Підбираючи чільну ілюстрацію до цієї статі, я зупинився на ось такій світлині – паралельним курсом йдуть вояки і Дід Мороз зі Снігуронькою. Йдуть ніби разом, і все ж окремо – кожен своїм маршрутом.

Дід зі супутницею символізують мирне життя. Солдати – ту війну, яка є і, ймовірно, залишиться важливим фактором життя України у Новому 2015 році.
Мирне і воєнне життя навпіл ділять українське сьогодення.
Давайте спробуємо проаналізувати ці дві складові й уяснити – на якому етапі руху України ми знаходимося? І куди веде цей рух – угору, вниз, чи поки що по рівнині?

Ситуації зав’язані вузлами

Згадую університетські лекції з діалектики.
Коли викладачі нам, студентам, казали, що все пов’язане зі всім, ми сприймали тоді це як абстрактну думку і не особливо перевіряли її практикою.
Теперішнє українське життя примушує раз по раз цю сентенцію згадати.
Яку б проблему, що актуалізувалася в Україні, не візьмемо, вирішення її залежить від іншої проблеми, а рішення тієї другої – від рішення третьої і так далі.
Ось один – із сотні можливих – приклад, сьогоднішній, надзвичайно актуальний: ситуація в районі Донецького аеропорту.
Щодня чуємо і читаємо, що противник з того боку – ополченці, бойовики, найманці, російські військові – дедалі більш активно і щільно обстрілюють аеропорт (до сотні разів за добу), постійно атакують його, тіснять, гинуть самі й убивають українських вояків.
У хід давно пущена потужна ракетно-артилерійська і мінометна зброя, танки, самохідки – практично весь арсенал війни.
Залишилося незадіяним лише хіба що авіабомбардування.
У той же час з політико-дипломатичних кабінетів України у ці самі дні доносяться заяви, що наша країна не відмовляється від мінських домовленостей, що перемир’я, нібито, триває, хоча й з порушеннями.
«Дайте наказ про наступ, вони ж нас тут просто розстрілюють впритул», – просять українські «кіборги», захисники аеропорту.
Наказу дати не можуть – перемир’я ж.
Західні держави за цим уважно слідкують і ледь що, помахують нам пальчиком – «ну-ну, українці, куди атакуєте, перемир’я ж, будьте люб’язні дотримуватися.
Ви втрачаєте території? Вас обстрілюють? Ай-я-яй. Ми скажемо герру Путіну, щоб він вплинув на бойовиків.
Ви кажете, що він не звертає на наші слова жодної уваги? Посилити санкції?
Ні-ні, поки що не можемо посилити, і так вже добряче собі зашкодили цими санкціями».
Отже, реально кажучи, військові дії в районі аеропорту у повному розпалі. Бої йдуть пекельні. Гинуть, отримують поранення з обох боків десятки і сотні вояків.
А наступати українським батальйонам зась! – Захід може відвернутися.
А західна прихильність – це і дипломатична підтримка України, це і рішення поки що тримати санкції проти Росії, це і матеріально-фінансова допомога.
Подібних прикладів переплетень проблем багато, і ми ще не раз у цьому переконаємось.

Проблема визначень

Події примушують нас товкти воду у ступі і ходити по колу. Це тому, що реальність не розв’язує проблеми, а лише ставить чи загострює. А ми пробуємо все зрозуміти, звести кінці з кінцями і вибудувати якусь несуперечливу систему пояснень.
Хоча б для себе.
Вкотре почну з визначень.
Що відбувається у нас у Донецькій та Луганській областях? АТО чи війна?
Як назвати території, що перебувають під контролем так званих ДНР і ЛНР? Окуповані іншою країною чи захоплені антиукраїнськи налаштованими громадянами України?
Чому не вдається переконати Європу і світ у тому, в чому влада України переконує свій народ – у агресії Росії?
Мало доказів? Непереконливі докази? Захід не хоче бачити доказів?
Що собою являє нинішня влада України? Як її правильно назвати – влада Майдану, влада, що непослідовна стосовно Майдану, влада, що «зливає» Майдан?
Тоді скажімо собі – а чим був Майдан? Повстанням, революцією, протестом частини суспільства?
Проти чого чи кого він постав? Проти Януковича і його режиму? Проти тієї системи, яку вибудував Янукович? Чи не тільки Янукович?
Проти олігархів? Проти бюрократії? Проти корупції?
Що таке правоохоронні органи в України, і які вони за підсумками минулого року? Діяльні? Бездіяльні? Непрофесійні? Ми не уявляємо собі їхніх складнощів?
Якою є кадрова політика – вдалою, невдалою, зрозумілою, незрозумілою?
Чи відбулося очищення влади, чи тільки починається, чи ще й не починалося?
Подібних питань багато. Різних, зокрема, і протилежних думок море. Точних визначень мало. А якщо явище назвати неточно чи геть неправильно, то це дезорієнтує. Бо після правильного чи неправильного визначення міняється ставлення до того, що визначили, і напрошується дія щодо нього.
Щоб лікарі виліковували, потрібні точні діагнози.

