«Відчуваємо, що Господь відкриває нам у цих трагічних обставинах таємничі шляхи євангелізації, об’являючи сучасній людині, що саме Христова Церква є справжньою Матір’ю та Вчителькою»

Сьогодні неспокій знову постукав у наше вікно. В Україні – війна. Час руйнувань, час бою і болю, тяжких втрат й перемог… Війна – це час не тільки боротьби видимої, зовнішньої, це особливий час для боротьби внутрішньої, час для застанови, ревізії власної сутності кожного з нас, пора прояву наших чеснот і гріхів. Настав нелегкий час, який показує, наскільки ми здатні співпережити його з нашими рідними, з нашими братами й сестрами. Нагода задуматись, чим дихаємо і живемо, на що тратимо свій час, свої кошти й зусилля на другім кінці світу, світу, який так самовпевнено заколисує нашу совість своїм показовим достатком і видимою потугою…

Природні катаклізми, хвороби і війни час від часу нагадують нам про нашу немічність перед силами природи і безпорадність перед злом, яке зіткане з власних гріхів. Все в цьому житті взаємопов’язане. Нічого не буває просто так… Як би ми себе не виокремлювали від навколишнього світу й одне від одного, ми залишаємося з’єднаними посудинами, співвідповідальними за все, що відбувається навколо нас, навколо наших друзів і наших ворогів теж. Господь допускає різні випробування для того, щоб спам’ятати нас, і розраховує на те, що ми зуміємо зробити з цього належні висновки.
Нещодавно в соцмережах був поширений цікавий шарж: велика стіна, в ній двоє дверей. Над одними надпис «Церква» і величезний натовп людей при вході, поруч такі ж двері з надписом «Господь» і невеличка групка людей, що прямують туди… Погодьтесь – досить промовиста картина і доволі неоднозначна… «Знайти б ще ті двері, що з Богом», – подумав не один із нас. Добре, коли так подумають ті, що ходять до Церкви. Погано, коли це скажуть собі в оправдання ті, хто до Церкви не ходить з інших причин, буває, з таких, в яких навіть самі собі признатись не хочуть. Тут небезпека криється в тому, що ми, люди, в силу своєї гріховності часто самі собі малюємо двері з надписом «Бог»... Малюємо на власний свій смак, під власний свій розмір, на власній стіні свого ж егоїзму. Це і є першопричиною всіх наших розколів та єресей. Тому то Церква Христова – була, є і мусить залишитися запорукою правильного шляху до Господа! Церква повинна бути нашим дороговказом, якорем, який не дозволить нам заблукати серед розбурханих житейських хвиль, Матір’ю, яка не полишить своїх дітей ні в час радості, спокою й миру, ні в час смутку, лихоліть і випробувань. «І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її» (Матв. 16:18).
Ідея збудувати відпустовий єпархіальний храм «Зачаття Пресвятої і Непорочної Діви Марії і всіх Українських Новомучеників» в містечку Палатайн надійшла від владики Рішарда Семенюка, і нею вже давно перейнявся настоятель храму Непорочного Зачаття парох о. Михайло Кузьма. Всі ми знаємо о. Михайла як доброго проповідника, священика, особливо відданого молитві, до якого горнуться багато людей за порадою. Пропозицію щодо розбудови відпустового місця схвалили отці радники єпископа, а також з допомогою о. Ярослава Мендюка (настоятеля парафії св. Йосафата в Манстер, Індіана) ця ідея була підтримана отцями різних парафій на Пресвітерській Раді. Рішення було прийняте, і вже у вересні 2011 року відбулося посвячення наріжного каменю для майбутнього храму Патріархом Святославом.
Згодом, у жовтні 2013, на відзначенні 50-річного ювілею парафії Непорочного Зачаття, відбулося посвячення місця під будову відпустового храму за участю преосвященного владики Рішарда Семенюка. Тут варто зазначити, що ідея будівництва цього храму була також обумовлена іншими важливими чинниками, зокрема тим, що зараз у північно-західних передмістях Чикаго проживає досить велика кількість українців, і їх кількість постійно зростає. Тому за задумом майбутній храм повинен задовольнити не тільки потреби цієї групи наших співвітчизників, але й стати загальноєпархіальним відпустовим центром, який охопить багато штатів Америки. Підтвердженням того став VI-й з’їзд руху «Матері в молитві» Америки і Канади і Перша Марійська проща на теренах м. Чикаго, яка відбулася в суботу, 10-го травня 2014 р. Б., напередодні свята Дня Матері у парафії Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в м. Палатайн на місці закладення майбутнього відпустового храму.
Українська громада Чикаго, як одна з найбільших в Америці, має осідок Єпископа, але відповідного відпустового храму поки що немає. Відпустові храми потребують не тільки достатньої кількості вірних, але й певних вимог щодо місця і можливостей проведення багатолюдних заходів, якими, зокрема, є організація і проведення прощ. Місце на парафії Непорочного Зачаття потенційно такі можливості має. Водночас, цей храм повинен стати нашою українською духовною візиткою для всіх народів. Надіємось, що своїм архітектурним вирішенням, внутрішнім розписом і вбранням відпустовий храм у Палатайні засвідчить унікальність, багатство і глибину нашого східного обряду, який ми маємо за обов’язок зберегти, примножити і вповні скористати з його невичерпних скарбів, а головне – поділитись із тими, хто цього потребуватиме.
