Перша річниця загибелі на Майдані людей, яких поетично назвали Небесною Сотнею, відзначалася по-різному. Скористаємось цим початковим ювілеєм, щоб осмислити сьогоднішню українську ситуацію в контексті питань, які гіпотетично могли б поставити всім нам Герої Небесної Сотні.

Згадали всі, але…

Річницю загибелі Небесної Сотні згадали всі, причетні до України. І згадки відрізнялися, подекуди діаметрально – як за сенсом, так і за стилем.
Як за методом, так і за висновками.
У Росії, наприклад, провели організований владою масовий Антимайдан, який відбувся під відповідними гаслами: «Путін і Кадиров не допустять Майдан», «Я не їм печиво, пряники смачніші» (натяк на те, що представник Держдепартаменту США Вікторія Нуланд пригощала на Майдані печивом) тощо.
Звідти ж прозвучали поодинокі голоси у підтримку України та Майдану.
Прославлений лідер московського гурту «Машина часу» Андрій Макаревич, донедавна одна з найбільших російських зірок, а нині, за термінологією ура-патріотів, «націонал-зрадник», прокоментував: «З приводу Небесної Сотні – ні у одного негідника не повернеться язик сказати, що ці хлопці загинули за Обаму чи бандерівців-фашистів: вони загинули за свою Батьківщину, тому що мріяли побачити її вільною та щасливою. І світла їм пам’ять…»
В Україні також нема єдності в оцінці Майдану та Небесної Сотні.
Це треба розуміти.
Чимало таких, хто вважає, що Майдан «розбудив звіра», який уже рік шматує Україну. І цей звір постає не тільки в образах сепаратизму, агресії, але й економічної кризи, катастрофічного падіння гривні, зубожіння народу тощо.
Їхні голоси не завжди чути, бо вони розуміють, що сьогодні їхня позиція не знаходить підтримки влади і більшості суспільства. Але вони є.
Було б помилкою не враховувати, що в глибинах України, особливо в південно-східних та центральних областях, причаїлася значна маса громадян, які не поділяють цінності Майдану і не вважають Небесну Сотню героями.
На Донбасі подібні люди відкрито воюють проти України зі зброєю в руках.
У Харкові, Одесі, деяких інших містах періодично планують і проводять терористичні вилазки й акти. Формально вони є громадянами України, фактично ж – її ворогами.
У багатьох інших містах, містечках, селах живуть такі собі притаєні люди, що складають мовчазну частину суспільства, яка в кращому випадку байдуже, а в гіршому – вороже ставиться до всього того, що становило цінність для майданівців і за що загинула та перша Сотня.
Кількість цих мовчазних громадян невідома, але вони є. Ще вчора вони були членами Партії регіонів чи Компартії, або безпартійними їх однодумцями. Минув рік з часу краху режиму Януковича та його політичних опор – Партії регіонів та Компартії – але ці люди нікуди не поділися. Вони – серед нас. Вони просто причаїлися, сподіваючись, що настануть інші часи, коли буде їхня влада, коли можна буде їм підняти голови і вже не сичати спідтишка, а гучно горланити.
Деякі з них є відкритими антиукраїнцями, деякі позиціонують себе по-іншому. Як висловився відомий регіонал О. Єфремов: «У мене інше бачення України».
Яке інше – добре показав режим Януковича, в якому Єфремов був помітним коліщатком. Це бачення України як місця заробляння і крадіжок, місце дерибану бюджету та власності, комунальної і державної. Місце, де народ вважається бидлом, яке потрібно загнати в стійло і дати трохи корму, щоб завтра знову можна було на ньому їздити.
Але, попри наявності інших, не зовсім українських, або й антиукраїнських позицій, точок зору і груп населення сьогодні в Україні переважає інший тренд.
Його уособлює патріотична більшість суспільства, а услід за нею і влада.
Для них загиблі з Небесної Сотні є Героями, і річницю їхньої загибелі вони відзначили з урочистою скорботою.

