Останні два роки Україна в усіх на вустах. Ось і у вересні відбулася міжнародна зустріч, під час якої відомі політики провели дискусію на тему: «У зоні ризику: як доля нової України впливає на Європу та світ».
Читачам нашого часопису буде корисно ознайомитися з деякими основними меседжами, які послали українці світові – через своїх ораторів, і світ надіслав Україні – через своїх. Дякуючи прес-службі YES, я регулярно отримував матеріали зустрічі.

Організатори

Організувала цю дискусію так звана Ялтинська європейська стратегія (YES) і була вона дванадцятою за рахунком. Започаткована ця міжнародна ініціатива у липні 2004 року і перше її найменування звучало: «Ялтинський Європейський семінар для обговорення перспектив вступу України до ЄС».
Оскільки це був час доволі масованої гострої критики періоду президентства Леоніда Кучми, а організував зустріч його зять Віктор Пінчук, один із провідних бізнесменів, більше того – олігархів – України, неодноразовий нардеп, меценат, то висловлювалися думки, що через таку міжнародну зустріч за участі трьох десятків світових лідерів зять хоче відбілити міжнародну репутацію свого тестя, надавши йому можливість виступити в солідному міжнародному товаристві політиків із незаплямованими репутаціями.
Як би то не було, а час показав – за минулих 12 років щорічні зустрічі світових політиків із постійним порядком денним: «Україна і світ» вийшли далеко за рамки якихось особистих мотивів і приватна ініціатива переросла у міжнародну колективну організацію з метою сприяння процесу приєднання України до ЄС.
В. Пінчук відійшов від безпосередньої участі в політиці, перестав балотуватися до Верховної Ради України і підтримувати будь-які партії.
Після першої зустрічі YES він організував фонд свого імені, його дружина Олена – свій фонд боротьби зі СНІДом, і вони зосередилися на таких благодійних, освітніх та мистецьких проектах, які б мали підкреслено аполітичний характер та відповідали б розповсюдженій європейській практиці.
А подальші зустрічі YES позиціонувалися, здебільшого, як дискусії політичних та фінансово-економічних інтелектуалів для обговорення проблем України.

12 зустрічей YES: попередня оцінка

Десять перших зустрічей YES пройшли в Криму, в знаменитому Лівадійському палаці Ялти, де в роки Другої світової війни зустрічалися Сталін, Рузвельт і Черчилль. В одній з таких зустрічей мені довелося брати участь як журналіст і на власні очі побачити ці історичні приміщення для засідань «Великої трійки», які стали залами засідань YES.
Дві останні зустрічі з відомих причин були перенесені з Ялти до Києва, але назва ініціативи – Ялтинська європейська стратегія (YES) – збережена, бо стала за минулих 12 років достатньо відомим міжнародним відкритим дискусійним майданчиком для обговорення актуальної ситуації та нових ідей і поглядів щодо шляхів розвитку України в контексті Європи і світу.
У 12-ти форумах взяли участь і висловилися дві сотні відомих політиків, дипломатів, державних діячів, журналістів, аналітиків і бізнесменів з понад 20 країн світу.
Серед них – президенти Даля Грибаускайте, Броніслав Коморовський, Шимон Перес. А також – Кофі Аннан, Карл Більдт, Тоні Блер, Джеймс Вулфенсон, Александр Кваснєвський, Вільям Клінтон, Леонід Кучма, Радослав Сікорський, Хав’єр Солана, Домінік Стросс-Кан, Строуб Телботт, Йошка Фішер, Штефан Фюле, Віктор Черномирдін, Герхард Шрьодер та багато інших відомих політиків.
Дехто вважає, що такі зустрічі нічого конкретного не дають, а промови розчиняються у повітрі без сліду.

Слід є

Але слід є. І полягає він у тому, що під час YES українські політики і державні діячі можуть почути сигнали, які посилає їм міжнародна спільнота, зокрема, застереження, нагадування, критику. А оскільки спікерами є, як правило, політики у відставці, хоча й відомі та авторитетні, то вони мають значно більший рівень свободи у своїх висловлювань і можуть говорити те, що не завжди скажуть Україні посадові особи, обмежені дипломатичними умовностями.
Тож тільки від вітчизняних політиків та державних діячів залежить – наскільки вони налаштовані сприйняти і почути те, що посилає їм Європа і світ, наскільки вони хочуть і здатні вмонтувати почуте у свою реальну політику на наступний ближчий період, наскільки почуте стимулюватиме їх у пошуку точок дотику у міжнародних відносинах, наскільки близькими є українські позиції і цінності зі світовими та європейськими зокрема.
Крім того, користь від зустрічей YES полягає ще й у тому, що ця ініціатива примушує політиків світу постійно тримати Україну у полі зору. А проблеми її розвитку – на порядку денному європейської та світової політики.
Організаторами анонсувалось, що на 12-му Форумі YES увагу буде зосереджено на питанні: як, спираючись на досвід Революції гідності, Україна може сприяти забезпеченню світової стабільності та утвердженню європейських цінностей у сучасному неспокійному світі, а також пошуку відповідей на виклики, пов’язані з анексією Криму, конфліктом на сході та нагальною потребою в реформуванні фінансового, економічного, судового й безпекового секторів країни.
Погодьмося, що порядок денний обрано актуальний.

