У Чикаго 9 грудня 2014 р. відійшов у вічність відомий український художник Анатолій Коломиєць. У кожному з нас він бачив тих, хто може змінити світ на краще. Цим мірилом були означені рамки життя Анатолія Коломийця, який, відкриваючи кожну свою виставку, неодмінно вмальовував у свої речення головну думку... а саме – «Слова «краса порятує світ» вдихнули в мене віру в те, що світ може стати кращим». Площину його творчості закладено змістом «Думати почуттями, а відчувати розумом».
Моє особисте багаторічне спілкування з митцем і добрим старшим приятелем залишається в пам’яті тими неділями, коли після Служби Божої в соборі святих Володимира й Ольги товариство сідало за круглий стіл до розмови, він, здавалося, знаходив найменшу причину, щоби додаткову ложечку цукру додати до горнятка кави... Переходив дорогу і, забувши про час, залишався в Українському Національному музеї сам на сам з думками, тет-а-тет зі своїми картинами.
Спостерігати за ним було надзвичайно цікаво. Саме цій шляхетній Людині завдячуємо, що ним відкривалися двері іншого храму – незбагненно величного, гуманного і неповторного. Разом ми відкривали 5 виставок картин, всього ж на рахунку у майстра було 40... «Здебільшого, я розділив творчий процес на три стадії: спонтанність, інтуїція та інтелект. Спонтанність – це коли я поринаю у підсвідомість, прагнучи розв'язати загадку духовного світу, який є одночасно дивовижним та містичним», – казав А. Коломиєць під час відкриття».
Але чи саме число 40 не є містичним, і, водночас, дивовижним... Наступна виставка, 41, мала відкритися у квітні 2015 року. Упродовж шести десятиріч наша громада пізнавала мистецький світ, виписуваний рукою художника, скульптора та лірика одночасно. Дивовижна шляхетна палітра розповідала про рідний край. Почуття кольору, як щедрий дарунок рідної української землі, виходило з-поза багет і осідало на тетраподі храму духовності, збудованого таким ж однодумцями, як А. Коломиєць.
Народився Анатолій Коломиєць на Полтавщині, в 1927 році. Глибоко в серці закарбувалось у чорно-білих кольорах голодне дитинство, пригадував розповіді родичів про ті страшні часи, коли Полтавщина вмирала, молячи Всевишнього про поміч. Чудом вдалося родині Коломийців переїхати до Дніпропетровська, де залишилися шкільні роки майбутнього майстра пензля. Від 1941-го – до 2014 – на еміграції.
У Бельгії пан Анатолій переступив поріг мистецької школи і зрозумів, що малювати буде все своє життя. З 1948 по 1952 рр. навчався в інституті святого Луки, з 1952 по 1953 рр. – у Королівській академії мистецтв у місті Льєж. Поміж навчанням високому мистецтву – важка праця в глибоких копальнях.
У 1953 році родина Коломийців переїхала до Америки. Попри сірість буднів емігрантської Америки, незагоєність ран рідної Полтавщини, життя починало набирати кольору. Та навіть через роки тема Голоду 1932-1933 років лягала на полотна, і йому, чи не єдиному з митців діаспори, вдалося створити шість робіт, об'єднаних пам'яттю перед мільйонами невинно убієнних братів і сестер в Україні.
Характеру митця властиві спокій, витримка, скромність. Мистецьке мислення, як і все у світі, – плинне, і видно, що маестро Коломиєць рухався серед естетичних хвиль своїм стилем, притаманним лише йому. Американські пороги професійної майстерності починалися з праці в «Моноліті», заснованому у Чикаго в 1954 році. Він був одним із засновників.
Відлуння виставок, а за ним і десятки картин повернулися Україні синівським дарунком, перевеслом його духовних та мистецьких таланів. Приємною несподіванкою була звістка про присвоєння майстрові пензля звання «Заслуженого художника України». Це справедливо заслужене визнання Батьківщини знайшло Анатолія Коломийця у 2007 році. В особі майстра ми маємо гідний приклад відданості професії та національному корінню.
