Останнім часом українські новини викликають величезний німий подив і купу запитань. І от одне з них: чим відрізняється здорове суспільство від хворого? Тим, що як тільки влада починає робити щось не те, здорове суспільство вчиняє ґвалт і вереск. Влада давно робить щось не те, однак жодного ґвалту ще не чути.

Почнімо з дрібниць – непомітних, але важливих.

Кожного дня, тричі на день, в країні з’являються свіжі новини з фронту. Оголошує їх Штаб АТО у своєму Фейсбуку: https://www.facebook.com/ato.news/ .
Як сайт у цієї структури зазначено: http://www.mediarnbo.org (Інформаційно-аналітичний центр РНБО України).
Раз у день від імені цієї структури на екрани всієї країни виходить речник Адміністрації президента з питань АТО (здебільшого останнім часом це полковник Андрій Лисенко), і оголошує на всю країну, що там робиться на фронті.
Щоправда, панове речники рідко називають фронт фронтом, а останнім часом вони навіть бояться назвати ворога ворогом – в кращому випадку супротивник, в гіршому – «та сторона», «з того боку», «інша сторона протистояння».
Ну але біда навіть не в «новоязі» наших шановних левітанів.
Справа в тому, що кожен, хто зайде поцікавитися сайтом www.mediarnbo.org, може без особливих труднощів дізнатися, що цей сайт – недержавний.
І сама структура – теж недержавна.

Цитую зі збереженням авторської стилістики та граматики:

 «Інформаційно-аналітичний центр був створений за Наказом Президента України ¹ 398/2014 від 12 квітня 2014 року «Про Інформаційно-аналітичний центр» – у липні 2014 як інформаційно-аналітична установа РНБО України.
Наразі Центр не є державною установою.
Сайт Центру працює з липня, 2014 року.
Функція сайту – інформування інформаційних агенцій України та світу, ЗМІ та громадян України про ситуацію у зоні проведення АТО, розповсюдження термінової оперативної інформації та ексклюзивної інформації РНБО, УКМЦ та ІАЦ.
Наразі офіційно сайт не є державним.
…Виходячи зі специфіки спрямованості сайту та наявної ситуації в Україні, адміністрація сайту залишає за собою право відбору рекламної та іншої інформації та надання рекомендацій щодо відповідності запропонованих матеріалів політиці сайту.
Команда Інформаційно-аналітичного центру»

Кінець цитати.
Відразу згадується старий анекдот про грузина в пологовому: «В мене син? Ні? А хто!!?»
Це ж державне? Ні? А чиє? Якщо сайт недержавний – то хто всі ці люди? І що вони роблять в РНБО?
І куди йдуть кошти, отримані за рекламу сайтом, котрий надає ексклюзивну інформацію?
Якщо сайт належить громадській неприбутковій організації – то що це за організація? Що її змушує працювати анонімно? Якщо сайт неприбутковий – то що там робить реклама «висококачєствєнной мєбєлі ручной работи»?
Якщо сайт належить приватним підприємцям – то що це тоді таке?
І чи не буде єдиному ексклюзивному джерелу карт АТО часом якого конфлікту інтересів від цієї його анонімності?

Коли сайт оголошує певні дані – то всі чомусь вважають, що за цими даними стоїть держава. А якщо раптом виявиться, що ці дані неправдиві, і хтось захоче позиватися з джерелом цих даних?
Прецеденти вже є, і вони доволі цікаві.
От, наприклад, нещодавно із такою заявою виступив екс-спікер АТО Олексій Дмитрашківський, якого звільнили зі служби без жодних виплат.