Події на Сході

На мій погляд, правильне означення подій на Сході для початку аналізу могло б бути наступним. Два десятки років південно-східними областями України і АРК Крим не займалася жодна українська влада й активно займалися всі російські влади. Ці території України і раніше були заселені, здебільшого, проросійськи налаштованим населенням, а ці два десятиріччя легальної і нелегальної обробки призвели до значного зростання проросійських настроїв.
Їх могло б скомпенсувати зростання України як держави, наявність більшості чесних політиків у всіх гілках влади, успіхи України на всіх напрямках, насамперед, у внутрішній політиці, в соціально-економічній сфері.
Натомість, усі громадяни України бачили таку картину: міняються президенти, прем’єри, депутатські корпуси у Києві і на місцях, а життя не покращується. Події йдуть не у правильному напрямку – таку домінуючу думку фіксували соціологічні опитування всіх часів Незалежності.
Але якщо патріотична Західна Україна, а з нею, більшою мірою, Центр України не робили з цього антиукраїнських висновків, то у Криму і на Сході антиукраїнськи налаштованих громадян більшало. Багатьох і вербували.
До того ж, ці області, насамперед, Донбас, були віддані всіма президентами на відкуп місцевим олігархам, напівбандитам і бандитам
Так формувалася порохова діжка на південному Сході України.
Тому коли туди кинули сірник у вигляді збірної групи місцевих сепаратистів, заїжджих інструкторів і провокаторів та різних спецпризначенців з Росії, спалахнув перший маленький вогник.
Його можна було миттєво загасити – як це зробили французькі правоохоронці в ситуації захоплення заручників і будівлі ісламськими терористами, що розстріляли сатиричний журнал – ультиматум, відмова терористів, штурм, поклали своїх і терористів, але не дали багаттю розгорітися.
В Україні ж навесні 2014 року бездіяльність вищої державної, військової влади України того часу призвела до того, що сепаратисти-бойовики-найманці-терористи-бандюки осміліли і захоплення миттєво поповзли ланцюговою реакцією, як пожежа по стерні.
Цю бездіяльність пояснювали по-різному. Однак з огляду на інтереси України і наслідки тодішня бездіяльність була злочинною.
Одні злочинно і суперактивно діяли, інші злочинно і суперпасивно бездіяли.
З часом АТО розгорілася у міні-війну, але українських військових постійно здавали, зраджували, стримували свої командири – не давали можливості здійснити коротку переможну війну. Множилася кількість загиблих і поранених.
А потім настала точка неповернення.
Співвідношення зброї, живої сили і техніки сепаратистів-бойовиків-бандюків-найманців-російських військових стало таким, яке унеможливлювало блискавичну перемогу українських військ.
Цьому сприяла єзуїтська тактика ракетно-артилерійської стрільби з житлових кварталів сепаратистами, що стримувало українців у їхніх ракетно-артилерійських відповідях. Знищувати артилерійські позиції сепаратистів, знищуючи при цьому житлові будинки і, загалом, місто – це було морально тяжко, і бойовики цим постійно користуються.
Хоча втрат на війні ще нікому не вдавалося уникнути. На превеликий жаль, і серед мирного населення, яке стало трагічним заручником злочинної агресії проти України.
Варто пом’янути всіх українських героїв та невинно загиблих у цій війні.

Мілітарний аспект України-2015

Коли військові кореспонденти та прес-секретарі оголошують цифри наявності російських військовослужбовців, бойовиків, найманців, бандитів на тимчасово окупованих територіях – це завжди тисячі, максимум, десятки тисяч. Цифра сто тисяч не звучала жодного разу.
Сукупна кількість українських збройних сил, добровольчих батальйонів, різноманітних спецпризначенців, Нацгвардії, міліції тощо – в декілька разів більша.
За рахунок мобілізації-2015 призвуть ще 200 тисяч українців.
Так ось питання – українські воїни в усій своїй кількості і потузі не можуть перемогти своїх ворогів по той бік? Чи їм не дають це зробити?
Моя думка така: їм не дають це зробити з двох обставин.
Перше – Захід проти наступу українського війська, а наша влада проти Заходу і його позиції не піде. Причини я вказував вище.
Друге – українському війську протистоїть сукупність найманців, зцементована російською армією та її новітнім озброєнням.
За останнім рейтингом – російська армія друга у світі. Поступається лише США. Українська – на 21 місці. Насамперед, не вистачає новітньої зброї, якої у росіян вдосталь.
Захід не дає Україні ні наступальної, ні оборонної зброї. А це означає, що довелося б атакувати, встеляючи поля горами трупів.
Військові експерти припускають, що у випадку наступу українці втрачали б не менше, ніж 400 солдатів на день.
Питання – як атакувати? Як перемагати?
Реальна відповідь – атаки, можливо, й будуть, але переможної війни внаслідок прямих воєнних дій України ближчим часом очікувати не доводиться.
А що очікувати?
На момент, коли я пишу, тобто, на 22.53 за київським часом 22 січня, кіборги все ще обороняють донецький аеропорт.
Але мені чомусь здається, що нас готують до його здачі. Про це я подумав, почувши тільки що заяву, котру зробив в ефірі «5 каналу» голова Комітету

