ГРУ ГШ МО РФ стверджує, що затримані на території України
російські спецназівці не є військовослужбовцями, а працювали
самописцями на борту космічної станції Прогрес, і потрапили
в Україну в результаті її аварії.

Минулі вихідні для українського війська запам’яталися серйозним «уловом» – біля міста Щастя на примарну надію українського відступу упіймалися двоє бійців ГРУ ГШ МО РФ. Щоправда, щастя було не без біди – прямо перед затриманням «бійці за русскій мір» вбили українського військового Вадима Пугачова.

Загалом це далеко не перший випадок, коли в полон українського війська потрапляють російські військові. Однак всі попередні рази за полоненими приходили «люди згори», після чого ті полонені дивним чином розчинялися у повітрі в невідомому напрямку. В кращому випадку від них лишалися хіба паспорти, котрими керівництво української держави сором’язливо розмахувало перед носом міжнародної спільноти.

І ніби всі й знали, що російські військові в Україні є, ніби й всі розуміли, що у полон ті військові час від часу таки потрапляли… Але от відсутність наявності тих військових, котру з вражаючою наполегливістю демонструвало українське керівництво, змушувала міжнародну спільноту робити вигляд, що українське керівництво трохи несповна розуму – і припускати, що ті паспорти саме те керівництво і наштампувало.
І навіть перспектива виглядати перед міжнародною спільнотою цілковитими ідіотами не могла примусити українське керівництво лишити собі хоч пару російських полонених «для дослідів» і операцій з міжнародною громадською думкою.

Мабуть так само було би і цього разу – і сержант 3-ї гвардійської бригади спецпризначення ГРУ ГШ МО РФ, російський громадянин Александров Олександр Анатолійович та капітан Єрофеєв Євген Володимирович мали б всі шанси розчинитися в повітрі та повернутися на свою історичну батьківщину.
Але щастя повернулося до них тиловою стороною. У розвідників урвався терпець, і про «улов» дізналося не тільки впливове начальство, а й волонтери, журналісти і найбільш непримиренні депутати.

Першим повідомив цю новину 16 травня ввечері, з посиланням на власні джерела, військовий журналіст, волонтер проекту «InformNapalm» Роман Бурко. Він закликав військових чиновників надати цьому фактові широкого розголосу, скликати прес-конференцію і залучити міжнародних представників, які зафіксують цей факт.
Однак чиновники щось не дуже поспішали «надавати розголосу».
Через 4 години взявся за «широкий розголос» у своєму ФБ відомий волонтер Юрій Касьянов.

«Не встигли охолонути сліди бійців 80-ї бригади, раптово виведених зі Щастя «на навчання», як противник вирішив перевірити нашу оборону. Зав’язався бій, загинув молодший сержант 92-ї окремої механізованої бригади, є поранені. Двоє нападників – військовослужбовці російської диверсійно-розвідувальної групи потрапили у полон. Такий перший кривавий підсумок черговий високопоставленої дурості.
Під Артемівському зазнала втрат 30-а бригада – двоє вбитих, п’ятеро поранених. «Сепари» практично безкарно обстрілюють наші позиції з танків, криють артилерією, тренуються по нас пускати ПТУРСи. Стріляють, стріляють, стріляють... А ми стоїмо за мир.
Але це нічого... У понеділок запустять по тб черговий «корупційний скандал», призначать винного, заспокоять громадськість. Війни немає».

Може би державні «спікери з питань АТО» і оминули увагою цю тему, однак під час стандартної обідньої прес-конференції 17 травня їх таки розпитали – а чи нема часом там яких полонених? І диво сталося: офіційний речник підтвердив слова волонтерів. І навіть щодо втрат офіційні дані і дані волонтерів збігалися – що бувало не так вже й часто.
Близько 14:50 17 травня лікар диспансерного відділення «Айдару» Григорій Максимець на своїй сторінці у ФБ також підтвердив інформацію про двох поранених російських військових і розмістив їх фото.

«Їх ввело в оману командування, яке повідомило, що батальон «Айдар» виведений зі Щастя, покинув ТЕС, і вони хотіли подивитися – чи це так. Після того, коли поранені російські диверсанти потрапили в полон, вони дуже турбувалися за свої органи, тому що вважали, що українські військові вирізають їх для продажу. За словами самих же спецпризначенців РФ, про це їх постійно попереджають командири. Один з офіцерів-окупантів навіть вимагав оперувати йому плече без наркозу – стеріг свої нирки – і ми пішли назустріч побажанням терористичного трудівника. Другому російському диверсанту – Александрову з Самари-містечка – наклали на перебиту стегнову кістку апарат зовнішньої фіксації», – написав Максимець.

Ще за кілька годин майже 9-хвилинний допит Александрова розмістив на YouTube «айдарівець» Леонід Маслов.
Може українське керівництво й хотіло би відступити, не нервувати східного сусіда і дозволити полоненим розчинитися в повітрі, але – вже не було куди. Відео допиту пішло по мережах, як брехня по селу, його почали перепощувати депутати і журналісти – відступати вже не було куди. Позаду – Щастя.
Начальник Генштабу України Віктор Муженко навіть розповів, що під час евакуації росіян з поля бою їх ледь не пристрелили їхні ж колеги – котрі свідомо стріляли як по українцям, так і по своїм. Для українського керівництва вже самі такі розповіді, котрі явно можуть розізлити східного сусіда – вже небачений подвиг…

В новинах випливла ще одна цікава деталь – як з’ясував журналіст Артем Шевченко, ми ж їх, цих ГРУ-шників і вивчили на свою голову…
«У 1982 році чинний командир 24-го штурмового Батальйону «АЙДАР» ЗСУ Євген Пташник поступив на навчання до Київського вищого загальнокомандного училища ім. Фрунзе разом з чинним командиром 3-ї бригади спецназу ГРУ ГШ (Тольятті) Сергієм Щепіним. У 1986 році молоді офіцери закінчили цей престижний київський військовий вуз, нині вже закритий. І ось в 2015 році підлеглі Щепіна капітан Єрофеєв і сержант Алєксандров незаконно вторглися на територію суверенної держави і вели терористичну війну проти підлеглих Пташника на тій же ділянці фронту в секторі А на Луганщині, в районі міста Щастя. Убили бійця 92-ї чугуївської механізованої бригади Пугачова, самі були поранені і потрапили в полон. Тепер скандал на весь світ», – пише Шевченко.