Цьогорічна дискусія: вечір перший

Коментуючи цілі 12-ї Щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії, Віктор Пінчук, якого прес-центр представив так: засновник YES, український бізнесмен і філантроп та Александр Кваснєвський, президент Республіки Польща (1995-2005), який є головою Наглядової Ради Ялтинської європейської стратегії (YES), заявили: «Ми хочемо показати вам нову Україну, яка прагне європейського майбутнього. Ми відверто покажемо її здобутки та проблеми, перспективи та загрози, наголошуючи лише на тому, що ніколи досі не було так важливо підтримати Україну, допомогти їй трансформуватись, а також переконати тих, хто прагне завадити успіху України, змінити їхні наміри».
Весь день учасники цьогорічної зустрічі YES заїжджали та розміщувалися, тож на перше, напівофіційне, засідання зібралися лише увечері.

	А. Кваснєвський та О. Пінчук на зустрічі YES-2015

О 20 годині Александр Кваснєвський вітальним словом зустрів учасників і проголосив свій ключовий меседж: «Суспільству, політикам та інтелектуалам варто об’єднати зусилля задля пошуку правильного шляху для України, пошуку рішень, які є навіть в найскладнішій ситуації… Ми знаємо, що Україна – це країна, ситуація в якій буде позначатися на ситуації в регіоні, Європі та світі. Ми знаємо, наскільки складною та важкою є ситуація. У нас є багато запитань і не так багато відповідей. Я думаю, що наша роль сьогодні – це об’єднати всі інтелектуальні зусилля і заохотити політиків і суспільство йти шляхом, про який ми і говоритимемо завтра та післязавтра. І показати, що навіть у цій складній ситуації можна шукати можливі вирішення», – сказав він.
А. Кваснєвський додав, що в України наразі дуже драматичний, проте й захопливий шлях.
Польському екс-президентові можна було б відповісти, що українці згодні були б мати не такий захоплюючий, проте не такий драматичний і трагічний шлях, який мала і, на жаль, досі має наша країна.
Але відзначу дві думки Кваснєвського, які варто почути. Перша – відповідей щодо українських проблем менше, ніж запитань до керівництва України. Друга – впевненість Кваснєвського, що політикум України та її керівництво самі не знайдуть правильний шлях і правильні рішення, тож на його думку потрібно витягувати Україну з болота гуртом, об’єднавши спільні зусилля як українських, так і європейських інтелектуалів.
Після такого ось «привіту від Кваснєвського» вечірня дискусія почалася.
Називалася вона за програмою промовисто: «Час звітувати! Що Україна очікує від Європи та навпаки». Модерував її Дмитро Шимків, заступник глaви Адміністрації президента України.
Уже перший промовець, Міністр закордонних та європейських справ Великого Герцогства Люксембург Жан Ассельборн, вільно чи невільно, означив суперечливість ставлення до України в Європі на даний час: «Чи Європа згуртована? Є дуже різні думки, маємо також складну ситуацію по Греції, півдню Європи, тепер ще й біженці. Про Україну тепер згадують рідко. Але, незважаючи на це, маю сказати: маємо єдність і згуртованість щодо України як ніколи. Ви знаєте, що була велика дискусія щодо продовження санкцій, але, врешті, їх подовжили до 2016 року».

Андерс Фог Расмуссен та Андрій Садовий на Зустрічі YES-2015

Будемо реалістами – якою може бути згуртованість навколо країни, яку тепер згадують рідко? Жан Ассельборн, як дипломат, не сказав відверто про те, про що давно уже на повен голос говорять в українських ЗМІ та політикумі: Європа починає втомлюватися від того, що українські посадовці гарно розмовляють, та мало роблять, що реформи буксують, а подекуди й імітуються.
Небезпека такої ситуації полягає в тому, що Європа поки що втомлюється від дій чи бездіяльності української влади, а може – що було б дуже погано – втомитися і від України, яка стане її головним болем без ясної перспективи видужування.
Міністр додав, що багато кого розчарували результати Ризького саміту, але їх не варто сприймати як відсутність підтримки, або роз’єднаність щодо українського питання. З урахуванням вищесказаного, в його вустах ці слова прозвучали актом дипломатичної ввічливості.

