Процес декомунізації в Україні проходить нерівномірно. Однією з причин того є стан суспільної свідомості.

Чимало громадян вважають, що деякі імена з комуністичного минулого України не такі вже й небезпечні, тому їх можна було б зберегти. А заодно з ними і назви деяких вулиць, міст, пам’ятники деяким діячам комунізму, особливо, якщо вони не пов’язані з репресіями безпосередньо. І таких громадян вистачає в депутатському корпусі та органах виконавчої влади і місцевого самоврядування у багатьох областях України.
Соціологи не встигають часто замірювати стан суспільної свідомості, бо кожне дослідження є громіздким та дорогим. А от соціальні мережі виконують роль експрес-досліджень і дають певні зрізи громадської думки. Їх, звичайно, не можна порівняти з повноцінними соціологічними замірами, але матеріал для роздумів вони дають.
Ось днями блогер Sergii Ivanov опублікував на своїй сторінці в соцмережі світлину пам’ятничка-бюста Карлові Марксу та саркастично прокоментував: «Запекла боротьба з радянським спадком і одночасна декомунізація на прикладі окремо взятого успішного підприємства. Київська кондитерська фабрика ROSHEN. Наші дні».
Публікація явно потрапила в точку – впродовж перших 11 годин її подивилися більше, ніж тисяча Інтернет-користувачів, 138 з них перепостили цю світлину на своїх сторінках, а чимало охочих залишили під нею свій коментар, або ж долучилися до дискусії хоча б реплікою.
Після перших відвідувачів, які підхопили іронічний тон блогера Іванова і також пожартували на цю тему, з’явилися і перші захисники.
Так Василь Підлужний кинув репліку: «Взагалі то, досить визначний вчений. Ви ще його книжки запропонуйте спалювати...» А Кристина Абрамовська додала: «Та ну при чому тут Карл Маркс? Він, взагалі-то, теоретик капіталізму. Його і на Уолл-Стріт шанують».
На що автор посту, блогер Іванов, уїдливо поцікавився: «Від кого на Уолл-Стріт ви це чули, Кристино?»
Shevchenko Marina безапеляційно заявила: «Маркс – великий теоретик. До ленінізму-сталінізму не має жодного стосунку. Це чекісти примазались і перекрутили. Пост некоректний».
На що Людмила Рибалка навела вбивчий з її точки зору «компромат»: «К. Маркс є співавтором «Маніфесту комуністичної партії». Це він запустив у Європі «привид комунізму», який знищив мільйони українських життів».
Viktor Polyvanyi, який, очевидно, через молодість не встиг познайомитися з творами Маркса, наївно запитав: «А що там у тому маніфесті було?»
На це Людмила Рибалка іронічно хмикнула: «Суспільство загального благоденства, де млинці будуть підносити під ніс на лопаті. І вже серйозно процитувала фрагмент «Маніфесту»: «Комуністи вважають ганьбою приховувати свої погляди і наміри. Вони відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягнуті лише шляхом насильницького повалення всього існуючого суспільного ладу. Нехай панівні класи здригаються перед Комуністичної Революцією. Пролетарям нічого втрачати в ній окрім своїх ланцюгів. Здобудуть вони весь світ».
Від імені поміркованих людей у дискусію вступив Андрей Какараза: «Маркс, до речі, не тільки маніфест комунізму написав, але й такий шедевр, як «Капітал» (дуже рекомендую до вивчення – цікава праця). Також варто знати, що життєвим спонсором Маркса був німецько-англійський капіталіст, історик і філософ Енгельс. До більшовицьких виродків ті обоє мають такий же стосунок, як Іванов до Єфремова )))».
Ірина Беліченко підтримала: «Мій батько був викладачем історії, він знав історію, ОКРІМ навчальної програми, він багато читав і перечитував першоджерела, і зокрема, праці Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. І якби наші політики і ви, шановний Сергію Іванов, вивчили досконально праці цих людей – то жили б ми зараз не в збоченій капіталістичній країні, а в нормальній державі, де чітко дотримуються ЗАКОНІВ капіталістичного суспільства, описаних у праці, зокрема, і Карла Маркса».