Програма відзначення

Заходів – політичних, громадських, культурно мистецьких – було багато.
Вони розпочалися у вівторок, 17 лютого, інтерактивним виставковим проектом «Творчість Свободи: (р) еволюційна культура Майдану» в столичному Музеї Івана Гончара. А продовжилися серією виставок, постійно діючих експозицій з артефактами Майдану, презентацій, переглядів документальних фото- і кінолітописів Майдану.
Із проектів поза столицею відзначу, зокрема:
– заупокійні служби Божі за загиблими Героями Небесної Сотні по всій країні, починаючи із Західної України і далі на схід, у центр та південь;
– проект «Театр Шевченка – Героям Майдану» у Черкасах;
– виставки «Пам’яті Героїв Небесної Сотні» та «Від перших наметів до повсталого міста…» в Одесі;
– духовно-мистецький захід «Обірвалося життя..», присвячений роковинам загибелі Устима Голоднюка та Назарія Войтовича (Тернопільська обл., м. Збараж, Воскресенська церква, майдан І. Франка);
– драма «Державна зрада», роздуми про державну незалежність та служіння Україні, (авт: Рей Лапіка, перекл: М. Рябчук, сценічний варіант – Ф. Стригун Львів, Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької);
– драма-реквієм «Нація» – на основі реальних подій за однойменною книгою М. Матіос (Івано-Франківський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Івана Франка);
– драма «Щоденники Майдану» (Н. Ворожбит), сценічна версія – А. Май (Київ, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка) та чимало інших.
У столиці, окрім відкриття масштабного традиційного книжкового ярмарку «Київська весна-2015», відбулися також два книжкові заходи, різні за розмахом та суспільним резонансом.
Один з них камерний, у невеликому музеї-квартирі Павла Тичини, називався «Екскурсія з каганцями», (розшифровувався як присвята Героям Небесної Сотні, проведення флешмобу із запалюванням лампадок). Інший – розкішний, із запрошенням багатьох віп-персон: презентація книги журналістки Соні Кошкіної «Майдан. Нерозказана історія». Розслідування подій Революції гідності.
По-своєму ця російською мовою написана книга унікальна – вона створена на основі опитування маси свідків, також і високопоставлених, із різних, зокрема, і протилежних, політичних таборів, і ставить собі за мету реконструкцію подій Майдану, тодішніх кроків влади й опозиції з різних точок зору.
Але вибух протестів та засудження у соцмережах викликало не стільки те, що С. Кошкіна брала для книги інтерв’ю у провідних діячів режиму Януковича, а те, що чимало з них були запрошені і прийшли на презентацію.
Вони мило посміхалися, дарували іменинниці букети, пили шампанське, фотографувалися на пам’ять, давали бліц-інтерв’ю і тусувалися пліч-о-пліч з діячами нинішнього режиму, які також не висловлювали жодних протестів з цього приводу і по-приятельськи ручкалися з ними.
Але на всі гнівні дорікання у соцмережах С. Кошкіна реагувала незворушно. Спочатку пробувала описати успіх і блиск вечора, а потім, втомившись переконувати опонентів, відповідала: та вдавіться, заздрісники! І далі розповідала про успіх трьох підряд презентацій та книги у цілому.
Проте ключові урочисті заходи почалися з 20 лютого.

