Упродовж минулих вихідних, 15 та 16 серпня, у Камберленді відбувся Uketoberfest-2015. Традиційно цей фестиваль організовує парафія церкви св. Йосифа Обручника. Цьогоріч гостей чекало багато приємних подарунків, та не обійшлось на святі і без живої музики, смачних наїдків та розваг. Невтомні руки організаторів, волонтерів і всіх небайдужих зробили фестиваль на найвищому рівні.

«Для нашої парафії це вже сьомий Uketoberfest», – розповідає господар цього величного дійства, парох церкви св. Йосифа Обручника о. Микола Бурядник, – «Я був призначений на цю парафію 1-го лютого 2008-го року. Свою роботу розпочав зі знайомства з історією парафії та громади. Як виявилось, перший парох цієї церкви отець Йосип Шарий зробив багато нововведень, зокрема, він один із перших почав проводити літургії двома мовами, а ще він започаткував великий фестиваль, якого не мали інші парафії. Тоді він називався «Acres of Fun». Правда, там були, здебільшого, різні атракціони та розваги. Той фестиваль тривав від одного, деколи й до 12-ти днів. Цікаво, що свої дні на Acres of Fun мали навіть люди інших націй. Саме тоді і сформувалось основне гасло парафії: «Welkom in Parish!» Тобто, це така парафія, яка щиро приймає всіх. І ще одне наше гасло: «For the Glory of God and Future Generations!» Власне, коли я почув цю історію про один з найбільших українсько-американських фестивалів – отримав натхнення зробити щось подібне. Звісно, організація першого фестивалю «Uketoberfest» потребувала надзвичайно багато зусиль, та, разом з тим, громада дуже згуртувалась. Починали ми сім років тому лише з одного вечора. До речі, тоді якраз відбувався бій Кличка, здається, у Нью-Йорку – ми цим скористались і зробили пряму трансляцію під офісом. Тоді зібрали чимало людей. Після того почали робити фестиваль щороку і вже по два дні».
За сім років існування про успіхи Uketoberfest можна розповідати багато, та одне з найбільших досягнень – це те, що завдяки цьому фестивалю парафія церви св. Йосифа Обручника стала однією великою і дружньою сім’єю. Далі продовжує о. Микола Бурядник: «Люди почали спілкуватися між собою, зустрічатися, щось планувати, деколи сперечатися щодо нових ідей. Усі вони – співтворці цього дійства, вони живуть цим, весь рік планують, хто буде різати м’ясо, хто буде готувати вареники, деруни, голубці, хто встановлюватиме сцену, хто намети, хто займеться концертною програмою, хто рекламою, хто спонсорами і т. д. Наша парафія молода і досить активна, вона об’єднує всі хвилі еміграції, всі покоління українців, вони чудово співіснують, а головне – всі разом моляться Богу.
Цього року на фестиваль прийшло багато людей, а це означає, що нам довіряють, це нас ще більше зобов’язує. Хочу згадати ще своїх дуже гарних помічників – отця Володимира Кушніра та отця Мирона, який, на жаль, зараз у лікарні. Я дякую отцям, дякую нашій спільноті і всім-всім людям, які підтримують це величне дійство!»
Uketoberfest – це півроку планів і ще півроку інтенсивної праці. Щоби все вийшло, необхідно зробити цілу купу різних дозволів, сертифікатів. А ще потрібно заздалегідь подбати про безпеку, адже фестиваль за два дні збирає близько десяти тисяч людей. Цього року організатори зробили навіть додаткові входи та екстра-паркінг. Ще одна важлива річ – на святі повністю відмовилися від сторонніх постачальників їжі. Всі смаколики готували самі волонтери – тільки з любов’ю і тільки зі щирим серцем.
«У нас так гарно і добре найперше тому, що маємо гарного організатора – нашого священика отця Миколу. А друге – на фестивалі волонтерами працюють тільки парафіяни. Всі вони вкладають у це дійство частинку своєї душі», – ділиться парафіянин Михайло Бойчук. Між іншим, окрім організаційної роботи, пан Михайло ще й бере участь у концертній програмі – розважає гостей авторським гумором.
Немалий вклад в організацію та проведення Uketoberfest зробили братчики та сестрички церкви св. Йосифа Обручника.
«Всі разом ми стараємося, щоби наша парафія розвивалася, а фестиваль ставав з кожним роком кращим. Братство задіяне в усіх сферах, ми всюди, де потрібно. Найголовніше, що розуміємо один одного з півслова. З кожним роком все у нас йде краще і легше, працюємо продуктивніше», – зазначили представники братства ім. Миколи Чарнецького Іван Костів, Ігор Фаріон та Сергій Андрусів.
