Минулі вихідні в Україні відзначилися вже майже призабутими новинами: українська армія пішла в наступ. І відразу стало помітно, що останні 9 місяців керівництво країни, замість готуватися до війни, схоже, щиро сподівалося, що мир сам впаде з неба.
Чи то в АП прочитали таки пости Бачо Корчилави, чи то ще якесь диво сталося, але з самого ранку неділі радник президента Юрій Бірюков по секрету всьому Фейсбуку розказав, що українська армія таки нарешті отримала наказ застосовувати зброю. Як то кажуть, не пройшло і півроку.
Що симптоматично – у цьому ж пості Бірюков не втримався, щоб не обкласти багнюкою одну з бригад. Так би мовити, для повноти картини – мовляв, такі-сякі, не хочуть воювати. Чим вкотре продемонстрував, що навики доброго організатора не завжди поєднуються зі стратегічним мисленням, а совість і здоровий глузд по мірі наближення до владної верхівки мають властивість танути.
Так і тривало майже цілий день – армія воювала, а волонтери поміж вилазками на фронт намагалися пояснити всьому ФБ, а разом з ним – і Бірюкову, чому:
а) не можна поливати багнюкою цілу бригаду під час бойових дій;
б) не можна поливати багнюкою цілу бригаду під час бойових дій у Фейсбуку;
в) не можна поливати багнюкою цілу бригаду під час бойових дій у Фейсбуку, будучи офіційним радником і неофіційним рупором президента.
Бірюков «послухався» – стер частину посту про бригаду. Думка про те, що здалося би вибачитися у таких випадках, схоже, його кабінет взагалі не відвідує. Так само він колись обливав багнюкою тих, хто оголосив на всю країну про катастрофічну ситуацію на 32 блок-посту, а потім просто витирав написане. Мовляв, і я – не я, і рука не моя.
Організатор і волонтер з нього добрий, а от кодекс честі звичайної людини здалося би підівчити, бо з такими офіційними радниками президента і російського ТБ не треба. Ще кілька таких «викидів» – і бійці різних бригад або одне на одного вовком дивитимуться, або таки пояснять в неофіційній формі Бірюкову, чому не варто запускати у ФБ неперевірену (а іноді – і просто відверто неправдиву, як то було з 32 блок-постом) інформацію і вдаватися до поспішних висновків.
Принаймні, хтось же ж має йому пояснити, що інформація – то й так наша слабка ланка, не треба її послаблювати. Навіть заради того, щоб вислужитися перед керівництвом держави.
Добре, що військові фактично не мали часу читати ФБ – і робили свою роботу. Протягом неділі терористам таки добряче дісталося – прес-служба АТО повідомила, що за добу було відбито 63 напади терористів.
Фактично було вибито повністю терористів з Донецького аеропорту і його околиць, звільнено два селища на околиці Горлівки. Йшли активні бої фактично по всій лінії фронту.
Російські ЗМІ в той час фактично цілий день повідомляли, що терористи таки повністю взяли аеропорт, і так далі.
Аж потім під вечір з’являється дивна інформація.
Російське інформагентство ТАСС на фоні фото зі щойно підірваним мостом на дорозі від Донецького аеропорту до житлових кварталів міста розмістило заяву Дмитра Пєскова, прес-секретаря президента РФ.
«За останні дні Росія послідовно докладала зусиль в якості посередника для врегулювання конфлікту. Зокрема, в ніч з четверга на п’ятницю президентом Росії Володимиром Путіним було надіслано письмове послання президентові України Петру Порошенку, в якому обом сторонам конфлікту пропонувався конкретний план відведення важкої артилерії. Лист був отриманий президентом України уранці в п’ятницю. На жаль, українська сторона відмовилася від плану, що пропонувався, і не виступила з будь-якими зустрічними пропозиціями, і, більше того, знову почала бойові дії», – повідомив журналістам прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков, передає ТАСС.
Далі прес-служба президента підкреслила, що «Київ відмовився від плану, не запропонувавши нічого натомість».
Що за план, і що від України хотіли «отримати натомість», не уточнюється.
Не пояснюється навіть те, чому російські журналісти, котрі так активно ловлять кожен звук свого президента, нічого не знали про цілого листа Путіна Порошенку.
Навіть прес-служба Кремля про той лист фактично цілих три дні мовчала.
Та й на фактично четвертий день обмежилася тільки натяками Пєскова, мовляв, якийсь лист, якісь пропозиції… А які – біс його знає.
Тим більше, що кому-кому, а Путіну добре відомо, що починаючи з вересня українська сторона дотримувалася режиму «тиші». А от «важку техніку» активно застосовували терористи, і то на всі боки – куди попаде. Чого ж тоді Путін не писав листа терористам з пропозицією «відведення важкої артилерії»? Чи вони теж відмовили?
І тут за годину чи дві підключилося російське МЗС.
І як почало розповідати… Весь зміст арії переказувати тяжко, найцікавішим моментом цієї опери було те, що, виявляється, на думку відомства Лаврова, в мінських угодах було закріплено, що Донецький аеропорт належить терористам.
Пане Лавров, ви скажіть, хто вам таке підписав – ми його негайно витуримо, і до України і на метр не підпустимо, нема чого державні землі направо й наліво роздавати…
В тих угодах, які українцям показували, було зазначено, що аеропорт можна поміняти на певну кількість населених пунктів – однак тих населених пунктів ніхто не повернув.

