Ліки подешевшають на 30-40%, а некомпетентні медики, які працевлаштувались «по дзвінку» чи за хабар, позбудуться роботи. Які ще зміни чекають на медичну галузь у найближчі 10 років?
“У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно”, – йдеться у ст. 49 Конституції України. Але це– де-юре. Де-факто понад 40% всіх витрат на медицину в Україні сплачує хворий зі своєї кишені. Держава утримує громіздку мережу лікарень, але не платить за послуги, які отримують пацієнти. Попередні спроби реформувати медичну галузь в Україні зазнавали фіаско.
Торік у липні МОЗ за сприяння міжнародних та громадських організацій створило стратегічну дорадчу групу з реформування охорони здоров’я, до якої увійшло 12 експертів, відібраних на конкурсній основі– українців та іноземців. Серед них – колишній грузинський урядовець Александр Квіташвілі, якого у грудні призначили новим міністром охорони здоров’я України. Експерти розробили Національну стратегію побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2025 рр. Про те, які новації пропонує Стратегія українським медикам і пацієнтам, – у розмові з представником Стратегічної дорадчої групи з питань реформування охорони здоров’я в Україні при МОЗ, головним редактором журналу “PRO Менеджмент в охороні здоров’я” Павлом Ковтонюком.

– Реформування медичної галузі передбачатиме скорочення кількості ліжок, закриття лікувальних установ? Лікарі ризикують втратити роботу?

– За статистикою, Україна посідає друге місце у Європі (після Білорусі) за кількістю лікарняних ліжок на душу населення. Використовуються вони вкрай неефективно. У нас– 40 млн. жителів, а витрати на охорону здоров’я на одну людину, за даними Світового банку, становлять 149$. При цьому у нас майже вдвічі більше лікарень і поліклінік, ніж у Німеччині, де населення– 81 млн., а витрати на охорону здоров’я на одну людину– 4800$.
Схожа ситуація і з лікарями. В одній із львівських лікарень у хірургічному відділенні працює 21 хірург. Регулярно оперують п’ятеро. 16 хірургів проводять лише кілька операцій на рік, і я не заздрю їхнім пацієнтам. Працюють на чверть або півставки– все задля того, щоб лікарня отримувала більший бюджет.

– Як працюватиме система медичного страхування? Більшість українців не можуть похвалитися добрим здоров’ям (це наочно демонструє статистика захворюваності та смертності). Пацієнтів, яким держава повинна гарантувати безкоштовну медицину (пенсіонери, багатодітні родини, неповносправні тощо), у нас багато. Чи витримають цей тягар платники податків?

– Доки система в Україні не буде реформована, не варто запроваджувати жодної системи страхування. Вона ніколи не запрацює у системі, яка базується на радянських принципах. Спершу необхідно дерегулювати галузь, почати платити лікарням за надані послуги, а не за ліжка, оптимізувати мережу лікарень тощо і лише після цього запроваджувати страхування.
Однак розробники Стратегії радять готуватися до страхової системи вже сьогодні. Наприклад, держава може визначити базовий пакет безкоштовних послуг для всіх громадян (приміром, екстрена допомога, вакцинація, лікування соціально небезпечних хвороб тощо), а також розробити страхові пакети для уразливих категорій (звісно, у межах того, що держава може собі дозволити). Якщо сьогодні перевести на страхову систему всіх, платники податків підірвуться під таким тягарем.

– До яких заходів необхідно вдатися, аби вартість ліків в Україні почала знижуватися?

– Ліки дорогі, бо галузь– зарегульована, корумпована, ринок– закритий і недорозвинений. Стратегія передбачає зменшення обмежень і регуляцій для бізнесу, що дозволить зайти на ринок новим гравцям. Можна сподіватися також на збільшення обсягу ліків на ринку; спрощення процедури реєстрації для ліків, які пройшли реєстрацію у розвинених країнах; запровадження електронних тендерів, у яких зможуть брати участь закордонні компанії тощо. У підсумку це призведе до того, що ліків стане більше, а їх вартість знизиться у середньому на 30-40%.

– Чи можливо подолати корупцію у медицині?

– Стратегія пропонує позбавити МОЗ невластивих йому функцій. Закупівлі– перша з них і, мабуть, найбільш пріоритетна. Централізовані закупівлі необхідно передати міжнародним організаціям (ЮНІСЕФ, ВОЗ)– на той час, поки в Україні не з’явиться незалежна закупівельна агенція, як це є у європейських країнах.
Також МОЗ перестане утримувати медичні та освітні заклади, Академію медичних наук. МОЗ лише вироблятиме політику в галузі охорони здоров’я і контролюватиме її виконання.

– У розвинених країнах левова частка послуг (до 90%) надається на первинній ланці медичної допомоги. У нас– лише 20-25%...

– Починати готувати сімейних лікарів потрібно було навіть не вчора, а позавчора. Під час так званої “реформи” 2011-2013 рр. їх навчали шість місяців. Це була адміністративна імітація реформи– цілком у дусі попередньої влади.
Зараз пропонується почати переорієнтовувати медицину у бік первинної ланки якомога швидше. Для цього МОЗ повинне розробити план замовлення на сімейних лікарів на багато років вперед, щоб, скажімо, до 2025 року була необхідна кількість лікарів необхідного фахового рівня.
Сімейні лікарі повинні бути автономними– працювати як приватні підприємці, а не бути прив’язаними до державних поліклінік. Вони мають укладати договір з розпорядником коштів (тією ж закупівельною агенцією) на обслуговування певної кількості людей. А поки Стратегія пропонує перехідне рішення. Доки сімейні лікарі навчаються, лікарями первинної ланки можуть працювати педіатри, гінекологи, терапевти – лікарі першого контакту, які направляють хворих до вузьких спеціалістів.

– Лікарі не хочуть працювати у селі. Прагнуть працевлаштуватися хоча б на чверть ставки– тільки би лишитися у місті. Як можна вирішити цю проблему?

– Шукати нестандартні, сміливі рішення. У Грузії сімейним лікарям у селах видали гранти– досить великі гроші прямо на руки, на облаштування їх практики. Це спрацювало. Можливо, щось подібне слід спробувати і у нас. Важливо, щоб сільський лікар не був “бюджетником”, а був автономним і міг сам організувати свою практику, приймати пацієнтів у себе вдома– чому би й ні?

– У який спосіб планується підвищувати заробітну платню медичним працівникам? Чи буде вона диференційованою– хто надає більш якісні послуги і виконує більші обсяги роботи, той буде отримувати більше? І що буде з непопулярними спеціалістами?

– Щойно лікарні отримають автономію, а гроші почнуть “ходити” за послугою, а не за ставкою чи ліжком, природно, постане питання, які лікарі потрібні тій чи іншій лікарні, а які– ні, хто заслуговує більшої зарплати. Керівник лікарні сам буде вирішувати, які лікарі йому потрібні і який рівень зарплат може встановити у межах свого бюджету.
У випадку з хірургічним відділенням, приклад якого наводив: якщо головний лікар залишить у штаті п’ять хірургів, які справді лікують людей, то вони зможуть отримувати гідну зарплату, при цьому пацієнти будуть отримувати більш якісну медичну допомогу. У цій ситуації виграють всі– лікарі, головний лікар, пацієнти. Програють тільки некомпетентні лікарі, які “числились” у лікарні, бо були чиїмись знайомими або дали хабара, щоб працевлаштуватись. Незатребуваним спеціалістам доведеться або ставати затребуваними, або шукати себе в іншій професії, або йти на пенсію.