Від села до села, від міста до міста, відвідуючи богослужіння, ходив дивний старець. Маючи дар прозорливості, він ясно бачив гріхи кожної людини. Та цим даром він не тішився, а мучився і страждав. Бо щоразу, коли щиро і з душевним болем виявляв і викривав правду гріховного стану людини, щоб допомогти, коли тихо, спокійно і лагідно називав конкретну провину, щоби зупинити, відвернути, підтримати і врятувати, замість вдячності зазнавав грубощів, образ та принижень. І тоді він казав собі: «Ні! Не буду більше дивитися на людей і викривати їм їхні злі помисли і вчинки…»

Але даремно, бо переживання за чужу біду брало над ним верх. Його надихали і підтримували духом прості, бідні, хворі, безробітні, п’яниці, яких сьогодні так багато. Він зустрічав їх біля храмів і на вулицях. Багато з них дякували йому за кожне його слово, обіцяли змінитися і просили молитися за них.
Та найважчим випробуванням були його розмови зі священнослужителями. Мало хто з них вислуховував старця до кінця. Більшість переривали його розмову, відмахувалися руками, ображалися і грубо казали: «Іди собі геть і спасай себе самого!» А серце старця розривалося від болю, що вчителі духовного життя не переймалися своїм душевним станом. Їм вистачало, згідно зі статутом, сповнювати обряди… Та й стосунки між священнослужителями були далекими від зразкових, незважаючи на слова Спасителя, який сказав: «З того всі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати». До жаху вражало те, що про це духовні наставники навіть не хотіли слухати і говорити. А єпископи також мовчали, хоча мали б якнайчастіше про це священикам нагадувати. Бо між отцями панували фальшування, продажність, кар’єризм, поділ на «своїх», наближених, і «чужих», віддалених, і т. д. А, взагалі, як бачив своїми духовними очима старець, чи не більшість священнослужителів були в полоні грубого матеріалізму. Буква вбила дух, і земне скороминуче, нічого не варте, взяло верх над духовним, небесним і вічним. На перше місце вийшли питання фінансового наповнення парафіяльних і, особливо, єпархіальних кас. Духовні провідники змагали до багатства і комфорту.
Відвідував прозорливець духовні школи та єпископські курії (єпархіальні управління). І всюди він бачив багато всякої фальші. Там, неначе чесноти, панували лицемірство, дволикість, підлещення, продажність і підкупність…
Шкода, правда, що не запитав, а так хотілося, яке в цих вищих чинів розуміння вбогості, простоти, скромності, відкритості, чесності і т. д., до чого закликав своїх учнів Христос. Бо, зважаючи на дорогі і круті іномарки, які стояли перед будівлею курії, не важко здогадатися про такі ж круті палацики, квартири і дачі цих духовних провідників. І все це в той час, коли більшість людей у нас уже за межею бідності, а серед них – більшість безробітної молоді…
І все ж, найбільшим випробуванням для прозорливця були відвідини богослужіння у столичній катедрі. В оточенні багатьох служителів Предстоятель після Літургії вручав церковні нагороди жертводавцям. На першому місці, зрозуміло, був відомий меценат, який десятиріччя жертвує на храми, монастирі, духовні школи і різні релігійні заходи. Піднесено, велично й ейфорійно на його адресу і честь прозвучали слова подяки, побажання здоров’я, успіхів у бізнесі та запевнення про постійні і щирі молитви за нього самого Глави Церкви.
А перед очима старця постав справжній образ мецената – пихатий, зверхній і гордий, який обдурює своїх працівників: недоплачує, затримує зарплати, платить у конвертах, приховує від оподаткування свої доходи. А на людях показує себе великим патріотом…
Повільно пробрався старець до священнослужителів і крайньому з них усе тихо розповів. Той пішов до Глави і, судячи по часу, все переповів йому. Предстоятель, як виглядало і не для прозорливця, не взяв собі ніщо до уваги, а лише тихо наказав і кивнув головою (а старець це прочитав): «Гоніть його геть звідси!»
Через мить-другу до старця підійшов високий священик, взяв його під руку, силоміць провів до вхідних дверей і штовхнув зі словами: «Геть звідси, правдолюбцю, тобі тут не місце!»
Заледве втримався на ногах старенький нещасний борець за правду. Його душа ридала, очі заливали сльози.
«Господи! Я, з молитвою до Тебе і надією на Твою поміч, з усіх сил борюся зі злом у собі. Стараюся нікого не скривдити і не образити. Та навіть з непристойними думками борюся і з них сповідаюся. Але що я один можу вдіяти проти зла у ближніх? Тут потрібна сила св. Івана Хрестителя. Ти бачиш, Ісусе, на що звелася Твоя наука? Так, на систему якихось моральних повчань, обрядів, урочистих церемоній і величавих святкових служб, а до боротьби зі злом у собі хто сьогодні закликає? Хто виявляє і викриває ці прояви зла, щоб його побороти? Та про це перестають уже духовні вчителі говорити!!! Господи, благаю Тебе, забери дар прозорливості в мене, я не маю сили боротися, прости!»
Враз перед очима старця постав середнього віку Чоловік, який пильно дивився на нього. Сповнені сліз очі не могли добре роздивитися Незнайомця, але всією душею, всім серцем і всім своїм єством старець відчув, що такої Людини він ніколи не бачив. Праведник відчув, що Він – Божественне Добро і Любов.
У цю мить Незнайомець промовив: «Ну що, гонять тебе з храмів? І мене туди не впускають…»
«А хто Ти такий, і чому Тебе не впускають?» – запитав старець.
«Я – Той, про кого проповідують, багато пишуть і славлять. Та я просив і прошу лише про одне: покайтеся, поборіть у собі зло, змініться і переродіться…»
Тут старець зрозумів, хто перед ним стоїть і впав Йому до ніг.
«Але, Ісусе, Ти є у Святій Євхаристії?!»
«Так, Я там є! Але ті, що приймають Мене і не поборюють у собі зло, приймають не в оправдання і спасіння, а на осудження. Мене немає в забруднених гріхами серцях людських, і поза храмом, і в храмі, бо Я мешкаю тільки в чистому серці! А ти, і всі такі, як ти, є голосом святого Івана Хрестителя. Тому й не замовкай свідчити Божу Правду, викривати і скеровувати на спасенну дорогу грішних, моїх любих дітей, які щиро прагнуть спасіння. Мене гнали, і вас будуть гнати, але радість ваша і нагорода чекає вас у вічності!»
«Але, Господи», – хотів ще щось запитати старець, та побачив, що поряд немає нікого.
Може, це все йому здалося? Та ні! Він добре відчував біля себе Його присутність. І вже безстрашно й відважно пішов у світ свідчити Христову істину.