«Град» в Донецьку стріляє з житлових кварталів

Та й загалом весь наступ в неділю проходив у рамках тих мінських угод – хто ж винен, що з часу підписання «перемир’я» терористи собі заграбастали чималенькі шматки території, майже 500 км кв.
І щоб повернутися до тих меж, які було зазначено у мінських угодах, тепер доводиться чимало патронів витратити.
До речі, про патрони.
Після того, коли українське керівництво нарешті надумало наказати «придушувати вогневі точки противника», то один, то інший командир у ФБ час від часу роздумує – а чим придушувати будемо?
В Росії на оборонну галузь працює чимало заводів, патрони вони штампують добросовісно.
В Україні більшість патронів на фронт потрапляють зі складів. І то час від часу виявляється, що патрони на вигляд ніби нічого, але стріляти ними не виходить ніяк – браковані.
Але якщо братися воювати – то і ті складські можуть скінчитися.
А Луганський патронний завод вже, як то кажуть, своє відспівав.
В Україні ще є кілька заводів, котрі тим займаються – але щось їхню роботу не дуже відчутно. Укроборонпром збирався ще восени замість Луганського заводу запустити новий завод – але щось та ініціатива так і заглухла.
А шкода.
Бо як би ми не намагалися оголошувати про мир, але східні сусіди явно на мир налаштовуватися не хочуть.
Більше того, схоже, в Росії вирішили «утилізувати» в бійню на Донеччині чи не всіх своїх бандитів, а до них – ще й чимало військових.
Вже у вівторок, 20 січня, на півночі зони АТО українських військових атакували російські регулярні війська. Цікаво, чи то не ті, котрі 19 січня, перейшли державний кордон України у Луганській області. А ще цікаво – чи не згризли собі часом лікті ті добрі люди, котрі свого часу давали наказ «спостерігати» за тим, як російські військові переходять кордон…

Спецпризначенці батальйону «Север» просять допомогти котикам. Потрібні радіостанції, маскувальні халати, лопати, каски і так далі. PAYPAL: Account: [email protected] Reference: Sever

А тепер ті військові, разом з навченими ним терористами, активно діють в країні.
У Запорізькій області у вівторок, 20 січня, серед білого дня підірвали залізничний міст під товарним потягом з рудою, який їхав до Волновахи. Пошкоджено мостовий перехід. На щастя, обійшлося без жертв.
Але – через цей міст їхала техніка на фронт.
Цікаво, що читали в дитинстві керівники СБУ? В радянські часи чи не кожна друга дитяча книжка була про війну. І в кожній другій книжці про війну говорилося про важливість мостів – як треба охороняти свої мости і підривати мости ворога.
Так от, для тих, хто не читав у дитинстві радянських книжок: охороняти свої стратегічні мости потрібно цілодобово. І дуже пильно. Будемо сподіватися, хтось уважний таки ці секрети українським спецслужбам розкаже, адже це не перший підірваний міст, і, схоже, мабуть не останній. З того, як активно терористи руйнують інфраструктуру, можна зробити висновок, що Путіну хочеться якщо не завоювати Донбас, то хоча б так «понадкушувати», що він був геть непридатним до життя.
А українська влада тим часом так себе поводить, ніби і справді вірить у всі підписані «перемир’я». Можна було б зрозуміти, якщо б український президент говорив про те, що він «президент миру», і тим часом готувався до війни. Але від мирних заяв нема рятунку – а з підготовкою до війни щось справи не дуже.

