Трагічною сторінкою увійшла в літопис історії кримськотатарського народу його масова депортація, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР.

Як свідчать історичні документи, 18 травня 1944 року в Середню Азію з півострова був відправлений перший ешелон кримських татар. У цілому, за офіційними даними, за два з половиною дня було виселено 183155 осіб, переважно, в Узбекистан; невеликі групи татар були виселені в Казахстан, Таджикистан та Росію.
На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише в 1974 році, а фактично – в 1989-у, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар і визнала її незаконною і злочинною.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, які повертаються на її територію з місць депортації.
До окупації Російською Федерацією АР Крим у лютому-березні 2014 року Україна фактично за рахунок власних ресурсів здійснювала масштабну роботу, спрямовану на вирішення соціально-економічних проблем кримських татар та осіб інших національностей, які повертались на постійне проживання до Криму.
Теперішня ситуація в Криму, що виникла в результаті збройної агресії Росії проти України та, як наслідок, окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, дедалі чіткіше нагадує про трагічні події 70-річної давнини, коли Москва вирішила повернутися до доктрини російської імперії – «Крим без кримських татар».
Багатонаціональне населення Криму (українці, кримські татари, кримчаки, караїми, греки, німці, болгари та інші національності) прагнуть жити в мирі та злагоді, без загрози повторення етнічних чисток, що можуть бути спровоковані віроломною політикою Кремля. Але, за умов окупації Криму РФ, так звана влада півострову навіть не намагається дотримуватись соціальних, економічних і культурних прав національних меншин Криму, насамперед, корінного кримськотатарського народу.
За рік окупації Криму близько 20 тисяч громадян залишили межі півострова. Майже половина з них – кримські татари. Ті ж, хто залишилися, стають жертвами репресивних та насильницьких дій з боку окупаційної російської влади. Людей переслідують та кидають до в’язниці, забороняють в’їзд до Криму, закривають кримськотатарські школи, газети, телеканали тощо.
Україна в усіх міжнародних організаціях та інституціях, включаючи Раду Безпеки ООН, Постійний форум ООН з питань корінних народів, Раду з прав людини, Раду Європи, а також на двосторонньому рівні інформує про становище кримських татар, які потерпають від репресій та російської ідеології ненависті, про грубе та зухвале порушення окупаційною владою прав людини та інших загальновизнаних норм міжнародного права. Крім того, в ООН було порушено питання про скерування до Криму постійної міжнародної місії, яка б здійснювала моніторинг ситуації у сфері прав людини. Присутність такої незаангажованої міжнародної місії в Криму стала б стримуючим фактором для репресивних дій російської окупаційної влади, а також слугувала б достовірним джерелом інформації для міжнародної спільноти, стимулюючи її на прийняття відповідних рішень.
До окупації Криму в річницю депортації в Сімферополі щорічно проводився Всекримський жалобний мітинг в пам’ять про жертв геноциду кримськотатарського народу 1944 року, в якому, звичайно, брали участь десятки тисяч людей. Цього ж року міська адміністрація Сімферополя заборонила кримським татарам вшанувати пам’ять своїх побратимів, тим самим схваливши та підтримавши сталінську депортацію кримськотатарського населення 1944 року.
Але поза межами окупованого Криму жодна сила не зможе зруйнувати дух єдності та солідарності з кримськими татарами, які є частиною українського народу.
Тому давайте відзначимо патріотизм та незламну силу духу кримськотатарського народу, а також підтримаємо законне право вільно жити і творити на своїй рідній землі!