Мати Героя з його портретом та нагородою сина в руках

Президент і родини загиблих

Спочатку в Адміністрації президента України на вул. Банковій відбулася зустріч Глави держави з рідними та близькими активістів Революції гідності. Вона була емоційно важкою для всіх присутніх. Матері, дружини, діти загиблих плакали, згадуючи своїх загиблих рідних.
Президентові коштувало чимало сил зібратися на промову і виголосити її. Ось що він сказав:
«Шановні рідні та близькі наших національних Героїв!
Від тих трагічних подій, коли кожен з вас втратив найрідніших своїх людей, а вся Україна – найкращих своїх синів та доньок, сплив цілий рік. Та не минає – і ніколи не мине! – глибокий біль від тієї безповоротної втрати.
Голови перед світлою пам’яттю Героїв Небесної Сотні схиляє вся країна. Не знаходжу слів, щоб втішити вас, тому що таких слів відшукати неможливо. Таких слів – їх просто не існує!
Від сьогодні і до скону віків Україна щодвадцятого лютого відзначатиме День Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності, захищаючи Україну. Завдяки їхній самопожертві ми живемо і дихаємо, і маємо унікальний шанс змінити країну на краще, і не дай Боже нам його змарнувати.
На свій великий подвиг Велика Небесна Сотня йшла свідомо і без жодного страху. Від 22 січня, коли першими загинули Сергій Нігоян, Михайло Жизневський та Юрій Вербицький, всі, хто боровся на Майдані, знали, чим ризикують. І всі ми там розуміли, що кожен день для кожного з нас може стати останнім.
Боротьба за право жити у справді європейській країні, яка розпочалася на Майдані, триває й досі, тепер на Донбасі. Більше, ніж чотири тисячі членів самооборони Майдану пішли на фронт, боронячи Україну від російської агресії на Донбасі.
Маю тримати себе в руках, але, повірте, це невимовний біль не лише для їхніх родин, але і для мене як для президента, як для людини…
Тепер вже остаточно ясно, що ми на Майдані рік тому боролися не з Януковичем. Він був лише жорстокою і слухняною маріонеткою.
Агресія Росії проти України почалася ще зі зриву підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, яка мала відбутися у Вільнюсі. До ліквідації та розшматування України в Москві готувалися ще до перемоги Майдану. Вони очікували падіння Януковича зо дня на день – і прискорили хід подій.
Генеральна прокуратура та СБУ встановили чіткий російський слід у розстрілі Майдану. Слідство, нарешті, отримало доступ до записів приватних телефонних розмов Януковича з представниками російських силових структур. Вони разом заздалегідь готувалися до розстрілу.
Буквально днями керівництво Служби безпеки поінформувало мене про те, що допитані нею бійці «Альфи» дали покази, що помічник президента Росії Владислав Сурков керував організацією снайперських груп іноземців на Майдані.
Питання проти людяності не мають терміну давності, так. Але поставлю і собі, і вам риторичне запитання: хіба Росія колись видасть нам злочинця Януковича, головного винуватця кровопролиття на Майдані? Я не сумніваюся, що він вічно горітиме в пеклі, але це вже поза юрисдикцією земного суду. Тим не менш, для торжества справедливості за моєї ініціативи Верховна Рада ухвалила закон про можливість заочного притягнення до відповідальності очільників колишнього режиму, які вбивали людей та грабували країну, але цього недостатньо.
До відповідальності будемо притягувати і суддів, які протягом останнього року покривали підозрюваних у причетності до розправи над Майданом. Новий закон по судах, ухвалений минулого тижня, дає нам таку можливість. Сьогодні він надійшов до мене з Верховної Ради, і я не гаятиму часу на його підпис.