Новий храм також має стати осередком Нової Євангелізації, курс на яку був проголошений нашою Церквою ще в 2011 р., детальніше розроблений у пізніших Синодах УГКЦ і чекає сьогодні свого реального втілення в життя. Бачимо, що нелегко тепер утримати парафію за кордоном. Сьогодні парафії мусять вдаватися до різних розважальних і культурних програм, щоби отримати додаткову фінансову підтримку та привернути прихильність вірних. Все це є корисним і потрібним для повноцінного життя парафії, але ми повинні зрозуміти, що успіх таких досягнень є дочасним і оманливим… Не варто Церкві змагатись зі світом світськими методами. Матеріальне можна здолати тільки духовним. Парафія, яка зросла на Слові Божому, має добрий фундамент і має майбутнє. Колись один мудрий чоловік сказав: «…поставте Бога на перше місце, і все решту само знайде свої відповідні місця». Духовне просвітництво як перша й основна функція Церкви може і повинно стати оптимальним капіталовкладенням для прийдешніх поколінь. Тому Світло Науки Христа повинно стати наріжним каменем майбутнього собору в м. Палатайн.
Тут скептики скажуть: навіщо тратити кошти на будову нового храму, коли вже існуючі нема кому втримати? Судячи з Великодніх посвячень пасок, не скажеш, що храми в нас завеликі і їх забагато… Переповненні великодні площі перед нашими храмами вселяють нам радість і смуток водночас... Великдень у нашому серці й житті повинен бути з нами завжди, а не раз у рік. Це питання складне й адресоване всім нам, християнам, і духовенству, і мирянам. З іншого боку, ми чомусь не ставимо собі питання, чому стільки храмів на душу населення і на площу забудови є у наших старих і славних містах… Храми Києва, Львова, Чернігова чи Галича, так само, як храми Парижа чи Рима, були і є не тільки просвітницькими і духовними осередками тих чи інших міст, країн чи народів, але є справжніми свідками культурних і духовних злетів наших предків. Вони стали символами, невід’ємними складовими цих місць, неоціненними національними скарбами, вираженими в просторі і часі, які пов’язали своєрідними культурними та духовними мостами минуле, теперішнє і майбутнє.
Майбутній храм, як храм усіх Новомучеників України, матиме мощі українських мучеників, наших земляків-християн, що потерпіли за віру під час правління безбожного комуністичного режиму. Їх проголосив блаженними Папа Іван Павло ІІ у 2001 р. під час свого візиту до України. Також у майбутньому храмі знайде належне місце ще одна цікава реліквія, пов’язана з цим великим Папою, а саме – копія меча Архістратига Михаїла з Ватиканського музею. Ця реліквія була подарована Братству св. Архістратига Михаїла парафії Непорочного Зачаття одним її прихожанином на ім’я Крис Кордел, а нині – о. Гіацинт, О. P. (на даний час ця реліквія зберігається на боковій стіні існуючого храму). Цей меч був переданий кардиналом Анджело Содано – тодішнім держсекретарем Ватикану, але благословив його і поцілував святий Папа Іван Павло ІІ – палкий прихильник України, а на сьогодні – великий святий Католицької Церкви.
Позатим, пам’ятаймо, що Церква – то не священицький клір, не будинки й споруди… Церква – це зібрання вірних, це, насамперед, ми з вами. Церква є такою, якою є її вірні. Пролита кров на Голгофі зобов’язує кожного християнина знати і виконувати настанови Господні, які дійшли до нас у Святому Письмі, в переказах християнських мучеників і святих, духовних отців та сподвижників Христової Церкви. Нам лише залишається бути добрими, ревними і послідовними учнями протягом усього нашого свідомого життя. Ми також маємо обов’язок свідчити про нашу Віру та завжди бути готовими постояти за неї. Хай у цій боротьбі надихає нас меч святого Архістратига Михаїла як символ непереможної Господньої Сили.
Кошторис майбутнього храму складає близько $2.2 млн. Поважна сума. Але при Божій допомозі все неможливе стає можливим. Тут доречно згадати наступні слова нашого Патріарха Святослава, які він сказав при посвяченні наріжного каменю для майбутнього храму в м. Палатайн: «… І лише тоді, коли ми поставимо Ісуса Христа Живого Бога, який є між нами як наріжний камінь свого власного життя, тоді ми все збудуємо і новий храм теж. Казав Владика, що вам потрібно 2 мільйони доларів, щоб його збудувати… Ви їх знайдете, якщо Ісус Христос буде живим наріжним каменем життя кожного з вас».
Пожертви можуть бути зроблені на будівельний фонд у Кредитівці «Самопоміч», ¹ рахунку 163668, або через висланий поштою чек, виписаний на парафію Immaculate Conception, Будівельний комітет, за адресою: 755 S. Benton St., Palatine, IL 60067.
Для отримання додаткової інформації телефонуйте за номером тел.: 847-991-0820