А. Караказа та І. Беліченко висловили поширену точку зору про те, що в комуністичному минулому жили і діяли різні особи, наприклад, теоретики – філософи, історики, економісти тощо. Вони, мовляв, займалися наукою, писали суто теоретичні праці, і то вже не їхня провина, що їхніми працями скористалися більшовики, які поклали ці ідеї в основу комуністичних режимів, частково перекрутили й уже суто практично, зокрема, і через репресії, їх реалізували.
Про це написав Alex Pavko: «Карл Маркс нормальний філософ і економіст. Його роботи навіть на заході викладають. А те, що з нього комуністи зробили – так то проблема комуністів».
Проте блогер Sergii Ivanov не здавався: «Де викладають економіку за Марксом у наш час? Крім Монголії, Венесуели і РФ».
Viktor Tarasevitch вступився за Маркса і вирішив додати йому симпатій користувачів через антиросійську цитату. Згадавши про таку роботу К. Маркса, як «Секретна дипломатія XVIII сторіччя». Secret diplomatic history of eigtheen century. London, 1899, Віктор уточнив: «Там він писав, що колиска Московії – «криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів». І ще багато цікавого, що безпосередньо стосується сучасної Росії». Але користувачів це не переконало.
Дискусію, яка набирала температуру, спробували остудити гумором. Павло Лугга з посмішкою навів «ляп» зі шкільної екскурсії свого сина на фабрику «Рошен»: «Вчора малий був на екскурсії і заявив, що це пам’ятник засновникові цукеркової фабрики».
Олександр Конкін миттєво підхопив тон і «пояснив»: «Фабрика колись вважалася загальнонародною власністю, називалася ім’ям Маркса, тому що її побудував Маркс. Ну а пам’ятник – це данина історії».
Алла Ващенко повелася на цей прикол: «Приїхав і побудував?»
Олександр Конкін зі серйозним виглядом підтвердив: «Так. Приїхав і побудував. Позичив гроші в Енгельса і побудував».
Після декількох реплік про «укурених», Андрей Какараза не витримав приколів цих дотепників і додав свою історичну довідку: «А бюст стоїть на фабриці «Рошен» тому, що до того, коли «Рошен» її купив, вона називалася ім. К. Маркса. І робила кондитерські вироби значно кращої якості, ніж за часів «Рошена»...
Так у дискусії прозвучав натяк на ім’я власника фабрики «ROSHEN» – Петра Порошенка.
Володимир Дерев’янко пробував ще жартувати і висловитися більш прямолінійно: «Це був бізнес Карла Маркса, поки його Порох не присвоїв. Frown emoticon».
Але Вікторія Лякіна жартівливий тон не підхопила, а довідково уточнила: «Хто не курсі. Це була знаменита кондитерська фабрика ім. К. Маркса. Поки її Порох не привласнив. Смайлик «frown».
На що Hanna Sydorenko сердито відповіла: «Коли ВІН її «присвоїв», вона ледь дихала і штампувала неїстівні помадки. Не «присвоїв» би – списали б на металобрухт і на її місці височів би черговий хмарочос пшонка-стайл».
Elena Yegorchenkova вбачає причину того, що пам’ятник Марксу на «Рошені» не зносять через причину, що лежить у психологічній площині: «Ви взагалі розумієте нашого президента??? Він ментально в далекому минулому».
Людмила Лук’янченко в притаманному одеситам стилі «тихо, ша», нібито, між іншим, похвалила колишнього мера Одеси і його успіхи в декомунізації: «Дякую Гурвіцу. Одеса ці пики вже бачити забула, і з вулиць їхні імена зняли! Причому, тихо, без галасу, ще до всіх революцій».
