Приходу травня в Україні завжди чекали з радісним нетерпінням.
По-перше, як правило, тепліло.
По-друге, українців чекали свята – державні і недержавні, які разом з вихідними дарували ледь не півмісяця відпочинкових днів.
Травневі свята відзначаються і цього року. Як завжди.
Уточню – майже як завжди. Чому майже?
Зміни відчутні, настрої людей змінюються, з’являються нові ініціативи, згасають колишні святкові рефлекси, відбувається зниження святкового тонусу певних днів, а деякі інші дні того самого святкового тонусу у масовій свідомості ще не набрали.
Почнемо з першого травня. Десятиріччями цей день в Україні радянській писали з великої літери – Перше травня – і був цей день Днем міжнародної солідарності трудящих, святом політизованим.
Ритуал цього дня був відпрацьований десятиріччями. Зранку демонстрація колон святково одягнених трудящих – цілими колективами, разом з дітьми і онуками – мимо трибун, на яких стояло велике і мале начальство, потім, пройшовши трибуну, стрункі колони перетворювалися у хаотичний натовп, і учасники, трохи погулявши, поспілкувавшись, розходилися по домівках.
Чоловіки, при цьому, могли невеликою компанією в експрес-режимі хильнути по сто грамів, а потім, все-таки, йшли додому.
Там, як правило, уже все грілося, смажилося, стіл накривався, страви подавалися, з холодильника виймалася остуджена пляшка горілки – і святковий обід у чудовому настрої починався.
В Україні незалежній Першотравень поступово втрачав свою ритуальність і з кожним роком ставав дедалі менш масовим і демонстраційним, поки вже зовсім не скасували всі святкові проходження і стояння начальства на трибунах.
Та й називають його часто уже Святом Весни і Праці.
Його політична складова практично зійшла нанівець. Лише ліві партії з останніх сил намагаються ще підтримати і реанімувати хоч якусь подобу колишнього радянського Першотравня, але це їм вдається щораз гірше.
Цього року це взагалі закінчилося фарсом. Глава Компартії України Петро Симоненко мало того, що прийшов на не чисельний мітинг старших людей у якомусь светрі (чого начальство раніше не могло собі дозволити – тільки костюм, краватка, офіціоз), але й був якимось хлопчиною облитий кефіром і швидко, навпростець, косогорами, відведений охороною до свого лімузина.
Усі інші трудящі сприйняли цей день як додатковий вихідний і пороз’їжджалися по дачах, селах, на шашлики чи юшку, або ж сиділи по домівках.
Традиційний обід цього дня в усіх, як правило, був: сто грамів пилося, але зовсім не за міжнародну солідарність.
Дикий капіталізм, який накрив Україну, добряче таки прочистив мізки українцям, і вони давно уже зрозуміли, що жодної солідарності немає, кожен сам за себе, і всі заклики єднатися, солідаризуватися, боротися є лише маніпулятивними технологіями, за допомогою яких корисливі політикани прагнуть перетворити людей у своїх маріонеток.
Другим святом травня був десятиріччями День Перемоги.
Навіть за часів Незалежності цей день доволі довго відзначався Україною разом з Росією та іншими пострадянськими державами
Залишився він і цього року. Але через війну зв’язок з Росією різко перервався. Український президент до Москви на урочистий парад з нагоди 70-річчя закінчення війни не їде, та його й не запрошували.
Зате Петро Порошенко візьме участь у польських урочистостях з нагоди 70-ї річниці закінчення Другої світової війни, які відбудуться в Гданську.
Окрім П. Порошенка, участь у заходах у Гданську візьмуть президенти Болгарії, Хорватії, Кіпру, Чехії, Естонії, Литви та Румунії, голови парламентів Іспанії та Латвії, прем’єр Словаччини, колишній президент Німеччини Горст Келер, заступник голови парламенту Угорщини та міністр оборони Франції, генеральний секретар ООН та голова Європейської ради, історики, представники європейської громадськості.
Українським ветеранам пообіцяли це свято зберегти і відзначити. Але одночасно керівництво країни вийшло з ініціативою відзначити разом з Європою 8 травня як День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни.
Це робиться в нашій країні вперше. Українці зовсім не сприймають 8 травня як якийсь особливий день, бо їхні багаторічні рефлекси твердо налаштовані саме на 9 травня, на День Перемоги.
Однак, бачиться тренд, який накреслився в Україні цього року і буде, напевно, надалі владою стимулюватися – вважати 9 травня радянським святом і не святкувати його разом з Росією, а привчити українців відзначати 8 травня і відзначати його разом з Європою.
Різниця в термінології визначає і відмінність у сутності: 9 травня позиціонується Росією як радість і Перемога, а 8 травня позиціонується Європою як пам’ять і жалоба.
9 травня святкують, причому, урочисто, голосно, парадно, а 8 травня – відзначають зі схиленими головами.
Хоча українським ветеранам нововведень вже не прищепити. До кінця життя вони будуть вважати, що брали участь не у Другій світовій, а у Великій Вітчизняній війні й особистим святом вважатимуть для себе не 8-е, а саме 9 травня.
Те, що 9 травня – це день перемоги радянського сталінського тоталітаризму над німецьким гітлерівським фашизмом – від якої Україна не стала ні вільною, ні демократичною, їм ніхто і ніколи довести не зможе.
Такі закони психології. Такою є людська психіка – те, що вкарбувалося з юності, закарбувалося на все життя.
У травні 2015 року українці, загалом, мають 13 днів вихідних та святкових – дуже багато як для країни, що воює і потерпає від жорстокої економічної кризи.
Але українці цим не заморочуються і комплексу провини не мають. Вони давно переконалися – працюй-не працюй, жити стає дедалі гірше.
Тож краще відпочити або попорпатися на городі.
Між тим, перших 9 днів травня нинішнього року багаті і на інші дати, більшість яких пройшло і пройде повз увагу збайдужілих пересічних громадян України.
У ці дні відзначаються Всесвітній день свободи преси та День Сонця, День Великомученика Юрія (Георгія) Побідоносця, Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародний день боротьби за права інвалідів, День радіо, не кажучи вже про День акушерки та кондитера.
Дні міста відзначають Львів та Івано-Франківськ.
Виповнюється також 120 років від дня народження Теодосія Осьмачки (1895-1962), письменника, поета та прозаїка та 105 років із дня смерті Бориса Грінченка (1863-1910), фольклориста, мовознавця, автора знаменитого словника, громадського та освітнього діяча.
Є що відзначати і святкувати впродовж перших 9 днів травня. І кожен розумний, свідомий, освічений, не замучений бідністю та побутом українець, знає, пам’ятає та по-своєму відзначає загальновідомі та особисті дати цього відрізка травня.
Наприклад, я 4 травня відзначив ще й 92-у річницю з Дня народження моєї покійної матері.
Відзначаймо, святкуймо, не журіться – життя йде, історія триває, Україна має відродитися!