	Донецький аеропорт

Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський: «Аеропорт зараз вже немає жодного значення, тому що його як аеропорту вже не існує ні в якому вигляді.
Це місце, де тривають бої. Це питання честі одної та іншої сторони. Але я не хотів би, щоб заради символів клали життя десятки наших бійців», – сказав він.
«Ми вже отримали когорту воїнів і повинні їх берегти. Це зобов’язання головнокомандувача і політиків», – наголосив народний депутат.
Два дні тому, 20 січня, терористи підірвали злітну смугу аеропорту «Донецьк». А зранку наступного дня в аеропорт «Донецьк» вийшла підмога у вигляді кількох десятків десантників. Через густий туман бійці не змогли потрапити у місце призначення, а відхилилися від «курсу» на приблизно 800 метрів і потрапили у місце концентрації бойовиків, де стався бій, внаслідок якого є загиблі, а 8 українських бійців потрапили в полон.
Вловлюєте тенденцію? Аеропорт вже не має значення, бійців треба берегти, підмога не дійшла…
Все йде до того, що аеропорт можуть просто здати. Якщо це трапиться, тут же різко актуалізуються чутки, які вже поповзли: нібито аеропорт на перемовинах у Мінську українські переговорники обіцяли росіянам здати.
Хто? Називають навіть імена Порошенка та Путіна як сторін, що домовилися.
Хоча тут якась неув’язка. Путін з Порошенком у Мінську не зустрічалися. Або домовленості не було, або якщо й була, то не в Мінську.
Коли ці рядки потраплять до читачів, ситуація може прояснитися.
Нині ж тривога і невідомість.
Кіборги, що захищають аеропорт, за останній час стали в Україні вже легендарними бійцями. Вони неодноразово заявляли, що позиції не здадуть.
Невже їм накажуть це зробити?
Якщо так станеться, це буде великою моральною перемогою бойовиків і росіян. І великою поразкою України. Передусім, моральною. У мілітарному аспекті 2015 рік буде роком затяжної позиційної війни. За час так званого «перемир’я» бойовики витиснули собі ще 500 квадратних кілометрів. Вони витиснули, а українці були вимушені здати цю територію. Що ж буде, коли бойовики разом із росіянами підуть у відкритий наступ? Чи, може, вони взяли ось таку тактику поступового витіснення українських вояків з Донбасу? До якої межі? До повної окупації Донбасу?
У це не надто віриться. Думаю, такого повороту подій не приймуть ні суспільство, ні більшість учасників АТО.

Соціально-економічний аспект України-2015

У випадку оголошення Україною військового стану і війни з Росією Захід грошей Україні не дасть. А у випадку неоголошення? Нібито, обіцяє. Зокрема, мова йде про 27 млрд. доларів від МВФ. Є й інші допомоги, менші, але так само необхідні Україні.
Паралельно до зовнішніх запозичень уряд буде витискати з українців додаткові суми через збільшення податкового пресу та цінового пресингу.
Все дорожчає на очах, навіть без усілякого обґрунтування. Товари, завезені ще до падіння гривні, просто тупо переоцінюють, ставлять вищу ціну і пропонують споживачам. Про нові товари й мови нема – всі вони завозяться, чи будуть завезені за набагато вищими цінами.
Якою буде відповідь народу? Розумні, хитрі українці уже зараз придумують засоби ухиляння від сплати надмірних податків. Поширюються схеми ухиляння, множаться поради, як уникнути надмірного податкового пресу.
Держава відкрито грабує людей, люди відкрито обдурюють державу.
Це погано, бо страждає суспільна мораль. Рано чи пізно українці мають ставати добросовісними платниками податків – як у всьому цивілізованому світі. Але за умови, що держава також перестане бути рекетиром.
Висновок: 2015 рік буде очікувано важким. Він відкине Україну назад. Постраждають всі – населення, соціальні структури, державні інституції. Постраждає й імідж України – як зовнішній, так і внутрішній.
Але це є шлях, яким судилося йти Україні цього важкого року.
Зовнішні виклики, помилки влади, недостатня зрілість суспільства, слабка політична воля, ракові пухлини корупції та бюрократизації роблять український організм тяжкохворим.
Але він на шляху до одужання. Правда, на перших метрах цього шляху.
Надія – на громадянську активність українців, молодих, зрілих, старших.
Вони спробують тягнути Україну і витягнути її.
Україна повинна, врешті-решт, перемогти у своєму складному розвитку і тяжкій Долі.