Це дуже складні і заплутані справи. Знищено доказову базу, заметено сліди, втекли виконавці. Відбулося це все в період міжвладдя, коли було паралізовано діяльність усіх без винятку силових структур. Всі ці об’єктивні труднощі я усвідомлюю розумом, але серце моє, так само, як і ваші, відмовляється сприймати ці пояснення.
Висновок такий: поки що правоохоронні органи недостатньо зробили для покарання вбивць. Не одна голова ще полетить, але можемо констатувати: за останні місяці було зроблено набагато більше, ніж за останній рік. Значить, можна, значить, знаходяться сили, свідки, щоб усі, хто вбивав українських героїв, отримали по заслузі.
Як Глава держави відчуваю колосальну відповідальність перед Героями Небесної Сотні, перед вашими дітьми та батьками, братами та сестрами. Вони померли за те, щоб Україна стала справді незалежною, могутньою, успішною європейською державою.
Ця велика мрія, ця національна ідея не просто обов’язково відбудеться. Вона – вже втілюється в життя. Ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС, а до кінця цього року очікуємо запровадження безвізового режиму. Створили нову українську армію, яка зупинила ворога на далекосхідних кордонах. Згуртувалися в єдину українську політичну націю. Ми єдині як ніколи, а європейська ідея проросла та пустила міцне коріння в усіх регіонах. У до нитки розграбованій Януковичем країні знайшли гроші на озброєння. Попри те, що через війну втратили чверть економіки, не допустили дефолту.
Ми відправили на смітник історії старий парламент, нафарширований регіоналами, обрали нову проєвропейську Раду, сформували більшість і найбільш реформаторський уряд в історії України. Кадри шукали по всьому світу, засвоїли реформаторський досвід наших успішних сусідів, а самих реформаторів – винайняли на роботу в Україні.
Дев’ять членів конкурсної комісії з бездоганною репутацією цими днями завершують підбирати кандидатури на посаду директора Національного антикорупційного бюро.
Реформи починаються, набирають обертів, але слід розуміти, що це кропітка, важка та марудна робота, результати якої стануть відчутними лише через кілька років.
Впроваджувати реформи доводилося лише однією рукою, бо іншою мусимо відстрілюватися від ворожого сусіда. Він прагне не лише знищити нас фізично, але й виснажити економічно. Ви ж розумієте, що Росія здійснює агресію не для того, щоб відтяти Донбас, а щоб знекровити всю нашу країну! Отож, щоб збудувати успішну Україну, нам треба якнайшвидше завершити війну, через яку ми втрачаємо темпи змін.
Чи задоволений я сам цими темпами? Звісно, ні. Не все нам вдається робити так стрімко, як чекають всі наші співвітчизники; не так швидко, як нам самим хотілося б. Між «верхами» і «низами», які рівною мірою прагнуть реформ, утворилася середня ланка, яка не хоче змін.
Чи є у нас помилки? Ви ж знаєте, не помиляється лише той, хто нічого не робить. На помилках вчимося і стаємо сильнішими.
Ми проведемо реформи, розбудуємо Збройні Сили та захистимо державність. Як би не було складно, які б ще випробування не випали на нашу долю, я зроблю все, щоб великі жертви, яких за останній рік зазнав наш народ, не приведи Господи, не виявилися марними. У цьому вам присягаю.
Від імені усього Українського народу – щира подяка Вам, матері та батьки, за те, що виростили таких мужніх і прекрасних синів та доньок. І доземний уклін синам та донькам, які втратили батьків.
Прошу вшанувати хвилиною мовчання пам’ять усіх героїв, які померли за Україну.
Попри всі труднощі та виклики, ми переможемо!
Бо з нами Бог. І правда – на нашому боці!
Слава Україні!
Слава її Героям!».