Андерс Фог Расмуссен, Генеральний секретар НАТО (2009-2014), прем’єр-міністр Данії (2001-2009) не вдавався до надмірної дипломатичної етики, а з військовою прямотою заявив: «Треба далі працювати над реформами. Зокрема, рішуче боротися з корупцією, проводити реформу судочинства, енергетичної галузі, державного будівництва, дерегуляцію».
Цими словами Расмуссен фактично описав ті реформи, які вустами вітчизняних політиків, нібито, вже півтора року проводяться, але оратор вільно чи невільно констатував, що з точки зору європейців вони фактично ще й не починалися. Хіба що трохи.
Правда, врешті-решт, дипломат у Расмуссені таки трохи проснувся, і він пом’якшив тон: «Я бачу, що українське керівництво наполягає саме на ці напрями».
Ще раз уважно послухаємо його справжню оцінку дій керівництва України – воно, мовляв, лише наполягає. Расмуссен не формулював: «робить, діє, здійснює…»
Не зміг себе перебороти і сказати те, що не бачить.
Зі свого боку Р. Сікорський, член Парламенту Республіки Польща, міністр закордонних справ Республіки Польща (2007-2014) спробував оцінити українських посадовців трохи поблажливіше. Він зазначив, що зараз Україна вперше має дійсно український уряд, який вдається до мужніх рішень і запитав: «Що українське керівництво має робити інакше? Боротьба з корупцією – це справді важливо, оскільки, якщо Україна хоче, щоб її більше не розглядали як пострадянську країну, щоб її розглядали як країну, яка готується до вступу в Європейський Союз, тоді потрібно краще будувати відносини між урядом і людьми».
Сікорський послався на польський досвід і підбадьорив українців: «Коли Польща підписала Угоду про Асоціацію з ЄС у 90-х роках – все, що ми мали тоді в угоді, це була наша декларація та перелік зобов’язань. Ви маєте більше: значно комплекснішу Угоду про Асоціацію, ви маєте одностайну ухвалу Ради Європи, що ця Угода не буде останнім документом про співробітництво між Європою та Україною.
Єдине, що тепер треба – це виконати практичну програму реформ і наближення ваших стандартів до європейських. На вашому боці – симпатії Європи. Вона дотримається свого слова, я впевнений», – зазначив екс-міністр закордонних справ Республіки Польща.

Другий день: офіційне відкриття

Наступного дня зранку офіційне відкриття проголошувалося фактично двічі – від імені організаторів та від імені України.
Від імені організаторів Віктор Пінчук, оголошений до слова як засновник та член Наглядової Ради Ялтинської європейської стратегії, відкрив у п’ятницю 12-у щорічну зустріч YES у Києві.
Він зазначив, що Україна – країна, яка опинилася в середині Європи, де люди помирають за європейські цінності. «Я знаю, що ви всі – Україна, але не всі розуміють, що те, що сталось в Україні, стосується кожного», – нагадав Віктор Пінчук про події на Майдані та перед Верховною Радою, додавши, що українці загинули там недаремно.
Віктор Пінчук заявив, що Форум YES – це гурт друзів, можливість для чесного діалогу, тож традиція бути потужним активом, щоби «працювати на Україну, на нову Україну», буде продовжена.
А перший робочий день зустрічі YES відкрив своєю промовою президент України Петро Порошенко: «Ми зібралися сьогодні, щоб подивитися на те, як доля нової України впливає на Європу і світ.
У 2010 році один з моїх шановних друзів, Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, виголосив дуже важливі слова у своєму щорічному Зверненні до Європейського Парламенту, перебуваючи на посаді Президента Європейської комісії. Він сказав, звертаючись до всієї Європи: «Ми досягнемо успіху лише тоді, коли, діючи чи то на національному, чи то регіональному або місцевому рівні, ми будемо мислити по-європейськи».
Саме по-європейськи думали українці, коли взимку 2013-2014 років повстали проти тиранії та гноблення.
Вони обрали європейські цінності: демократію, верховенство права, повагу до прав людини та її гідності, які ментально близькі та історично властиві українцям.
Дозвольте нагадати вам, що прапор ЄС був скроплений українською кров’ю.
Саме так народилася нова Україна».
Президент розпочав з безпекових питань і висловив позицію, що мінський процес не можна продовжувати на 2016 рік, бо Україні дорого обходиться кожен день цієї війни.

