Перше квітня, як відомо, свято дурнів. Шкода, що одним днем дурні не обмежуються. Однак на кожного хитрого дурня, як відомо, знайдеться свій рейс на Ростов…

Хіт-парад дурнів очолюють народні депутати, представники так званого Опозиційного блоку. Ці панове вирішили організувати «тіньовий уряд».
Достатньо почитати склад цієї, вибачте, організації, щоб переконатися, що у панів депутатів почуття гумору просто зашкалює:
“віце-прем`єр-міністр з контролю за діяльністю правоохоронних органів Вадим Рабинович, віце-прем`єр-міністр з соціальної політики і пенсійної реформи Наталія Королевська, віце-прем`єр-міністр з індустріалізації та відновлення Донбасу Олександр Вілкул, віце-прем`єр-міністр з реформи місцевого самоврядування Михайло Добкін, міністр охорони здоров`я Ігор Шурма, міністр агропромислового комплексу Микола Шишман, міністр інфраструктури і транспорту Володимир Шемаєв, міністр внутрішніх справ та надзвичайних ситуацій Костянтин Стогній, міністр фінансів Віктор Скаршевський, міністр соціального забезпечення Михайло Папієв, міністр економічного розвитку і торгівлі Євген Мураєв, міністр паливно-енергетичного комплексу Володимир Макуха, міністр юстиції Юрій Котляров, міністр освіти, культури, науки, у справах сім`ї та молоді Олена Колеснікова, міністр екології та природних ресурсів Павло Жила, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко”.
«Сьогоднішній уряд абсолютно недієздатний. Тому на основі європейської практики ми створюємо опозиційний уряд, який буде розробляти законопроекти та ініціювати конкретні кроки для виведення країни з кризи і соціального захисту українців. …Необхідно створювати умови, щоб в Україні налагодилося нормальне життя», – підкреслив Олександр Вілкул. І, що цікаво, ніхто йому навіть не порадив їхати до Ростова, там якраз гарно можна показати всі вміння, котрі «на основі європейської практики» нелюдськими зусиллями набули «регіонали»… Чомусь на ростовській землі вони якнайкраще дають про себе знати… Втім, для початку краще повним складом уряду переїхати до Донецька чи Луганська. Так би мовити, для отримання української практики і споглядання наслідків своїх дій.
І от який оригінальний підхід – про міністра оборони тіньового панове навіть не подумали. Мабуть, сподівалися на те, що нема від кого оборонятися. І от дарма – донецькі «ополчєнци» зараз в соцмережах ридають, що їхніх колег беруть в полон російські військові. Так що тіньовий міністр оборони в Донецьку – не розкіш, а нагальна потреба, без нього тіньовий уряд ніяк не проживе.
До речі, цікаво, як себе почувають журналісти ICTV – це ж їм тепер доведеться працювати з самим тіньовим міністром внутрішніх справ та надзвичайних ситуацій! А як глядачі телеканалу себе почувають… Якщо протягом кількох тижнів панові тіньовому міністру смітник під вікна телеканалу не підвезуть – значить, почуття гумору в громадян починає давати збій… Воно, звісно, все логічно – свого часу Стогній був радником і міністра Цушка, і міністра Могильова, тож тепер пішов на підвищення. Але, здавалося б, з тих часів глядачі мали би трохи змінитися…
Друге місце в рейтингу дурнів впевнено посідає голова РФ, пан Володимир Путін. Він для цього доклав неабияких зусиль. Його піддані створили шедевр пропаганди – стрічку про повернення Криму. Різка зміна кадрів, впевнений голос Путіна, погрози світові ядерною зброєю, тривожна музика за кадром… Навіть особи, котрі не були до того переконаними «свідками кримнашу», і ті перейнялися красою гри.
Аж тут на тобі, яка неприємність – нахабні журналісти перебрали архіви і таки додивилися, що російські «кінодокументалісти» сплагіатили картину в своїх колег з Третього рейху.
Як дослідив Денис Казанський, творців стрічки “Крим. Шлях на батьківщину”, надихнув нацистський фільм 1939 року, присвячений окупації Судетської області. Навіть назва фільму “Німецькі Судети повертаються на Батьківщину” співзвучна з назвою російської картини.
Як відзначає сайт Казанського vlada.io, в обох фільмах використовуються п’ять однакових тез: споконвічно німецька (російська) земля, утиски кровожерливими чехами (українцями) німецькомовних (російськомовних), самоорганізоване “ополчення”, 90%-ий “референдум”, заміна чеської символіки свастикою.
«Деякі кадри німецької картини про Судети до болю нагадують події весни 2014 року в Криму та на Донбасі. На них судетські німці зривають з будинків чеські вивіски і прапори, вішають замість них гітлерівську свастику. Символікою НСДАП також закривають чеські автомобільні номери. Точно так само роблять сьогодні в «ЛНР» і «ДНР», які заклеюють українські прапори на автомобільних номерах своєю символікою», – пише Казанський.
Як бачимо, російські дурні навіть самі не спромоглися на оригінальний задум – все «скопіпастили» в дурнів німецьких. І фінал історії німецьких «колег», схоже, їх не лякає…
Втім, московська міська влада вирішила одним кроком переплюнути всіх – і німців, і своїх попередників, і Києву носа втерти.
На Воробйових горах в Москві місцева влада поставить пам’ятник князю Володимиру.
«Святий Володимир є великим охоронцем нашої країни і нашої столиці. Його заслуги перед нею не можна переоцінити. Тому пам’ятник Володимиру слід сприймати не як зображення конкретної історичної особи, а насамперед як своєрідний духовний оберіг», – прокоментував голова комісії Мосміськдуми з культури і масових комунікацій Євген Герасімов.
Нагадаю, офіційна дата заснування Москви – 1147 рік.
Князь Володимир помер в 1015 році.
Його заслуги перед Москвою таки не можна переоцінити…
Може вони не того Володимира мали на увазі?
Якщо ви ще не сіли від усвідомлення заслуг князя Володимира перед Москвою, то сідайте вже – до того, як прочитаєте перелік ініціаторів встановлення пам’ятника.
Встановити пам’ятник запропонувала ініціативна група, до складу якої увійшли, зокрема, архімандрит Тихон (Шевкунов), «Хірург» (Олександр Залдастанов, «Ночные волки»), історик Олексій Новоточінов і голова Центральної ради Всеросійського громадського руху «Народний Собор» Володимир Хом’яков.
Закритий конкурс на краще архітектурно-скульптурне рішення виграв проект народного художника Росії Салавата Щербакова – 25-метрова бронзова фігура князя Володимира з хрестом у руці і мечем за поясом на постаменті з барельєфами, присвяченими хрещенню Русі.
В цей день, мабуть, Церетеллі довго і гірко плакав.
Встановити монумент планують в «День народного єдінства».
А тепер найцікавіший момент: фігура князя дивовижним чином накладатиметься на будівлю МГУ. І при певному ракурсі пам’ятник плавно перетікатиме у вежу з п’ятикутною зіркою. Це так, щоб вже все разом: і хрест, і меч, і «звєзда во лбу», та ще й не проста, а п’ятикутна.
Схоже, «хірург» з товаришами таки й справді не того Володимира мають на увазі.
Шкода, що їм не сказали, що спроби насміхатися над святими дуже дорого обходяться і тим, хто клеїть дурня, і їхнім нащадкам до сьомого коліна…
На фоні російських і проросійських дурнів їхні українські колеги виглядають доволі скромно.
Так, для прикладу, Радіо Свобода з’ясувало, що Київська кондитерська фабрика “Рошен” (колишня “імені Карла Маркса”) за минулий рік збільшила прибуток у дев’ять разів. Про це повідомляється в системі розкриття інформації Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку.
“Більш ніж удвічі наростив статутний капітал за останній рік “Міжнародний інвестиційний банк”, який, за його ж інформацією, належить Ігорю Кононенкові, Порошенкові та батькові президента Олексію”, – зазначають журналісти Радіо Свобода.
Таким чином виявляється, що поки Петро Олексійович розповідає країні, що під час війни неможливо вести бізнес, його власний бізнес росте як на дріжджах.
Про те, що пан президент від того бізнесу мав давним-давно відмовитися, навіть згадувати не хочеться. Чим там погрожували Клінтону за те, що він збрехав під присягою?...
До кола охочих поклеїти дурня тим часом долучаються нові персони.
З тіні вийшов син президента – народний депутати Олексій Порошенко.
Розповів газеті «День» про свій надзвичайний досвід, яким йому кортіло поділитися з країною – тому, мовляв, і пішов в депутати.

