Запрошення на концертну програму, присвячену 115-річчю з дня народження І. С. Козловського. Київ, Міський будинок учителя, 15 квітня 2015 р.
	Учасники концерту Мар’янівської дитячої музичної  школи ім. І. С. Козловського. Київ, Міський будинок вчителя, 15 квітня 2015 р. «Щасливий, що мої юні земляки люблять пісню не менше, ніж я» ( І. С. Козловський)
	Дитячий зразковий духовий  оркестр.  Художній керівник-Юрій  Лопатюк
	Вокальний ансамбль "Київські соловейки" Київської дитячої музичної школи №29 Художній керівник - Марія Мороз. Концертмейстер - Вадим Колосок
	Президент  клубу «Співуча родина» з 1994 р.  Галина   Лактіонова, соліст  Віктор Михайлович  Болтрик -ветеран  клубу (справа), Вадим  Колосок-ведучий   концертної  програми та концертмейстер
	Президент клубу Галина Лактіонова та співведучий  концерту Дмитро Суботенко
	Вадим Колосок та учасниці Вокального дівочого ансамблю "АНГЕЛЬОРУС"Київської дитячої музичної школи №23, художній керівник - Тетяна Стефанишин
	Наймолодша  учасниця концерту  Оля Лобойко – донька Оксани Лобойко (Григоренко)  - випускниці Мар"янівської ДМШ ім.І.С.Козловського , нині вокалістки   Національної Заслуженої  Академічної Капелі України  “ДУМКА” ******************
	Запрошення на зустріч у клубі «Співуча родина» «Жива душа поетова святая». Київ, Міський будинок учителя, 13 березня 2015 р.
	До підготовки Шевченківської програми ввійшли відвідини Шевченківського краю Активісти та лідери «Співучої родини» під час екскурсії на малу Батьківщину Кобзаря. Березень, 2015 р.
	Дует «Сестри Турчак»
	Концерт відкрили почесні гості – вокальний гурт «Хутір» історично- мистецького центру «Стара школа» села Тарасівка піснею, яку любив Тарас Шевченко, – «Ой, не шуми, луже, зелений байраче»
	Пісні на слова Т. Шевченка звучали також у виконанні квартету у складі Людмили та Галини Турчак, Сергія Мороза (зліва) та Ігоря Якубовського
	Тріо Людмила Турчак, Галина Турчак та Володимир Самайда виконують «Бандуристе, орле сизий...» Слова Т. Шевченка
	Тріо виконує народну грецьку пісню «Бузулуки». Із циклу «Пісні народів світу»
	Низку пісень на слова Т. Г. Шевченка виконує дует «Сестри Турчак» – Людмила і Галина Турчак та дует "Простір музики"–  Ігор Я кубовський і Сергій Мороз.
	Одна з наймолодших учасниць концерту – шестирічна Ярослава Івченко з ансамблю народної хореографії «Фламінго»

Українці вдома та в закордонні, починаючи з листопада минулого року, тобто, Євромайдану, і по сьогодні дивують увесь світ. Ніхто не сподівався такої активності та самоорганізації людей. На захист країни масово стали добровольці, волонтери. Це – найпопулярніші сьогодні слова. А ще – громадські активісти. Тисячі об’єднуються в громадські організації. Виконують роботу державних чиновників, контролюють їх, вимагають справедливості. Волонтери, добровольці, громадські активісти – це люди з вогником, ні – вогнем у душі.

Але я зараз не про сьогоднішній волонтерський рух, викликаний загрозою країні та необхідністю встановити, врешті-решт, справедливий лад у країні. А про тих, хто понад два десятиріччя були й є ось такими волонтерами. Віддають свої знання, талант, час, креатив, зусилля іншим людям. Безкоштовно, без вагань. Просто даруючи. Заради вогника радості в інших очах. Але запалити цей вогник в очах багатьох людей одночасно можна лиш від дуже сильної свічі. Від тих, у кого, повторююсь, вогонь у душі.

Таких людей ось уже майже 20 років поспіль зустрічаю в моєму улюбленому київському клубі – теж волонтерському – «Співуча родина», що діє при міському Будинку вчителя. Це ті, хто ним опікується (організовує) і ті, хто, вийшовши на сцену, дарує іншим свою пісню, слово, душу. Не так часто відвідую клуб, але «в курсі» того, що там відбувається протягом року. Знаючи про мою ностальгію, присилають, теж даруючи, мистецьки оформлені запрошення, фоторепортажі зустрічей, діляться враженнями.