Скандал і справді вийшов гучний.
До полонених протягом найближчих кількох днів поприїжджали представники ОБСЄ, Amnesty International та ЄС.
Цікаво, чому цих, вибачте, панів із пожиттєвим когнітивним дисонансом не було і нема біля підвалів терористів у Донецьку і Луганську? Що їм заважає перевірити, як терористи, котрих вони вважають гідною стороною для міждержавних переговорів, потенційним керівництвом молодої держави, утримують українських полонених? Врешті-решт, може би хто з цих «голубців миру» нарешті би зібрався і знайшов таки підполковника Олега Кузьміних? Якщо вже їм так хочеться «плюсів у карму» – то най би вже попрацювали, ні?

Будемо сподіватися, всі ці питання совість рано чи пізно панам «миротворцям» поставить.
Ну а нас наразі цікавить ще один доволі небуденний бік справи – реакція російського керівництва.
Найбільш стисло охарактеризував цю реакцію мережевий фольклор.
Голос народу запропонував Нікіті Міхалкову кинути виклик Стівену Спілбергу, і за мотивами фільму «Врятувати рядового Раяна» поставити блокбастер «Наплювати на капітана Єрофеєва».

У неділю в Міноборони Росії заявляли, що не мають даних про цю ситуацію. Тим часом на сторінках полонених військових ВКонтактє почали з’являтися фото з надписами «Я вдома» і датою – 17.05.2015.
Потім керівництво луганських терористів заявило, що Єрофеєв і Алєксандров – то їхні місцеві міліціонери. І навіть фото посвідчень в мережу виклало. Це повідомлення передрукував головний пропагандистський ресурс Росії «РІА «Новости» – а там на цю делікатну тему з’являються тільки новини, котрі схвалює вище російське керівництво…
18 травня зранку у Держдумі заявили, що «не вірять», що українські бійці взяли в полон російських військових. Так, ніби це питання віри.

А вже ввечері 18 травня у Міноборони РФ раптом знайшлися слова – і речник міністерства заявив, що Алєксандров і Єрофеєв «на момент свого затримання 17 травня ц.р. не були чинними військовослужбовцями Збройних Сил РФ». Більше того – речник згаданого міністерства навіть попросив звільнити полонених.
19 травня активізувалося ОБСЄ – і раптом запропонувало провести обмін полоненими «всіх на всіх».
Цікаво, що заважало представникам цієї шанованої у світі установи висловити цю ідею раніше?..
Але от біда: російських військ в Україні немає – он у ОБСЄ спитайте. А ці двоє, котрі взагалі незрозуміло хто, вчинили у присутності свідків злочин – вбили українського військового.
Більше того – на відміну від ОБСЄ, котре бачить тільки те, як терористи «відводять зброю», ці хлопці добре знають, що терористи зброю не відводять, а підводять, і знають, звідки ту зброю підводять, і хто тією зброєю керує. І навіть знають, скільки за такі речі в Росії платять.
Ще більше – вони знають і те, що у випадку повернення на Батьківщину живими їх навряд чи лишать, і вже ні ОБСЄ, ні Amnesty International, ні ЄС за них заступатися не будуть.
Таких цінних свідків «міняти на всіх» явно неекономно. Та й, крім того, список тих «всіх» наразі явно дуже і дуже нечіткий…

Є ще один цікавий бік справи. Ці двоє, на яких так гарно плюнула їхня держава, дуже і дуже красномовно показали, що буде із Широкіним, якщо його «демілітаризують». І що буде зі Щастям, якщо Генштаб таки вирішить «відвести від нього війська, щоб не дратувати росіян»… Бо дратувати українських громадян Генштаб наразі не боїться. А дратувати, до слова, є чим – тільки 19 травня біля Катеринівки в бою загинуло четверо українських військових, йшли бої біля Широкіного, Донецька, Ясинуватої.
Зупинятися, схоже, росіяни не збираються. Полону не бояться.
Відтак все українське суспільство тепер має стежити за тим, що буде робити з цінними полоненими українська влада. Вони наразі наш єдиний шанс приперти доказами до стіни… ні, не Росію. Ті будуть в очі плювати і казати, що дощ іде.
А от для чутливого до громадської думки керівництва європейських країн скандал з російськими полоненими – це серйозний аргумент.
Ну і, звісно, для російських спецназівців і для їхніх рідних такі історії – теж непоганий аргумент, аби знали, що їх очікує у випадку провалу.

Тож тепер для української громади головне – слідкувати за діями керівництва держави, щоб такі цінні аргументи раптом не розчинилися в повітрі.
Офіційно, звісно, таку можливість українська влада заперечує.
Глава Служби безпеки України Валентин Наливайченко вже заявив, що затримані будуть притягнуті до кримінальної відповідальності, і натякнув країні, що мова про обмін не йде. За його словами, обидвоє затриманих військовослужбовців – громадяни РФ, вони мали при собі зброю і входили до складу терористичної групи з 14 осіб.
Але заяви і натяки – це в таких випадках дуже і дуже непевна річ. Тож – слідкуємо за руками…