Бувають дні, настільки переповнені подіями, що не встигаєш їх усіх проаналізувати в одній статті щотижневого огляду.
А буває інше – тиждень минає, а провідної події, навколо якої можна об’єднати низку супутніх процесів, не відбувається. Начебто, щось і робиться, щось відбувається, але наростає відчуття, що все це є паузою між хвилями.
Давайте подивимось, що являє собою ця пауза станом на 16 грудня 2014 року. Після якої хвилі і перед якою вона настала. Що можемо чекати?

Хвиля попередня: Урядова програма на тлі протестів

Коли обрали новий уряд, всі завмерли в очікуванні – якою ж буде Програма уряду? Наскільки він виправдає суспільні очікування?
Чи будуть там закладені ті реформи, які так необхідні країні і котрі досі так і не розпочалися?
За рахунок кого і чого будуть проведені ці реформи? Адже всі розуміють, що реформування – процес болючий. Головним було питання – кому ж буде терпимо, кому некомфортно, кому боляче, а кому і нестерпно?
На презентації Програми в Кабінеті міністрів 9 грудня 2014 року прем’єр-міністр Арсеній Яценюк виступив із доволі розлогим спічем.
На самому початку Яценюк зізнався, що Програма версталася поспіхом: «Хочу вам доповісти про те, що ми писали цю програму протягом тижня, до ночі і сьогодні вранці вносили остаточні правки…»
Скромно зазначивши, що попередню коротку програму його уряд «камікадзе» практично всю виконав, прем’єр окреслив контури нової Програми.
По-перше, він нагадав, що наш основний курс – це європейський курс, що за базу Програми уряд взяв коаліційну угоду парламентської більшості – п’яти фракцій.
Програма ця короткотермінова і розрахована на 2015-2016 рр.
Вона має дати відповіді на основні виклики, які нині стоять перед Україною. Таких викликів прем’єр нарахував:
Перший з них – «загроза українській незалежності, яка пов’язана з російською військовою агресією проти України. Анексія Криму, російські терористи на Донбасі – це те, що поставило під загрозу територіальну цілісність і суверенітет української держави. Ми втрачаємо найдорожче, що є в нашій країні, – наших людей. Втрати серед мирних мешканців і українських вояків, які захищають державу. Це неможливо повернути, але ми повинні допомогти цим людям, ми повинні допомогти Україні прожити цей складний період і зупинити російську військову агресію».
Другим викликом прем’єр назвав енергетичний і тут головне – посилити диверсифікацію постачання газу, злізти з голки «Газпрому».
Те, що голка європейських постачань газу теж не мед, Яценюк не сказав. Як і про те, чому населенню не продають значно дешевший український газ, чому не розвивають власне газодобування.
Третім викликом прем’єр назвав стан економіки. І знову звинуватив війну: «Економіка потерпає, насамперед, від війни. І ті цифри, які сьогодні у нас є, свідчать про одне – об’єктивно, що йде падіння промислового виробництва, падіння ВВП, національна грошова одиниця знецінена, резерви зменшуються. Така ціна військової агресії.
І банківська система, як один із ключових елементів економіки будь-якої держави також у край складному становищі».
І останнім викликом прем’єр назвав, образно кажучи, внутрішню агресію – корупцію, безвідповідальність і неефективний державний менеджмент.
Програма уряду була прийнята Верховною Радою.
Як же планує уряд відповісти на ці виклики?
По-перше, пріоритетно виокремити національну безпеку й оборону, запланувавши скерувати на її зміцнення 5% ВВП.
По-друге, скасувати позаблоковий статус України і поступово переводити українське військо на стандарти НАТО.
По-третє, відродити оборонний комплекс України, переозброїти армію, облаштувати державний кордон.
По-четверте, організувати, нарешті, системне постачання армії всім необхідним, насамперед, у зоні АТО.
По-п’яте, налагодити соціальне обслуговування і забезпечення учасників АТО та інших військових ветеранів.
По-шосте, надіслати судові позови проти Росії у міжнародні суди про фінансування Росією тероризму і з вимогою компенсації завданої шкоди.
По-сьоме, посилення інформаційної безпеки, зокрема створення іномовлення, суспільного телебачення, а також провести роздержавлення ЗМІ.
По-восьме, оптимізувати державне управління, провести децентралізацію, дерегуляцію і дебюрократизацію. А щодо останнього, то сьогодні підраховано, що чиновники мають не багато і не мало – 1032 функції контролю у 56-ти контролюючих органах. Тож скоротити з 56-ти до 28-ми, відповідно, порубати і непотрібні контролюючі функції до 680-ти.
У цьому пункті прем’єр офіційно заявив, що уряд відмовляється від радянських і російських держстандартів і має запровадити 15 тисяч нових стандартів відповідно до Угоди з ЄС.
На рівень місцевих органів влади планується передати чимало фіскальних та податкових повноважень.
Багато ще планів озвучив Глава уряду, і всі вони звучать обнадійливо – електронне врядування, відкриті офіси, створення Національного антикорупційного бюро і чимало всіляких нововведень.
Тільки от коли і як почнуть виконуватися, достеменно невідомо.
Прем’єр наголосив, що буде посилений контроль за державними службовцями, їхніми доходами та витратами. Сказав і про намір оподаткувати багатих.
І ось тут починаються найбільші складнощі.
 

