Перед початком дискусії. Марина Гримич щось цікаве читає…
Провідні спікери вже затято дискутують – ще до початку
Автор проекту – Ірина Новоставська
Співачка Соломія – чарівний пісенний супровід, що рятував від запеклих суперечок : )
Маріанна Маліна
Олексій Баженов
Автор матеріалу відкриває нові грані реальності : )

Пошановувачі популярної науки добре знають, що в Україні з інтелектуальними дискусіями – тяжко. Дискутувати про політику набагато легше – там, здебільшого, слова ділом чи знанням не підкріплюються. Дискутувати про науку, творчість, філософію чи психологію – набагато тяжче, але й настільки ж цікавіше. Тут «голий експромт» не спрацює – натомість, завжди можна знайти серйозну тему для тривалих роздумів.

Одна з таких дискусій – це  проект знань "Інтелектуальні дискусії", автор якого – Ірина Новоставська.

Цікавим є вже навіть сам перелік головних спікерів дискусії:
Сергій Якимов, учасник унікального міжнародного космічного проекту MARS ONE, один із сотні ймовірних майбутніх поселенців «Червоної планети», відібраний з 200 000 осіб зі всього світу;

Марина Гримич, прозаїк, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директор видавництва «Дуліби», член Канадської спілки етнологів;

Радій Радутний, письменник-фантаст;

Світлана Ліпінська, психолог, психотерапевт;

Олег Педан, режисер-мультиплікатор;

Олексій Баженов, кандидат медичних наук, психіатр, капітан медичної служби, медичний підрозділ ДУК ПС «Госпітальєри».

Модератор дискусії – фантаст Маріанна Маліна.

У такому великому списку цікавих людей є й певні недоліки: дві години – занадто мало, щоб висловити свою думку, особливо якщо тема доволі широка. А ще ж і серед інших учасників дискусії, окрім спікерів, чимало бажаючих подискутувати.

Тема перших дискусій була надзвичайно широка: Реальність.

Туди, як відомо, можна всунути якщо не все, то дуже багато. Однак у три хвилини реальності засунути якусь важливу думку доволі тяжко. Особливо якщо думка – небуденна.

Наприклад,  Радій Радутний спробував коротко оглянути квантову теорію паралельних світів Хью Еверетта. Навіть найдосвідченіший із фізиків навряд би чи всунув пояснення тієї теорії у дві години – а було ж іще чимало інших спікерів. Уважні читачі «Молодіжного Перехрестя», сподіваюся, добре пам’ятають цю теорію – як і фізика Михайла Менського, котрий у книзі «Свідомість і квантова механіка» намагався пояснити з допомогою цієї теорії більшість подій, котрі ми називаємо містичними. Офіційна наука зазвичай такі події ігнорує – з тієї причини, що їх пояснити важко, а повторити «на біс», для повноти експерименту – то і взагалі неможливо. Однак деякі диваки-першопрохідці, а серед них – і Менський, таки намагаються це зробити.

Фахівців з квантової механіки в залі або не було, або вони нічим не виказали свою присутність : )

Тому переважно учасники дискусії дотримувалися матеріалістично-реалістичного погляду на реальність.

Олексій Баженов спробував пояснити, як впливають на сприйняття реальності особливі умови життя або пошкодження мозку. Якщо хто цікавиться темою – то книга Кріса Фріта «Мозок і душа» відкриє вам багато нового про те, як ваш мозок з хвиль різної частоти конструює те, що вам здається реальністю.

Марина Гримич, котра, як етнолог, доволі часто має справу з так званими містичними явищами. Тим не менш, здебільшого у містику не вірить, і забобони ігнорує. Щоправда, коли займається письменницькою творчістю, то сни і передчуття інколи натякають на те, що щось у тому є.

Найпростіше було Олегові Педану: він створює образи, а потім ті образи оживають. Потрібен тільки матеріал – і образ в голові. Жодної містики!

Отже, розмова йшла у цілком об’єктивно-прагматично-реалістич­ному руслі.

Аж допоки справа не дійшла до нашої конкретної реальності. Сприйняття якої може бути доволі тяжке, особливо якщо з цієї реальності випадають снаряди 120-го калібру, і знищують все живе на своєму шляху.

