З нагоди річниці підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС журналісти поспілкувалися з в. о. президента Американської торговельної палати Тарасом Качкою про прогрес та слабкі місця у її виконанні а також про становище й потреби іноземного бізнесу в Україні.

– Якщо умовно розбити Угоду про асоціацію на бюрократичну (створення апарату, який її реалізуватиме), політичну та економічну частини, то який прогрес у кожній із них?

– Оскільки Євросоюз – ідеальна бюрократія, то він розглядає введення в дію угоди з позиції безлічі бюрократичних процедур: створення двосторонніх органів, визначення їхніх процедур тощо. До цього додається українська бюрократія, зокрема різноманітні плани імплементації її додатків. У цій частині динаміка досить хороша. Наприкінці минулого року було установче засідання Ради Асоціації, схвалено правила та процедури всіх двосторонніх органів. Наприкінці квітня відбудеться саміт Україна – ЄС, який стане черговим кроком. Тобто в принципі ця інфраструктура розвивається, але вона не є критичною. Важливіші політичний та економічно-торговельний виміри.
З політичного погляду Угоду про асоціацію і в Україні, і в ЄС завжди де-факто пов’язували з розширенням Євросоюзу. Тобто навіть ті держави, які потім відмовилися від членства в ньому, пов’язані з ЄС угодами про асоціацію чи рівнозначними за юридичною силою документами. Тут ми можемо говорити про докорінну зміну ставлення Євросоюзу до нашої країни. І та політична увага, яку він нам приділяє, є найбільшою за всю історію незалежної України. Зрозуміло, що якісно все це має втілитися у скасування візового режиму з ЄС, надання перспективи членства, підтримку в проведенні всіх реформ.
Нарешті, торговельно-економічний блок. Тут усе набагато динамічніше та простіше. Сьогодні увага до створення стабільного й передбачуваного регуляторного середовища досить висока. Відповідні заходи прописані в усіх ключових документах: Коаліційній угоді, Стратегії-2020, Плані дій Кабінету Міністрів, планах законодавчих робіт уряду й парламенту. Ми бачимо, що ті заходи поступово реалізовуються і темп цього процесу наростає.
При цьому увага українських підприємств, особливо малих та середніх, до можливостей на ринках ЄС є неймовірною. Я відвідав із семінарами про євроінтеграцію низку міст, зокрема Вінницю, Запоріжжя, Харків, Львів, Чернівці. Усюди є невеликі компанії без будь-яких глобальних інвестицій, які досить сміливо почуваються в країнах Євросоюзу. І нерідко їхні запитання ніяк не пов’язані ані з українським, ані з європейськими урядами, а більше стосуються маркетингу, вміння налагоджувати зв’язки тощо.

– ЄС регулярно виділяє певну допомогу Україні. Чи є якісь історичні аналогії, які допомогли б зрозуміти, на який масштаб фінансування ми можемо претендувати загалом?

– На мій погляд, кошти – це не головне, що ми отримуємо від ЄС. Тут варто провести аналогію з розширенням Євросоюзу, яке відбулося понад 10 років тому. Ідеться про вступ до нього Польщі, Угорщини та інших країн. За своїми масштабами фінансування, надане цим державам, було зіставним із тим, що називалося Програмою відновлення Європи, більш відомою як план Маршалла, після Другої світової війни. Головним в обох ініціативах був не обсяг допомоги, а те, що вона була більша, ніж поточні потреби. Тобто якщо Україні необхідна певна кількість грошей, щоб закрити дефіцит і обслуговувати борг, то допомога має бути на кілька мільярдів більша від цієї суми. У тому й полягає ідеологія фінансової допомоги ЄС, яка створює матеріальну основу для розвитку.
Зараз ми бачимо, що країни та міжнародні фінансові організації, які нас підтримують, як ніколи близькі до прийняття аналогічного рішення. Сподіваюся, що певні рішення будуть уже цього року.

– На чому має зосередитися уряд у виконанні Угоди про асоціацію надалі?

