Український націоналізм був і залишається ідеологією, що проросла і розвивалася як національно-визвольний рух у сучасну епоху. Неможливо призначити одного засновника або головного ідеолога українського націоналізму. Та все ж, такі особи, напевно, будуть, за загальним впливом, одні з перших, котрі зробили істотний внесок у розвиток українського націоналізму: Тарас Шевченко, Юліан Бaчинський, Микола Miхновській, Дмитро Донцов, Петро Полтава, Осип Дяків-Горновий та інші. Цей спектр, що складається лише зі шести імен (п'ятдесят могли були перераховані) настільки широкий, що включає в себе таке розмаїття, як ім’я Юліана Бачинського, по суті марксиста, протекціоніста українського селянства та робітничого класу, та Дмитра Донцов, спочатку соціаліста, а пізніше – прихильника інтегрального націоналізму.

Фашизм (Fascismo), по суті, це італійський термін латинського походження, що означає «в'язка прутиків або сіна» (з’єднання багатьох), який служив назвою для руху, що був організований Беніто Муссоліні та іншими в Італії в 1919 році. Це загальне визначення належить до системи державного управління, позначене централізованою диктатурою, яка включає в себе строге соціально-економічне управління і ворожий шовінізм.
Організація українських націоналістів (ОУН) була створена в 1929 р. як структура, що об'єднувала українські націоналістичні рухи, які намагалися реалізувати національно-визвольну боротьбу українського народу. В основі її завдань була визвольна боротьба, що окреслена яскраво у Декалогу, з якого перший пункт звучить: «Здобудеш українську державу або згинеш в боротьбі за неї». Її ідеологічна документація, котра, як правило, передавалася на конференціях і зборах на додаток до визвольної боротьби, часто включала і бачення незалежної української держави, що включало безліч соціальних програм, а також певний рівень протекціонізму в його економічному плануванні. Однак, державна система, позначена централізованою диктатурою і ворожим українським шовінізмом, ніколи не були запропоновані.
Та, незважаючи на це, визнаючи популярність і ефективність ОУН, протягом багатьох років, довго після того, коли збройна боротьба між Українською Повстанською Армією (УПА) і совєтами завершилася на початку 1950-х, совєти витратили багато часу і зусиль на продовження боротьби, яка включала вбивства лідерів ОУН на чужині та пропаганду, котра принижувала ОУН, приписуючи їй ідеології й акти, які не мали нічого спільного з ОУН.
Сьогодні росіяни продовжують пропагандистську частину операцій і, навіть, значно більше, однак, замітаючи сліди, бо історія ОУН залишила спадщину, яка надихає сьогоднішнє покоління українців. Опори для обох – Помаранчевої революції і Революції гідності – прийшли з героїзму ОУН та її збройного формування – УПА. Сьогодні майже всі патріотично налаштовані українці світу вітають один одного словами: «Слава Україні», що традиційно використовувалися членами ОУН.
«Карл Бек Папери в російських і східноєвропейських дослідженнях» при Університеті Піттсбурга нещодавно опублікували нову статтю вже горезвісного критика ОУН і незрілого вченого Гжегожа Россолінські-Лібе під заголовком: «Фашистське ядро українського геноцидного націоналізму». Стаття претендує на наукову роботу, але рясніє просто переспівами минулих спотворень автора, які підкріплюються нічим іншим, ніж його власним писанням та працями його друзів і наставників, із вкрапленням тільки дуже небагатьох авторитетів, які фактично нічого не додають до тез автора. Спотворень занадто багато, щоб перерахувати. Що, власне, вражає, однак, є те, що спотворення настільки кричущі, що це дивує, незважаючи на те, що виходять від пана Россолінськi-Лібе, котрий давно вже страждає від популярності як недбалий вчений і авантюрист.
Як приклад, автор пише: «Фашистське вітання «Слава Україні» було запроваджене на початку 1920-х років Легією українських фашистів, яка пізніше злилася з ОУН». Заява сама по собі змушує піднімати брови, оскільки термін «фашистський» з'явився тільки в 1919 році і, звичайно, не міг набути світової популярності або великого поширення вже в 1925 році, коли була утворена Українська Легія. Цей червоний прапорець привів мене до виносу джерел, наданих паном Руссолінські-Лібе. Цим джерелом було: «Липовецький, «Організація українських націоналістів», 14». Я зв’язався з мені знайомим істориком Святом Липовецьким електронною поштою. Він був заскочений назвою «Легія Українських фашистів», якої він ніколи не чув і, очевидно, не писав. Врешті, з Липовецьким ми встановили, що  посилання Россолінського-Лібе – це до книжки-альбому Липовецького під заголовком «ОУН. Бандерівці. Фрагменти діяльності і боротьби», де на 14 сторінці Липовецький пише про формування ОУН з таких частин, як Українська Військова Організація (УВО), Група Української Національної Молоді (ГУНМ) і Легія Українських Націоналістів, організаційним вітанням якої було «Слава Україні», що пізніше стало офіційним привітом ОУН. До речі, ця інформація подається Липовецьким у його книжці також англійською, тобто, «League of Ukrainian Nationalists», що Россолінські-Лібе аж ніяк не міг помилково прочитати чи перекласти.
Тобто, висновок який? Недбалість незрілого вченого або навмисне введення в оману дуже подібного до колишньої совєтської, а сьогодні – російської пропаганди? Швидше за все, останнє, особливо, коли введення в оману щільно підходить під тезу автора. Що мотивує вченого, хоча початківця, навмисно спотворювати факти і робити це таким примітивним способом? Можна спекулювати – ненависть, гроші, служба, ще щось.