Протягом літа-осені нинішнього року паралельно до теми місцевих виборів в Україні розвивалась тема виборів на територіях, які одні називають окупованими, інші – тими, які тимчасово непідконтрольні владі Києва.

Сепаратисти минулого року на своїй території уже проводили так звані референдум і вибори, на які не були допущені незалежні міжнародні спостерігачі і які не визнала жодна країна світу, навіть офіційна Росія.
Однак, саме згідно з підсумками цих «виборів» на непідконтрольній Україні території Донецької та Луганської областей сформовані та діють так звані ДНР і ЛНР та їхні органи влади зокрема.
Представники ДНР і ЛНР то не визнаються українською владою, то фактично визнаються – тим, що періодично беруть участь у Мінських зустрічах, а їхні підписи стоять під Мінськими угодами.
Коли очільники ДНР і ЛНР О. Захарченко та І. Плотницький нещодавно проголосили, що також планують провести свої місцеві вибори паралельно із загальноукраїнськими – 18 жовтня і 1-го листопада цього року відповідно – то Київ зреагував вельми різко.
Усі без винятку високопосадовці країни висловилися в тому ключі, що вибори в ДНР і ЛНР, які Київ назвав «фейковими» (тобто, несправжніми, фальшивими), здатні не тільки зруйнувати крихкий мир, що запанував у зоні АТО, але й завдати непоправного удару всьому мінському мирному переговорному процесу.
Однак, ці заяви ніяк не вплинули на лідерів сепаратистів. Здавалося, що підготовка до місцевих рейкових виборів там йде повним ходом.
Але дві підряд зустрічі нормандської «четвірки» (П. Порошенка, А. Меркель, Ф. Олланда і В. Путіна) спочатку на Генеральній асамблеї ООН у Нью-Йорку, а потім у Парижі змогли внести перелом в це болюче питання.
Зустріч у Нью-Йорку була посилена ще президентом США Б. Обамою та сигналами, які він та лідери нормандської «трійки» адресували Росії. І сигнали ці, підтверджені в Парижі, містили також і вимогу про, як мінімум, перенесення (зміну дати) «фейкових» виборів на окупованому Донбасі.
Треба розуміти, що у Парижі президент РФ В. Путін дав згоду на поступки, які змогли серйозно просунути стан справи. Міністр закордонних справ Павло Клімкін в ефірі телеканалу ICTV виклав це так: «Абсолютно ключова домовленість була безпекова. Вперше від російської сторони, від Володимира Путіна, я почув, що місія ОБСЄ повинна мати повний доступ до всього Донбасу, відповідно до свого мандату. Без цього повного доступу жодної впевненості, що будь-який прогрес у сфері безпеки не є повним, не було».
П. Порошенко доповнив свого міністра і заявив, що В. Путін пообіцяв під час перемовин у Парижі сприяти недопущенню «фейкових» виборів на Донбасі. Кажучи про діалог «Київ-Донбас», президент наголосив: «Діалог має відбуватися винятково у форматі законообраних представників Донбасу. Бо зараз ці люди не представляють Донбас, все дуже просто. Вони з’явилися у результаті «фейкових» виборів».
Як за помахом чарівної палички, позиція ще вчора непоступливих ватажків сепаратистів змінилася на 180 градусів. Представники ДНР і ЛНР у контактній групі, що веде перемовини у Мінську, – Денис Пушилін і Владислав Дейнего – раптом заявили, що ДНР і ЛНР погодилися перенести вибори на 2016 рік.
Зверніть увагу – вибори там не скасовані, а перенесені. І до лютого 2016 року залишається лише п’ять неповних місяців. А якщо хто подумає, що Путін раптом здався і згоден на умови Києва, той глибоко помиляється. Не все так просто в умовах перенесення тих «фейкових» виборів. І коли уважно проаналізувати умови, за яких сепаратисти і Росія, що стоїть за ними, згодилися на перенесення виборів, то ще невідомо, хто кого поставив у складне становище і хто, в результаті, опиняється зверху.
Адже в заяві сепаратистів наголошується, що це не вони діють під диктовку нормандської «трійки-четвірки», а західні лідери вкупі з президентом України мають прийняти їхній підхід: «Ми із задоволенням зазначаємо, що пропозиція «ЛНР» про перенесення виборів на Донбасі на 21 лютого 2016 за умови повного виконання Києвом політичних пунктів «Мінська-2» враховано «нормандської четвіркою».
Автори заяви підкреслили, що Київ зобов’язаний виконати при цьому всі, взяті на себе згідно з Мінською угодою, зобов’язання. Тобто, надати Донбасу особливий статус, не допустити переслідування і покарання осіб – учасників подій на території Донецької та Луганської областей, а також переголосувати поправки в Конституцію в новій, узгодженій із ДНР і ЛНР, редакції.
Ось так! Навіть той, хто вже не пам’ятає деталей угоди «Мінськ-2», може відчути, що тут заритий неабиякий собака для України! Згадаймо тепер, як усі високопосадовці та ініціатори поправок до Конституцію в частині децентралізації клялися і божилися, що жодного спеціального статусу для Донбасу не планується.
А безцеремонні Пушилін з Дейнегою рубонули без дипломатичних вивертів: давай спецстатус для Донбасу і край!
Далі більше – давайте гарантії непереслідування «учасників подій». Усіх?
Значить і тих, хто катував українців? Хай живуть Гіві з Моторолою?
І на «закуску» – треба буде узгодити зі сепаратистами та переголосувати закон про децентралізацію. Це для того, щоб Київ там дійсно заклав те, чого так прагнуть сепаратисти, а з ними і Росія.
Недарма 6 жовтня президент збирав у себе лідерів парламентських фракцій.
Це була перша складна закрита розмова про ті дуже тяжкі зобов’язання, які має виконати Київ в обмін за перенесення «фейкових» виборів.
Особливо це стосується нового варіанта закону про децентралізацію і всіх тих «гвіздків», які сепаратисти заб’ють Києву по саму шляпку, викручуючи руки щодо тексту закону про спецстатус окупованих територій, закону про децентралізацію тощо.
А от міняти полонених за формулою «всіх на всіх» вони не квапляться. І солдатські матері, які 6 жовтня під стінами Верховної Ради України вимагали від нардепів щось робити, щоб визволити вояків, відповідь не отримали. Точніше, отримали – Верховна Рада оголосила, що наступного тижня «працює в комісіях». Це означає, що нардепи роз’їдуться по областях і будуть займатися виключно виборами.
Так що матері змушені далі чекати і ще не скоро обнімуть своїх синів.
Є відчуття, що Києву сепаратисти (а з ними і Росія) виставлять такі умови, що мало не здасться. І змушена буде влада знову вмовляти нардепів, застосовувати всі важелі, щоб пропхнути ці закони через Раду.
А це обіцяє нове загострення внутрішньополітичної боротьби в Україні, нові протести, сутички з усіма ймовірними наслідками, включно до зміни уряду, можливих дочасних виборів Верховної Ради України, якщо не більше.
Так що я не радив би поспішливо тішитися перенесенням «фейкових» виборів на Донбасі. Бо інтуїція мені підказує, що це буде радість «зі сльозами на очах».
Ті з політиків України, хто сьогодні видаються переможцями Мінського процесу, дуже скоро постануть його заручниками з усією безвихіддю цієї ситуації.
А страждатиме Україна.