Творчість Анатолія Коломийця є невід'ємною складовою української культури. Його роботи зберігаються в музеях України та Америки, частина творів продовжує своє життя в приватних колекціях. Український маестро Коломиєць на сьогоднішній день є одним із найбільш знаних митців діаспори, якого молодші художники з повагою називали українським Пікассо, а також – учителем. Він, як справжній митець, філософію життя переніс у свої картини. «Мистецтво для мене – це моя совість», – казав художник... – «Воно перенасичене тим, що, можливо, ще дивує, але вже не захоплює, такі художники називаються «треш-артист», які збирають сміття і роблять з нього проекти… бо продається. Я не здібний до такого, бо для мене мистецтво – це є щіточка, фарба і полотно… І я дивуюся, що я робив би, якби не малював – я би помер від нудьги… Кажуть, що загадковість – це найпривабливіша риса жінки; загадковість я бачу в картинах. Мої картини не є цілком незвичайними, не є рафінованими, я все залишаю для глядача, щоб він домалював своїм розумом і роздумами…
Коли ми емігрували до Америки, було важко з роботою. Тоді, після війни, 11 млн. солдатів повернулися з фронтів, і всі робочі місця були зайняті. Я почав ходити по комерційних студіях і потрапив до студії, яка працювала над оформленням газет «Chicago Tribune» та «Sun Times», різноманітних каталогів, тобто, там ми готували речі до друку. Це давало мені нагоду працювати руками і думати про те, що я вдома зроблю, а вдома я мав студію, в якій малював вечорами. Моя дружина взяла на себе всю хатню роботу і догляд за дітьми. Дружина – українка зі Львова, і я з нею познайомився на своїй першій виставці тут, у Чикаго. Ми довший час були різні за характерами, але потім все перетерлося і набрало таку собі «юніформ».
У 92-му році я пішов на пенсію і думав, що я – вільна птаха, коли я прокидаюся зранку, я знаю, що я маю щось зробити, щось намалювати…»
Він малював, і в 1991 році – перша виставка в Україні, у Києві. Тоді виставка називалась «Слідами скитів по Україні» і демонструвалась у кількох містах. Найвища нагорода – вишита українська сорочка… У 2007 році у столиці України було виставлено 3 картини про Голодомор... Є в Анатоля Коломийця картина «Вставайте, мамо». На ній зображений хлопець віком років дванадцяти, який підводить за руку маму, що присіла відпочити, проте так і не встала, бо померла.
«Моя найулюбленіша картина – «Емігрант». Можна сказати, що у ній я показав себе, це є резюме мого життя, мого перебування за кордоном. Перебуваючи в Німеччині, Бельгії, Франції, Америці, я далі думаю, яким буде моє майбутнє, що буде завтра, що буде далі. На картині – образ українця, чоловіка у плащі, який обхопив себе руками і йде з думкою про своє майбутнє…» – ділився роздумами митець, який жив Україною в серці. «Доля намалювала нам дороги, щоб зустрітися на мапі життя, де позначено країну Еміграція. Над нею занадто часто згасають зорі тих, чиє світло сягає порогів рідної хати в далекій Україні».
Анатолій Коломиєць для тих, які мали честь його знати, залишиться в пам’яті не лише як цікавий, дуже плідний художник, але як людина, яка пережила Голодомор і сталінізм, ІІ Світову і поневіряння та став світлим представником великого покоління батьків, які виховали для великої української громади заангажованих дітей-нащадків, відданих громадській праці і правдивим Божим і загальнолюдським принципам», – написав Екзарх УГКЦ у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу владика Борис (Ґудзяк).
Поховано художника в Чикаго на цвинтарі Elmwood y River Grove, IL.
Любимо і пам’ятаємо! Вічная пам’ять!