«Коли я був у АТО, достатньо казав неправди, про що зараз дуже шкодую. З нею я зараз борюся, хочу, щоб люди знали правду. Я робитиму це надалі, чого б це не коштувало. Правда буде відома всім… Цензура в Міноборони існує… Саме тому інформація про Іловайськ на той час зовсім не відповідала дійсності… Здебільшого передавалася інформація «поодинокі обстріли, втрат немає» – хоча всі знали про ситуацію, кількість загиблих. Це військова халатність. За неї мають карати. Інформація приховувалася. На той момент ситуація була прогнозованою, була інформація від розвідки, що на кордоні багато російського війська, ведеться артилерійська підготовка, але жодних стратегічних рішень не було прийнято», – заявив в ефірі Hromadske.tv Дмитрашківський.
Щоправда, зробив він то не з доброго дива. 16 вересня він був виключений зі списків частини. З ним мали розрахуватися, але…
Але виявилося, що брехню про Іловайськ він оголошував цілком безкоштовно.
Можна сказати, що з власної волі…

І, знову ж таки, не можна сказати, що суспільство про то не знало. Але…
А тепер подивімося, що зараз каже Штаб АТО.

«Останнім часом починають розповсюджуватись чутки про те, що нібито в зв’язку з останніми міжнародними зобов’язаннями нашої держави стосовно відведення техніки та озброєння, Маріупольський плацдарм залишається незахищеним та відкритим для несподіваного удару ворога. Це не так! Всі подібні заяви не мають під собою жодного підґрунтя.
…Всі роботи та контроль за виведенням озброєння буде проводитись міжнародними організаціями, та у їх супроводі. Наголошуємо, що у випадку ескалації конфлікту, вся зброя повернеться на свої вогневі позиції.

Маріуполь захищений кількома поясами сучасних глибокоешелонованих інженерних оборонних споруд. На позиціях залишаються механізовані підрозділи, які повністю контролюють ситуацію. І, незважаючи на перемир’я і тишу, яка останнім часом панує на лінії зіткнення, наші бійці знаходяться в постійній готовності дати опір ворожим російським провокаціям. Маріуполь може спати спокійно»

Коли Міністерство оборони України гордо виклало на сайті фото «сучасних глибокоешелонованих інженерних оборонних споруд», у західних експертів був німий шок, а потім – бурхлива істерика: «Ці фото справді до цієї інформації? Це клуб військової реконструкції? Вони це в чорно-білих фільмах піддивилися?»

Спостерігати за тим, як болгарський військовий експерт, офіцер резерву ЗС НАТО Калін Дімітров та ізраїльський військовий експерт Цві Аріелі пояснюють українським військовим в ФБ, чому країна, в котрій достатньо батону і заліза, не може будувати дерев’яні укріплення на лінії фронту – тут просто сплакатися можна було.
Експерти довго не могли зрозуміти, як то так: в української держави нема грошей на фортифікаційні укріплення, але є гроші на те, щоб виплачувати компенсації за загиблих солдат… Добре, що вони не знають, як в Україні виплачуються компенсації… Та що там компенсації – зарплата головним «балакучим головам», і то до адресатів не доходить…
Шкода, що у Штабі АТО думкою експертів не цікавилися. Втім, експерти казали, що для Міноборони вже було відкриттям те, що блок-пости не призначені для ролі фортифікаційних споруд, їх ставлять в тилу – для контролю автомобільного потоку. Всіх охочих відправляли подивитися хоча б на фото кордону Ізраїлю з Ліваном – справді, дерев’яних окопів там нема.

А от в Україні теж багато чого нема.
«На картинках я не бачу нейтральної смуги, першої та другої лінії контролю, дороги безпеки, і всього, що з цією лінією пов’язано, не видно великих фортифікаційних споруд на опорних пунктах, кожен з яких би контролював свою частину лінії фронту, з базами, з інструментами стеження і попередження, навіть перед цими неповноцінними дотами часів Другої світової немає противокумулятивних екранів, які б захищали всю територію опорного пункту, немає рокадних доріг, немає веж з камерами стеження. Незрозуміло, чи є логістика, яка підтримує цю лінію оборони. Все, що я бачу на цих картинках, це доти, якими нас намагаються переконати що це частина лінії Маннергейма. І окопи», – пояснював Цві Аріелі. На ізраїльських опорних пунктах бетоновані укриття ідуть під землю на десятки метрів. І ці пункти перенесли не одну атаку з «градів» і тому подібних речей… На те, щоб побудувати такі укріплення, потрібен бетон, багато бетону – і все. Ну і радари здалося би, але то вже примхи…