Ось, бодай, дві останні зустрічі.
Квітнева була присвячена 115-річчю з дня народження видатного українського співака Івана Семеновича Козловського (1900-1993). Вже багато років клуб підтримує творчі зв’язки з музичною школою, створеною всесвітньовідомим співаком ще в радянські часи і музеєм-садибою його імені в рідному селі Мар’янівка, Київської обл. Майже щорічно київський клуб та Мар’янівська дитяча музична школа ім. І. С. Козловського (директор Марія Луценко) здійснюють взаємні відвідини.

І ось у квітні 2015-го на київській сцені «Співучої родини» зустрілися шанувальники Великого українця і ті у залі, хто, можливо, відкриває його творчість для себе вперше. Адже підростає нове покоління.

Не перестаю дивуватися, скільки енергії, зусиль і часу потрібно було потратити відповідальному секретареві клубу, організаторові програм Любові Василівні Лавриненко, щоб організувати концерт на рівні великого центру культури. Волонтерськи, безкоштовно. Лише віддаючи.
А ще майте на увазі, що під її опікою два інші клуби – «Шанувальники романсу» та «Киянин».
Варто глянути на програму-запрошення: зразковий духовий оркестр, вокальні ансамблі «Росинка», «Веселка», «Мальви», майже десять солістів лише дитячої музичної школи села Мар’янівка, в якій навчаються діти земляків великого Маестро. А ще – кілька дитячих колективів Києва. Масовість на рівні дитячої музичної Асамблеї.

Це не репортаж про вечір. Але не можна не згадати неймовірний факт: серед солістів виступив і Віктор Михайлович Болтрик – один із найшанованіших членів клубів. Вікторові Михайловичу вже 91 рік. І він завжди з піснею, і завжди з посмішкою, і бере участь у всіх засіданнях клубів. Продовжує палати вогонь його молодої душі і запалювати інших. На завершення вечора саме він розпочав арію Андрія із опери «Запоржець за Дунаєм», а далі спів продовжив (у записі) Іван Козловський. Зал аплодував йому стоячи.

Ведучі - Вадим Колосок, головний режисер Першого каналу Національної  радіокомпанії України та Дмитро Суботенко – український композитор і виконавець,  викладач Гімназії НПУ імені М.П.Драгоманова.

  До слова, Вадим Колосок   один із  перших  шанувальників 20 -річної «  Співучої родини». Здається  для нього клуб це  ще одна міні- родина   на основі  творчої, світоглядної та просто дружньої ідентичності. Це  через нього  здійснюється інформаційне  забезпечення   клубу на укаїнському радіо . Він  один із найчастіших  модераторів клубних  зустрічей  та  досвідчених концертмейстерів. Акомпонує  на сцені  та   під час  обміну враженнями   опісля  зустрічей. Важко уявити нащі зустрічі без його  милої, дружньої посмішки, постійної готовності стати у пригоді  в будь-яку годину ,в будь-якій потребі у цій спільній  творчій  спільноті, ім’я якої « Співуча родина». Во істину: «Свій до свого  по своє»  

  ...Клуб сказав мар’янівцям «до побачення». Зустрінуться знову 16 травня цього року: керівник дитячого зразкового духового оркестру Мар’янівської музичної школи Юрій Лопатюк буде відзначати 25 років діяльності на чолі цього колективу.

Спадає на думку вислів І. С. Козловського: «Мистецтво буде загальною потребою не тільки як насолода прекрасним, але як потреба творчості, як необхідність особистої участі в творенні прекрасного».

З урочистого й одночасно дуже зворушливого концерту пам’яті Івана Козловського гості клубної зустрічі взяли зі собою частку душевного тепла організаторів та учасників дійства – дітей та юнацтва.

 «Жива душа, поетова святая»

Або ж березнева клубна зустріч. Вона була присвячена нашому Великому Тарасові Шевченку. А готували її улюблений усіма дует співучої родини «Сестри Галина та Людмила Турчак». Сотні пісень (романси, народні, сучасних композиторів та пісні народів світу) виконано ними з періоду народження клубу (вони є його віце-президентами) на його сцені, на сценах України та в містах майже десяти країн Європи. Сестри Турчак – дипломанти та лауреати десятка Всеукраїнських конкурсів та фестивалів («Співуча родина», «Таланти твої, Україно», «Всі ми діти твої, Україно», «Прем’єра пісні», «Пісня року» та інші). А головне – взяли участь у 150 (!) благодійних концертах. Двічі виступали в Сінгапурі, де виконували пісні на десяти мовах світу. Скрізь їх сприймають як українок – не лише за іміджем, але й суттю. Бо співають вони завжди щиро, душевно, над усе люблячи пісню та людей, яким її дарують. З відповідальністю, притаманною цим чарівним, милим співачкам, готували спеціальну Шевченківську програму протягом дуже довгого часу разом із ще одним артистом – волонтером Володимиром Самайдою. Більше того, навіть серед активістів клубу здійснили спеціальну поїздку у Шевченківський край, на Черкащину, щоб дух Кобзаря відчути…

Ось що написала Людмила Турчак про вибір саме Шевченківської тематики для літературно-музичної композиції у «Співучій родині».