Олексій Баженов до цієї реальності найближчим. І йому доводиться час від часу переформатовувати сприйняття реальності тим, до кого та реальність повертається не найкращим боком. Зокрема, бійцям, котрі опинилися в ситуаціях, коли довелося спостерігати бій, і навіть смерть побратимів. Більшість бійців після цього потерпають від посттравматичного стресового розладу. Особливо якщо людина потрапила на поле бою немотивованою, вона не розуміє, що це за війна, і для чого. І якщо в такому стані людина потрапляє в бій – травматичний стресовий розлад фактично гарантований. Підвищена тривожність, дратівливість, погані сни, нав’язливі думки, котрі хочеться втопити в алкоголі, серйозні психосоматичні хвороби.

За словами Баженова, таким бійцям доводиться переписувати спогади по новому колу – з допомогою гіпнозу. Однак це – доволі копітка робота, вона вимагає тривалого часу, а фахівців, котрі займаються такими справами – мало. А проблема набуває масових масштабів, і що країна буде робити з такою кількістю потерпілих від ПТСР – тяжко уявити.

Довелося трошки втрутитися – і поцікавитися, чи часом пани психотерапевти не збираються трошки згадати про те, що в організму таки є можливості, котрі дозволяють вийти з таких станів швидше, і навіть самостійно. Більше того – навіть дозволяють по можливості не потрапляти в такі стани. Пан Баженов посилається на дослідження гуру гіпнозу Леона Шертока, і каже, що використовувати ці додаткові можливості можуть тільки 3 – 5 % людей.

Однак якщо ви підете на курси, де людей вчать ходити по розпеченому вугіллю, ви таки втрапите до цих трьох відсотків – якщо буде добрий тренер. Якщо ви опитаєте своїх знайомих, котрі потрапляли у надзвичайно критичні для життя ситуації, і при цьому вижили – виявиться, що у більшості таких людей у час нагальної потреби такі здібності активізуються автоматично.

А якщо ви спробуєте опитати своїх знайомих, котрі на п’яну голову потрапляли у ситуації, що для тверезої голови з життям не сумісні, – то відсоток людей, організм яких використовує додаткові можливості, у вашому оточенні зросте як мінімум до 50%...

Під час дискусії виникло питання: як впливає на людину «історичний розлад» сприйняття реальності, коли людина живе з однією інтерпретацією реальності, і, зокрема, минулого, а потім раптом виявляється, що це минуле було зовсім іншим.

Психіатр Баженов стверджує, що на дорослу сформовану людину зміна реальності не вплине – хіба за винятком ситуацій, коли людина потрапляє в дуже жорстокі умови. Китайські вчені цим свого часу зловживали, однак повторювати ці дослідження буде як мінімум не гуманно. Звісно, про пластичність мозку можна було б з паном психіатром посперечатися, однак то розмова не на дві, і навіть не на три години.

За той час можна було хіба тільки трошки розширити думку про те, чи можна сховати історію. Якщо взяти до уваги досліди Карла Густава Юнга, то можна з доволі значним відсотком припустити, що сховати історію не можливо взагалі. Як казав Тарас Шевченко, «Дуріть себе, чужих людей, Та не дуріть Бога».

Колективне підсвідоме все занотує і протранслює нащадкам, як тільки зможе. Це можуть бути навіть примарні образи з ранкових снів, котрі приходитимуть тільки найбільш сприйнятливим до цих образів представникам того чи іншого народу. Однак рано чи пізно ці образи зрезонують із ситуацією – і все приховане випливе на поверхню.

Зрештою, візьмімо для прикладу нашу ж загальнодержавну реальність. Скільки не ховали від нас правду про УПА, Холодний Яр, опришків, скільки не намагалися перевчити на інший лад – а таки в час нагальної потреби щось там зрезонувало. І правнуки славних прадідів великих відразу відчули всі ті історичні подробиці, котрі від них намагалася приховати радянська пропаганда…

В таких дискусіях не завжди можна встигнути вставити свої 5 копійок, однак завше можна набратися гарних приводів для роздумів.

Організатори обіцяють, що незабаром дискусії з’являться і на ТБ. Нарешті у політичних шоу з серії «хто з політиків смачніше плюне в опонента» з’являться серйозні конкуренти…

Підтримує це надзвичайно цікаве для українського інформаційного простору явище Radisson Blu Hotel. Наступна дискусія – 22 липня, і темою її буде уява. Тема широка, є де розбігтися, тож буде чимало цікавого – про що ми вам з радістю розповімо.