Стартувавши 5 вересня, місцеві вибори уже протягом місяця набирають розгін. До дня голосування 25 жовтня залишилося менша дистанція, ніж та, яка уже пройдена.
Хоча кульмінація перегонів обіцяє запеклу боротьбу і ймовірні сюрпризи, уже зараз можемо дати попередній аналіз цієї виборчої кампанії.
Остання ланка перезавантаження
Демонтаж режиму Януковича відбувається в три етапи. Перший з них – вибори нового президента України – відбувся у травні 2014 року. Другий – вибори нового складу Верховної Ради – також минулорічний.
Але новий президент і нова парламентська більшість працюють на фундаменті місцевої влади, а фундамент цей було сформовано за часів президентства Януковича. І такий фундамент, попри всі зміни в країні, значною мірою може бути означений як прорегіоналівський – принаймні – при своєму виникненні.
Судіть самі – майже всі міські голови в країні тоді були обрані з лав регіоналів, або ж новообраного мера величезним тиском регіонали заганяли «під себе».
Більшість районних, міських та обласних рад мали потужну фракцію партії регіонів, яка або сама, або в блоці з кимось іншим складала депутатську більшість у даній раді.
Тому місцеві вибори-2015 мають поставити останню крапку в процесі перезавантаження політичної і представницької влади в Україні і відповісти на питання – якою є остаточна конфігурація влади в Україні станом на кінець жовтня 2015 року?
Передвиборча ситуація: стан політикуму
| |  |
| | Єдина зміна в агітації «Свободи» – вона назвала
себе легіоном |
Якби місцеві вибори відбулися рік-півтора тому, їх результат можна було б передбачити з великою ймовірністю – в більшості рад і на виборах міських голів перемогу отримали б проукраїнські сили.
Згадаймо – на хвилі величезного патріотичного підйому, викликаного Революцією гідності і крахом Януковича, на президентських перегонах переміг кандидат, який вперше в новітній історії України здобув перемогу в першому турі, та ще й набравши більше, ніж 50% голосів виборців. І це було свідченням масової підтримки виборців.
Хоча переможець П. Порошенко не був героєм Євромайдану, не вважався зіркою опозиції, як В. Кличко, О. Тягнибок чи А. Яценюк, але, тим не менше, в свідомості громадян він якимось боком був до опозиції причетний, зі сцени Майдану виступав, на барикадах під Адміністрацією президента України в момент, коли розпалений натовп готовий був екскаватором іти на штурм, засвітився.
Тож, можна стверджувати – Порошенко переміг як фігура компромісна, але, тим не менше, в очах багатьох виборців проукраїнська й антирегіоналівська.
Суспільство жодного яскраво вираженого лідера Майдану не обрало, але й антимайданівців також не захотіло бачити у головному кріслі країни.
Якби парламентські вибори були тоді ж – одночасно з президентськими, або близько до них у часі – склад Верховної Ради України був би ще більше антирегіоналівським, скажемо так.
Однак, не сталося. І час, за який новий президент України П. Порошенко разом із прем’єр-міністром А. Яценюком та новим урядом погосподарювали до моменту парламентських виборів, можна порівняти з холодним душем на голови українців.
Непереконлива кадрова політика, коли на вищі посади в країні призначалися люди, не зовсім відомі громадськості, або ж з небездоганними репутаціями, породила хвилю розчарування в нових очільниках країни.
Діяльність уряду та його очільника також з кожним місяцем викликала дедалі більше питань і невдоволення загалу.
Різке зубожіння населення разом з перерахованими та деякими іншими причинами зумовило перший «відплив» політичних настроїв – і на виборах до Верховної Ради знову пройшли чимало тих, хто вірою і правдою служили В. Януковичу, а тепер у перефарбованих шатах на хвилі критики керівництва країни знову прорвалися до Верховної Ради України.
Тут суспільство побачило, що мрія про суто проукраїнську патріотичну вищу владу знову не збулася. Вищі ешелони вітчизняного політикуму, не дуже і соромлячись, почали гендлювати і торгувати інтересами країни та народу.
Другий «відплив» настроїв виборців стався з часу діяльності новообраного парламенту і до жовтня року нинішнього.
Малоефективна законодавча робота, постійні скандали, блокування трибуни, конфлікти всередині правлячої парламентської коаліції – все це зумовило ще більше падіння довіри населення до вищого законодавчого органу і влади загалом.
