Можна скільки завгодно розповідати про ліквідацію НСПУ як пережиток радянського минулого, осередок підстаркуватих графоманів, аферистів і злодіїв, але вже зараз очевидно, що відбулися нові вибори, і НСПУ буде існувати далі. Наразі невідомо, чи планує новий голова спілки Михайло Сидоржевський займатися радикальними реформами, які перетворили би збанкрутілий рудимент, що ганьбить національну літературу безглуздими скандалами та майже нульовим КПД (на суто літературні справи витрачається 1% від бюджету НСПУ), на щось хоча би більш-менш прийнятне. Але якщо такі плани в нього є, то йому і всім, кого дійсно турбує доля спілки, варто вивчити позитивний міжнародний досвід. А раптом знадобиться?

Ви будете дуже здивовані, але в США теж є Національна спілка письменників. Вона саме так і називається National Writers Union. Вона була заснована у 1981 році і становить професійну спілку фрілансерів, тобто, авторів, які пишуть позаштатно.
«Нині, коли влада дедалі більше консолідується в руках мегакорпорацій, а також із появою технологій, що полегшують роботу письменника, нам потрібна впливова та досвідчена організація для захисту наших інтересів», – повідомляє сайт NWU. «Фрілансери не зможуть перемогти самостійно, нам потрібно діяти колективно. Ось чому фрілансерам потрібна Національна спілка письменників», – каже чинний голова NWU Ларрі Голдбетер.
Наразі у NWU понад 1200 членів у 13 регіональних відділеннях. Об’єднання письменників підтримує Спілка працівників автозаводів (United Automobile Workers) і Ветерани феміністичного руху Америки (Veteran Feminists of America’s): вони разом борються за просування власних економічних інтересів та покращення умов праці. Ця боротьба відбувається не на словах: американські письменники часто судяться з порушниками їхніх прав і докладно розповідають про кожну перемогу. Мораль тут така: письменництво – це робота, за результати якої треба платити. Якщо хтось краде ваш продукт, сканує його та викладає для безкоштовного скачування в Інтернеті, він має бути покараний.
Окрім суто профспілкової діяльності, керівники регіональних відділень проводять зустрічі, де обговорюють, що корисне може NWU зробити для своїх членів, і чи не варто щось поміняти задля їхніх потреб.
Взагалі, складається враження, що автори-члени NWU більше думають не стільки про свій творчий доробок, скільки про підвищення загального культурного рівня і зниження соціальної напруги у суспільстві, так що історії про «оскаженілий американський неолібералізм» не мають стосунку до дійсності. Один із некомерційних проектів спілки називається «Робітники розповідають свої історії». Чотири члени NWU пішли у школи і знайшли серед старшокласників кількох бажаючих взяти участь у цьому проекті. Діти зробили кілька інтерв’ю з низькооплачуваними працівниками в Нью-Йорку. Важлива інформація: проект отримав грант Інституту розвитку робочої сили (The Workforce Development Institute), і зібрані історії розмістили на спеціальному сайті. Крім цього, спілка відкрила безкоштовні літературні курси для працівників мережі фаст-фуду.
Серед членів NWU постійно відбуваються дискусії про можливості публікації та просування на ринку їхніх книжок. Одна з останніх стосується самопублікації, коли автор не покладається на видавничу індустрію, а організує весь процес самостійно з допомогою фрілансерів, оплачує їхню роботу, а потім продає готову книжку через Інтернет-магазини. «Забудьте про 7% авторського права та зверніться до медіа, яких ще навіть не винайшли! Я друкуватимуся самостійно!» – закликають активісти цього руху.
Минулого року NWU відчайдушно боролася з порушниками авторського права та навіть із самим Гуглом! Члени спілки розпочали організовану боротьбу проти так званого «сирітського контенту» (orphan works). Так в англомовних країнах називають закон, згідно з яким той, хто стверджує, що не зміг знайти правовласника певного твору, може використовувати його без дозволу та оплати. Члени спілки стверджують, що цей закон порушує Бернську конвенцію (ту саму, згадка про яку нещодавно прокотилася всім українським Фейсбуком через влаштовану кимсь паніку), і пишуть заяви до Агенції з авторського права США та Великобританії. Крім того, спілчани судяться з компанією Google, яка масово сканує бібліотечні книжки та колекції періодики. З одного боку, ця справа шляхетна, бо сприяє поширенню знань, а з іншого – Google рідко (а то й майже ніколи) запитує дозволу в авторів сканованих книжок. Дехто подумає: судитися з Гуглом – це ж марна справа. І даремно: в 2011 році апеляційний суд підтримав груповий позов на суму $18 мільйонів від письменників, права яких були порушені через розповсюдження електронних копій їхніх творів. Але варто сказати, що боротьба ця була вкрай важка: справа тягнеться з 2004 року, і грошей письменники поки що не отримали.
Взагалі, головна діяльність NWU зосереджена на суто практичних для письменників напрямках. Наприклад, розділ «Переваги членства у спілці» має два підрозділи «Допомога при подачі скарг» та «Поради при укладенні контрактів».