Великий і малий українські козаки приймають Золоту зірку Героя України

Президент нагадав присутнім, що у листопаді минулого року, в День Гідності та Свободи, він підписав Указ «Про присвоєння звання «Герой України» Героям Небесної Сотні» і зараз матиме честь вручити ці високі нагороди родинам загиблих.
Була б можливість, я виставив би на сторінках статті всі фотографії з цього скорботного вручення, бо сльози кожної матері чи дружини є священними, і кожна світлина зафіксувала це горе, особливо гостре в момент отримання нагороди. Але додам лише одну, символічну – на якій зафіксований маленький хлопчик у вишиванці як уособлення зв’язку поколінь, як символ невмирущості козацького героїчного роду.
Великий і малий українські козаки приймають Золоту зірку Героя України

Акція на Майдані

Надвечір цього ж дня, у місці, де Інститутська вулиця стрімко відходить вгору від Майдану, відбулася Всеукраїнська акція «Хвилина мовчання – нескінченність пам’яті».
Саме тут йшли в останні свої атаки Герої Небесної Сотні, саме тут отримували вони смертельні поранення, саме тут їх душі покидали вбиті тіла й возносилися на Небо.
Сюди прийшли десятки тисяч людей, заполонивши Майдан. Згори, від Адміністрації президента України, яка розташована від цього місця зовсім недалеко, спускалися пішки Петро Порошенко з дружиною. Їх супроводжував Голова Верховної Ради України Володимир Гройсман. прем’єр А. Яценюк з дружиною вже стояли на місці збору, тому президента не супроводжували.
Розуміючи правила протоколу, багато хто зробив висновки, що несупроводження прем’єром президента могло бути невипадковим і свідчило про холодок у їхніх взаєминах.
Стався в цей момент ще один інцидент. Коли президент уже йшов мимо шеренги людей, з натовпу почулися вигуки. Були серед них і неприємні для Глави держави.
Але завданням журналіста є не смакування сенсаційності чи скандальності, а заклик до влади прислухатися до цих вигуків. Адже в них є біль за відступ з Донецького аеропорту, за оточення під Дебальцевим, за загибель наших бійців і здачу Дебальцевого з прилеглими селами, за слабкість мирних угод, за недостатню підтримку з боку Заходу – за все, в чому винен і не винен Глава держави, але все, за що він взявся відповідати, ставши президентом України.
О 18:30 розпочався передзвін київських церков, до якого приєдналися пронизливими сигналами численні учасники «Автомайдану». Це створило особливо хвилюючу атмосферу.
Петро Порошенко звернувся до присутніх:

«Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас – слава,
І воля святая!

Ці слова Тараса Шевченка, шановні мої співвітчизники, стали духовним заповітом Сергія Нігояна, одного з перших Героїв Небесної Сотні. А скількох ще ми втратили потім! Вони стояли тут пліч-о-пліч, представники різних етносів, віросповідань, вихідці зі Сходу і з Заходу, Півночі і Півдня; які розмовляли українською, російською та іншими мовами. Їх об’єднала спільна Батьківщина, спільна Вітчизна, їх об’єднала Україна, палка любов до неї і героїчна боротьба за сповнене гідності європейське майбутнє нашої держави.
Географія цих скорботних і водночас славних днів охоплює всю Україну. На українській Донеччині, в селі Світле, Добропільського району, відкрили меморіальну дошку односельцю-майданівцю Володимирові Наумову, який загинув тут, у Києві, 18 лютого. Та на тлі подій на Донбасі ми з вами добре розуміємо, чому ці події і нині для нас усіх, українців, і для всього світу є глибоко символічними.
Шановне товариство!
Тут, на Майдані, ми боролися не тільки і не стільки з маріонетковим Януковичем. Адже тепер зрозуміло, що російська агресія проти України почалася з «наступу» на Вільнюс, коли 29 листопада Україна мала підписати у Вільнюсі історичну Угоду про асоціацію, і 21 листопада неукраїнський уряд прийняв рішення зупинити рух країни в Європу. На це святе місце одразу ж із протестом вийшли небайдужі.
Революція гідності стала першою і, головне, виграшною битвою у війні за нашу незалежність. І коли ворог побачив, що мирний аншлюс України в Митний союз захлинувся, він вирішив танками та «градами» розчленувати Україну. Та цій авантюрі також не довелося стати реальністю. Новостворена українська армія за всенародної волонтерської підтримки зупинила ворога на далекосхідних кордонах. Народжені не для війни українці, мирні українці ? бо ми є мирний народ ? взяли до рук зброю і зупинили добре вишколену армію – одну з найпотужніших у світі і на континенті.
Саме подвиг Небесної Сотні надихнув сотні тисяч українців на боротьбу з російською агресією. А, щонайменше, чотири тисячі членів самооборони Майдану, сотні нашої з вами самооборони, вирушили на фронт, де не на життя, а на смерть боронять незалежність своєї країни від «сили темної, проклятої орди».
Нам протистоїть потужний ворог, значно чисельніший, ніж ми, і, на жаль, набагато краще озброєний. Плани напасти на нас він виношував роками. Він готував саме для цього свої збройні сили і формував у нас всередині країни п’яту колону. Але ми все рівно сильніші, бо з нами – правда, і ми сильніші, бо з нами – Бог. Для нас ця війна за свою землю, за нашу землю – війна справедлива, а для супротивника – ні! І це визнано всім світом, бо весь світ зараз є солідарним з Україною.
Післязавтра, 22 лютого, на моє запрошення, на ваше запрошення, на запрошення народу України сюди, на це святе місце, приїдуть європейські лідери, президенти, прем’єр-міністри, представники влади країн Євросоюзу, щоб вшанувати подвиг нашого народу і віддати належне пам’яті українських героїв. Але не тільки для цього, а й для того, щоб підкреслити своєю присутністю, що двері в Європейський Союз для України відчинені. І це – визнання подвигу українських героїв, тої ціни, яку український народ заплатив за право мати європейську перспективу.
Вистояти, зберегти державу ми зможемо лише за умови, коли ми збережемо єдність, коли ми уникнемо будь-яких внутрішніх чвар, коли будь-яка п’ята колона не дасть нам розколоти нашу єдність! І я впевнений, що саме так і буде. Ми це продемонстрували на фронті і зараз аж ніяк не дамо, не допустимо внутрішнього фронту, над відкриттям якого дуже наполегливо працюють спецслужби сусідньої держави, сіючи страх, паніку, зневіру у наших силах і недовіру українців одне до одного. Ми зламаємо цей сценарій і переможемо, як перемагали до сих пір!
І як би не було складно, які б ще випробування не випали на нашу долю, я обіцяю вам, що викладуся по максимуму, щоби ті великі жертви, яких за останній рік зазнав наш народ, не виявилися змарнованими. Зупинимо війну – і вже через кілька років кожен помітить, як змінюється Україна.
Ми кожною клітиною відчуваємо, як народ вимагає прискорити зміни. Однією рукою відстрілюючись від агресора, іншою пришвидшуємо маховик незворотних реформ. У 14-му році, шановні друзі, співвітчизники, ми з вами зберегли Україну, а 15-й рік стане вирішальним у започаткуванні фундаментальних змін у будівництві нової держави.