«Кукурудзяна крупа, вода, масло, трішки олії, солі і багато любові», – помішуючи величезний 80-літровий казан, ділиться рецептом Олег Павлюк. На фестивалі він разом із хлопцями з Козацького куреня готує куліш: «Це у нас така акція «Нагодуй солдата» – всі кошти, які будуть виручені за куліш, підуть на потреби воїнів. Ця страва хоч і проста, але дуже символічна. Свого часу з одного казана куліш їли козаки, тепер ми цю традицію відроджуємо, гуртуємося всі».
Варто зазначити, що всі зібрані на фестивалі кошти будуть передані, окрім Фонду Віднови Церкви, ще й у Фонд Захисту Героїв. Цей Фонд теж створила парафія. Буквально за рік його існування з Божою допомогою громаді вдалось зібрати 260 000 доларів для допомоги українським захисникам. Тепер Фонд Захисту Героїв перейшов виключно на реабілітацію поранених – духовну, психологічну і фізичну. Кільком військовим вдалось уже поставити якісні та дороговартісні протези.
Допомогу для українських солдатів збирали ще у кількох наметах. Одразу біля сцени розмістилася організація «Українсько-американський волонтеріат Чикаго».
«Ми збираємо кошти на армію і на добровольців. З ними тримаємо дуже близький контакт. Зараз укомплектовуємо аптечки. Якби засобів для надання першої домедичної допомоги було на фронті вдосталь, можна було б врятували багато життів. Нещодавно нам телефонували хлопці з України і дякували за допомогу, казали, що наша перша поміч врятувала дев’ятьох солдатів. Зараз ми допомагаємо хлопцям з ОУН та іншим малим батальйонам. Також збираємо кошти на оптику. Хочу зауважити, що в нашій організації всі американці. В активі майже півсотні людей», – розповідає пан Богдан, голова «Українсько-американського волонтеріату Чикаго».
Трохи далі можна зустріти активістів чиказького Автомайдану. За прилавком голова організації Михайло Глебів: «Так, як і на всіх інших масових заходах, на цьому фестивалі ми продаємо футболки, прапори, шеврони, патріотичні наклейки. Всі зароблені гроші у повному обсязі скеровуємо на передову. Раніше купували аптечки, берці, тактичні окуляри. Останнім часом всю увагу зосереджуємо на безпілотниках. Ці міні-літаки літають по 100 км, мають навігатор, відеофіксатор та стабілізатори. Ми вже встигли передати 18 гексокоптерів та понад 30 фантомів дронів в українські батальйони. Громада дуже активна, але так зване «перемир’я» трішки «пригальмовує» людей, а тим часом хлопці гинуть».
А зараз познайомимо вас із Захаром Дмитерком, якого випадково зустріли на фестивалі: коли в Україні почалася війна, 20-річний студент із Чикаго не зміг залишитись осторонь – він твердо вирішив їхати на Батьківщину своїх дідуся і бабусі. Так Захар став волонтером у головному військовому госпіталі міста Київ. «Я там був два місяці. Разом з волонтерами БФ «Карітас» допомагав людям, які стали жертвами війни. Я працював у травматології. На жаль, багато солдатів не мали можливості ходити, то я допомагав привозити їх на операції, рентген чи перев’язки. Їм було дуже важко, а я намагався робити максимум. І коли хтось мене запитає: «Знаєш, там була війна в Україні, що ти зробив?», то я тепер зі спокійною душею можу відповісти: «Знаєш, я там був, я йшов і допомагав тим солдатам. Це було за себе і за Україну! Наступного року я теж планую поїхати в Україну!»
Та все ж повернемося до Uketoberfest. Жодне свято не обходиться без Школи бойового гопака імені Івана Нечая, яка функціонує при парафії св. Йосифа Обручника. Далі пряма мова керівника Школи, чемпіона України з бойового гопака Андрія Качали: «У 2009-му, шість років тому, я, Юрко Сорока, Ігор Ковальчук, Любомир Федюк і Семен Іванов заснували у Чикаго Школу бойового гопака. Тоді ми ще не мали учнів – виступали самі. Так сталося, що лише один я залишився і зараз треную дітей. Цікаво, що зі самого початку Школа не була при церкві святого Йосифа, ми тоді займалися на природі у лісі. Якось отець Микола побачив наш виступ і запропонував, щоби ми займалися при церкві. Так ми й розвиваємось». Зараз у Школі займається майже півсотні юнаків. Вони розділені на три вікові групи. «Ми намагаємося правильно виховувати наших хлопців. Хочемо, щоби вони були здорові і фізично, і духовно. Вони ходять до церкви, розмовляють українською і займаються гопаком, між іншим – давнім українським бойовим мистецтвом. Молодці!» – продовжує Андрій Качала. Своїми враженнями ділиться також учасник Школи бойового гопака Андрій Бербека: «Бойовим гопаком я займаюсь п’ять років. Дуже радію, що віднедавна маю можливість працювати як інструктор. Тренування проходять дуже активно, важко фізично, але надзвичайно цікаво». Розмову підхоплює Назар Тарзиманов: «Займаємось, виступаємо, готуємо номери, мені дуже подобається. Гопак – це національне українське бойове мистецтво. Він дуже патріотичний і колоритний».