Цим фото ТАСС проілюстрував заяву Пєскова. Це Путилівський міст – неподалік від Донецького аеропорту, з’єднує аеропорт з житловими кварталами, в яких засіли бойовики. Під мостом був блок-пост терористів

Зате помітно, що люди починають дедалі частіше задумуватися про диверсійну діяльність, щоправда, наразі це помітно тільки по магазинах мережі «Рошен» – вже у 4 магазинах в Києві побили вітрини. Останню розбили 19 січня, каменюку загорнули в папірець з надписом «за невиконані обіцянки».
Схоже, власник мережі і досі не розуміє, що ж рухає «диверсантами».
Тому наведемо на завершення коротеньке пояснення від дипломата Богдана Яременка, колишнього генерального консула України в Стамбулі:
«Чи турбує мене фабрика Порошенка в Липецьку?
Пару моїх товаришів, Карл Волох, Віктор Кожевников, виявилися, слід думати, абсолютно випадково, за збігом обставин, втягнутими в кампанію, що шириться мережею, і має на меті «зупинити лайномети», розвернуті в бік Президента. Тобто, приборкати хвилю критики, яка, погоджуюсь, заливає вищу посадову особу держави.
Заходять друзі з дивного боку – питаються, а що ж в дійсності ви (ми), критикани, хочете від Порошенка? Адже фабрику в Липецьку продати неможливо (збитково), а вимоги законодавства обов’язково все продати немає?
Друзі, ви усі достатньо дорослі, щоб нагадати нам усім для початку простий приклад.
Свого часу, президенту США Білу Клінтону ледь не оголосили імпічмент. І не за те, що він разом з Монікою Лівінськи скористався сигарою не за призначенням, а за те, що збрехав під присягою, ніби цього не робив.
Чому Порошенко пообіцяв позбутися свого бізнесу?
Тому що став Президентом України після Майдану Гідності, на хвилі всенародного бажання жити по-новому (ага, саме так і звучало), без корупції в тому числі. Очевидно, Порошенко вважав, що заява про намір позбутися бізнес-активів допоможе йому обратися на посаду президента. Можливо, він навіть розумів, що наявність у нього великих бізнес-активів, в тому числі – за кордоном, робить його вразливим для різних впливів. Можливо він так і не думав, а просто розумів, що саме так думаємо ми.
Отже це була свідома обіцянка, дана публічно для досягнення певного політичного результату.
І цього результату він досягнув – був обраний Президентом України.
Ну, що ж, дорогі захисники президента, я погоджусь з вами, що продавати активи в Росії для Порошенка зараз важко (він очевидно з наївності просто не розумів цього під час передвиборчої кампанії), а Севморзавод по факту – об’єкт нерухомості, а не виробнича потужність.
Ще в передвиборчій програмі кандидата в Президенти України Петра Порошенка був, наприклад, пункт про дострокові парламентські вибори на основі нового виборчого законодавства з пропорційною системою виборів і відкритими списками.
Я розумію, що існує безліч причин, чому це було зробити важко або і неможливо. Але я також розумію, що до передвиборчої програми кандидата це положення було включене не просто так, а тому, що це було актуальна ідея, яку підтримували, ну, майже всі.
Пригадую, на початку липня Порошенко оголошував, що ми взяли під контроль весь кордон. Після втечі Гіркіна з Слов’янська верховний головнокомандуючий оголосив про перемогу, і про те, що у нас є нова армія. Перед Днем Незалежності Президент у прямому ефірі на нараді з силовиками поставив їм завдання перейти до нового етапу АТО – оточення і поступове знищення бойовиків. Під час Іловайської різні він домовився з Путіним про коридор для виведення наших військ.
Далі були Мінські домовленості, про суть яких ми починаємо поступово дізнаватися, але так і не знаємо, на яких підставах ці домовленості підписані. Як наслідок домовленостей, за ініціативою Президента були протягнуті через парламент закони, які, на думку того ж Президента, через два місяці треба вже було б і скасувати.
Також Президент підписав Закон про вільну економічну зону в Криму, а наприкінці року заявив, що в ньому багато помилок, хоча його про ці помилки попереджали раніше.
І це на тлі того, що в команду Президента раз за разом потрапляли і потрапляють люди, яких Майдан «в упор не бачить».
Ясно, що в кожному окремому питанні є причина – невигідно або важко продати, неправильно поінформували і підставили генерали, обманув Путін, підвело оточення.
Але проблема ж чесній і розумній людині зрозуміла – Президент або бреше, або не відповідає за свої слова.
А фабрика в Липецьку – нехай залишається. Чорт з нею.»