Мандат довіри, який виборці на двох попередніх виборах – президентських та парламентських – виписали переможцям, на очах зменшувався.
А це мало б слугувати тривожним сигналом попередження провладним силам перед виборами місцевими.
Поки ж видно інше – регіоналівська та навколорегіоналівська опозиція піднімає голову і радісно потирає руки в очікуванні жаданих перемог у жовтні.
Виборчий закон і правила
Згідно з не дуже доброю традицією, перед кожними виборами міняються правила гри. Причому, кожна наявна на той момент влада прагне пристосувати виборчий закон до власних інтересів.
Історія потроху рухається вперед. Згідно з її ходом, владні команди міняються.
Опозиція, яка нещадно щоразу критикує виборчий закон, котрий проштовхувала влада, стаючи на наступному витку спіралі сама владою, той же закон уже не квапиться міняти. А якщо його і міняє, то зовсім не за тими чесними справедливими принципами, які сама, будучи опозицією, нібито, захищала.
Ось і нинішні місцеві вибори будуть проводитися згідно з новим Законом «Про місцеві вибори». Заступник голови ЦВК Андрій Магера з цього приводу висловився, скоріше, ритуально, аніж розраховуючи бути почутим, розуміючи, що це просто струс повітря, і потяг, як то кажуть, пішов: «закони, особливо такі...як виборчі закони апріорі не можуть прийматись напередодні виборчого процесу. До них має йти підготовка для того, щоб і члени виборчої комісії їх вивчили та інші потенційні учасники виборчого процесу також».
Часто пишуть, що це будуть перші місцеві вибори за пропорційною системою з відкритими списками. Хоча це не зовсім так. Але зараз не час аналізувати сам закон.
Вибори міських голів або мерів у містах, кількість виборців у яких дорівнює або є більшою, ніж 90 тисяч, будуть проведені за мажоритарною системою абсолютної більшості. Тобто, для перемоги у першому турі кандидат у мери має набрати, щонайменше, 50%+1 голосів виборців. Інакше буде оголошено другий тур виборів.
Вибори сільського, селищного, міського (міст, кількість виборців, в яких є меншою ніж 90 тисяч) голови проводяться за мажоритарною системою порівняної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі – тобто – в один тур.
Перемагає той кандидат, який набрав більше, ніж інші – незалежно від самої цифри набраних голосів, навіть на один голос більше суперника.
Згідно з даним законом, вибори на окупованих територіях Донбасу та в Криму 25 жовтня проводитися не будуть.
Інша справа, що сепаратисти планують цієї ж осені провести там свої вибори – але не за українським законодавством і без контролю ЦВК України. А результати таких виборів Україна не визнає. Про що неодноразово заявляли всі вищі посадовці.
Точилася довга дискусія – а як бути з виборами на територіях, які безпосередньо примикають у зоні АТО до лінії протистояння, що нині стала фактичним тимчасовим кордоном України на Сході?
Закінчилося тим, що ЦВК визначило певні райони Донбасу, контрольовані українською владою, в яких місцеві вибори будуть проведені, і такі «прифронтові» райони, в яких вибори не рекомендовано проводити – у зв’язку з різними небезпеками, хоча вони є також під українським контролем.
Також нагадаю, що законодавчо визначено: в місцевих виборах не зможе брати участь Комуністична партія України. Можливо, їхні представники будуть прориватися до висот місцевої влади під якимись іншими прапорами або як безпартійні самовисуванці.
Загальнонаціональні партії та місцеві проекти
Партійний бум в Україні продовжується. Уявіть собі, що тільки за два минулі роки кількість зареєстрованих партій потроїлась, і Мінюст на даний момент заявляє про 274 діючі в Україні партії.
З точки зору політичного розвитку це повний абсурд. Ідеологій, які можуть слугувати основою створення потужної партії, було і є всього декілька. Але в Україні ідеологічних партій обмаль. Здебільшого, це дві групи партій – партійний проект під конкретного лідера, або ж реєстрація партії «під ключ» для її бізнес-просування. Кажучи без дипломатичних натяків – партії для продажу.
На кожних виборах раптом виникає якийсь скоробагатько, якому ось зараз же, невідкладно, потрібна партійка – щоб він балотувався не від якихось чужаків, а від власної «партії», як того вимагає закон.
От тут і обступають його розторопні шулери, які наввипередки пропонують потенційному покупцеві партію – є на будь-який смак.