Хвиля очікувана: що планує Кабмін і пропонує Мінфін?

Усі наміри оздоровити економічну ситуацію в кінцевому рахунку впираються у проблему затягування пасків.
І МВФ давно вимагає, й економічна ситуація – вкрай складна – просто в спину штовхає урядовців значно урізати видатки Державного бюджету і збалансувати доходи та витрати.
Де ж їх урізати, на чому зекономити, хто має затягувати ці паски на собі найбільш сильно?
Ще в своїй промові прем’єр дав зрозуміти, що безкоштовна медицина є брехнею, що освіта також потребує реформування.
Але суспільство не розуміло натяків прем’єра доти, доки в Інтернеті не з’явилися повідомлення про те, що саме і в яких розмірах має бути скорочено в проекті Державного бюджету на 2015 рік і як ці тенденції планується закріпити у низці законів та урядових рішень.

«Бомби» в проектах
Усі, хто уважно прочитав пропозиції Мінфіну, бачать, що реалізація подібних пропозицій завдала би сильного удару по соціальному становищу не тільки малозабезпечених, але й середнього класу України, який і так потерпає.
Сфера освіти, науки, культури, охорони здоров’я отримає такий удар, від якого важко піднятися. До цих планів долучаються ще заплановані підвищення цін, тарифів, які очікувано піднімуться, деякі не на відсотки, а в рази.
Уявіть тепер життя пересічного українця та його сім’ї.
Все дорого, зарплати малі, стипендії скасовані, ліки недоступні, проїзд не підйомний, захворів – плати на кожному кроці.
І взагалі – плати, плати, плати, за все плати по високих, завищених і захмарних тарифах, а як не можеш, то загортайся у біле простирадло і повільно повзи у напрямку до цвинтаря, як радять чорні гумористи.
А май тільки те, що зможеш виробити. Є город, дача – якось виживеш. Живеш на асфальті, у місті, нема родичів у селі – отримуй свою мінімальну, або урізану зарплату, економ на всьому, проси вибачення у своїх дітей та онуків – ти їм вже нічим допомогти не зможеш.
Отака от сумна картина вимальовується.
Який же вихід?
По-перше, можливо, уряд не наважиться от так одразу з розмаху косою по ногах народові. Недарма ж проект Держбюджету був зареєстрований у Верховній Раді тільки технічно й одразу ж відкликаний у Кабмін на доопрацювання.
Почули урядовці і нардепи той масовий гул невдоволення, який піднявся, як тільки-но українці прочитали заплановані Мінфіном пропозиції по драконівських заходах економії.
Щось може пом’якшать, дещо не введуть, частину планів розтягнуть на етапи реалізації – але все одно, соціальний удар буде дуже сильним.
У кожному розділі цього плану економії закладена своя «бомба», тому й загалом весь цей проект скорочень є для народу своєрідною супер-бомбою – не дай Бог, якщо все залишиться так, як планується.
Ми з вами, шановні читачі, змушені зараз тільки прогнозувати – що нам очікувати від Мінфіну, уряду та Верховної Ради перед Новим роком?
Держбюджет повинен бути прийнятим. Але яким він буде?
Аналіз і прогнози показують, що ми можемо сподіватися тільки на часткове пом’якшення. А загалом, настають важкі часи. Безробіття, яке й так дуже відчутне, ще зросте, доходи впадуть, гривня поки що не демонструє здатності вибиратися з глибокої ями, фінансова система оздоровиться не скоро, запозичення не можуть тривати вічно й бути багатомільярдними.
Тяжку ціну платить український народ за можливість вибирати свою долю і жити вільним життям. На зміну бандитській владі прийшли післямайданні сили, але все ще нема остаточної впевненості, що Україна твердо стає на шлях справедливості, законності, правопорядку.
Помилки влади, зловживання і безкарність високопосадовців, зокрема, і в погонах, незрозумілий стан – чи то АТО, чи то війна – на Сході, і багато чого іншого викликає і посилює соціальну і політико-психологічну напругу в суспільстві.