«Коли ми почали готувати цю програму, нас запитали – чому саме пісні на слова Т. Г. Шевченка? Може, тому, що творчість цього поета завжди сучасна і сьогодні має відгук у серцях багатьох людей і в наших серцях також. Слова Кобзаря – живі, щирі і завжди патріотичні. А може, ще й тому, що в дитинстві серед наших перших дорослих книжок була поема «Катерина», а згодом «Кобзар». А може, тому, що однією з перших пісень, які ми співали в дитинстві з татом і мамою квартетом, була пісня «Садок вишневий коло хати». Потім цю пісню разом з іншими шевченківськими піснями ми співали у школі – дуетом, ансамблем та хором. А влітку на канікулах ми їздили на Полтавщину до наших рідних і там теж співали ці пісні. А може, тому, що наш тато в останні дні свого життя співав «Бандуристе, орле сизий, добре тобі, брате. Маєш крила, маєш силу, є коли літати»…

А на питання – чому співаємо сьогодні, а не в ювілейний рік, відповімо так: коли твоя душа проситься з піснею до людей, тоді й треба виходити на сцену, бо це ж не для «галочки», не тому, що треба, як усі.

Хотілось би ще поділитися радістю. Шевченківська літературно-пісенна програма духовно збагатила нас зі сестрою новими віршами, піснями, поїздкою на Батьківщину Т. Г. Шевченка, знайомством з цікавими творчими людьми, які люблять нашого поета і пропагують його творчість, а головне, вдячністю наших прихильників за можливість ще раз почути слово Великого Кобзаря».

А ще на моє прохання Людмила розповіла, як проходив Шевченківський концерт та його атмосферу: «На святково прибраній сцені, окрім традиційного портрета Тараса Шевченка, був ще «позичений», який вишила сторічна жінка – мешканка с. Тарасівка. Цей портрет привіз на наш святковий вечір вокальний гурт «Хутір», який існує при Історично-мистецькому центрі «Стара школа» в с. Тарасівка. Гурт по-своєму унікальний, його учасницям, у середньому, по 80 років. Під керівництвом Валентини Сизон гурт заспівав одну з улюблених пісень Тараса Шевченка «Ой, не шуми, луже, зелений байраче» та пісню в стилі «реп» «Стоп Росія!»

У першій частині нашої літературно-музичної програми «Жива душа поетова святая» звучали вірші і пісні: «Дивлюся, аж світає», «Така її доля», «По діброві вітер виє», «Не женися на багатій», «Бандуристе, орле сизий» та інші у нашому виконанні та соліста чоловічого хору «Чумаки» Володимира Самайди – соло, дуети, тріо». Тут обірвемо розповідь Людмили...

Від автора: Володимир Самайда – відомий співак із когорти «Поети з гітарою». З тих, кого називають чужинецьким словом «бард», а іншим словом – виконавець авторської пісні. Володимир – лауреат конкурсу «Срібна підкова», учасник та член журі багатьох фестивалів, співає у чоловічому хорі «Чумаки». Закінчивши два вищі учбові заклади, заробляючи на хліб своєю професією, вважає, що основне – це служіння людям через своє покликання – Піснею. Куди б і коли не покликали – «Треба!» – він буде там зі своєю незмінною подругою – гітарою через плече. У його репертуарі – авторські, народні, естрадні пісні, колядки. Співає душею, спеціально притишено, ніжно – так краще дійти до сердець. Твердь у голосі з’являється у виконанні повстанських пісень. В останні роки таких пісень багато в його репертуарі. Виконує їх соло та з колегами Грицем Лук’яненком, Володимиром Гонським, Сергієм Василюком. А ще – разом із відомими кобзарями Тарасом Компаніченком, Тарасом Силенком. У цьому складі підготовили диск визвольних пісень ХХ сторіччя «Ми сміло в бій підемо». На запрошення історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля, де тільки не співали: на презентації книги Ю. Горліса-Горського «Ми ще повернемося», книги під редакцією Р. Коваля «Медвинське повстання», на відкритті пам’ятників повстанцям часів УНР... Одним словом, з гітарою в руках розповідає про борців за волю. І в цьому – велика доля справжнього мистецького волонтерства.