	«Не розводити руками, а водити ними, міцно тримаючи кермо державного управління – ось що потрібно Україні»

П. Порошенко заявив, що «лише за рік ми створили одну з найсильніших та найхоробріших армій на континенті. Наступного року ми збільшимо військовий бюджет для ефективнішої та рішучішої протидії зовнішнім загрозам. Але єдиною метою нашої армії буде оборона України від будь-якої зовнішньої агресії».
А далі настала черга відповідати на критику попереднього вечірнього засідання: «Я так само, як і прем’єр міністр-міністр, як і коаліція, незадоволений деякими результатами реформ. Але ті, хто не працює – ті не роблять помилок. Якщо мене запитають, чи я оптиміст щодо економічної ситуації – так. На останньому засіданні Національної ради реформ ми обговорювали новий Податковий кодекс, який суттєво нам допоможе в покращенні інвестиційного клімату».
І тут глава держави не утримався від ущипливої репліки: «Нам потрібна підтримка інвесторів, а не лише поради збоку, адже всі ми – в одному човні».
Але потім П. Порошенко примирливо додав: «Я цілком певен, що нам необхідно бути оптимістами навіть за цих важких обставин. Ми зможемо здобути перемогу, лише коли здобудемо її в наших мізках».
Думка правильна. І відрадно, що висловлена вона людиною, яка очолює державу. Так чому ж тоді у частини суспільства складається враження, що мізки нашого керівництва налаштовані якось зовсім по-іншому, ніж мізки більшості українців?
І коли в мізках наших очільників здобуде перемогу думка, що управляти країною потрібно не для збільшення своїх статків, а для зростання добробуту народу, для принципового захисту національних інтересів України?
Україна продовжить рух шляхом реформ, – пообіцяв президент і додав – «зокрема, буде покращено податкову систему».
Щоб реформи впроваджувалися більш ефективно, потрібно переконати, перш за все, ті цільові групи українців, яких у першу голову стосується кожна дана реформа. Або ж продовжувати суспільну дискусію влади з громадськістю та експертами, щоб визначити оптимальний і прийнятний варіант реформи.
Поки що такого враження нема. Тривають гострі дискусії і лунають потужні незгоди з лав тих, кого це стосується, щодо тієї ж податкової, медичної, адміністративної, судової реформ, децентралізації тощо.
Завершив президент, як і почав, менш дискусійною безпековою темою: «Якщо Росія не виконає свою частину зобов’язань – час обговорити можливість розгортання операції на Донбасі для підтримки належного виконання Мінських угод. Це допоможе нам досягти миру.
Повне виведення всіх російських найманців та озброєнь, відновлення контролю за російсько-українським кордоном – це дві передумови для миру і стабільності на Донбасі».
Глава держави також попросив підтримку європейців: «Ми всі сьогодні повинні думати і діяти по-європейськи. Але я також закликаю наших європейських партнерів подумати трохи по-українськи. Україна потребує цього тепер більш ніж будь-коли».
Загалом, програма першого робочого дня форуму була дуже насиченою. Тому її розбили на 7 тематично споріднених частин.
У першій частині, що називалася «Політика стримування, нова «Ялта», або…? Відновлення безпеки у Європі» виступили шестеро промовців. Серед них – Джеймс Аппатурай, заступник Генерального секретаря з політичних питань та політики безпеки; Спеціальний представник Генерального секретаря на Південному Кавказі і в Центральній Азії, НАТО, Вайра Віке-Фрейберга, президент Латвії (1999-2007), Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, Строуб Телбот, президент, Інститут Брукінгза; голова Ради з питань політики у сфері закордонних справ, Державний департамент США. Коментували їх виступи: Руслан Грінберг, директор Інституту економіки Російської академії наук та Райнер Шувірт, генерал у відставці, Начальник штабу Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (2004-2007).
Головним чином, промовці сходилися на думці, що відновлення безпеки в Європі можливе лише після повернення до кордонів 2013 року, а про необхідність політики стримування Росії висловлювався ледь не кожен промовець.
Потім учасникам дали трохи перепочити і провели двогодинний робочий обід. Темою його означили «Спільні виклики – різні цінності? Переділи у мінливому світі». Щоб учасники форуму не тільки втамовували голод фізичний, але й інтелектуальний, під час обіду виступили: Євгенія Альбац, головний редактор та головний виконавчий директор, The New Times, Російська Федерація; Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції (2006-2014), прем’єр-міністр Швеції (1991-1994); Ельмар Брок, член Європейського Парламенту, група Європейської народної партії, голова комітету закордонних справ Європейського Парламенту; Хав’єр Солана, президент, Центр світової економіки та геополітики (ESADE), член Наглядової Ради Ялтинської європейської стратегії; Вольфґанґ Шуссель, Федеральний канцлер Австрії (2000-2007).
Вільно сформульована тема давала можливість і більш різноманітних точок зору. Однак, більшість констатувала, що геостратегічні зрушення у сучасному світі активізуються – від локальних воєн до посилення міграції і проблеми біженців і потрібно шукати скоординовані відповіді на ці спільні виклики.
Півтори години після обіду учасники присвятили темі «Енергетика – чим розрубати гордіїв вузол?», але не розрубали його, а лише трохи посмикали. Хоча й висловились там багато знаних професіоналів цієї сфери. Зокрема, Андрій Коболєв, голова правління НАК «Нафтогаз України»; Карлос Паскуаль, старший віце-президент IHS, спеціальний представник і координатор з питань міжнародної енергетики Державного департаменту США (2011-2014) та інші. Коментувала ці виступи Вікторія Войціцька, народний депутат України, секретар Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Верховної Ради України.
О 16 годині в дискусію «Врятувати глобальну економіку – українську зокрема? Якою має бути стратегія Заходу стосовно економіки України?» вступило ще шестеро важковаговиків. Серед них – Артур Лаффер, засновник та голова Laffer Associates та Laffer Investments; Домінік Стросс-Кан, керуючий партнер Parnasse International, директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду (2007-2011); Лоуренс Г. Саммерс, Почесний президент та Чарльз В. Еліот професор, Гарвардський університет; Йоханнес Хан, комісар ЄС з питань політики європейського сусідства та переговорів по розширенню, Європейська комісія; Ронні Чан, голова, Hang Lung Properties Ltd.; Наталія Яресько, міністр фінансів України.
Пані Наталія, зокрема, проінформувала учасників: «Ми бачимо наслідки доброї податкової політики і скорочення дефіциту, скорочення запозичень... У наступному році ми сподіваємося, що ми будемо зростати економічно, є підстави так вважати. Те, що зроблено в банківському секторі, ми вичистили 50 банків зі 148. Ви розумієте, як це і без війни важко зробити, а з війною…» – заявила вона і багатозначно зітхнула.