А тим часом – війна

Станом на 10 грудня до громадськості доходить ось така інформація.
Офіційні дані щодо загиблих, на жаль, і досі закриті для журналістів та громадськості, тому ми, як і в попередні рази, проаналізували список (станом на 5 грудня), що його оновлюють на основі відкритих джерел волонтери на спеціальній сторінці української Вікіпедії. Отже, за цими даними, за 9 місяців російської агресії загинуло понад 1500 українських військових.
За два місяці загинули 230 військових і загальні втрати складають 1521 бійців.
Загиблих щодня більшає, незважаючи на оголошене 5 вересня перемир’я. У цілому, після укладення перемир’я в Мінську за три місяці наші втрати становлять понад 411 осіб. Зверніть увагу, що в місяці наступу ми втрачали у рази більше. Лише у серпні загинуло 564 військових. «Перемир’я» лише красиве слово, яким Україна позначає ведення оборонної війни.
Цікаво, що 6 грудня 2014 року президент Петро Порошенко під час церемонії передання техніки та озброєння підрозділам Збройних сил заявив, що «під час збройного протистояння на Донбасі були вбиті більше, ніж 1250 військових, із них 952 – з підрозділів ЗСУ».
І хоча загальна кількість загиблих, озвучена головнокомандувачем, дуже близька до даних із «Вікіпедії», невідомо, чи враховані в цю кількість загиблих бійці добровольчих батальйонів перших місяців війни, коли існувала проблема з їхнім підпорядкуванням.
На нашу думку, кількість загиблих може зрости, коли з’явиться можливість порівняти обидва списки (офіційні від Міноборони та інших силових структур, які вони не надають журналістам, посилаючись на конфіденційність, та списки, що складають волонтери на українській «Вікіпедії») і об’єднати їх.
За даними «Вікіпедії» найбільше жертв за весь час війни – серед військових Міністерства оборони – 1136, Нацгвардія та добровольчі батальйони, що підпорядковані Міністерству внутрішніх справ, – 218 загиблих.

Найбільших втрат зазнали:

• 25-а окрема повітрянодесантна бригада (Дніпропетровськ) – 106 осіб,

• Нацгвардія з батальйоном «Донбас» та полком «Азов» (у складі «Нацгвардії» з 11 листопада) – 106,

• батальйон «Айдар» – 88,

• 51-а окрема механізована бригада (Володимир-Волинський) – 80,

• 93-я окрема механізована бригада (Черкаське) – 74.

 

Згідно з останніми оприлюдненими даними від Організації Об’єднаних Націй, станом на 25 листопада кількість убитих на сході України становила 4 356 осіб (зокрема, 298 жертв катастрофи «Боїнга»). Нагадаємо, що за попереднім звітом ООН станом на 3 вересня від початку АТО на сході України, загалом, загинуло, як мінімум, 2905 осіб (з них 28 дітей), зокрема, ця цифра включала також і 944 українських військових.
За даними Інституту масової інформації, що відстежує порушення прав журналістів, у зоні АТО під час виконання професійних обов’язків загинуло 6 журналістів (п’ятеро росіян та італієць).
Також, за даними голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка, станом на 6 грудня в полоні перебувають 684 особи – військові, журналісти, волонтери та мирні мешканці.
Будемо сподіватися, що формула обміну «всіх на всіх» все-таки реалізується, хоча б під Новий рік. Зазначу, що після вінницьких протестів Генштаб пророкує низку подібних виступів у інших обласних центрах, додаючи, що вони можуть бути інспіровані зовнішніми силами, і війна може перейти в інших формат – формат диверсій і збурення населення.
Очевидно одне – цей рік Україна закінчує з тяжким серцем і чекає року нового як часу неприємних сюрпризів і болісних переживань.
Сподіваємось – не суцільних. Буде щось і радісне.

