Ліля Мочула, Тернопіль.
Спеціально для «Час і Події»

Пластуни вперше за багато років передали Вифлеємський вогонь миру у Римі, а саме у церкві св. Софії та церкві св. Сергія і Вакха. Пластунка Лілія Мочула з допомогою семінариста Володимира Ганжі прийняли естафету передачі вогню в Мюнхені та відвезли його у Рим.

Акція започаткована 1988 року австрійською телерадіокомпанією як благодійний вчинок – донести світло зі символічного місця народження Ісуса Христа тим, хто святкує Різдво поза домом – у лікарнях, сиротинцях тощо. Вифлеємський вогонь миру як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони та єднаючи християн у переддень Різдва Христового. Ідея вогню і його простий символізм – мир, радість і братерство – прихильно сприйнялися українською громадою продовж останніх років, ставши для багатьох із нас доповненням різдвяної атмосфери під час святкування Різдва. Вифлеємський вогонь миру постійно горить у Вифлеємі, на місці народження Ісуса Христа.
Не слід плутати його з Єрусалимським вогнем, що запалюється на Великдень. Цей вогонь є спомином про прихід на землю Ісуса Христа, котрий є символом любові та миру, визволенням від гріхів. Він визволяє людей з розпачу і дає силу, сподівання та надію. В скаутському поясненні палаючий вогник символізує очікування в період посту та повну жертовність. Світло є символом випромінювання добра, душевного спокою, любові до людей і світу. Рівночасно, цей промінчик – це солідарність з усіма, хто є далеко. Солідарність з убогими, поєднання з Христом, котрий народився в бідності. У XII сторіччі один учасник Хрестових походів привіз це світло з Вифлеєму як дар для своєї родини і близьких, як символ найбільшого добра. І через сторіччя саме з рук в руки, від одного скаутського осередку до іншого, організовуючи «скаутську естафету» та єднаючи скаутів світу, Вифлеємський вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, спокою та віри.
Вогнем з Вифлеєму люди можуть запалити свічки вдома на Святу Вечерю. Крім того, вогонь заносять до сиротинців, лікарень, щоб люди, котрі перебувають далеко від своїх родин, могли відчути тепло Вифлеємської зірки. Традиційно вогонь зберігається в церкві до Йордану – до 19 січня. Потім його можна погасити. Люди можуть брати вогонь на кожну Святу Вечерю або гасити раз запалену від вогню свічку – за твердженням священиків, від цього святість вогню не втрачається.

У небі зірка спалахнула,
В серці іскра промайнула –
Десь народився Господь.
З меду і з полину, у блаженну днину
Я вітатиму Його.
Хай співає небо, я іду до Тебе,
Я вітатиму Його.
Вогонь любові, вогонь добра,
Неси у світлі ліхтаря.
Хай знає кожен Божий дім –
Ми понесем вогонь, даруючи любов
Усім.
Місячне проміння стукає у шибку,
Тихо кличе нас у даль.
Серце звеселяє, душу зігріває
Миті сонячний розмай.
Сила твого серця
хай в ділах озветься.
І воскресне на устах.
Янголи співають, Бога звеселяють.
Щастя будять у серцях.
Радість світ єднає, небо нам співає,
І освітлює той шлях.
Ніжністю дитина –
Щира і невинна
Нас веде у майбуття.