Міністр Н. Яресько та Д. Стросс-Кан

Коментував виступи Філіп Беннетт, перший віце-президент та головний операційний директор, ЄБРР.
О 17:30 розпочалася дискусія більш філософського характеру «Глобальні виклики та їх взаємозв’язки». Модерували її троє – Віктор Пінчук, Тоні Блер, прем’єр-міністр Великобританії (1997-2007); Шимон Перес, 9-й президент Ізраїлю.
Через годину учасникам запропонували знову «два в одному» – вечерю та дискусію «Правда сьогодні: інформація, меседжі, ЗМІ, пропаганда. Хто поширює пропаганду та спотворює правду?»
Спікерами виступили філософ і письменник Бернар-Анрі Леві; Пітер Померанцев, старший науковий співробітник Форуму «Країни перехідного періоду», Інститут Legatum; Тімоті Снайдер, професор історії, Єльський університет; Оксана Забужко, поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист.
На завершення дня о 20:30 відбувся спеціальний телеміст: «Як доля нової України впливає на Європу та світ» з Дональдом Трампом, головою і президентом The Trump Organization. З явним прицілом на свою президентську кампанію Д. Трамп висловив більш чітку підтримку України: «Я дуже переймаюся Україною: регіоном та тим, що там діється. Я гадаю, що люди з різних куточків світу мали б допомогти їй. Я не думаю, що Україна має гідну пошану. Вона на це заслуговує, довго це доводила…» – заявив Дональд Трамп.
На його думку, США підтримували Україну, але більше на словах, ніж на ділі: «Наш президент не достатньо сильний, наразі лише слова. Ми називаємо це балаканиною. Частина проблем полягає в тому, що Путін не поважає нашого президента», – вважає бізнесмен, що замахнувся на американську «булаву».
Другий день форуму був не менш насиченим. Його розбили на 9 частин.
У першій, гучно названій «Програма українських реформ», доповідь зробив Арсеній Яценюк, прем’єр-міністр України. В Унісон із президентом П. Порошенком прем’єр висловив побажання, що прозвучало як вимога: «Я можу сказати одну річ стосовно ЄС та США: щоб Україна була на їхніх радарах».

