Перша річниця Майдану вписана в новітню історію як перший рік безсмертя Небесної Сотні. Вечір на вшанування української Революції гідності відбувся у Чикаго. Об’єднання жінок Оборони Чотирьох Свобід України імені Алли Горської зібрало на свій «майдан» українців, щоби разом побувати на святих місцях, де пролилася кров наших Героїв. Через відеографію було відтворено три місяці найчорнішої зими 2013-2014 року. «Пливе кача по Тисині», гімн-реквієм за невинно убієнними активістами Євромайдану цими днями звучить над цілим світом, нагадуючи про Україну.

У просторій залі Українського культурного осередку пліч-о-пліч три покоління: діди, тати, сини, бабусі, матері, доньки, всі разом під дахом еміграції – народжені в Україні і в США, ті, що прибули після ІІ світової війни та емігрували за минулих 20 років. Було багато молоді, яка була задіяна одночасно у мистецькій програмі, старші люди з національною символікою в руках, з невимовною тугою на обличчі, і вірою що Україна вистоїть та переможе.
Атмосферу майданівського арту доповнювали розписані шоломи, частина проекту фандрайзингу, яку розпочало молодше крило організації. Вечір присвячувався Героїням Євромайдану, янголам-хоронителям, берегиням України. Організатори досягли головної мети – через фотомонтаж і відеопрезентацію, пісні і виступи вони донесли дух свободи України сюди, розбудивши обов’язок бути поруч у думках і на ділі з братами і сестрами в Україні.
Це був довгий майданівський вечір, а попереду могла бути ще й ніч... скільки днів і ночей довелося пробути нам на Майдані? Запитаймо себе. А вони до сьогодні на варті миру цілого світу, лежать в окопах, захищаючи нас від російського фашизму. Кількість годин, вмонтованих в екран, примусила кожного присутнього ще раз задуматися: «А що я зробив чи зроблю для того, щоб дівочі руки не збирали у мішки бруківку на Хрещатику, не кидали коктейлі Молотова на Грушевського, а обвивали шию коханого, що повернувся живим?»
«Усиновіть пораненого вояка!» – під таким гаслом відбувся фандрайзинг, який спрямовано на проект ЗУАДКу (Злученого Українського Американського Допомогового Комітету) щодо надання допомоги важкопораненим захисникам України. Слід зазначити, що господинями вечора, ОЖ ОЧСУ ім. Алли Горської в Чикаго, попередньо було зібрано $25,535 та передано родинам Героїв Небесної Сотні.
Над Україною війна. Участь кожного є важливою, а приклад, як це робити по-справжньому, без пафосу, а з почуттям сестринської любові, довели нам організатори вечора, їм – наша вдячність. Зокрема, під час вечора було повідомлено, що Кредитівка «Самопоміч» внесла свій даток у сумі $1000 і понад $600 надійшло від інших добродіїв та організацій. Вагомий за своїм змістом внесок зроблено відомою активною своєю громадянською позицією Катею Міщенко-Мицик. Ця молода жінка зуміла захопити увагу мільйонів, створивши у соцмережі сторінку Euromaidan Art & Graphics. Журналістка Адріяна Краснянська з своїми ж однодумцями створили сторінку Euromaidan Journalist Collective, самі були учасниками Євромайдану. Світ сьогодні багатомовний, англійською перекладаємо, пишемо, публікуємо, доносимо, вимагаємо. Музикою і піснею переконуємо, що українці – миролюбна нація. Цим настроєм поділилися піаністка Соломія Чуйко та співачка Христина Мігелич. Голова відділу ОЖ ОЧСУ ім. Алли Горської Марійка Крутяк впевнено вела програму.
Мені приємно, що мене особисто було запрошено до роботи над відеомонтажем. Робота над текстом та читання, запис у хаті родини Крутяків, активістів громадської ниви, здавалося переносили нас до них – жінок, дівчат, матерів і донь. До тих, кому виховувати дітей і кому ще народжувати. І тоді, і сьогодні вони не думають про дощ і сніг, холод і зиму. Їхні думки про те, як захистити своє майбутнє, державу від того, що діється навколо. Жінки-миротворці створили щиру теплу атмосферу на противагу діям уряду, який запроваджував диктаторський режим. І саме жінка намагалася гарантувати безпеку, залишаючись на Майдані, стримуючи агресію у чоловічих очах з обох боків. Вони жертвували власним життям на пекельному полі, потрапляючи під обстріли снайперів і готували тонни гарячої їди. Медики, волонтерки, журналісти, дівчата у «віночках і з крилами» були поруч з чоловіками на сцені і на полі бою. Чому ж держава била і б’є по головах гумовими кийками? Чому війну називає зоною АТО? Чому Америка одною рукою забрала ядерну зброю, а іншою обіцяну допомогу тримає в жмені? І коли настане цьому кінець? Боляче. Сумно. Тривожно. Ми переживали й одночасно відчували просвітлення, яке вселило надію, що все буде добре.
Працюючи з одержимими, сама нею стаєш, не зауважуєш, що стрілки годинника повернули далеко за північ... У цьому нема нічого дивного, в Україні у той час ранок, такий чистий і світлий, як у молитві.
Ми побачили на екрані хронологію подій, які відбувалися рівно рік тому в Києві, згадали, з чого розпочалася боротьба українського народу проти злочинної влади, яка переросла у боротьбу за незалежність України. На захист піднялися мільйони: хтось зі зброєю в руках, хтось, збираючи допомогу військовим, хтось, перераховуючи засоби на цю допомогу. Серед них – волонтери Чикаго, організації і парафії, ті, хто живуть з Україною в серці.
Ми любимо вас, наші ГЕРОЇ! Справжні, найкращі, жінки і чоловіки! Повертайтеся живими! Слава Україні!

Проект ЗУАДКУ

Злученого Українського Американського Допомогового Комітету
«Усиновіть пораненого вояка!»
для надання допомоги важкопораненим захисникам України
За детальною інформацією просимо звертатись до ОЖ ОЧСУ
ім. Алли Горської в Чикаго
Участь кожного є важливою