Однак, усіх гудити не буду. Є й спроби створити чесну нову партію з серйозним ідеологічним начинням. Однак, брак коштів та відсутність харизматичного лідера не дають таким партіям розвернутися, і вони чахнуть від недофінансування та можливостей політичної та піар-розкрутки.
Соціологи фіксують у своїх дослідженнях, як правило, рейтинги загальнонаціональних партій.
Але тим часом у центрі та на місцях виникають нові партійні проекти з чітко вираженою місцевою спрямованістю. Вони уже на минулих виборах перемагали в низці міських та обласних рад, намагатимуться це зробити й на нинішніх виборах.
Найбільше на слуху нова партія «Наш край», що виникла, нібито, за ініціативою декількох міських голів. Хоча втаємничені натякають, що за ініціативою цих мерів проглядаються вуха Банкової. І що саме в надрах Адміністрації президента України чи то народилася, чи то отримала підтримку ця ідея.
Сенс її простий. Часина виборців розчарувалася у владі і не хоче підтримувати пропрезидентську і, тим більш, пропрем’єрську політичні сили. Виборці крутять головами в пошуках якоїсь нової політичної сили, в яку могли б повірити.
І тут вигулькує «Наш край», як то кажуть, ось вам!
А що – партія свіжа, без негативу, ще не має історії, зокрема, історії поразок та скандалів, лідерами її є люди досвідчені, працювали міськими головами, обіцяють про велику політику не говорити, а зосередитися цілком на місцевих проблемах, саме таких, які найбільш печуть виборцям – чого ж іще бажати?
Так що розрахунок великих та малих ляльководів щодо успіху цієї партії, схоже, має шанс здійснитися. А те, що фракції «Нашого краю» у будь-якій районній, міській чи обласній радах будуть після виборів об’єднуватися з фракціями, передусім, Блоком Петра Порошенка та іншими провладними – так то й до ворожки не ходи.
Те саме стосується й низки інших нових партійних проектів, під виглядом яких у місцеву владу прагнуть потрапити ті, хто є прямими або ж прихованими ставлениками нинішньої влади, або ж готові з нею співпрацювати, аж пищать!
Аналогічні процеси відбуваються і в секторі опозиційних партій та партійок.
Найбільш потужні з них – «Опозиційний блок», «Відродження» та партія «УКРОП» (розшифровується як «Українське об’єднання патріотів»), очолювана екс-заступником І. Коломойського – Геннадієм Корбаном. Коли нещодавно я проїжджав машиною Харківщину і Полтавщину, то від білбордів цих партій рябіло в очах. Звісно, вони роблять свою основну ставку на схід, південь України, але й в інші частини країни також потроху заходять.
 | |
Команда кандидата, який обіцяє
«навести лад», не спромоглася
це зробити навіть біля його
білборду | |
Намагаються активно розкрутитися такі нові проекти, як партія «Народний контроль» львів’янина-нардепа Дмитра Добродомова, «Партія простих людей», створена активним нардепом з Полтави Сергієм Капліним, партія «Рішучі громадяни», від імені якої балотується нардеп Борислав Береза, «Рух за реформи» киянина Сергія Думчева, деякі інші політичні новотвори.
Згідно з новим законом прохідний бар’єр підвищено з 3% до 5%. Це удар по нових партійних проектах. Їм буде важко досягти п’ятивідсоткового результату, щоб потрапити до ради. Це здатні зробити тільки такі от потужні нові проекти, як «Наш край», у яких, без сумніву, не буде проблем з фінансуванням чи рекламними бюджетами.
А от нові політичні проекти, засновані волонтерами, різними молодими патріотами, перебуватимуть у вкрай складних умовах.
Влада їх не підтримує. Більше того, складається враження, що вона їх гальмує та блокує. Але ж практично в кожній області, в кожному районі та місті, за минулі півтора року склалися такі активні, патріотичні, небайдужі волонтерські команди, які могли б стати основою перезавантаження місцевої влади.
Однак, тенденція проглядається інша – нинішня влада скоріше знаходить спільну мову з місцевими елітами вчорашнього дня, ніж з молоддю дня завтрашнього.
Прямі та непрямі ставленики олігархів, влади та політико-фінансових груп вчорашнього дня зроблять все, щоб справжнього оновлення місцевої влади внаслідок місцевих виборів 25 жовтня не відбулося.
