Сході. Полеглим і живим.

Літературна студія міста, яка, до речі, наступного року відзначатиме 200 років, видала спеціально під ці читання збірку нових творів тридцяти авторів-уманчан під назвою «Постріли слів». Зокрема 11 авторів з них –  викладачі, студенти або випускники Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини (наприклад, Анатолій Карасевич, Марина Павленко, Оксана Лущевська, Олександр Шаболдов, Анастасія Подбітова-Яніна та інші). Доречі, університет має свою літературну студію ім. Миколи Бажана. У збірці "Постріли слів" –  понад 100 поетичних та прозових творів, написаних по гарячих слідах подій останніх двох років. Більшість з них дійсно пострілами проникають глибоко в душу.

Збірка "Постріли слів" та видання членів Літературної студії м.Умань

Ось і кілька прозових замальовок Ольги Павленко до- та часів Майдану. За силою узагальнення варті багатосторінкової повісті. Талановито!

Ось доцент Уманського національного університету садівництва Іван Пахольчук, читає тут, на майданчику, свій відгук «До подій на Майдані 30 листопада 2013 р.»: «Гамселять голови юначі // Ментовські чоботи й кийки. // Спокійно спить стара Європа, // До неї так хотіли ми...»

Або ж його, Івана Пахольчука, посвята Герою Небесної Сотні – випускникові Уманського національного Університету садівництва Віталієві Васільцеву: « В той час, як дзвонами Софії // На сполох в серце бив Майдан // Не міг він в ту лиху годину // Коритись мовчки ворогам // Й миритися, як Україну // Веде до прірви ниций Хам...»

Іван Пахольчук	Ніна Михайлова

 

Доктор наук, професор цього ж Університету садівництва Юрій Кисельов разом з дружиною поеткою Софією Кримовською переїхали в Умань у 2014 р. з Луганська з причини політичних переслідувань. Юрій Кисельов читає про наболіле: «Немає Донбасу – є зона АТО, // розтрощена вщент озвірілими зайдами, // що криком горланять – мовляв, тут ніхто // «на мові» не вміє, історію вкрали ми...» До слова, подружжя Кисельов-Кримовська є упорядниками збірки «Постріли слів».

Учасник літературних читань Юрій Кисельов	Ольга Сотник (Чепка)

 

 Виступили зі своїми віршами голова Уманської літературної студії, поетеса Ніна Михайлова, Софія Кримовська, Ольга Сотник (Чепка). А ось виступ уманчанки 24-річної Анастасії Подбітової-Яніної вразив до сліз своїм простим щирим публічним «Листом» своєму чоловікові, який перебуває нині на війні:

«Ну, здрастуй, Коханий! Як справи на фронті?
Хоч іноді чути спів солов’я?
Як часто мружиш очі до сонця?
Хай буде незламною доля Твоя.

Життя у нас тихе, розмірене й мирне.
Вже донечка наша пішла в дитсадок.
Без Тебе самотньо, душа скоро звикне
Щоночі ридати, забившись в куток.

А вдень трохи легше: то дім, то робота,
Сусіди новинами серденько рвуть.
Та Ти не хвилюйся, прийде Перемога!
Запустимо разом у небо салют!

А поки тримайся, рятуй Батьківщину.
Співай «Ще не вмерла...» в запеклім бою.
І згадуй малесеньку нашу дитину
Яка всім говорить: «Я тата люблю!»

Добраніч, Коханий! Піду подрімаю,
А зранку напишу нового листа.
Цілую і міцно Тебе обіймаю!
З любов’ю-повагою, жінка твоя».

Цей щемний «Лист» надрукований першим у першому розділі під назвою «Я відпустила щастя на війну» у першій збірочці Насті під назвою: «Янгол – Я».

Анастасія Подбітова-Яніна	Сашко Лірник (Олександр Власюк)

Зі святом вітає земляків автор	Пісенне вітання народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Олеся Харченка

А на завершення – відомий країні і діаспорі уманчанин, поет, казкар, актор, музикант – знаток кількох народних інструментів, автор понад 20 мультфільмів Сашко Лірник розказав казку для дорослих і повернув усіх до настрою більш легкого, святкового.

На закінчення з патріотичною сольною програмою виступив народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Г.Шевченка, один із золотих тенорів України Олесь Харченко. Публіка заслухалася його: «Моя батьківщина мала» (слова Владлена Ковтуна, муз. Сергія Калиниченка), піснею УПА «Три брати», піснями «Повертайтесь до рідних осель, українці!» (слова і музика Теодора Кукурузи), «Вставайте, браття-українці» (слова Вадима Крищенка, муз. Павла Мрежука). На останок проспівав-побажав уманчанам «Многая літа!»

 Ці літературні читання організували Літературна міська студія (Ніна Михайлова), «Просвіта» (Людмила Лісова), новостворена громадська спілка «Інтелігенція Уманщини» (Ольга Чепка).

Організатори Літературних читань і їх учасники – гості з Києва

Міськрада запросила на свято популярного Сашка Лірника. А спілка «Інтелігенція Уманщини» – соліста, черкащанина Олеся Харченка, мистецтво якого було вдалим доповненням до мистецтва слова уманчан. Все разом прозвучало як «постріл».

Про несвяткове з приводу свята

Умань мені настільки не байдужа, що хочеться поділитися ще й несвятковими враженнями. Хоч і сподобалася студентська демонстрація, а все ж чогось не вистачало. Склалося враження, що організатори (сценаристи-постановники) щось недодумали чи недоробили. Можливо, спрацювала обережність: не повторити методи давно минулих днів. У результаті, ведучий «параду» лише називав виш, факультет, прізвище ректора (директора) та інколи римовані чотирирядкові вірші на кшталт студентських «кричалок». А всім було б цікаво почути й імена кращих, слова про унікальні досягнення чи то вишу, чи факультету, чи спеціалізованих шкіл і т. д. Прикрашають же місто в усі часи і зміни влади не декорації, а ЛЮДИ!

