Найбільшого розголосу минулого тижня набрала історія, пов’язана з двома найгучнішими іменами сьогоднішнього вітчизняного політбомонду – Петром Порошенком та Ігорем Коломойським. Хоча ім’я дніпропетровського губернатора варто було б поставити на перше місце – адже саме він був двигуном двох суперрезонансних подій тих днів, а президент уже виступав у ролі реагувальника.

З чого почався скандал?

Скандал розпочався з телерепортажу. У ньому повідомлялося, що якісь невідомі і, напевно, озброєні люди проникли до приміщення державної компанії «Укртранснафта», і там щось відбувається. Потім майже опівночі з приміщення вийшов не хто інший, як голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації (як прийнято в Україні неформально казати – губернатор) Ігор Коломойський, який там був із своїм заступником Г. Корбаном.
Коли ж кореспондент «Радіо Свобода» Сергій Андрушко поцікавився – а що у такий пізній час тут робить губернатор Дніпропетровщини – Коломойський раптом зірвався. На підвищених тонах, не підбираючи вирази, а подекуди і матюкаючись, він настільки агресивно «наїхав» на журналіста, що всі отетеріли.
Розмахуючи якимись паперами, Коломойський заявив, що державне підприємство хотіли захопити рейдери, пов’язані з російськими спецслужбами.
Хто ці рейдери, яким робом вони пов’язані з росіянами, зрозуміти спочатку було важко.
Відчувши сенсацію, журналісти вчепилися у Коломойського і подальшими питаннями примусили того назвати деякі імена.
Прозвучали прізвища генерала СБУ Юрія Мірошника, першого заступника голови фракції «Блок Петра Порошенка» у Верховній Раді України Ігоря Кононенка.
Розмахуючи перед очима журналістів якимись паперами, Коломойський пообіцяв, що прямо зараз поїде в Адміністрацію президента України все з’ясовувати.
На паперах всі встигли прочитати тільки шапку зі словом «Укртранснафта».
Наступного дня цей скандал був у всіх на вустах, і широка громадськість з цікавістю читала додаткову інформацію, яка мала допомогти їй зрозуміти хід подій і вияснити, хто тут каже правду, хто лукавить, хто є рейдером, тобто, захоплювачем чужого майна, а хто – постраждалою стороною, і до чого це може чи має призвести.

Додатково про ситуацію: що контролює Коломойський?

Підприємство «Укртранснафта» є державним на 100%. Але красномовний нюанс полягає у тому, що суто державне підприємство мало менеджмент, який багато років контролювався саме Ігорем Коломойським – одним із найвпливовіших бізнесменів на нафтовому ринку країни.
Зокрема, олігарх зумів свого часу провести у керівне крісло «Укртранснафти» свого ставленика О. Лазорка, який підібрав віддану інтересам Коломойського команду менеджерів. Тож, опоненти олігарха стверджують, що склалася ситуація, коли через таке керівництво державної компанії бізнес-інтереси Коломойського враховувалися у першу чергу, а державні інтереси – у другу.
Приводяться приклади, які мають підтвердити такий стан справ. Так, згадують, що в інтересах Коломойського з трубопроводу викачали так звану технічну нафту і перевели її у сховища фірм Коломойського. Через те з держбюджету щомісячно на користь Коломойського виплачувалося 7,5 млн. гривень, а повна сума вже сягає не одну сотню мільйонів гривень.
Другий факт, що звучить у звинуваченнях, полягає у невиплаті до держбюджету 2 млрд. грн., які «Укртранснафта» виплатити має, але ця виплата гальмується саме Лазорком знову ж таки в інтересах свого покровителя.
Є й низка інших фактів, які свідчать про те, що Ігор Коломойський, який зберіг своє становище при всіх президентах, нині потужно зміцнив свій статус гравця № 1 на нафтовому ринку країни.
Справа в тому, що Коломойський має потужні частки акцій у двох компаніях – «Укрнафті», яка добуває «чорне золото» і кременчуцькій «Укртатнафті», яка його переробляє.
Виходить, що Ігор Коломойський контролює формально не поєднану, але фактично вертикально інтегровану трьохланкову систему, в якій одна фірма («Укрнафта») нафту добуває, друга («Укртранснафта») її транспортує, а третя («Укртатнафта») її переробляє у бензин, керосин та інші паливно-мастильні продукти.
І всі три компанії, як стверджують опоненти, повним ходом працюють на бізнес-інтереси Ігоря Коломойського.

