У президента України, нібито, і є своя політична сила, а нібито, й немає її – чітко означеної. Наприклад, у прем’єр-міністра України така сила є, і вона чітко означена – називається «Народний фронт». Все, більше нічого у нього нема.

У Юлії Тимошенко є «Батьківщина» і більше нічого.
У Олега Ляшка Радикальна партія і більше нічого.
У Віталія Кличка є партія «УДАР» і все.
У Олега Тягнибока – ВО «Свобода» і все.
У Дмитра Яроша – партія «Правий сектор» і все.
Можна назвати й інші імена та навести додаткові приклади. Але у всіх випадках ситуація буде така сама.
А от у Петра Порошенка його політична сила весь час у русі. Міняє свій склад, обсяги, готова навіть міняти назви.
Багато років він мав суто номінальну партію «Солідарність», яка ні на що не претендувала, до 2014 року aнікуди не обиралася і існувала, відверто кажучи, на папері – як і багато партій в Україні.
2014-й рік все змінив дуже різко. Обраний президентом України Петро Порошенко швидко витягнув із забуття свою забуту всіма партію «Солідарність» і силою свого імені та посади враз зробив її магнітно притягальною для всіляких політичних рейнджерів, котрі бродять шляхами нашого політикуму від партії до партії, від лідера до лідера.
Такі політичні активісти мають гострий нюх на тих лідерів, за якими сьогодні є влада та кошти і де можна або заробити на хліб з маслом, або зробити таку-сяку кар’єрку.
Коли їхній лідер втрачає владу чи перестає вкладати кошти в політичний проект, цей натовп шукає нового лідера і так до безкінечності.
Процес цей пішов уже глибоко в області і райони країни.
Наприклад, у деяких районах Тернопілля під час виборів до Верховної Ради України я познайомився з такими от активістами, які вже були і в партіях Рух, і в КУН, і в «Нашій Україні», і у Тимошенко, і у Кличка і у Ляшка – і, нарешті, пристали до партії Порошенка.
Така ситуація характерна і для кожної області України.
Так ось уже на виборах до Верховної Ради України у 2014 році партія «Солідарність», набравши купу нових членів, попутників і прилипал перетворилася в партію «Блок Петра Порошенка «Солідарність».
З точки зору політтехнології це був грамотний крок, оскільки про «Солідарність» мало хто чув, а от про Порошенка чули майже всі. Це дозволило партії і її висуванцям отримати перемоги в ряді мажоритарних округів та пристойний, хоча й не блискучий, другий результат у виборах за партійними списками – пропустивши вперед «Народний фронт» Яценюка.
Минув лише рік. І партія «Блок Петра Порошенка «Солідарність», як і інші партії, отримала помітний спад рейтингу внаслідок розчарування частини електорату від її діяльності та дій Петра Порошенка.
Тож стало ясно – перед місцевими виборами-2015 треба знову щось робити.
І керівництво партії разом зі своїми технологами придумало нову політичну «ін’єкцію» яка, за їхніми задумами, повинна влити нові сили у партію і додати їй свіжої моці.
Такою «ін’єкцією» стало вливання партії «УДАР» Віталія Кличка в лави партії БПП «Солідарність».
Ця подія сталася 28 серпня нинішнього року під час ХІІ позачергового з’їзду партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» у Києві.
Оскільки зі суто юридичних причин партії не встигли провести всі передбачені законом процедури – наприклад, об’єднавчі з’їзди обох партій – то все об’єднання звелося до поглинання.
Блок ПП «Солідарність» поглинув у свої лави низку активістів і керівників партії «УДАР». І щоб це виглядало переконливіше, головою поповненої ударівцями партії БПП «Солідарність» обрали голову партії «УДАР» Віталія Кличка.
Для цього посунули з даної посади вже колишнього голову партії БПП «Солідарність» Юрія Луценка.
Треба сказати, що на тлі високого, ставного, в модному костюмі з яскравою червоно-білою краваткою Віталія Кличка Юрій Луценко – нижчий від нього на голову, в якомусь картатому синьому піджачку, в сорочці з розстебнутим коміром виглядав розгубленим і намагався вдавано посміхатися.
Правда, під час свого виступу він зібрався і виклав низку енергійних меседжів.
Присутній на з’їзді Петро Порошенко сяяв, міцно тиснув руку Кличкові, який теж виглядав задоволеним.
А як же інакше – таку пересадку на посаду Віталій з повними підставами може розглядати як гарантію підтримки на виборах міського голови Києва, де шанси у нього зовсім не автоматично успішні.
А як же «Народний фронт» Яценюка, з яким також БПП «Солідарність» вів перемовини про злиття? Поки що другої живильної ін’єкції об’єднання, чи то б пак влиття до своїх дав, БПП «Солідарність» не отримав.
Яценюк взяв паузу, хоча й не відкидає якогось об’єднання (чи союзу) у майбутньому.
Щодо нової назви партії, то великого креативу об’єднавщики поки що не демонструють. Нібито, планується назвати оновлену партію БПП «Солідарність-УДАР».
В. Кличко, ясно, хотів би навпаки – БПП «УДАР – Солідарність», що, власне, одне й те ж.
Хрін від редьки не солодший.
Чи дасть таке об’єднання помітний приріст голосів і рейтингів.
Сумніваюсь.
Віталій Кличко за рік свого перебування на посаді міського голови Києва став об’єктом постійної критики і навіть насмішок та відчутно втратив рейтинг. БПП також.
Що дасть об’єднання двох сил, що останнім часом втрачали рейтинги – сказати важко.
Принаймні, значного підйому популярності очікувати не доводиться.
Політична сила президента, розширюючи свої лави за рахунок не зовсім авторитетних та впливових партій, груп, політиків, не може поки що використати свого козирного «туза», свій найкращий засіб значного зростання популярності.
Таким тузом є ясна, чітка, сприйнята народом діяльність президента Порошенка, в якій нема місця незрозумілим компромісам, непослідовності, очевидним помилкам.
Президенте Порошенко – здійсніть очікувані народом рішучі реформи, відмовтеся від свого російського майна, продайте, нарешті, свій бізнес, перестаньте так збагачуватися на тлі зубожіння народу, дійте тільки в інтересах нації, народу, держави, не давайте жодного приводу сумніватися в собі і підозрювати себе в подвійній грі на Путіна, вмійте перед Меркель та Олландом захищати національні інтереси Росі – і побачите, як зростатиме ваш персональний і партійний рейтинги.
А якщо ні, то звиняйте. Результат прогнозований.