Від гопака переходимо до хореографії. При парафії також працює Школа танців «Вишиванка» під керівництвом Оксани та Павла Федьківих. Цей колектив також презентував своє мистецтво на Uketoberfest. «Минуло шість років з часу заснування нашої Школи. Тепер у нас навчається 120 учнів. Наймолодшим танцюристам три роки, найстаршим – 15. Сподіваємося, що скоро станемо великим професійним колективом, який  презентуватиме гарні українські танці. Для цього ми багато працюємо, особливо стараються дітки», – каже Оксана Федьків.
На фестивалі багато цікавинок і для дорослих, і для малих. «Uketoberfest – це чудовий сімейний відпочинок, – вважає заступник голови УГО «Помаранчева хвиля» Юрко Сорока, на свято він прийшов із своїми донями Софією та Олесею, – такі заходи дуже важливі й особливо потрібні в такий нелегкий для України час. Люди відчувають потребу збиратися, гуртуватися й обговорювати те, що там відбувається. Також дуже добре, що під час фестивалю збирають кошти на допомогу українській армії. Це вкотре доводить, що Uketoberfest створений не тільки для забави, але й для популяризації української справи, для допомоги Україні і, звичайно, для підтримки українського духу особливо у тих, хто вже тут народився. Дуже важливо, щоби діти, які тут прийшли на світ, не забувати про своє коріння. Фестиваль дає можливість відчути себе не тільки частинкою громади, але й частинкою великої України».
Особливо приємно бачити на Uketoberfest прилавок з українськими книгами. Його традиційно готує Українське незалежне радіо. «Ми розповсюджуємо україномовні книги, здебільшого, для дітей та підлітків. Ці видання користуються популярністю, адже дуже велика кількість мігрантів хочуть привчати своїх доньок і синів, які народилися тут, до українського слова, української мови. Асортимент у нас дуже великий. всі ці книги привезені з України. Ми маємо добру і вже тривалу співпрацю з двома потужними і надзвичайно цікавими видавництвами – київським «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і львівським «Видавництво Старого Лева». Їм зараз нелегко, тому намагаємося підтримувати хоч би у такий спосіб», – розповідає волонтер від радіо Станіслав Тимкевич.
Поряд із книгами на прилавку красуються ще й вишиванки. В очі одразу кидається одна незвичайна модель – візерунок на ній зроблено у формі та кольорах американського прапора: «Це хіт сезону, така собі ультрасучасна вишиванка – поєднання українського й американського. Зроблена вона з натурального льону. За останню годину у нас придбали десь 5-6 таких моделей. Думаю, вони всі розійдуться до кінця дня», – коментує Станіслав. А головна заслуга у тому, що в Чикаго з’явилися такі неординарні вишиванки, належить Роману Паничевному, директору Українського незалежного радіо: «Вперше цю вишиванку я побачив у Фейсбуці на фото Джеффрі Паєтта десь два тижні тому. У неї він був одягнений на якомусь урочистому заході в Києві. Мені дуже сподобалась ця модель і через соцмережі я досить швидко знайшов виробника в Україні, ну а далі справа техніки – замовив, привезли, і маю надію, що вже завтра половина Чикаго буде у таких вишиванках. Традиційних речей дуже багато, а це щось нове, щось неординарне і головне – це подобається людям».
Так само великою популярністю на фестивалі користувалися незвичайні ялинкові прикраси у формі писанок. «Мені дуже сподобалися ці прикраси на ялинку, – зазначає гостя Uketoberfest Орися Андрушко, – писанки я, звичайно, бачила, навіть писала, коли була молода, продавала їх на базарах. Проте я собі й не уявляла, що писанками можна прикрашати ялинку. Вони неймовірні! Маю внуків у Техасі, коли їхатиму до них на вакації – подарую такі незвичайні прикраси. У них все по-американськи, а я хочу їм трішки українського показати, хочу, щоби вони пишалися тим, що мають батька українця».