І це найбільше розчарування напередодні виборів – центральна влада не робить нічого, щоб стався дійсний принциповий політичний перелом у структурі місцевого самоврядування. Не стимулюючи прихід до місцевої влади нових патріотичних безкорисливих сил, вона не просто запроваджує політичний застій, але й відкидає країну назад.
Передвиборча ситуація: стан електорату
Соціологи засвідчили ту саму тенденцію, яку я описав. Тільки вони дають свої висновки в цифрах.
Слід врахувати, що на кожних виборах вигулькують якісь невідомі кишенькові фірми, які називають себе соціологічними, публікують замовні результати, далекі від дійсності, а після виборів знову пропадають – до наступних перегонів.
Тому слід орієнтуватися на декілька провідних, перевірених часом, вітчизняних соціологічних центрів, які дають більш-менш реальні результати, хоча й можуть розходитися в деталях.
На початку червня соціологічною групою «Рейтинг» було проведено опитування. Воно прояснило декілька моментів. Наприклад, якби вибори до Верховної Ради відбувались у червні, то у них взяли б участь не більше, ніж 60% опитаних, зокрема, тільки 28% – однозначно взяли б участь у голосуванні.
Важливо, що на півдні країни майже половина опитаних або не мали намірів голосувати, або не визначилися з вибором, на сході таких було 60%.
Це свідчило, що настрої неучасті у виборах були достатньо розповсюдженими.
Незважаючи на деяке зменшення рейтингів за останніх кілька місяців, лідером симпатій залишався Блок Петра Порошенка «Солідарність», за якого віддали б свій голос 16% опитаних з тих, хто мають намір голосувати. За об’єднання «Самопоміч», «Опозиційний блок» та «Батьківщину» проголосували би майже 10% респондентів.
Близько 6% підтримували тоді Радикальну партію та «Громадянську позицію», близько 5% – «Правий сектор», близько 4% – «Свободу», близько 3% – «Народний Фронт» та КПУ.
Майже 7% віддали б свій голос за інші партії, а кожен п’ятий – не визначився.
Лідером електоральних симпатій на заході країни станом на червень 2015 року було об’єднання «Самопоміч» (другим йде БПП «Солідарність», третє місце ділили «Правий сектор» та «Батьківщина»), у центрі лідером був БПП «Солідарність» (другою йде «Батьківщина», третьою – «Самопоміч»), на півдні та сході країни лідерство тримав «Опозиційний блок» (друге місце за БПП «Солідарність», третє – за «Батьківщиною»). Станом на початок червня демографічний портрет виборців партій виглядав наступним чином:
• Чоловіки більше підтримували «Свободу», «Правий сектор» та «Народний фронт». Жінки більше симпатизували Радикальній партії, КПУ, «Самопомочі», БПП «Солідарність». Найбільша частка жінок в електораті «Батьківщини».
• Виборці з меншими доходами були більш прихильні до КПУ, «Батьківщини», Радикальної партії та «Опозиційного блоку». Виборці із середніми доходами обирали «Народний фронт», «Громадянську позицію» та БПП «Солідарність». Натомість, «Самопоміч», «Свободу», «Правий сектор» підтримували люди з більш вищими доходами.
• Основу електорату «Правого сектора», «Самопомочі», «Народного фронту» складають люди молодшого та середнього віку. Також значний відсоток молоді серед прихильників Радикальної партії та БПП «Солідарність». Більш старші підтримують «Опозиційний блок» та «Батьківщину», а найстарші виборці у «Громадянської позиції» та КПУ.
• Виборці з низьким рівнем освіти більше підтримують КПУ, Радикальну партію та «Батьківщину». Респонденти з вищою та середньою спеціальною освітою складають основну частку симпатиків «Самопомочі», «Правого сектора», «Народного фронту».
До речі, це дослідження засвідчило: якби вибори президента відбувались до середини червня 2015 р., то чверть респондентів, які мають намір голосувати, віддали б свій голос за П. Порошенка, 10% – за Ю. Тимошенко, 7% – А. Садового. За А. Гриценка та Ю. Бойка проголосували б по 6%, за О. Ляшка – 5%, Д. Яроша – 4%. Приблизно по 2% проголосували б за О. Тягнибока, Сергія Тігіпка та А. Яценюка За інших кандидатів проголосував би кожен десятий, а кожен п’ятий – не визначився.