Хто стривожений зростанням Коломойського?

На ринку нафтопродуктів України працює немало великих та малих гравців, і можна сміливо стверджувати, що вони сплять і бачать, як би це послабити дніпропетровського олігарха, який розпочав у часи Кравчука, потім зумів і з президентом Кучмою порозумітися, отримавши потужний старт, і з Юлею Тимошенко, тодішнім прем’єром і своїм ворогом, домовитися, і з президентами Ющенком і Януковичем досягти згоди. Дивно, що президент Янукович, який все в Україні підгрібав під себе і ставив під контроль свого старшого сина Олександра, не зумів радикально похитнути могутність Коломойського – спромігся спритний дніпропетровець вислизнути із залізних обіймів донецького спрута.
Але і сьогодні, коли позиції Коломойського здавалися непохитними, на його активи і впливи точили зуби інші олігархи, які йому на сьогодні поступалися і горіли жагою вирвати якомога більші шматки з бізнес-пирога дніпропетровця.
Сам Коломойський тієї скандальної ночі і потім називав, у першу чергу, ім’я Ігоря Єремеєва.

Єремеєв

Цей 46-річний український мільярдер, як прийнято, бізнесмен і політик в одній особі, народний депутат України 7-го і 8-го скликань, є співвласником паливно-промислової групи «Континіум», голова Спостережної ради Публічного акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень», є не дуже публічною особою.
Він є прикладом того, що омріяний багатьма образ суто українського бізнесмена, вихідця із західної України, не такий однозначний у реальному житті і далекий від ідилічний уявлень про «нашого» багатія, на відміну від «не наших», інокровних олігархів.
Ігор Єремеєв народився в селі Островець, Млинівського району, Рівненської області, де і закінчив школу. Учився у Рівному, став інженером, служив у армії, працював лаборантом. У 1992 році, об’єднавши групу товаришів по навчанню у вузі, 24-річний Єремеєв створив не де-небудь, а у рідному селі приватне підприємство «Континіум» і став його директором.
Потім Єремеєв перевів свій бізнес у Луцьк. А з 2002 року почалася його політична діяльність – З1 березня 2002 року Єремеєв був обраний народним депутатом України по Маневицькому виборчому округу № 23, Волинська область (36,44 % голосів).
Потім неодноразово обирався по цьому самому округу, ставши нардепом 4-х скликань. Єремеєв «крутився», як міг, при всіх владах, коливаючись разом із кожними новими «вітрами». Зокрема, голосував за так звані «закони про диктатуру», хоча пізніше подав заяву про відмову від частини голосувань і взяв участь у підготовці законопроекту про скасування цих законів.

Коломойський посміювався з намагань І. Єремеєва конкурувати з ним

Серед бізнес-підприємств І. Єремеєва є фірми з патріотичними, милими серцю українців, назвами, наприклад «Західна нафтова група», «Завод «Галичина», а вся його бізнес-імперія має назву «Торговий дім Континіум-Галичина». Єремеєв вдало для себе використовує кредитні можливості, не обтяжуючи себе обов’язковістю. У підсумку, за даними газети «Дзеркало тижня», станом на січень 2011 року, входив до переліку 25 найбільших боржників, маючи заборгованість по кредитах у 176 мільйонів доларів.
Добре знаючи реалії вітчизняного бізнесу, Ігор Єремеєв, якщо вірити твердженням, заручився підтримкою «нагорі» і пішов у атаку на позиції І. Коломойського в «Укртранснафті». Він доклав зусиль до звільнення з директорського крісла ставленика Коломойського Олександра Лазорка, натомість, посадивши в це крісло Юрія Мірошника.