	От так приблизно виглядатиме пам’ятник св. князю Володимиру в Москві

«…Я мав досвід роботи в державній структурі на дипломатичній службі– працював у генеральному консульстві України в Шанхаї (Китай). Бачив, якою ефективною держава може і має бути: коли ти можеш прийти в державну установу, отримати за 15 хвилин послугу, водночас держава не дивиться на тебе, як «наглядач», і не думає, як здерти побільше «податків»... Одне слово, оце поєднання унікального досвіду і бачення, як працює наша держава зсередини: без ілюзій щодо того, як важко чи легко робляться якісь зміни, як на мене, треба було застосувати на практиці. Бо якщо ти маєш таке в голові, і нічого не робиш, то ти теж є безвідповідальним», – розповів Олексій Порошенко в інтерв’ю газеті «День».
Газета чемно зазначила у довідці:
«Перш ніж стати народним депутатом, Олексій Порошенко працював у компанії батька «Рошен» (2009 року), був на дипломатичній службі– із січня до серпня 2010 року– заступником керівника торговельно-економічної місії Генерального консульства України в Китаї. А у вересні 2010 року його було призначено віце-консулом відділу з економічних питань у Генеральному консульстві в Шанхаї. Звільнився з посади у червні 2011 року.»
А тепер зверніть увагу на біографічні дані Петра Порошенка:
9-й Міністр закордонних справ України. Час на посаді: 9 жовтня 2009– 11 березня 2010.
Тобто дивовижним чином в час перебування Петра Порошенка на посаді глави МЗС його син зі скромного працівника компанії батька «Рошен» раптово виростає до заступника керівника торговельно-економічної місії Генерального консульства України в Китаї.
Можете не напружувати уяву і не скаржитися на те, що в західних державах політикам довелося б довго і нудно пояснювати такий збіг обставин…
Не кляніть пасивність і скромну несміливість українських громадян.
Просто уявіть собі таку ж картину, але з іншими прізвищами. От якби, для прикладу, за часів міністра Тимошенко Євгенія Тимошенко стала заступником керівника консульства – навіть не в Шанхаї, а в якомусь там Зімбабве… Що би зробили українські громадяни? Правильно, заплювали б Тимошенко з голови до ніг, обклеїли б купою дуже і дуже негарних епітетів, і вивезли б з посади на бачку для сміття… (І це при тому, що Тимошенко не працювала міністром економіки в уряді Януковича, і не була серед засновників Партії Регіонів.)
А ви кажете, українці пасивні… Вони не пасивні, просто перше квітня люблять трошки більше, ніж воно того варте. Але, як свідчить історія, з наростанням гірких наслідків довіри до дурнів, ставлення до цього свята, хоч і не відразу, але таки нормалізується.