У регіональному розподілі П. Порошенко залишався лідером симпатій у всіх регіонах країни, другою на заході і в центрі йшла лідер «Батьківщини» Ю. Тимошенко, а на півдні і сході – кандидат від «Опозиційного блоку» Ю. Бойко. Чим далі від заходу, де лідерство Порошенка є відчутним, тим меншою є різниця між першим і другим місцем президентського рейтингу.
Через 2 місяці, 11 серпня нинішнього року, були опубліковані підсумки соцопитування, яке проводили не менш серйозні фірми – Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центр Разумкова.
Вони засвідчили високу готовність електорату: у місцевих виборах 25 жовтня планують взяти участь 68% населення України.
Найбільший «рейтинг», як би смішно це не звучало, набрав той поки що невідомий самим виборцям, символічний кандидат, щодо якого виборці ще не визначилися. Таких набралося аж 23% і це поки що найбільша частина електорату.
Другою за величиною групою – 16% опитаних – є ті, хто зважатимуть, передусім, на особистість кандидата, тому принципово обиратимуть його, незалежно від його партійності чи ідеологічного спрямування.
А далі вже пішли електоральні групи за партійними уподобаннями.
14,4% відповіли, що схильні проголосувати за кандидата від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність»; 9% – від партії «Самопоміч»; 7,5% – від партії «Опозиційний блок»; 7,3% – від Радикальної партії Олега Ляшка; 6,9% – від партії «Батьківщина», 4,0% – від партії «Правий сектор».
За даними цього опитування, найбільшу готовність до участі у виборах виявили мешканці західного (76%), східного (75,5%) та центрального (70%) регіонів, а 40% мешканців Донбасу взагалі відмовилися йти на вибори.
| |  |
| | Вибороти мир, напевно, легше, ніж вимити
столичні автобуси? |
Щодо регіональних вподобань українців, то у західному, центральному регіоні та Донбасі найбільше готові надати перевагу кандидатам від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», а на півдні та сході України більшість голосуватиме за «Опозиційний блок».
І ось оприлюднено поки що найсвіжіше дослідження, проведене із 17 по 27 вересня 2015 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС).
Воно засвідчило, що «Блок Петра Порошенка» і ВО «Батьківщина» є лідерами за партійним рейтингом на виборах до Верховної Ради та до місцевих органів влади, далі йдуть «Самопоміч» та «Опозиційний блок».
Зафіксовано те, що бачимо ми всі – після виборів 2014 року найбільше знизився рейтинг яценюківського «Народного фронту». «Блок Петра Порошенка» і «Самопоміч» навесні і влітку цього року спочатку демонстрували зростання, але згодом – деяке зниження і повернення до рівня виборів 2014 року. Рейтинг ВО «Батьківщина» знизився порівняно з липнем 2015 – якраз тоді Юлія Тимошенко розпочала свою боротьбу за зниження тарифів для населення, що дало стрибок її рейтингу – але і у вересні є суттєво вищим порівняно з виборами 2014 року.
Персональне всеукраїнське лідерство залишається стабільним: П. Порошенко є лідером у президентському рейтингу (25%), друге місце посідає Ю. Тимошенко (20%), інші кандидати мають менше, ніж 9%. І знову фіксуємо, що Ю. Тимошенко суттєво додала у своєму рейтингу.
У той же час, розчарування діями влади не минуло даремно: більшість мешканців негативно оцінюють діяльність П. Порошенка на посаді президента і А. Яценюка – на посаді прем’єр-міністра.
Також більшість опитаних вважають, що розв’язувати конфлікт на сході України потрібно шляхом мирних переговорів. Водночас, та сама більшість не вірить у Мінські домовленості, не вважає, що вони виконуються і думає, що «керівництво Росії не буде сприяти повному виконанню Мінських домовленостей».
Так що це потрібно врахувати тим політичним силам, передусім, Блоку П. Порошенка, які будуть ставити виконання Мінських угод собі в заслугу і будуватимуть на цьому передвиборчу агітацію.
Якщо Петро Порошенко на президентських, а його Блок на парламентських виборах, тримає лідерство (хоча Юлія Тимошенко та ВО «Батьківщина» дихають у потилицю), то дане дослідження зафіксувало, що на питання щодо місцевих виборів відбулася зміна лідерів і коливання рейтингу інших партій.