Юрій Мірошник

Щодо новопризначеного керівника «Укртранснафти» відомо небагато, та й то ці дані ще треба перевіряти.
Повідомляється, що генерал Ю. Мірошник очолював луганське СБУ і тепер перебрався до Києва. Недоброзичливці єхидно стверджують, що в Луганську Ю. Мірошник з молодих літ був пов’язаний з місцевими бізнесменами, зокрема, працював на відомого луганського бізнесмена Гапочку, а посівши посаду керівника облСБУ, нібито, отримав прізвисько «П’ятнашка» – якщо вірити чуткам, за те, що його тарифом за «дахування» було 15 тисяч. Правда, джерела не уточнюють – чи то гривень, чи то доларів. Але сума в гривнях скептикам видається жалюгідною.
Коли скандал розгорівся, прозвучали протести – як це так, головою такої потужної державної нафтової компанії ставлять людину, яка жодного дня не працювала у галузі.
Реагуючи на це, згори прозвучали запевнення, що призначення це тимчасове і завдання Ю. Мірошника, нібито, одне – провести аудит справ «Укртранснафти» і потім передати керівництво тому, кого вже призначать остаточно.

Реакція громадськості

Наступного дня після скандального наїзду Коломойського на журналіста здійнялася багатоголоса хвиля протестів громадськості. Журналісти, блогери, громадські активісти відзначали неприпустимість такої поведінки, називали тон нічного спілкування Коломойського хамським, вимагали покарання для олігарха, а дехто – і звільнення. Але більшість журналістів наполягала, передусім, на тому, щоб Коломойський вибачився перед журналістом С. Андрушком.
Коломойський вперся і вибачатися відмовився. За нього це зробив заступник губернатора і його права рука – Геннадій Корбан. Але це нікого не влаштувало. Усі хотіли чути, як вибачається особисто «Бєня» – так масово називають Коломойського в Україні, по аналогії з ватажком одеських бандитів початку ХХ сторіччя Бенею Криком, якого письменник І. Бабель описав у своїх знаменитих «Одеських оповіданнях».

	Три громадянства Коломойського

Однак, Бєня вибачатися перед Андрушком категорично не хотів. Він мав на нього особистий зуб. Справа в тому, що саме С. Андрушко колись запитав І. Коломойського, чи правда, що він має 2 громадянства. На що Бєня ні секунди не знітившись, показав Сергієві три пальці і з усмішкою сказав (цитую по пам’яті): «Три. Я маю три громадянства. Закон України забороняє мати 2 громадянства, а три не забороняє».
І дійсно, у Законі ніде про потрійне громадянство не йдеться – формально Бєня був правий. Але ж усілякому прокуророві зрозуміло, що у потрійному громадянстві можна вичленити подвійне і тим самим виявити порушення закону. Але з Бєнею ніхто зв’язуватися не хотів, знаючи його фінансову могутність, зв’язки й уміння помститися, хоча б і через суд.
Не почувши вибачень, найбільш активні противники І. Коломойського почали наполегливо акцентувати на думці, що своєю поведінкою, неприпустимою для державного службовця, Бєня кинув виклик президентові, і П. Порошенко мусить зреагувати.

Реакція президента

Реакцію президента почули не одразу. Наступного дня зранку з його Адміністрації прозвучало, що до кінця дня президент прийме рішення щодо цього ексцесу.
Можна зрозуміти, що П. Порошенко з І. Коломойським зустрілися – або тієї скандальної ночі (нагадаю, П. Порошенко працює допізна, кажуть до 2-3-ї години ночі), або ж наступного дня.
Потім надійшло повідомлення, що президент оголосив губернаторові догану.
Ознайомившись із копією Указу, можна було звернути увагу на дві речі: по-перше, помічники разом із Порошенком пропустили у тексті русизм, написавши «порочить» замість «ганьбить», і по-друге, поведінку Коломойського звели до етичного аспекту, залишивши за дужками його втручання як голови обладміністрації у справу державної компанії посеред ночі, задіяння якихось силовиків і повне ігнорування розпорядження про звільнення старого і призначення нового керівника.
Тобто, цим Указом президент показав намір спустити ситуацію на гальмах – погрозити Бєні тільки пальцем і не наважитися на більш серйозний удар у стилі Кличків.

Коломойський за спиною у Порошенка?