Запуск «Променів гідності»

Я впевнений: Україна буде жити у мирі, розвиватися і рухатися в обраному європейському напрямку. І станеться це завдяки нашим з вами янголам-охоронцям – Героям Небесної Сотні і ще багатьом сотням лицарів, які віддали найцінніше, що вони мають, – своє життя за Україну.
Дорогі друзі, ми всі у вічному боргу перед матерями й батьками за те, що вони виростили мужніх і прекрасних синів і доньок. І схиляємося перед дітьми, які втратили батьків.
Прошу Владислава Цепуна, сина Героя Небесної Сотні, Героя України Андрія Цепуна, запустити «Промені гідності». З кожного місця, де минулого року розлучилася з тілом світла душа, злетить до небес пам’ятний Промінь гідності.
Згадаймо кожного, хто віддав своє життя за Україну!»
Президент разом із Владиком натиснули кнопку пуску світлової інсталяції.
Коли стовп променів піднявся у небо, Національною хоровою капелою «Думка» було виконано гімн України.
Потім присутні почули пронизливий виступ Євгена Нищука з віршем «Мамо, не плач, я повернусь весною» Оксани Максимишин-Корабель.
Урочисту частину завершив «Реквієм» Вольфганга-Амадея Моцарта у виконанні Національного симфонічного оркестру України та Національної хорової капели «Думка».
А потім уже взяла тихенько за серце головна жалобна пісня Майдану «Плине кача», до сліз проникливо виконана неймовірним гуртом «Піккардійська Терція».
Під час її звучання відбулося масове покладання лампадок та квітів на місця розстрілів Небесної Сотні.
Дивлячись на цю хвилюючу картину, згадав я рядки поетеси Тетяни Домашенко, яка свого часу віршем «Небесна сотня воїнів Майдану» запустила в народ цей геніальний термін:

Небесна сотня воїнів Христа
З мечем Архістратига Михаїла,
З молитвою за волю на устах
У вічність із Майдану відлетіла,
Небесна Сотня воїнів святих
І душу, й тіло склали за Свободу,
За розбрат нації взяли на себе гріх,
Освячені любов’ю до народу.
Їх імена у Небі голубім
Золотосяйним променем палають.

