Нагадаю читачам, що тіньовим урядом прийнято називати опозиційну структуру, яка побудована за принципом чинного уряду і бере на себе організацію критики і пропозицій за всіма основними напрямками внутрішньої і зовнішньої політики.

Чинний уряд будь-якої країни в усі часи припускається своїх помилок. Опозиція його критикує. Але щоб ця критика була системною, щоб опозиція могла доводити суспільству, що вона краще розуміє шляхи вирішення проблем, організовується ось такий тіньовий уряд.
У ньому кожному чинному міністрові (чи, принаймні, ключовим) керівництвом опозиції призначається аналогічний тіньовий міністр-опозиціонер. Його завдання – організувати таку нищівну критику чинного міністра за своїм напрямком, такий суспільний тиск на нього, щоб громадськість раз за разом переконувалася – опозиція краще, більш фахово розуміє проблеми і пропонує шляхи їх вирішення.
Так готується ґрунт для перемоги опозиції на найближчих виборах.
Щоб довго не ходити за прикладами, згадаймо деякі епізоди вітчизняної історії. Був період, коли партія «Батьківщина» заявила про організацію тіньового уряду на чолі з тіньовим «прем’єром» Сергієм Соболєвим. Але задумане повною мірою здійснити не вдалося, і потроху цей тіньовий уряд свою активність знизив.
Віктор Янукович теж у 2007 році очолив свій тіньовий уряд. Щоб читачі згадали рівень цього уряду, нагадаю імена деяких його тіньових міністрів, які у 2010 році, після перемоги Януковича на президентських виборах, стали чинними міністрами у тих самих міністерствах, які вони очолювали і у «тіні».
Так, тіньовим міністром фінансів був обраний Микола Азаров, міністром економіки – Ірина Акімова, міністром оборони – Олександр Кузьмук, міністром внутрішніх справ – Микола Джига, міністром палива й енергетики – Юрій Бойко, міністром вугільної промисловості – Сергій Тулуб, міністром праці та соціальної політики – Михайло Папієв, міністром освіти і науки – Дмитро Табачник, міністром закордонних справ – Костянтин Грищенко, міністром юстиції – Олександр Лавринович, міністром з питань житлово-комунального господарства – Олександр Попов, міністром у справах молоді і сім`ї – Віктор Корж, міністром промисловості – Анатолій Кінах, міністром з питань надзвичайних ситуацій – Нестор Шуфрич, міністром будівництва і регіонального розвитку – Володимир Яцуба.
Майже всі ці регіонали раніше чи пізніше дійсно були чи потім стали міністрами чинного офіційного уряду або обійняли рівнозначні посади.
Чи може сьогоднішня опозиція повторити свій досвід восьмирічної давнини?
Судіть самі.
Ще у грудні минулого року стало відомо, що «Опозиційний блок» має намір сформувати альтернативний «тіньовий» уряд, який, нібито, очолить екс-віце-прем’єр Борис Колесніков. Про це журналістам у кулуарах парламенту заявив тоді народний депутат Нестор Шуфрич.
У той же час він не сказав, хто ще увійде до складу опозиційного уряду. Адже лава запасних у опозиції сильно прорідилася.
Відомо, що Борис Колесніков не раз бив чинний уряд Яценюка по його слабких місцях, заявляв, що нинішня влада не виконала жодної передвиборної обіцянки, не провела жодної реформи, обвалила економіку і, як наслідок, національну валюту. Крім того, було відкладено на рік запровадження Угоди про асоціацію з ЄС.
Минуло лише два місяці, а ситуація в Україні ще більше ускладнилася. З-за кордону останнім часом дедалі частіше лунають голоси діячів-втікачів – екс-міністра-податківця О. Клименка, екс-першого віце-прем’єра С. Арбузова, нарешті почав «скігліті» сам Мікіла Янович Азіров.
Усі вони різко і часто заслужено критикували провальну економічну політику нинішнього уряду. Правда, забували при цьому нагадати, як «папєрєднікі», тобто, самі азарівці, вкупі з януковичівцями, розграбували країну станом на лютий 2014 року.
У річницю Майдану заворушився і «сам». Янукович дав інтерв’ю декільком російським каналам і побіжно зронив, що хотів би повернутися в Україну, але боїться, що вб’ють.
У зв’язку з цією активністю експерти почали думати-гадати – до чого б це така активність «колишніх»? Хочуть відродити свій політичний вплив? Повернути до життя Партію регіонів? Перемогти на наступних виборах?
Серед інших версій має право на існування і така: можливе формування не просто «тіньового» внутрішньо-українського уряду, але й так званого «уряду у вигнанні». Адже Росія до сих пір продовжує скрізь твердити, що нинішня влада прийшла незаконно, тому є, нібито, нелегітимною «хунтою», що Януковича вигнали, Азарова вигнали, Арбузова вигнали, Табачника вигнали – ну, чи вони самі були змушені втекти.
А оскільки є більш-менш підходящі фігури для створення уряду у вигнанні, то чому б його не створити. Для чого, запитаєте ви?
А хоча б для того, щоб у підходящий момент закликати війська іноземної держави (наприклад, Росії) допомогти так званому «уряду у вигнанні» повернутися додому, у Київ, скинути так званих «самозванців з хунти» і знову очолити законний уряд України.
Маячня, скажете ви?
А хіба у лютому 2014 року ми не називали маячнею попередження, що Крим можуть відібрати, що Донбас можуть відрізати і вщент розорити війною, що Україну охопить справжня, хоча і поки що локальна, війна, що ціна за долар буде вищою, ніж 30 гривень?
Тоді це здавалося неймовірним.
Тепер це – повсякденна реальність.
Ми можемо передбачати, що дійсного перемир’я на горизонті поки що не видно.
Ми припускаємо, що Україну будуть гальмувати на шляху до ЄС. А для цього Україну будуть дестабілізовувати різними шляхами.
Один із можливий – активізація внутрішньої «п’ятої колони» та зовнішньої групи екс-діячів-втікачів.
Яким би за складом не став цей ймовірний «тіньовий» уряд України, він здатен кинути глибоку тінь у ясний день на всі українські справи.
А тим більше, якщо наш день буде не ясним, а похмурим і передгрозовим.
Тіньові уряди – це азбука опозиції. В умовах України, яка потерпає від агресії, подібна азбука може стати для влади такою алгеброю, яка запропонує завдання з дуже складними варіантами вирішення.
Найкращим засобом проти можливого успіху будь-якого тіньового уряду України має стати ефективна політика чинного уряду. А з цим є проблеми. І немалі.
Отож, порятунок тих, хто може потонути – справа їхніх власних рук.
Панове чинний уряд, нікому не дайте шансу почати топити – не вас, ні, а Україну.
Ну і вас заодно.