Незвичайні писанки на свято привіз Олесь Черен: «Ці ялинкові прикраси я купую в Івана Кулака, на фірмі «Соловейко» у Філадельфії. Я побачив їх на якомусь фестивалі. Ними торгую років п’ять. Це один з найпопулярніших товарів. За один фестиваль продаю кілька десятків наборів». На прилавку у пана Олеся також книжки, футболки, фартухи, хустки, горнятка, національні атрибути та ювелірні речі. Все його життя – це фестивалі та зустрічі з українцями у різних куточках Америки. «Із дружиною ми буквально кожну суботу і неділю в році відвідуємо іншу українську громаду – від Бостона до Маямі, з Нью-Йорка до Чикаго, деколи й далі. Навіть коли немає фестивалів, ми все одно приїжджаємо до людей, привозимо їм різні цікавинки. Зізнаюсь вам, що я живу цими зустрічами з українцями. Це – колосальне задоволення. Я ніколи б не проміняв свою роботу», – ділиться чоловік.
«А яка ж українська імпреза без українських байкерів?» Так вважають представники Українського байкерського клубу в Чикаго: Євген Шліхутка, Євген Єрмоленко і Костянтин Ткач. «Настрій у людей дуже гарний, всі бавляться, так само, як і ми. УБК у Чикаго заснований два з половиною року тому. Мета – об’єднати українських байкерів в Америці. Організація українська, тож сюди вступають люди, які вважають себе українцями. Ми намагаємося зробити життя клубу цікавим та корисним», – продовжують хлопці.
Зі самого початку організатори Uketoberfest поставили дуже високі стандарти. Вони були першими, хто почав на своє свято запрошувати відомих артистів з України. Свого часу приїжджав Олег Скрипка, Тарас Чубай, Марійка Бурмака та інші. Цього разу гостей фестивалю вітали Гуцул Хуліган, Фома з гурту «Мандри», Тоня Матвієнко та Арсен Мірзоян. Виступали також молоді гурти «Ефіра» та «Зрада».
«Вперше я приїхав до Чикаго у 2004-му році, коли в Україні була Помаранчева революція. З тих пір я раз або два рази на рік приїжджаю сюди або відзначати День Незалежності, або колядувати, – розповідає Гуцул Хуліган Василь Мельникович, – я знаю, що тут живуть найкращі люди-українці, і в їхніх серцях звучить пісня та любов до України. Я дуже хотів би вірити, що ці всі люди повернувся в Україну і скажуть: «А вдома таки краще!»
У Америку Гуцул Хуліган приїжджає понад десять років поспіль, та на Uketoberfest виступав вперше. Так само вперше виступала на цьому святі і Тоня Матвієнко, хоча в США бувала безліч разів. «Це найкраща моя поїздка в Америку. Все просто бездоганно, – ділиться співачка, – чесно кажучи, раніше я й не знала про існування такого чудового фестивалю. Тут якось навіть краще, ніж в Україні, люди більш згуртовані. Мені подобається, що українці тут зустрічаються, аби разом провести час, підтримати культуру та духовність, пригадати свою Батьківщину. Приємно за цим споглядати і дуже хочеться, щоби в Україні люди теж так один до одного тягнулися. Хочеться, щоб якомога більше було таких заходів. А ще мене здивувало те, що багато людей, які ніколи не були в Україні, зараз дуже переживають через те, що у нас війна, підтримують солдатів, передають кошти, душею і серцем вони з нами. Це зачіпає».
Так само вражений побаченим автор та виконавець Арсен Мірзоян. Він, до речі, дебютував у США. «Мені подобається ця американська мультикультурність, це дуже цікаво. Разом з тим радію, що маю нагоду презентувати тут українську культуру. Атмосфера гарна, люди сприймають – це добре, а ще тішить, що наша діаспора по-справжнього вміє гуртуватись, такими заходами вони доводять, що справді в єдності сила. У нас, на жаль, цього ще немає», – зазначив музикант.
Всіх, хто відвідав Uketoberfest 2015 у Камберленді, ще довго зігріватимуть теплі спогади та емоції. Багато не сказано, багато не написано, багато ще і не зроблено. Та як кажуть: «Кінець – це завжди початок», тож парафія св. Йосифа Обручника вже починає думати над новими цікавими ідеями для наступного фестивалю.

О. Микола Бурядник зі сім'єю	Намет Автомайдану Чикаго
Захар Дмитерко	Волонтери-парафіяни
Козацький курінь готує куліш	Волонтери з Гуцулом Хуліганом (перший справа)
Школа бойового гопака ім. Івана Нечая	Вихованці Школи танців «Вишиванка»
Роман Паничевний у оригінальній вишиванці	Орися Андрушко біля прилавка Олеся Черена
Юрко Сорока з донями	Український байкерський клуб
Гуцул Хуліган веселить гостей	Арсен Мірзоян і Тоня Матвієнко
Мама зі сином	Фома з гурту «Мандри»
Красуні-україночки	Весела пара
Поважні гості