Чому так зреагував президент? По-перше, він давно знає І. Коломойського і разом з ним ставав олігархом. По-друге, зважає на роль І. Коломойського у стабілізації ситуації на Дніпропетровщині, коли сепаратистські елементи її почали розхитувати навесні минулого року. По-третє, Порошенко не є силовим президентом і одразу в голову не б’є.
Але чи означає це, що Порошенко боїться Бєні і не наважується з ним сваритися?
Думаю, ні. Скоріш за все, Порошенко вирішив очікувати і послаблювати Коломойського не одним нокаутуючим ударом, а низкою поступових кроків.
Потрібні були лише приводи.

Другий привід

І другий привід не забарився. Коломойський з якимись не зовсім зрозумілими людьми у камуфляжах, через декілька днів після першого інциденту, силою проникли у приміщення другої компанії – «Укрнафти», заварили решітками входи, а у дворі поставили броньований грузовик КРАЗ.
Тут уже терпіння у президента луснуло, і він оголосив, що озброєні загони у центрі міста неприпустимі, а подібні захоплення приміщень є злочином.

Аваков посміхається, Коломойський задумався

Міністр внутрішніх справ А. Аваков тут же відреагував: він дав 24 години на те, щоб силовики покинули приміщення і заявив, що з цієї охоронної фірми буде відкликана ліцензія на охоронну діяльність і право носити зброю.
Коломойський зрозумів, що справа заходить уже далеко. Але не той характер у Бєні, щоб здаватися. Вустами своїх численних заступників, помічників, журналістів, нарешті, нардепів, він почав атаки на владу і всіх інших.
Так, Г. Корбан заявив, що київська влада не виконала жодної обіцянки, не проводить децентралізацію, оббирає області в той час, коли, наприклад, Дніпропетровщина годує Україну, а Коломойський утримує добровольчі батальйони.
Одразу ж усі згадали «папєрєдніків», які стверджували, що Донбас годує Україну. Згадали, що Коломойський фінансує не тільки батальйони, але і «Правий сектор», який пригрівся уже в Дніпропетровську.
Чотири нардепи гучно заявили, що виходять із правлячої коаліції і у Дніпропетровську провели прес-конференцію, звинувачуючи владу у цькуванні Коломойського. А нардеп Андрій Денисенко, член «Правого сектора», визнав, що його помічник Гордєєв днями застрелив співробітника СБУ у Волновасі. Проте заявив, що цей співробітник, як і інші представники влади, нібито, «дахував» контрабанду.
МВС вустами Авакова і СБУ вустами Наливайченка, навпаки, звинуватили дніпропетровців, що це ті, нібито, таку контрабанду «дахували».
Конфлікт явно загрожував ескалацією.
Суспільство намагалося зрозуміти – хто з ким і за що має намір воювати?

Замість боротьби олігархів потрібна боротьба з олігархатом

Під час надзвичайно активної суспільної дискусії викристалізовується така громадянська позиція: владі і суспільству потрібно не воювати проти окремого олігарха, будь-то І. Коломойський чи ще хтось. Потрібна боротьба з усіма олігархами. І суспільство зрозуміло, якби влада одночасно закликала до порядку всіх олігархів, передусім, першого ешелону – Ахметова, Новинського, Фірташа, Григоришина, Пінчука та інших.
Але як це зробити президентові-мільярдеру? Як уникнути звинувачень, що він руками Єремеєва та інших хоче посилити свої бізнес-позиції, ослабивши конкурентів?
Ця ситуація вимагає іншої постановки питання. Новій владі або потрібно подолати олігархат як систему політико-бізнесового панування в Україні, або ж визнати, що це їй чи не під силу, чи не вигідно.
А далі вже країна хай вирішує, що з такою владою робити.
А поки що у суспільстві є тривога і застереження – чи не домовляться олігархи між собою, а нова влада з ним? Чи не посміються вони всі разом над українським народом?
Сподіваюся, що президент Порошенко здатен перейти Рубікон і разом із здоровими силами суспільства прагнути перемоги над олігархатом. Звичайно, якщо він мріє залишитися в Історії України президентом з позитивною репутацією і не повторити помилки та злочини своїх попередників.
А поки що жартівники іронізують: у Коломойського є телеканали «1+1» і «2+2», а у Порошенка – тільки «5 канал». По цифрах виходить поки що 6:5 на користь Бєні?
Чи Порошенко буде боротися за нічию? Чи переможе? Кого і як?