Василь Юхнюк висловився програмно: «Мені довелося прожити дитинство на вулиці Карла Маркса, але одразу після розвалу СРСР, при першій нагоді, громада змінила назву вулиці на вул. Козацька. Всі старі таблички з великою радістю знищили.
Жодного бажання не залишилося берегти будь-що, пов’язане з атеїстично-комуністичним минулим, що було примусово нав’язане нам!!!
Вважаю, що саме так мало бути зроблено давно на всій території України, причому, безкомпромісно!!!»
Намагаючись вгадати, чому на території фабрики Порошенка стоїть пам’ятник засновникові теорії комунізму, користувачі не можуть втриматися від іронії.
Iskander Mozajski ущипнув: «Гм... може, вся справа в тому, що головний ідеолог «Рошенки» вміло користується засадами праці, автором якої був славний економіст Карл Маркс?» Marina Degterewa з посмішкою продовжила: «Може, наш президент побудував свій бізнес на ідеях Маркса?» Олександр Дерев’янко запідозрив у цій ситуації сентимент: «Він що, дорогий Порошковичу як пам’ять?»
Втрутившись уже в закінчення суперечки, користувач під дивним ніком Buyfn Rbhbkjd раптом скрикнув: «За ЩО вмирали на Майдані?!!» І тут же отримав саркастичну відповідь від Миколи Какоткіна: «Щоб пам’ятники зносили».
Євгеній Кравченко резюмував позицію захисників: «Маркс був великим економістом. Його праці видаються и читаються в цивілізованих країнах. Так що він вповні заслуговує пам’ятників і до леніна, сталіна не має жодного стосунку».
Частина користувачів констатувала половинчастість вітчизняного політикуму, коли щось починають, а потім покидають, коли ліва рука не знає, що робить права. Олександр Омельяненко образно зазначив: «Жаль, що вся політична система побудована за принципом часткової вагітності». На це Анатолій Андрейко уточнює: «Комунізм у системі, а не в символах. Як би у нас не називалися партії, вони всі за владу рад».
А Oleg Kouzmenko насамкінець ставить питання історичної справедливості: «1874 року на Деміївці, тодішньому передмісті Києва, було відкрито Деміївський цукрово-рафінадний завод. Неподалік у 1886 році купцем Валентином Єфімовим. Тому, хто фабрику створив, пам’ятника поставити не можуть, а Марксу, який не вклав жодної краплини праці, стоїть пам’ятник».
З цієї дискусії випливає, як мінімум, два висновки.
Перший – дійсно, дивно, що глава держави, який підписав низку законів про декомунізацію, не потурбувався про те, щоб ці закони виконувалися і у сфері його бізнес-володінь, конкретно на території фабрики «Рошен». І оприлюднення цього факту та гостра полеміка навколо теми подвійності і непослідовності, як мінімум, не додають балів Порошенкові.
Другий – стан суспільної свідомості свідчить, що під реалізацію програми декомунізації потрібно підкласти значно інтенсивнішу суспільну дискусію за участі істориків, економістів, філософів, психологів, зокрема, і політичних. Людей потрібно спочатку переконати, потім через механізми дискусій, опитувань, референдумів реалізувати таку непросту річ, як декомунізація.
А рубати з плеча, не переконавши людей, означає на рівному місці породжувати в їхніх особах опозиційно налаштований електорат, який і так немалий. Що і покажуть осінні місцеві вибори.
P. S. Якщо хтось думає, що декомунізувати колишню кондитерську фабрику ім. Карла Маркса, а нині «Рошен», – це просто знести на її території пам’ятник Карлові Марксу, той помиляється. Головне – щоб усі її працівники, їхні рідні і близькі, взагалі, всі ті, кому це стане відомо, зокрема, і через ЗМІ, вважали цей акт справедливим і правильним.
І так у всіх випадках, по всій країні. Тоді це і буде справжня декомунізація – спочатку – в серцях та мізках, а потім уже – на вулицях і площах.