Рейтинг радощів на тлі повсякденних печалей

Українці – нація працелюбних оптимістів. Скільки негараздів останнім часом, а ми живемо, посміхаємось, радіємо життю.
Ось свіжі докази.
За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», більшість опитаних (71%) вважають себе щасливими (зокрема, 28% – однозначно щасливими, а 18% – нещасливими, не визначилися – 11%.
Впродовж останніх років зафіксовано незначне зниження цього показника. Найвищим він був у 2011 році (74%), а найнижчим – у 2010 (67%). Щасливішими себе вважають більш молодші респонденти, з вищим освітнім та матеріальним рівнем, а також – працюючі.
На питання «Що вам приносить найбільше радості в житті?» 68% опитаних зазначили, що родина, 56% – діти, 44% – друзі.
Далі у рейтингу «радощів»: гроші та отримувати подарунки (по 25%), робота та дивитися телевізор (по 24%), дарувати подарунки (23%), спілкуватися з природою (20%), музика (19%), поратися по господарству (18%), подорожі та Інтернет (по 16%).
Наступні у рейтингу радості – домашні тварини (15%), книжки та їжа (по 14%), день народження (13%), секс та кіно (12%), шопінг, відпустка/канікули, молитва (церква) (по 11%).
Менш поширені – співати пісні та займатися спортом (по 9%), танцювати та усамітнення (по 6%), перемоги улюбленої команди і навчання (по 5%), театр (4%), алкоголь (3%), азартні ігри (2%). Не визначилися 3%, нічого не приносить радості 4% респондентів.
Протягом останніх 5 років українцям більше радості почали приносити родина, діти, друзі, отримування та дарування подарунків, робота, музика, порання по господарству, Інтернет. Також більш радісними стали шопінг, молитва (церква), театр, книжки, співання пісень та заняття спортом.
Натомість, дедалі менше радості приносять гроші, перегляд телевізора та відпустка/канікули.
Чим більше радощів має людина, тим щасливішою вона себе вважає. Проте, є речі, які однаково приносять радість як щасливим людям, так і нещасливим, а подекуди, нещасливим приносять навіть більше радості, ніж щасливим – їх ми назвали «нещасливі радощі».
Зокрема, до них можна зарахувати – гроші, перегляд телевізора, порання по господарству, їжа, церква, усамітнення, алкоголь.
Для молодших респондентів більше радості приносять друзі, гроші, отримання подарунків, музика, подорожі, Інтернет, день народження, секс, кіно, шопінг, відпустка/канікули, заняття спортом, танці, перемоги улюбленої команди та навчання. Із підвищенням віку більше радості приносять перегляд телевізора, порання по господарству, молитва (церква) та співання пісень.
Чоловікам більше радості приносять друзі, гроші, робота, Інтернет, секс, їжа, заняття спортом, перемоги улюбленої команди, алкоголь та азартні ігри.
Для жінок – родина, діти, отримання та дарування подарунків, порання по господарству, шопінг, домашні тварини, книжки, молитва (церква), день народження, співання пісень і танці.
Якщо у «чоловічому» рейтингу радощів секс на 12-му місці, а шопінг – на 30-му, то у жінок прямо протилежно – шопінг на 12-му місці, а секс – на 25-му.
Цікавим виявився результат групування радощів.
Факторний аналіз показав, що можна виокремити наступні типи радощів: «матеріальні» (подарунки, шопінг, день народження, подорожі), «розважальні» (танцювати, співати пісні, театр, книжки, музика, кіно), «молодіжні» (навчання, відпустка/канікули, друзі), «нещасливі» (телевізор, їжа, гроші), «сімейні» (родина, діти), «деструктивні» (легкі наркотики, азартні ігри, алкоголь), «усамітнення» (молитва (церква), поратися по господарству, спілкуватися з природою, усамітнення), «чоловічі» (перемоги улюбленої команди, заняття спортом, робота, Інтернет, секс).
Така здатність тішитися у наш непростий час означає, що духовне здоров’я українців є природнім, генетично закладеним, історично розвиненим і міцним.
Напевно, це є запорукою, що ми все подолаємо і діждемося кращих часів, наближаючи їх своєю роботою.
Але і в найтяжчі часи кожен свідомий українець може сказати: «Я люблю Україну і вірю в її майбутнє».