Результат «реформ» – у долоні прем’єра

Чи вдалося йому за годину с хвостиком переконати учасників, що така програма реформ дійсно існує в уряді – важко сказати. Може, тому на підтримку шефові під самокритичним гаслом: «Команда реформаторів – що вдалося і не вдалося досягти – та чому?» в «бій» за мізки учасників вступили четверо сподвижників прем’єра: Айварас Абромавичус, міністр економічного розвитку і торгівлі України; Валерія Гонтарєва, голова Національного банку України; Олексій Павленко, міністр аграрної політики і продовольства України; Андрій Пивоварський, міністр інфраструктури України.
Тему «Що не вдалося і чому?» розвивали, здебільшого, двоє «чужих»: Андерс Аслунд, старший науковий дослідник Атлантичної Ради та Іван Міклош, член Національної Ради Словацької Республіки, міністр фінансів Словацької Республіки (2002-2006, 2010-2012).
У цій частині дискусії критики було чи не найбільше.
Перед обідом учасники взялися за дуже важку тему «Схід України та Крим: як вирішити невирішуване? Як повинна діяти Україна щодо Криму та сходу країни».
Своїми думками поділилися Жозе Мануел Баррозу, Президент Європейської комісії (2004-2014); Ламберто Заньєр, Генеральний секретар, ОБСЄ; Вікторія Нуланд, помічник Державного секретаря, Бюро у справах країн Європи та Євразії, Державний департамент США; Девід Петреус, генерал Армії США у відставці; голова, KKR Global Institute, KKR & Co. L.P.; директор, Центральне розвідувальне управління США (2011-2012); Рефат Чубаров, народний депутат України, голова Меджлісу кримськотатарського народу. Реальних шляхів вирішення цих проблем запропоновано не було, хоча й пропозиції лунали.
Робочий обід вирішили трохи тематично «полегшити, назвавши його «Толерантність і права людини – відповідальність громадських та бізнес-лідерів». З очікуваною промовою виступив сер Елтон Джон, засновник Фонду Елтона Джона «СНІД»: «Оскільки головним принципом цієї конференції є діалог, сподіваюся, ви дозволите мені розпочати його. Для декого це може бути незручно, але він має відбутися. Цей діалог необхідний... І будь-яка країна, яка прагне побудувати більш толерантне суспільство, не може лишатися осторонь.
Звичайно, мова піде про права лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерних та гендерно-варіативних громадян…
Мене дуже засмучує, що саме в цьому місті (в Києві) цього літа простий і скромний «МАРШ РІВНОСТІ» мусив бути організований у таємному місці, аби не дати хуліганам зірвати захід і скривдити його учасників.
Знадобилося 500 міліціонерів у повному спорядженні, аби захистити 250 людей, які скористалися своїм основним правом – правом на публічне зібрання щоб відзначити свою самобутність.
І попри це – на них напали. Їх били під вигуки «смерть підарасам». Марш тривав лише 10 хвилин, бійка – годину. Це все сталося не десь далеко і колись давно. Це трапилось у цьому самому місті, де я зараз, і лише декілька тижнів тому. Тож заявляю вам цілком серйозно: попереду у вас – довгий шлях...»

Сер Елтон Джон та Петро Порошенко. Цю світлину можна було б назвати та прокоментувати по-різному…

Що ж, сера Джона можна доповнити – у нас попереду довгий шлях не тільки до толерантного суспільства, а й до правового, справедливого, економічно розвиненого та фінансово забезпеченого. Та ми йдемо.
Після обіду вступила до бою важка тематична «артилерія» – відбулися три дискусії на важкі теми.
Перша з них називалася «Верховенство права, деолігархізація, боротьба з корупцією: що нового? Хто просуває реформи, а хто їх блокує?» і ще до її початку можна було б коротко відповісти: «Нічого нового, олігархи на місцях, корупція буяє, реформи блокуються». От тільки на питання «Хто?» – можна було б очікувати різні відповіді. Спікерами першої дискусії були Сергій Лещенко, народний депутат України, голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва та імплементації антикорупційного законодавства Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції; Томас Меліа, виконавчий директор, Democracy International; Михeіл Саакашвілі, голова Одеської обласної державної адміністрації; Давід Сакварелідзе, заступник Генерального прокурора України; Артем Ситник, директор, Національне антикорупційне бюро України.
Давід Сакварелідзе оживив публіку, заявивши, що в Генпрокуратурі нині йде своєрідний «Майдан» через тестовий відбір нових працівників і запеклий спротив старої системи там.
Прогнозуючи, що тема децентралізації потребує більш детального розгляду, їй надали ще півтори години під гаслом «Децентралізація – панацея чи троянський кінь?»
Склад спікерів відповідав складнощам теми і був зірковим: Володимир Гройсман, голова Верховної Ради України; Александр Кваснєвський, президент Республіки Польща (1995-2005); голова Наглядової Ради Ялтинської європейської стратегії; Віталій Кличко, міський голова Києва; Сергій Льовочкін, народний депутат України, заступник голови депутатської фракції Політичної партії «Опозиційний блок»; Сергій Тарута, народний депутат України, голова Донецької обласної державної адміністрації (2014); Юлія Тимошенко, народний депутат України; голова партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина».
Всі спікери були за децентралізацію, тільки побоювання її небезпек у кожного було різним.
Перед вечерею обговорили тему: «Як реформувати українську армію та безпековий сектор?» Висловилися троє іноземців – Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції (2006-2014), прем’єр-міністр Швеції (1991-1994); Стенлі МакКрістал, генерал Армії США у відставці, командир Міжнародних сил сприяння безпеці (2009-2010), командувач силами США в Афганістані (2009-2010), співзасновник, McChrystal Group; Девід Петреус, генерал Армії США у відставці, голова, KKR Global Institute, KKR & Co. L.P.; директор, Центральне розвідувальне управління США (2011-2012); а також троє представників України, причому, підбір ораторів тут видається дивним – двоє «ментів» і один журналіст, а саме Екатерина Згуладзе-Глуксманн, Перший заступник міністра внутрішніх справ України; Юрій Луценко, екс-міністр внутрішніх справ України, народний депутат України, голова фракції, Блок Петра Порошенка, Мустафа Найєм, народний депутат України, Заступник голови фракції «Блок Петра Порошенка». Всі троє – люди Петра Порошенка. Значить, рекомендовані ним самим?
Чомусь ні колишні, ні нинішні керівники РНБОУ, Міністерства оборони, Генштабу до списку доповідачів включені не були. Що, там не люди Порошенка?
Якщо українську армію реформуватимуть «менти» та журналісти – результат буде ще той.
Правда, коментатор цієї безпекової дискусії – Райнер Шувірт, генерал у відставці, Начальник штабу Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі (2004-2007) – про це дипломатично не сказав.

