Час від часу я дописую до газет повідомлення про надзвичайні культурні події в «Рідній школі» ім. В. Стуса в Чикаго. А останнім часом потік таких подій зростає як кількісно, так і якісно.

Ось у суботу, 6 грудня 2014 року, весь колектив «Рідної школи» отримав дарунок, інакше не скажеш!
До школи завітала Капела бандуристів імені Тараса Шевченка, де під орудою Олега Махлая зібрані голосисті співаки і вправні бандуристи з багатьох міст Америки і Канади. У свій вільний час ці жертовні чоловіки безкоштовно відвідали нашу школу і подарували нам свято. Гостей нам представила директор «Рідної школи» п. Галина Баран.
Усе відбулося інтерактивно, тобто, ми всі – глядачі і слухачі – взяли участь у концерті, у вправах, у співах, в навчанні! Так-так! Ми вчилися грати на бандурах! Усі бажаючі отримали урок гри на бандурі! Кожен «взяв собі бандуру і заграв, що знав» – діти спробували торкнутися струн стародавнього козацького інструменту і видобути більш чи менш гармонійні звуки.
Диригент-педагог-ведучий, високоосвічена і сповнена ентузіазму людина – Олег Махлай – представив нам членів свого гурту, понад 20 осіб, що так люблять Україну, її пісню та її унікальний інструмент – бандуру – що за власний кошт (або зароблений під час концертів по Америці, Європі і Україні) злітаються на проби в різних містах Америки зі своїх рідних домівок, відмовляючись від вікенду з родиною. До речі, до лав цього чудового колективу влився випускник нашої «Рідної школи» Юліан Гайда. Під цю пору він є єдиним учасником капели бандуристів з Чикаго. Нам усім слід подумати, як збільшити кількість учасників від нашого славного міста!

Вже перша пісня «Ясени» вразила майстерним виконанням – зал заполонив потужний, злагоджений хор чоловічих голосів під унікальний супровід бандур. Адже й справді, цей інструмент є істинно українським, і ніхто у світі, крім українців, свій спів не супроводжує грою на бандурі. В наших душах ця пісня створила чудо – перенесла нас у таку далеку, таку болюче-рідну нашу Україну, в рідні домівки, оселі, до любих серцю батьків, родин.
Далі була палітра різножанрових творів – козацькі, колядки, на слова Шевченка («Гамалія») – ми не тільки слухали, але й вбирали в себе те неповторне звучання слова і музики, вливалися вони й закарбовувалися в дитячих душах. Це і є високі миті виховання українства!
А далі в нас був і урок – ми навчилися всі разом співати пісню «Я люблю бандуру» і навіть зуміли піднести свою майстерність до виконання її каноном! А коли вже кожен із 200 учнів спробував сам «пограти», то нас усіх і кожного запросили навчитися грати на бандурі в двотижневому серпневому таборі «Кобзарська Січ», що відбувається щороку в Пенсильванії, куди беруть людей незалежно від віку і статі, за єдиної умови – бажання!
А також запросили на концерт до церкви св. Йосифа на неділю!
І на сайт www.bandura.org.
Наближається Різдво, і наші гості, під супровід бандур, як і кобзарі-бандуристи віками славили Господа, завершили свій такий насичений і такий короткий концерт співом вічних колядок «Нова радість» і «Днесь поюще».
І знову цей спів переніс нас у нашу далеку засніжену Україну...
Дякуємо вам, брати-українці, за те, що ви принесли до нас красу української пісні, кришталевий передзвін бандур, шепіт ясенів, дух рідних домівок.
Дякуємо! І хай вас у житті завжди супроводжують віра, надія, любов і вдячність слухачів!
Зі школи я вийшла з іще більш піднесеним настроєм, ніж зазвичай. Мною оволоділо почуття, що мене обдарували! Вірю, що всі присутні на цьому заході винесли подібні враження! А ще – гучне скандування учнями і вчителями «Рідної школи» – «Дя-ку-є-мо» – й досі відлунює в душі, і хочеться його скандувати на сторінках газети знову і знову!