Попросила Володимира розповісти про свого Шевченка. Пише: «З дитинства був я неуважний до Шевченка. Захоплював його вірш «Реве та стогне…», бо я зростав на Дніпрі. Дивувало заглиблення поета в людську душу і природу, їх єднання... Живопис-графіка його зримили строфи... В читальному залі райбібліотеки часом гортав Лорку, Казакову Римму… Василь Симоненко захопив... А Тарасове не йшло далі шкільної програми.

1984-го «Дніпро» почало випуск 5-томного видання Шевченка, я підписався, отримав перші три і був призваний до лав РА. Так ось, отримавши повістку, діставшись на перекладних з Ленінграда до Києва, потягнув я з шафи вірші Кобзаря... І тягну їх досі, коли на душі тяжко. Кілька літ тому мати зламала ногу і скоро її втратила – читав Шевченка – заспокоювало… Перечитав його автобіографічний твір і ніби услід ішов.

Велика дяка «Чумакам», до яких пристав у січні 98-го. Вони саме готували свою «Шевченківську програму», і я її «проковтнув» за місяць... І досі тішусь, коли хор звучить, а Триліс (художній керівник хору – Л. К.) межує пісні Тарасовим віршем.

Радію з нагоди щось від того скарбу заспівати й сам чи ось з Людмилою й Галиною Турчак у Будинку вчителя... Але найбільше люди дякували за «Нащо мені женитися», музику до якої написав Броніслав Литвин (світла йому пам’ять). Гірка пісня, але хороша. І на часі, бо час гіркий:

Нащо мені женитися, нащо мені братись,
Будуть з мене молодого козаки сміятись.
Знайду собі чорнобривку в степу при долині
Високую могилоньку на тій Україні…
На весілля товариство вийде погуляти
Та винесе самопали, викотить гармату…
Як понесуть товариша в новую світлицю
Загомонять самопали, гукнуть гаківниці.
Як положать отамана в новій хаті спати,
Заголосить, як та мати, голосна гармата.
Гукатиме-кричатиме не одну годину
І рознесе тую «Славу!» по всій Україні».

Людмила Турчак продовжує розповідь про закінчення Шевченківського вечора: «Друга частина нашого виступу розпочалася з пісні «Ой, маю, маю я оченята», під яку дуже грайливо танцювала шестирічна Ярослава Івченко – учасниця ансамблю народної хореографії «Фламінго».

А далі прозвучали пісні Ігоря Якубовського та Сергія Мороза (дует «Простір музики») на слова Великого поета: «Стоїть в селі Суботові», «І золотої, й дорогої» та з нами разом, вже квартетом, такі пісні, як «Над Дніпровою сагою», «Гоголю», «Ісая. Глава 35 (Подражаніє) та інші».

Від автора: Ігор Якубовський та Сергій Мороз – професійні музиканти, класики у «Співучій родині» і, зрозуміло, в музичному просторі України. Дуету – 15 років. У репертуарі – авторські пісні і незліченна кількість співаної поезії. Тобто, вони пишуть музику на слова українських поетів – класиків і сучасників – і далі виконують їх під акомпанемент гітари. Дарують нам потрійну радість: змістовні слова, відповідну музику і тонке, граційне виконання. Одним словом, все у них елітне.

У центрі їхньої творчого зацікавлення як композиторів поезії Т. Шевченка, Б. Лепкого, О. Олеся, В. Сосюри, Є. Плужника, В. Симоненка, Л. Костенко, А. Тарана, Н. Горин та багато ін. Високий естетичний смак. Завжди бажані в будь-якій аудиторії. Побували в багатьох містах України з концертами та презентаціями своїх дисків. Але «Співуча родина» завжди на першому місці. Шанувальники відповідають їм взаємною зацікавленістю. І навіть якщо в програмі лиш одна-дві їхні пісні – маститі співці завжди тут. Так, натхненні своєю багатогранною музою, теж натхненно і безкорисно служать людям.

 

Галина Михайлівна Лактіонова – творець та незмінний президент «Співучої родини» – у своєму завершальному слові на кожній зустрічі завжди згадує ще одних доброчинців – волонтерів. Не хочеться називати їх формальним словом «спонсори». Адже вони – фактичні учасники кожної зустрічі. Для тих, хто виступає на сцені, об’єднавшись, дарують квіти та набори зі смаколиками зі своїх полиць. Це – фірми з торговими марками «Добряна», «Медодар», а також торговий центр «Магелан». Так спільними зусиллями багатьох людей з вогнем у душі твориться наша спільна справа.

...А вечір завершився співом усіма присутніми у залі шевченківського гімну «Реве та стогне Дніпр широкий». Всі були задоволені тим, що він був не пафосним, не офіційним, «не для галочки», а щирим, теплим і душевним. Свої творили для себе.