Ось, наприклад, чому б не згадати кілька імен видатних відомих випускників нашого Сільськогосподарського інституту (нині – Садівництва) чи особливі заслуги сучасних його героїв? Або, бодай, наступне: «Як свідчать документи, ще в 1906 році кращих садівників-спеціалістів шукати саме серед випускників Уманського училища садівництва.

Або ж найочевидніше: коли 18-річний студент гуманітарно-педагогічного коледжу Сашко Ткач перед «центральною трибуною» під звуки маршу жонглював дуже важкою гирею, то чому б ведучому через гучномовець не повідомити гордо: «Уманчанин Олександр Ткач – майстер спорту України з гирьового спорту, чотириразовий чемпіон України, чемпіон світу з гирьового спорту серед юніорів!!!». Коли йшла колона Уманського державного педагогічного університету не повідомити що його студент Валентин Хмільовій нещодавно, в цьому році, привіз 5 золотих медалей з чемпіонату світу з гирьового спорту.

Не озвучили навіть прізвища двох учасників АТО з прапорами, які очолювали всю колону...

І для довідки: два виші в Києві готують нині сучасних режисерів масових видовищ, є потреба скористатися послугами випускників.

А ще – очевидне: знущаються наші чиновники над вищою освітою. Навіть якщо не згадувати про вже сьогоднішні реформи міністра освіти Сергія Квіта, згідно з якими історію та культуру України викладають у непрофільних вузах протягом 16 годин лекцій та 16 годин семінарських протягом одного навчального року (така самодіяльність дозволена автономним нині вишам). Тут зрозуміло: немає стратегії будівництва української держави в галузях культури та освіти. А ось задля платні, задля виживання самі освітяни вузів у свій час погодилися називати інститути – «університетами», факультети – «інститутами», нічого не міняючи по суті. Слава Богу, нині повертаються до першоджерел. Каскади формальних перейменувань вишів зумовлені прагматичними аргументами. Ними керувалися й автори заміни «сільськогосподарський» на «садівництва», що «врізало» профіль і знизило певною мірою престижність.

Попередники нинішнього Міністра освіти наплодили за 20 років понад 800 вищих навчальних закладів задля отримання хабарів на ліцензіях. Дивишся на цих веселих і бадьорих студентів всіх учбових закладів  і думається: як Україна з безробіттям у 25% може поглинути таку кількість випускників-спеціалістів? Ринок праці ниций. А ми плодимо завтрашніх відвідувачів біржі праці. Нема в країні стратегії підготовки спеціалістів... І нікому в державі про це думати. Нинішній владі – теж. А виші зацікавлені збільшувати кількість студентів на платній основі на «грошові» спеціальності, такі, як «готельно-ресторанна справа і туризм». Кілька таких пройшли перед очима в час студентської ходи. Тобто, і в галузі освіти вигода, гроші, бізнес превалюють над духовним. «А так у всьому ринковому світі», – заперечить мені опонент... Правильно. У цьому й наша біда.

Ще одне, що болить. Ще не так давно Умань славилася не тільки «Софіївкою», не тільки відомими вишами, не тільки своєю історією. Вона було ще й містом – виробником з багатьма заводами. За нашої пам’яті Умань пишалася «Мегомметром» – високорентабельним заводом точних електричних приладів де працювало 4,5 тисяч працівників. Не так давно на столах усієї країни відкривали фірмові високоякісні овочеві та фруктові консерви Уманського консервного заводу... Останнього нема. «Мегомметр» приватизувало акціонерне товариство, а насправді одна людина-власник має 90 відсотків акцій. В 2012 році там працювало понад 800 робітників (згідно інформації голови наглядової ради ПАТ "Уманського заводу "Мегомметр" Володимира Крижановського для газети "Вечірня Умань"). В цьому ж році там зайняті 400 працівників. Кілька останніх років триває боротьба інтересів цього товариства, міськради та гостей міста – хасидів, які намагаються викупити землі заводу з його колишньою синагогою.

Ось така несвяткова тривога полонила мене одночасно зі святковим настроєм.

А ще вразив інтер’єр міста Умань – це інтер’єр міського сервісу – супер- і міні-маркети, кафешки, банки... І так скрізь, у кожній області, майже в кожному місті, кожному містечку – це населені пункти споживачів, а не виробників. Правда, ще працюють в Умані акціонерні товариства «Ферммаш» і "Вітаміни" та потужний тепличний комбінат. Думаю, люди не назвуть консерваторами тих, хто на День Умані-2016 знайдуть спосіб сказати і про тих, котрі щось виробляють, а не лише споживають.

Результат візиту: є і задоволення від побаченого (молодь, все, що вдалося зберегти в ці лихі години, творчі таланти людей), і тривога за завтрашній день... Не продавайте землю. Бережіть її будь-якою ціною. Не приватизуйте спільне. Не спокушайтеся хвилинною вигодою від продажів. Будуйте і ремонтуйте місто.

Лідери Умані! Її мешканці – справжні господарі міста! Допомагайте їм своїми знаннями та делегованими вам повноваженнями. Не жалійте жертовності для блага своїх людей . Цінуйте їх! І успіхів вам!

А наших читачів запрошую відвідати Умань з його перлиною – «Софіївкою».