	Екс-президент Ізраїлю Шимон Перес і французький філософ Бернар-Анрі Леві

Із промовою, яку назвали найбільш надихаючою та мотивуючою на зустрічі, виступив екс-президент Ізраїлю Шимон Перес. Вона називалася по-юнацьки «Мрійте про більше».
92-річний та все ще енергійний Ш. Перес дав цікаву формулу визначення віку: «Люди запитують мене: як залишатися активним? Це дуже просто. Рахуйте подумки ваші досягнення і мрії. Якщо ваших мрій більше, ніж досягнень – значить, ви все ще молоді».
Застосувавши формулу Переса до України, змушені визнати – Україна ще не просто молода, вона – підліток. Тож попереду ще маса досягнень, якщо працювати, засукавши рукава.
А мотивуюча сила спічу Ш. Переса проста. Він розповів, в яких умовах проходило становлення молодої держави Ізраїль і в чому виявився ключ до успіху.
І одразу напрошується думка – якщо вони досягли успіху в таких жорстких природних умовах, то Україні сам Бог велів на її благодатних чорноземах процвітати.
Тож послухаємо Переса: «Ми, ізраїльтяни, мріяли про свою землю, але земля, яку ми отримали, не була мрією. Це був маленький клаптик, одна тисячна частина Близького Сходу. Ця земля не дуже добре до нас ставилася. Там були болота, москіти, пустеля на півдні, камені. Вибирати потрібно було між комарами і камінням. На ній було два озера – одне мертве, друге вимирало. Була знаменита річка – але і в ній води не було. Тобто, води не було взагалі. Жодних природних ресурсів теж не було – ані золота, ані нафти. Тоді говорили, що на Близькому Сході є два типи країн – нафтові країни і країни святі. Наша була абсолютно свята, тому що взагалі нічого не було.
Ми були самотні. У нас не було брата за релігією, сестри за мовою чи сусіда за історією. Все це відбувалося після Голокосту. Ми прийшли туди і не знали взагалі, що робити. По-справжньому не знали…
І ми подумали: найбільше багатство природи – це людина. Люди збагатили землю, а не земля народ.
Ми всі стали вченими. Кожен фермер в Ізраїлі, кожен кібуц почав дивитися, як розвивати сільське господарство без води, без землі. Ми почали розвивати його. Це було перше в світі сільське господарство, засноване на хай-теку. Я сам був тоді студентом у сільськогосподарському університеті, ми намагалися проводити іригацію – поливали дерева гарячою водою, думали, що вони так будуть краще рости.
На превеликий подив, з’ясувалося, що сільське господарство, яке базується не тільки на землі, але і на хай-теку, працює. У нас сьогодні достатньо води. Воду, зазвичай, знаходять – її не видобувають. А ми почали її видобувати. І ми досягли успіху. Ми почали опріснювати воду, ми відшукували овочі, які не надто багато «п’ють», займалися селекцією. Ось вам справжній секрет: для майбутнього важливо не те, що ви знаходите, а те що ви виробляєте».
В умовах різкого скорочення та падіння власного виробництва в Україні, процвітання тут базарного гендлювання та спекулятивного капіталу цей секрет-висновок політичного довгожителя варто запам’ятати та реалізувати всім – владі, бізнесу, громаді.
Насамкінець форуму було проведено завершальне голосування: «Як виглядатиме Україна через три роки?»
Трохи більше, ніж половина українських та іноземних учасників 12-ї щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) вважають, що в Україні через три роки буде економічне зростання, стабілізація та «стримуваний» заморожений конфлікт.
Зокрема, так вважають 53% українців та 58% іноземних гостей. Оптимістично.
Ще 29% українських учасників форуму YES обрали варіант «економічне зростання, стабілізація, питання Криму та Сходу ближче до вирішення», така ж думка у 22% іноземців. Реалістично.
14% українських та 17% іноземних учасників надали перевагу відповіді: «виживання за рахунок міжнародної допомоги, хитке припинення вогню». Песимістично.
По 3% українців та іноземців прогнозують ще більш похмурий сценарій: «економічний спад, дестабілізація, втрата нових територій». Невесело.
Після завершальної Сесії та підсумкового виступу А. Кваснєвського втомлені, але задоволені учасники вирушили на вечірнє прийняття.