– Уряд приділив достатньо уваги бюрократичним механізмам, про які ми казали. Але коли ми говоримо про євроінтеграційну політику загалом, то нам потрібно, беручи виконання Угоди про асоціацію за основу, зосередитися на підтягуванні до неї всіх тих сфер, які стосуються допомоги на розвиток, переорієнтації торгівлі, посилення економічних зв’язків, залучення інвестицій тощо. Адже з теоретичного та історичного погляду саме зміцнення торговельно-економічних відносин є запорукою появи тісніших політичних зв’язків. Що більше в Україні буде європейських інвестицій, що більше ми продаватимемо товарів та послуг до ЄС і працюватимемо над спільними проектами в третіх країнах, то легше нам буде отримати фінансову, політичну допомогу.
Також потрібно привести у відповідність законодавчу базу. Наприклад, вирішити болюче для бізнесу питання політики у сфері захисту конкуренції. Американська торговельна палата в розмовах з усіма партнерами максимально наголошує на потребі врегулювати питання методології накладення штрафів. Ми навіть розробили відповідний законопроект, він уже зареєстрований у Верховній Раді, й виступаємо за його ухвалення.

– Чи коригують іноземні компанії свої стратегії розвитку у зв’язку із тектонічними геополітичними зсувами з епіцентром в Україні, які відбуваються впродовж останнього року-півтора?

– Тут ситуація вельми оптимістична. Багато компаній, якщо мають можливість зберегти присутність в Україні, залишаються тут працювати. На сьогодні рішень покинути країну через те, що тут є певні валютні та безпекові ризики чи падіння попиту, дуже мало. Та й зазвичай вони прийняті під тиском обставин, пов’язаних із конкретним підприємством чи галуззю.
Водночас міжнародні компанії мають досить великий інтерес до посилення присутності в Україні або виходу на її ринок, але прийняття так званих інвестиційних рішень вони відкладають з огляду на безпекову ситуацію та гостру фазу економічної кризи. Що швидше ми врегулюємо ці питання, то швидше наша країна матиме користь від іноземних капіталовкладень.

– Яких реформ потребує іноземний бізнес для того, щоб інвестувати в Україну?

– Тут є дві площини. Перша – навести лад у публічних фінансах. Державі потрібно зрозуміти, на що вона видає гроші, скільки їй щороку їх потрібно для того, щоб мати стабільну податкову базу. Остання необов’язково повинна бути гіперліберальною, але мусить бути принаймні стабільною. Ця сфера пов’язана з діяльністю усіх підприємств та галузей одночасно. На мою думку, той факт, що теперішня криза публічних фінансів притиснула Україну до стіни, робить фінансову консолідацію пріоритетом для уряду.
Другий вимір – секторальні реформи. Тут можна дуже багато говорити про кожну сферу. Американська торговельна палата намагається пропонувати уряду всебічні програми реформування. Наприклад, маємо план у нафтогазовій галузі, який пропонує чітке бачення змін регуляторного середовища в ній, які допомогли б нормально розвивати внутрішній ринок видобування нафти й газу. Так само ми розробили досить чіткий план реформування фармацевтичної галузі, що передбачає методи, аналогічні застосованим у Сінгапурі, Ірландії та інших успішних країнах, яким вдалося залучити досить великі прямі інвестиції в зазначений сегмент. В Україні це також цілком реально й, очевидно, буде зроблено. Ми продовжуємо діалог із МОЗ, урядом, парламентом. Це складні галузі, але в них можливо не лише навести лад, а й створити умови, за яких Україна стане цікавим майданчиком для розміщення виробництва, зокрема з найвищою доданою вартістю.

– За умов проведення горизонтальних та вертикальних реформ які галузі економіки України мають найвищий потенціал розвитку та залучення іноземних інвестицій?

– Знаєте, українці трошки втратили відчуття справжньої економічної географії країни, розуміння того, що, де і як ми виробляємо. Якщо поглянути на статистику нашого експорту, то з’ясується, що продукцію постачаємо за всіма товарними групами, починаючи з живих тварин і закінчуючи промисловими товарами всіх категорій, за винятком ківі, бананів і натурального шовку, у 200 країн світу. Тобто продаємо все і всюди. Це означає, що українська економіка дуже диверсифікована, у ній немає однієї галузі, яка була б локомотивом.
Безумовно, найчастіше зараз згадують сільське господарство, інформаційні технології та енергетику. Це базові галузі. Але коли я їжджу обласними центрами, то бачу, що йдеться і про текстиль, і про високотехнологічне виробництво якихось нішевих продуктів, і про харчові продукти з високою доданою вартістю під унікальними торговими марками, і про всі категорії послуг: не лише аутсорсингові ІТ-послуги, а й, наприклад, унікальні будівельні технології тощо.
Головне – розуміти, що коли держава створить прийнятні горизонтальні правила, то на багато галузей чекає розквіт. І ще невідомо, яка з них насправді вистрелить через п’ять – сім років.