Звісно, можна було б припустити, що все це є, а фото часів Другої Світової Міноборони виставило навмисно, щоб заплутати ворога. Однак якось так тяжко в то віриться…
Крім того, зараз майже кожен школяр знає, що Маріуполь знаходиться в низині. І кілька градів-ураганів, підігнаних кудись біля Широкіного, можуть дуже швидко зробити з міста самі залишки…

Ніщо не зупинить українських військових на шляху до самовдосконалення. На фото – боєць у місті Щастя Луганської області на ходу покращує фізичну форму та швидкість реакції. Фото екс-міністра спорту Дмитра Булатова. На горизонті димить Луганська ТЕС

А якщо українська сторона зброю відводить, то російська сторона цього робити не поспішає. Це помічає навіть вічно сліпе ОБСЄ, але Штаб АТО того не бачить ну ніяк.

Самі ж бійці прориваються навіть на деякі телеканали з розповідями. Так, для прикладу, кореспондент телеканалу новин «24» Олексій Годзенко повідомив, що у ніч на 6 жовтня селище Майорськ, що на Донеччині, цілу ніч обстрілювали з мінометів, зброї 120-го калібру та іншого. Це тільки один населений пункт на лінії фронту. А що в інших?
Волонтери ж повідомляють, що в деяких збройних частинах не просто забороняють стріляти у відповідь – а забирають зброю у всіх, окрім чергових. І рекомендують воякам у випадку нападу ДРГ брати ворога в полон голими руками…

І все це навіває якісь дуже нездорові асоціації.
Після минулих Мінських ганебностей президент України Петро Порошенко зі співчутливим виразом обличчя на фоні літака переконував українців, що жодного оточення в Дебальцевому нема. Продовження всі знають. Виженуть без зарплати ще одного офіцера із організації незрозумілої форми власності – то це продовження ще й не такими подробицями обросте.
Звісно, суспільство теж підвело – волонтери знали, що військові перебувають в оточенні. Знали, як туди пройти, як вивести. Однак у військових був наказ – триматися. І от тут і мала спрацювати система негайного громадського вереску і ґвалту. Щоб люди стояли колом біля генштабу, Банкової, Міноборони – і рвали голіруч на шматки цих засранців, допоки вони не почали би виконувати свою роботу якісно.

Он у Франції якась купка працівників авікомпанії буквально роздерла одяг і змусила рятуватися втечею керівництво, тільки за те, що воно хтіло звільнити кілька тисяч працівників. І керівництво компанії якось звивинами почало рухати, як то пройти між крапельками, і свої інтереси не образити, і напівголим через паркани щоразу з роботи не втікати.
А тут нахабна халатність купки засранців призвела– і то неодноразово!– до масового вбивства солдат, котрих залишили напризволяще – і ніхто навіть в очі не плюнув!

А якби боялося керівництво після такої ганьби додому повертатися – то зовсім би по-іншому себе поводило. Казало би «ДебальцевеНаш» (а за попередніми Мінськими ганебностями – таки «наш»), і ніякої зброї ніхто нікуди відводити не буде, поки Дебальцеве не повернуть, звідки взяли.
І аргументи би влада мала: порвуть нас вдома, як Сірко старі капці, і не буде вам з ким підписами обмінюватися. І сама би тим аргументам вірила.
А громадянам треба запам’ятати: із зони комфорту ніхто по добрій волі не виходить. І українська влада – теж. І поки цій владі буде комфортніше плювати в стелю, ніж виконувати свої обов’язки – доти і буде в нас одностороннє відведення всього, що тільки можна відвести…
Одно слово, думайте люди, думайте… Таки варто вчитися виходити із власної зони комфорту трошки раніше, ніж біда викине за шкибарки…