Що в «сухому залишку?»

Обсяг статті не дозволяє процитувати хоча б основних спікерів зустрічі. Однак, можна зробити висновок – 12-а щорічна дискусія про Україну в контексті Європи і світу відбулася і пройшла конструктивно. Уважне вивчення промов, пропозицій, критичних зауважень може дати чимало плідного для вітчизняних політиків та державних високопосадовців.
Зокрема, в завершальному спічі форуму А. Кваснєвський взяв на себе сміливість сформулювати основну проблему влади сучасної України та шлях її подолання: «Проблема України – це розрив між деклараціями та реалізацією. Зараз час взятися за реалізацію. Це надзвичайно важке домашнє завдання. Але я бачу, що енергетика для реформ, змін є. Країна хоче бути іншою, люди хочуть бути іншими…
А. Кваснєвський наголосив, що першочерговим завданням є боротьба з бюрократією та корупцією. Наступний важливий крок – це показати, що Україна може запропонувати світу: «Ви повинні показати, що ви можете виробляти, експортувати, що ви можете бути важливим елементом міжнародної громадськості», – сказав він.
Екс-президент Польщі також додав, що надзвичайно важливим завданням для українського суспільства є трансформація ментальності. Люди мають стати більш толерантними, більш терплячими. «Для нас це і є розуміння того, чим є сучасне суспільство. Саме таким чином ви зміните країну, і вона стане зовсім іншою. Це найкраща гарантія того, що Україна вже не повернеться до авторитарної системи і політики, до залежної судової системи. Цього досягти непросто. На цьому шляху, ми, європейці, маємо показати нашу єдність і солідарність у підтримці України».
У цих словах все правильно, все добре. Але мене різонуло в них наступне. Польський політик сказав «ми, європейці» маємо підтримати Україну.
Якщо поляки європейці, то українці хто? Азіати? Варвари? Дикуни? Євроазіати?
Хотів би заочно відповісти панові Кваснєвському: «Ми теж європейці. За часів Київської Русі і пізніше наша держава була знаною європейською країною. Освіченістю і цивілізованістю українців дивувалися та не могли нахвалитися різноманітні мандрівники, які до нас наїжджали.
Але більшу частину нашої історії нас весь час завойовували, гнобили, вважали холопами пани різних країн, зокрема, і вашої, і всі ці пани-покидьки викорінювали, випалювали, нищили нашу європейськість, нашу самобутність, нашу національну гідність, намагаючись над нами винищитися за рахунок нашого приниження.
Нищили, та, на щастя, не знищили – ні гідності, ні волі, ні сподівання на краще життя.
І Україна ще підніметься, ще розквітне, ще реалізує свій потенціал, будьте певні.
А за поради дякуємо. Розумні почують. Дурним не втокмачимо і довбнею.
Залишається «дрібниця» – щоб до влади українці вибирали розумних і патріотичних, а дурних та жадібних, хоч і розумних, відсікали.
Навчимося це робити в загальнонаціональному масштабі – все зрушить з місця, зокрема, і реформи.
Отож, кажіть про себе точніше – ми, мовляв, євросоюзівці. З цим українці згодні. Ми поки що не євросоюзівці. Але ми європейці – з дідів-прадідів.

Вишкіл молодих українських лідерів завтрашнього дня

А ще один плюс зустрічі – те, що організатори продовжують залучати українську молодь до глобальних дискусій із провідними світовими та українськими політиками, бізнесменами та експертами, які приїздять на зустрічі YES.
Роблять це вони з перспективною метою – формування генерації молодих відповідальних українських лідерів ближчого майбутнього.
Яким чином? Шляхом відкритого конкурсу серед українських студентів 3-6 курсів на участь у молодіжній панелі 12-ї Щорічної зустрічі YES.
А що собою являє молодіжна панель YES? Це окрема спеціалізована платформа для обміну думками громадсько активної, патріотичної та відповідальної молоді, для обговорення міжнародного досвіду та напрацювання конкретних пропозицій із вирішення критичних викликів сьогодення.
Зауважу – за останніх п’ять років у Щорічних зустрічах YES взяли участь понад 300 українських студентів та молодих фахівців, відібраних у результаті конкурсів.
Основними вимогами до потенційних кандидатів є активна громадська та політична позиції, готовність обговорювати економічні, політичні та соціальні проблеми України та світу, а також вільне володіння англійською мовою. Фахова спеціалізація студентів значення не має.
Ось на таких та подібних лідерів завтрашнього дня і є в мене велика надія.
І добре, що вони не тільки стихійно зростають на просторах України, але й готуються цілеспрямовано – зокрема, і на зустрічах YES.