Гільдія американських письменників Заходу

Writers Guild of America, West (WAGW) була заснована у 1954 році після розширення Гільдії американських кіносценаристів, що утворилася в 1921 році, і зараз нараховує біля 20 тисяч членів. Гільдія – це профспілка, яка захищає права сценаристів телешоу, художніх і документальних фільмів, новинних передач, мультиплікації, текстів для Інтернету та мобільних телефонів. «Ви маєте контракт, ми допомагаємо покращити його умови, – обіцяє програмний буклет WAGW. – Завдяки нашим постійним зусиллям письменники отримують пенсію (великий привіт НСПУ! – О. Ш.) та медичну страховку, а їх фінансові та творчі права добре захищені». Членські внески у Гільдію складають від 75 до 100 доларів на рік.

Гільдія письменників США

Щороку реєстр WAGW поповнюють 65 тисяч літературних творів. Крім того, юристи Гільдії відслідковують випадки повторного використання творів її членів і отримують через судові позови мільйони доларів компенсації. А ви там знову щось собі скачали з цього сайта, де все безкоштовно онлайн? До речі, про гроші. Гільдія письменників США у 2013 році мала бюджет у $45 мільйонів, а письменники – члени гільдії – заробили понад мільярд доларів, або приблизно по 50 тисяч доларів кожен. Рік цей для них був вкрай невдалим, бо їхні прибутки впали аж на 6%. Звідки Гільдія отримує прибуток? Реєстрація кожного твору коштує $20 – тільки на цьому виходить сума понад $1 мільйон. Кожних 5 років треба робити перереєстрацію за окрему плату. Якщо ви цього не зробите, ваш твір видаляють з бази назавжди. Одна зі суттєвих статей доходу Гільдії – комерційна реклама. На сайті організації є рубрика «Інструменти письменника», а в ній є підрозділ «Робочий верстак». Так ось, чергова стаття в ньому називалася «Гід святкових подарунків». Автор цього рекламного матеріалу докладно розповідав про переваги різноманітних гаджетів типу ноутбуків, планшетів та ліхтариків. Втім, сама Гільдія наприкінці статті зазначила, що жодним чином «не схвалює думку автора цієї статті».
У Гільдії працює вісім комітетів, які організують панельні дискусії та зустрічі з видавцями. Цікавою є їхня спеціалізація: Комітет чорних письменників, Комітет азійсько-американських письменників, Комітет латиноамериканських письменників, Комітет індіансько-американських письменників, Комітет письменників з особливими потребами, Комітет ЛГБТ письменників, Комітет письменників жінок та Комітет тривалості письменницької кар’єри (Career Longevity Committee).
Щороку Гільдія американських письменників нагороджує найкращий американський кіносценарій, можливо, тому в Росії назву цієї організації перекладають як «Гильдия сценаристов США».
Взагалі, в США діє величезна кількість письменницьких спілок та асоціацій. Тільки найбільших та постійно діючих – 39. Серед них є такі екзотичні, як Національна асоціація мемуаристів, Асоціація письменників, які пишуть про котів, і така сама – стосовно виключно собак, Асоціація авторів та читачів еротичної літератури, Альянс ісламських письменників і Асоціація авторів Техасу.
Це різноманіття письменницьких об’єднань просто вражає, але всі вони мають одну спільну рису. Головна стратегія всіх письменницьких спілок США проста і дієва: якщо ви маєте літературний хист, і люди підтверджують це, купуючи ваші книжки, то вам треба допомогти продати якомога більше книжок за якомога більшу ціну та змусити платити за вашу роботу людей, які чомусь вважають, що ви маєте працювати безкоштовно.
«Гроші, гроші, гроші… А як же ж духовність і натхнення?! Хіба без них буває справжня література?» – запитаєте ви. Давайте краще порахуємо Нобелівських лауреатів з літератури в Україні. Жодного? А в США їх вже одинадцять. Не будемо рахувати Букерівських, хоча могли би, бо останні зміни до статуту цієї премії дозволяють отримати її навіть українцям. Якщо менше думати про гроші, якість літературної творчості від цього не покращиться. З іншого боку, коли спілка письменників турбується цими питаннями, то у самих авторів залишається більше часу для роботи над своїми творами. А духовність і натхнення – це особиста справа кожного літератора, і тут жодні спілки та юристи не допоможуть.