Посилання на міжнародні документи, конвенції, договори, маючи справу з Росією, є марним заняттям. Більш вдячним завданням був би пошук хоч однієї міжнародної конвенції або одного договору, який Росія та/або її попередник СРСР не порушили значною мірою або повністю ігнорували. Проте, конвенції та договори залишаються міжнародними нормами цивілізованого міжнародного співтовариства, які повинні бути прийняті до уваги при відносинах з Росією. Небажання Росії, часто зарозуміле, забезпечити дотримання існуючих норм, повинне сприйматися як небажання з боку Росії бути частиною цього цивілізованого міжнародного співтовариства з усіма наслідками. Таким чином, Росія повинна вважатися парією і країною, яка становить глобальну небезпеку значно більшу через її розміри порівняно з іншими державами, такими, як Сирія, Іран, Північна Корея чи терористичними формуваннями, такими, як ISIS, Аль-Каїда або Талібан.

Справа українського пілота та десантника, що перебуває в російському полоні, є яскравим прикладом зарозумілості і відмови Росії грати за правилами. Надія Савченко була захоплена найманцями Росії на території України і передана їхнім російським господарям для судового переслідування або просто переслідування. Це було, в кращому випадку, захоплення військовополоненого, або, в гіршому, викрадення. У кожному випадку, її затримання та подальше утримування у в’язниці заборонене Женевською конвенцією 1949 року або міжнародними кримінально-правовими нормами.
Савченко допитували без адвоката, їй призначали психіатричну експертизу і відкривали досудове провадження «заочно». Вона звинувачується за КК РФ. У Женевській конвенції абсолютно ясно сказано, що військовополоненим не може бути висунуто звинувачення в скоєнні кримінального злочину. На будь-який проступок повинно бути винесене судове рішення відповідно до міжнародного правосуддя. За словами Марка Фейгіна, адвоката Савченко, Надія не одна така. Є близько тридцяти українських військовослужбовців, що перебувають у російських в'язницях. Росія відмовляється визнати їх військовополоненими, що суперечить Женевській конвенції, в якій встановлені правила поводження з військовополоненими.
Двадцять два члени Палати представників США написали Держсекретарю Джону Керрі прохання звернутися до росіян у цьому питанні. Зовсім недавно Парламентська асамблея Ради Європи надала міжнародний імунітет Надії і закликала до її негайного звільнення з російської в'язниці. Надія була обрана до парламенту України на виборах у жовтні 2014 р. і була обрана членом української делегації в ПАРЄ.
Чесно кажучи, все це не має значення. Якщо Росія відмовляється визнати Надію військовополоненою, то жодного іншого пояснення її утримання під вартою в Росії, крім того, що вона є жертвою викрадення, не існує. Вона не була екстрадована до Росії на прохання російського уряду, щоб постати перед судом за злочини, вчинені в Росії. Фіктивний злочин, в якому її звинувачують, це вбивство двох російських журналістів біля Луганська, в зоні військових дій, на території України. Існує доказ того, що вбивство сталося після захоплення Надії. Російська судова система не має юрисдикції над передбачуваним злочином. Давайте не будемо прикидатися, що маємо повагу до цієї судової системи, припускаючи, що процес повинен відбутися. Відповідно до Женевської конвенції, є презумпція статусу військовополонених, якщо не вважає інакше «компетентний суд». Російський суд, звичайно, не той «компетентний суд», що передбачений Женевою.
Надія оголосила і продовжує голодування. Її життя в смертельній небезпеці. Всі напрямки повинні бути вивчені, щоб вберегти Надію від смерті та звільнити її від російського утримання під вартою. Проте приклади Надії й тридцяти інших українських військовослужбовців не повинні бути забуті за будь-якого  вирішення проблеми.
Тут може бути тільки один висновок: Росія є терористичною державою і повинна бути визнана такою з усіма наслідками. Захід проявив свою зневагу до поведінки Росії, оскільки Росія вперше вторглася в Україну в лютому 2014 р., через тиждень після того, коли Росія завершила міжнародний фарс по зв'язках з громадськістю в Сочі. Захід різко критикував Росію в Організації Об'єднаних Націй понад 20 разів, застосовував значні санкції, уникав Росії на зустрічах G-8, встидав Росію на G-20 в Австралії (до яких Росія, насамперед, ніколи не повинна була бути запрошена), уникав Росії останнім часом у Давосі. Проте Росія залишається зарозумілою і не кається. Єдине рішення полягає у визнанні, що Росія є країна – міжнародний терорист – і використовувати всі інструменти, які є в розпорядженні Заходу, щоб перемогти Росію в Україні.
Зарозуміла й нерозважлива Росія, яка переживає економічний спад у результаті санкцій, тим не менш, небезпечна. Навіть ефективні санкції займуть дуже багато часу, щоб поставити Росію на коліна. Парія після військової поразки є набагато більш податливою, і Росія зможе вилікуватися в кінцевому рахунку. Цей спрощений підхід принесе користь російським людям також. Ніхто не пропонує вести себе як Росія, чи розв’язувати війну так, як вона. Російський народ буде менше страждати в довготерміновій перспективі, якщо його автократичні й олігархічні лідери втратять більше зараз. Це вимагає негайного і серйозного озброєння й узгодження у військовому плані з Україною, зокрема, надання Україні шансу на вступ у НАТО.
Росія експортувала тероризм протягом останнього року і навіть більше того, минулого тижня хаотичні обстріли призвели до загибелі цивільних осіб в автобусах, на ринках і будинках в Україні. Росія ніколи не здасться. Вона повинна бути підкорена в Україні. Випадок Надії Савченко є яскравим прикладом того, хто насправді є ворог. На думку російської сторони, Надя не є військовополоненою з правами, згідно з Женевою. Вона – жертва викрадення держави-терориста.