Дивимося уважно.
 | |
Фішка «Батьківщини» – боротьба за рівень
життя громадян | |
На запитання соціологів: «Якби найближчої неділі відбувалися вибори до місцевих органів влади (обласної ради, районної ради, міської ради), чи взяли б ви участь у голосуванні? А яким би був ваш вибір, якби у виборах брали участь такі партії?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином. Серед усіх громадян віком від 18 років проголосували б за представників партії:
• Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – 9,4%,
• «Блок Петра Порошенка» – 8,6%,
• «Самопоміч» – 7,1%,
• «Опозиційний блок» – 5,6%
Якщо вірити цим результатам, то до місцевих рад мають пройти, здебільшого, представники лише 4-х вищеназваних партій. А що ж інші? Дивимося.
Декілька відомих партій отримали несподівано низькі результати:
• Радикальна партія О. Ляшка – 2,6%,
• «Правий сектор» – 2,3%,
• «УКРОП» – 1,8%,
• Всеукраїнське об’єднання «Свобода» – 1,6%,
• «Громадянська позиція» – 1,5%,
• «Відродження» – 1,1%,
• «Партія простих людей» – 0,9%,
• «Рішучі громадяни» – 0,7%,
• «Ліва опозиція» – 0,6%,
• «Народний контроль» – 0,5%,
• за представників інших партій – загалом, 2,7%.
Звичайно, такі результати варто перевірити іншими дослідженнями і, можливо, їх підсумки будуть ще публікуватися, хоча часу до виборів залишається обмаль.
Частина електорату, як видно, вагається і сумнівається:
• 1,4% – викреслили б представників усіх партій, попсували б бюлетень,
• 14,0% – вирішили не брати участь у голосуванні,
• 36,5% – не визначилися, за кого голосувати,
Таким чином, соціологи наголошують: якби ті, хто не визначилися, за кого голосувати, як звичайно, не прийшли б на вибори, участь у голосуванні реально взяли б близько 47% усіх виборців, і подані за представників партій голоси розподілилися по-іншому, а саме, наступним чином:
• Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» – 19,5%,
• «Блок Петра Порошенка» – 18,0%,
• «Самопоміч» – 14,9%,
• «Опозиційний блок» – 11,6%,
• Радикальна партія О. Ляшка – 5,5%,
• «Правий сектор» – 4,8%,
• «УКРОП» – 3,7%,
• Всеукраїнське об’єднання «Свобода» – 3,4%,
• «Громадянська позиція» – 3,1%,
• «Відродження» – 2,3%,
• «Партія простих людей» – 1,9%,
• «Рішучі громадяни» – 1,6%,
• «Ліва опозиція» – 1,2%,
• «Народний контроль» – 1,0%,
• за представників інших партій – загалом, 5,6%.
Отже, варіанти зростання результатів, які можуть отримати партії, існують. День голосування покаже, як це буде реалізовано.
Що обіцяють і що дають кандидати?
У цій кампанії чимало кандидатів навдивовижу лаконічні. На своїх білбордах вони часто обмежуються власним прізвищем та назвою партії – як от Я. Діденко з БПП чи С. Каплін із «Партії простих людей». Навіть такий досвідчений політик, як Анатолій Гриценко, не видушив із себе жодного слова на гасло, обмежившись власним портретом із посивілими вусами.
Інші були також небагатослівними. Кандидат в мери Києва Геннадій Корбан не знайшов нічого розумнішого, ніж констатувати: «Час змінити мера». Змінити – і що далі, яка програма Корбана? Про це – мовчок.
Його суперник, ресторатор Сергій Гусовський із «Самопомочі», сміливо заявляє: «Візьму і зроблю». Що саме зробить майстер кулінарії зі столицею України – таємниця.
Найбільше креативними виявилися рекламісти кандидата в мери Києва Борислава Березу, придумавши йому гасло: «План Б для Києва».
Відомо, що план Б вступає в дію, якщо не спрацює план А. Отже, план Б завжди вторинний, запасний. Таким і видається кандидат Б. Б., за ініціалами якого і назвали план рекламісти.
А хто ж тоді в столиці пропонує план А?
Звичайно, на це претендує чинний міський голова Віталій Кличко, якому консервативні рекламісти запропонували простий, як двері, слоган: «Реальними справами змінюємо наше місто».
З цим гаслом чинний мер на тлі новозбудованого не ним мосту рішуче прямує у майбутнє, пильно вдивляючись у те, що принесе йому день прийдешній.
А що принесе він усім українцям у розрізі місцевих виборів – невдовзі побачимо.
Світлини автора
лист до редактора
версія для друку