Хода Пам’яті

А у неділю, 22 лютого, відбувся кульмінаційний момент цих пам’ятних днів. Стартувавши від хреста біля верхнього виходу метро «Хрещатик» Інститутською вулицею, а потім Шовковичною, Грушевського, Європейською площею пройшла велелюдна Хода Пам’яті із зупинками біля знакових місць Революції гідності. Її очолила шеренга політичних лідерів, які спеціально приїхали до Києва на вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні.
Серед них було 7 президентів – Литви – Даля Грибаускайте, Польщі – Броніслав Коморовський, Федеративної Республіки Німеччина – Йоахим Гаук, Молдови – Ніколас Тімофті, Грузії – Георгій Маргелашвілі, Словацької Республіки – Андрей Кіска, президент Європейської Ради Дональд Туск.
Їм склала компанію ціла група високопосадовців різних рангів з європейських країн.
Чудово виглядала Даля Грибаускайте, яка вирізнялася жовто-блакитним знаком на пальто.
Хода завершилася спільним молебнем за мир представників усіх релігійних конфесій України, ієрархів церков – учасників Всеукраїнської Ради Церков, що відбувся за участі президента України та іноземних делегацій.
Насамкінець високі гості і керівники країни поклали запалені лампадки біля пам’ятного хреста на вулиці Інститутській, до портретів Героїв Небесної Сотні.
Також гості столиці разом з Главою держави оглянули експозицію виставки «Присутність. Докази агресії російських військ на території України», відкритої на Михайлівській площі міста Києва.
Подібні жалобні урочисті заходи пройшли по всій країні. Наприклад, як повідомили ЗМІ, того ж дня, 22 лютого, до могил Героїв Небесної Сотні на Полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові прийшли родичі загиблих, представники влади області та міста, духовенства та громади Львова, аби вклонитися пам’яті Героїв. Також над могилами Героїв Небесної Сотні підняли Державний прапор України. До підніжжя могил Героїв поклали квіти, запалили лампадки, а представники духовенства відслужили екуменічну панахиду.

Післямова

Дні вшанування пройшли хвилююче. Небесна Сотня зібрала велике коло українців та іноземних гостей і всім безмовно поставила свої запитання: як ви порядкуєте в Україні після нас? Чи йдете шляхом Гідності? Чи відбулася справжня Революція і зміна старої системи?
На всі ці питання відповідати нелегко нам усім – і владі, і громаді.
Ось уже з 23 лютого наступили будні, а за ними – можливість усвідомити – як же ми виконуємо заповіти Героїв Небесної Сотні? Чому так важко йдемо, чому спотикаємось? У чому наші головні проблеми на сьогодні?
Про це я мав нагоду говорити 23 лютого в телестудії. Безумовно, нервом моменту є ситуація в зоні АТО і виконання мирного плану. Маємо можливість переконатися – самотужки нам мирний план не виконати.
Позиція країн Заходу є хисткою. Тому висновок: тільки чітка й енергійна позиція країн ЄС може допомогти Україні в рамках мирного плану і Мінських угод стримати натиск підтриманих Росією сепаратистів та найманців. Чи виробиться така позиція? Адже головні політичні лідери Європи на вшанування річниці Майдану та Героїв Небесної Сотні не приїхали. А саме вони вирішують всі найважливіші питання в ЄС.
Чекатимемо подальшого з надією. Але найбільше потрібно сподіватися на свої сили. Поки що це виходить не так, як хотілося б.