Минулої п’ятниці, за стараннями УГО «Помаранчева Хвиля», зокрема, заступника голови Юрія Сороки, в соборі св. Володимира й Ольги м. Чикаго відбувся камерний концерт унікального й єдиного у своєму роді українського гурту «Хорея Козацька» – відомого репрезентанта лицарської, інтелектуальної частини нашої культури. В скорому часі цей колектив відзначатиме свій 10-річний ювілей, з чим ми їх щиро вітаємо!

Гурт є знаним в Україні і світі не тільки завдяки своєму унікальному репертуару, що базується на різножанрових творах духовно-епічного спрямування та охоплює цілі сторіччя української культури, починаючи з епохи пізнього середньовіччя до кінця ХХ ст., а й завдяки їхнім здобуткам у царині дослідження і збереження старовинної української музичної спадщини. Творчість цих музикантів вимагає великої, подвижницької праці з історичними документами, мистецькими артефактами, рукописами і стародруками, за якими реконструюють і доносять до сучасного слухача музику української історії, музику високого духу. Саме завдяки таким людям Україна постає перед світом як нація з глибоким історичним корінням та славними мистецьким минулим, як невід’ємна складова європейської і світової культури.
На даний час гурт складається з дев’яти осіб. З тих чи інших причин вони не змогли прибути сюди у повному складі (до речі, цими днями один із них, поліінструменталіст, відомий художник-реставратор і мистецтвознавець Ярема-Вадим Шевчук пішов на схід України добровольцем у 81-у десантну бригаду). «Хорея Козацька» з перших до останніх днів перебувала на Майдані під час Революції гідності, а опісля – постійні благодійні концерти, багато з них – на сході України, безпосередньо на лінії фронту.
Чикаго зустрічало «Хорею Козацьку» у так званому малому складі: Тарас Компаніченко – засновник і керівник гурту, Заслужений артист України, композитор, кобзар, лірник, мистецтвознавець, музиколог і його колега Данило Перцов – поліінструменталіст, талановитий композитор, засновник і лідер іншого гурту – «Нова радість». Обидва – кияни, обидва повністю присвятили своє життя мистецтву й Україні.
Музиканти перебували в США вперше, прибули сюди на запрошення організаторів фестивалю семиструнної гітари, що проходив в Айова-Сіті. Варто зазначити, що українську музику на цьому фестивалі репрезентував також славний і відомий усім нам бандурист Юліан Китастий. Між іншим, у Чикаго ці музиканти добиралися разом, оскільки п. Юліан мав свій концерт наступного дня в церкві св. Йосипа Обручника.
Порівняно невелика кількість слухачів у залі собору св. Володимира й Ольги, з одного боку, викликала жаль, що з цієї унікальної нагоди не могли вповні скористатися наші численні чиказькі співвітчизники, з іншого боку, атмосфера затишку і сімейного кола допомогла з перших хвилин об’єднати слухачів і артистів в єдину родину з одним диханням, із спільним відчуттям прекрасного.
Три з половиною години виступу (з невеликою перервою, під час якої були розкуплені майже всі диски музикантів) збігли, як одна мить. Старовинні українські музичні твори ХV-XXVII ст.: ірмоси, канти, псалми, акафісти і гімни, присвячені Христу, Богородиці, Архангелу Михаїлу, думи та інші епічні твори різних епох ожили в той вечір на сцені чиказького собору св. Володимира й Ольги. Ці музичні скарби – живі свідки величі української культури, нашої славної минувшини.
Твори козацької доби виконувалися не тільки на автентичних українських старовинних інструментах, але й звучали в оригінальному нотному і мовному виконанні. Жива музика і живе спілкування із залом полонили всіх присутніх. Соліст і керівник гурту п. Тарас Компаніченко не тільки неймовірно обдарований митець, це, без перебільшення, творча особистість, жива ходяча енциклопедія. Він настільки відданий своїй справі, що може годинами, без упину, розповідати про цілі генеалогічні дерева славних гетьманських родин, відомих і незнаних широкому загалу представників української інтелігенції, детально описувати духовні, мистецькі, державотворчі і військові здобутки наших славних предків, цитувати цілі тексти староукраїнською мовою… Велич козацької доби, здається, сама промовляє через його шляхетну поставу, манеру думки і слова. Звання Заслуженого артиста (цей ще радянський рудимент тепер повністю знівельований у сучасній Україні) ніяк не може вповні відобразити вагу й обсяг безцінної праці, яку провадить п. Тарас і його, без перебільшення, єдиний та унікальний гурт. Аналогів їм поки що немає ні в Україні, ні в світі!
Признаюсь, що давно є їхнім прихильником, але тепер особисто для себе відкрив їх ще як глибоко віруючих людей… Вражаючі спогади п. Тараса про минулорічні трагічні і, водночас, славні події на Майдані, розповіді про розстріли Небесної Сотні, про щирі молитви, про масові сповіді і причастя, про несподіване виконання нашого церковного гімну «Боже великий, єдиний» у римо-католицькому костелі Києва нікого з присутніх у залі не залишили байдужими.
Друга частина концерту була присвячена пізнішому періоду – часу визвольних змагань України протягом минулого сторіччя, а також звучали окремі сучасні твори в авторській обробці. Потрібно зазначити, що всі були вражені не тільки музикою, яку написали самі виконавці (багато творів минулого дійшли до нас без нотної грамоти), але й особливо глибокою поезією Тараса Компаніченка, яку він дуже проникливо виконав під акомпанемент свого побратима Данила Перцова. Концерт завершився спільним виконанням Державного гімну України у так званому «первинному» тексті П. Чубинського в аранжуванні О. Кошиця доби УНР, 1919-1920 рр. минулого сторіччя.
Надіємось, що це був лише дебют «Хореї Козацької» на чиказькій землі, і в скорому часі українська діаспора Америки зможе почути величний спів «Хореї Козацької» у повному складі в загальноамериканському турне в переповнених залах, так як це, зазвичай, відбувається в залах України і країн Європи.
Варто зазначити, що в нас на концерті перебували польські гості, справжні поціновувачі високого музичного мистецтва, які із захопленням слухали шляхетне виконання українських творів козацької доби. Пан Тарас зазначив з цього приводу, що, незважаючи на нашу складну історію, ми завжди мали схожі європейські ідеали вольності, тієї спільної цінності, що завжди якісно відрізняла нас від азійсько-ординського світогляду московитів, сформованого в деспотизмі, покорі і рабстві.
Після концерту наші сусіди, переповнені емоціями, довго дякували українським музикантам за чудовий мистецький вечір.
Час добігав півночі, концерт закінчився, а гості і вдячні слухачі не розходилися, не могли наговоритися… Тому зараз, користуючись цією нагодою, від імені всіх чиказьких слухачів і тих, хто в цей вечір був разом з нами думкою й душею, скажу ще раз: «Велике дякую вам, справжні Сини України!»

P. S. Для тих, хто хоче ближче познайомитись із творчістю Тараса Компаніченка і його гурту «Хорея Козацька»: рік тому медіаресурс УГКЦ «Живе телебачення» відзняв серію цікавих інтерв’ю з Тарасом Компаніченком: https://www.youtube.com/watch?v=QcMdzOt_zso, також стежте за архівом чиказького радіо «Ukiedrive» http://www.ukiedrive.net/, 21 березня, «Хорея Козацька» на передачі «Мистецька майстерня».